Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

В першій половині XIX ст.



1. Критичний напрям посткласичної економічної теорії. Теорія фак­
торів виробництва Ж. Сея. Дрібнобуржуазна критика ідей кла­
сичної школи в працях П. Прудона і С. Сисмонді. Теорія недови-
робництва Т. Мальтуса.

2. Витоки суб'єктивної школи політекономії. Економіко-матема-
тичні моделі А. Курно і Й. Тюнена. Г. Госсен і його суб'єктивно-
психологічні закони.

3. Теорія "національної системи" Ф. Ліста й історична школа в Ні­
меччині.

Один із важливих напрямів посткласичної політекономії пов'яза­ний насамперед з ім'ям Ж. Сея(1767-1832), який народився у Фран­ції в буржуазній родині, здобув гарну освіту. Спочатку він працював у торговельній конторі, а потім викладав політекономію в Коледж де Франс, вів активну громадську діяльність (член комітету фінансів в уряді Бонапарта). До основних праць Ж. Сея належать "Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким утворюють­ся, розподіляються і споживаються багатства" (1803 р.), "Повний курс практичної політичної економії" (1829 р.), "Катехізис політе­кономії" (1817 р.). Учений запропонував плюралістичне тлумачення вартості, відповідно до якого вартість може мати чимало визна­чень, оскільки залежить від різноманітних чинників: суб'єктивної оцінки корисності товарів; витрат виробництва; співвідношення по­питу і пропозиції. Основними, на його думку, є витрати факторів виробництва.

У теорії факторів виробництва, тісно пов'язаній з теорією послуг, Ж. Сей сформулював ідею економічної "тріади", в якій кожен фак­тор виробництва закономірно одержує свою частку загального при­бутку (табл. Д 1).

Економіст розглядав процес виробництва як гармонійне співро­бітництво власників ресурсів і підприємств, що споживають ці ре­сурси. Підприємницький прибуток є винагородою капіталіста за ра­ціональне використання придбаних ресурсів. Якщо підприємець бе­ре позику, то відсоток є відрахуванням з підприємницького прибут-


Таблиця Д1

Економічна "тріада" Ж. Сея

 

Фактор виробництва Послуги, надані покупцю Плата за послуги
Праця Капітал Земля Послуги праці Послуги капіталу Послуги, що надає землевласник Заробітна плата Прибуток підприємця Рента

ку. Ж. Сей сформулював основні положення теорії компенсації, суть якої полягає в тому, що застосування машин, які потребують витрат, має компенсуватися поліпшенням добробуту всього населення. Зас­тосування машин приводить як до збільшення безробіття, так і до зростання продуктивності праці і реальної зарплати, тому не може бути причиною кризи. Крім того, учений запропонував оригінальну теорію відтворення, або теорію збуту, відповідно до якої будь-яке виробництво саме породжує прибутки, на які купуються товари (за­кон ринків Сея). Ціни на товари цілком еластичні і швидко реагують на зміни кон'юнктури, отже, попит і пропозиція автоматично при­стосовуються одне до одного. В результаті надвиробництво товарів неможливе. В економічній концепції Ж. Сей замість ідеї експлуатації найманої праці, розробленої А. Смітом і Д. Рікардо, запропоновано ідею гармонії класових інтересів. Учений, як і А. Сміт, був прихиль­ником лібералізму або фритредерства в економічній політиці і від­стоював ідею "дешевої" держави, тобто скорочення державних вит­рат і зведення до мінімуму втручання держави в економіку.

Одним з найактивніших послідовників теоретичних ідей Ж. Сея був Ф. Бастіа (1801-1850), в економічній літературі йдеться навіть про школу Сея — Бастіа.

Ф. Бастіа був французьким комерсантом, який виступав за вільну торгівлю. Його по праву вважають прихильником фритредерського напряму школи Ж. Сея. Основні роботи Ф. Бастіа — "Економічні софізми" (1846 р.), "Економічні гармонії" (1849 р.), в яких він розви­нув теорію факторів виробництва і послуг Ж. Сея. Він вважав, що фірмам-виробникам надають послуги також позичкові капіталісти. Ця послуга полягає в "відстроченні" споживання грошового капіта­лу, а позичковий відсоток є платою за відстрочене споживання. Він розглядав земельну ренту як різновид відсотка на капітал, вкладений


у землеробстві. Між фермерами і земельними власниками немає про­тиріччя. Суспільство, на його думку, є гармонійним співробітниц­твом класів, що обмінюються своїми "послугами". Економічна сво­бода підприємництва — гарантія еквівалентності такого обміну. Ідея "гармонії" інтересів усіх класів суспільства, запропонована Ф. Бастіа, стала основою розробки моделей безкризового розвитку економіки і може бути застосована для аналізу економічних відно­син суб'єктів, що функціонують в умовах, за яких чинники економіч­них криз ще не склалися. Більш того, модель гармонійного суспільс­тва застосовується для визначення особливостей циклічного розвит­ку сучасної економіки.

В історії економічної думки одним з відомих критиків ідей кла­сичної школи є П. Прудон(1809-1865) — французький економіст, те­оретик анархізму і дрібнобуржуазного реформаторства. Виходець з бідної селянської родини, він не зміг здобути систематичну освіту, займався самоосвітою, одержавши ступінь бакалавра. Вів активне суспільно-політичне життя, виступав з різкою критикою великої приватної власності. Основні праці П. Прудона — "Що таке влас­ність" (1840 р.), "Система економічних протиріч, або Філософія злиднів" (1845-1846 рр.), "Сповідь революціонера" (1849 р.), "За­гальна ідея революції" (1851 р.); "Війна і світ" (1861 р.), "Про феде­ративний принцип" (1863 р.), "Про політичні можливості робітничо­го класу" (1865р.).

П. Прудон розробив власну теорію поділу праці. На його думку, в основі економічного розвитку лежить поділ праці, що сприяє як зростанню багатства, так і погіршенню матеріального становища працюючих. Поділ праці має "гарні" і "погані" сторони. "Гарні" сторони пов'язані із зростанням продуктивності праці на основі ме­ханізації виробництва; "погані" — це зростання безробіття і злиднів унаслідок відновлення капіталу і впровадження нової техніки. Сус­пільство повинно усунути "погані" сторони поділу праці і поліпши­ти "гарні" за допомогою "конституйованої" вартості. Згідно з тео­рією "конституйованої" вартості Прудона продукти набувають вар­тості тільки в обміні. Виробництво створює натуральне тіло продук­ту, а обмін — його суспільну форму. "Конституйовану" вартість уче­ний характеризував як комбіновану вартість, оскільки вона комбі­нує результати праці різних галузей в обміні; як синтетичну, тому що вона об'єднує споживну і мінову вартість; як пропорційну, адже во­на встановлює пропорції між галузями суспільного поділу праці, а 458


також як рівноважну вартість, бо вона запобігає рівновазі (збігу) ін­тересів продавців і покупців.

На основі теорії вартості П. Прудон розробив теорію грошей, суть якої полягає в тому, що коли товари обмінюватимуться за "кон­cтитуйованою" вартістю, то гроші не потрібні, тому що сама вар­тість є еквівалентом товару. Замість паперових грошей мають бути "робочі" гроші, які є посвідченням, що видається товаровиробникам народним банком. Вони показують, скільки товарів та якої вартості виробив кожен виробник. Необхідну продукцію виробники одержу­ватимуть у народному банку за "робочі гроші". У результаті ство­рюється безгрошова організація товарообміну. На його думку, без­грошовий товарообмін має великі переваги, тому що товари справ­ді обмінюються еквівалентно, ліквідуються нетрудові прибутки і класові протиріччя. Концепція безгрошового обміну Прудона пов'язана з його теорією прибутків. Усі прибутки він поділив на тру­дові і нетрудові. Трудовий прибуток — це передусім зарплата, що створюється особистою працею. Основною формою нетрудового прибутку є позичковий відсоток. На основі позичкового відсотка з'являється промисловий і торговельний прибуток. За П. Прудоном, усі ці форми нетрудових прибутків є результатом нееквівалентного обміну між різними класами. Отже, власність великого капіталу — це нагромаджені нетрудові прибутки. Власність дрібних власників — результат трудових зусиль.

Держава повинна захищати інтереси трудящих класів за допомо­гою впровадження безгрошового товарообміну та надання вироб­ничо-споживчим асоціаціям безпроцентних кредитів. Для підвищен­ня ефективності цих заходів учений запропонував здійснити кілька політичних реформ, які передбачають таке управління суспільством, за якого досягалася б загальна справедливість і послідовна реаліза­ція плану "соціальної ліквідації". Відповідно до цього плану, держа­ва як апарат управління дублює багато господарських функцій різ­номанітних асоціацій трудящих, тому має бути ліквідована, а її уп­равлінські функції повинні бути надані асоціаціям. В економічному вченні Прудона критика капіталізму набуває досить різкого соціа­лістичного характеру. Він вважав, що без третіх осіб ("трудящої бур­жуазії") неможливий розвиток капіталізму, і пропонував утопічну модель безгрошового товарообміну. П. Прудон також є засновни­ком дрібнобуржуазної реформістської теорії, суть якої полягає в то­му, що капіталізм можна реформувати шляхом удосконалення сфери обміну.


Ідеї класичної школи були творчо розвинуті й одночасно піддані дрібнобуржуазній критиці в працях С. Сисмонді(1773-1842), який народився в Женеві, за походженням аристократ, здобув гарну осві­ту. Родина багато переїжджала, остаточно оселившись в Італії на не­великій фермі. Наприкінці життя С. Сисмонді приїхав до Женеви, де вів досить активну політичну діяльність, працюючи над "Історією французів" (29 томів). Його основні праці — "Про комерційне ба­гатство" (1803 р.), "Нові початки політекономії, або про багатство в його відношенні до народонаселення" (1819 р.).

Розробляючи основні положення своєї економічної концепції, С. Сисмонді слідом за А. Смітом і Д. Рікардо трактував вартість як суму прибутків, вважаючи, що населення витрачає прибутки зде­більшого на особисте споживання, тому виробництвом можна зне­хтувати. Учений створив своєрідну модель кризового розвитку ка­піталізму, згідно з якою дія природного закону народонаселення приводить до перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї, отже, реальна зарплата менша за мінімальний рівень. Оскільки купівельні можливості знижуються через низьку зарплату, то змен­шується сукупний суспільний попит. На його думку, впровадження техніки з метою одержання більшого прибутку підвищує продук­тивність праці найманих працівників, але й збільшує безробіття. У результаті загальний купівельний попит працівників зменшується, а купівельний попит капіталістів недостатній, тому що вони части­ну прибутку змушені витрачати на нагромадження капіталу. Зрештою сукупна пропозиція перевищує сукупний попит. За три­валого існування цієї макроекономічної диспропорції настає кри­за надвиробництва.

Можливими шляхами виходу з кризи С. Сисмонді насамперед вважав: збільшення розмірів споживання третіх осіб (селян, ремісни­ків, дрібних торговців); обов'язковий розвиток зовнішнього ринку, особливо торгівлі зі слаборозвиненими країнами, щоб мати прибу­ток від нееквівалентної торгівлі; гальмування за допомогою держав­ного втручання, вільної конкуренції підприємців; підвищення спо­живчого попиту населення (забезпечення працівників мінімумом зарплати, скорочення робочого дня й організація соціального стра­хування). На його думку, механізація виробництва породжує безро­біття і падіння купівельного попиту, отже, капіталізм, заснований на машинному виробництві, є регресом суспільства, а не прогресом, ос­кільки породжує економічні кризи.


Розглянувши основні положення економічного вчення С. Сис-монді, можна зробити певні висновки. С. Сисмонді критикував ка­піталізм з дрібнобуржуазних позицій, його економічна теорія — це одна з теорій економічного романтизму, а на практиці — пропаган­да антифритредерської економічної політики. Він виступав за ак­тивну макроекономічну діяльність держави з метою регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції, тому його економічна кон­цепція є провісником багатьох сучасних теорій макрорегулювання економіки.

Використовуючи протиріччя класичної політекономії, М. Маль-тус(1766-1834) виклав свою теорію вартості і прибутків, піддавши критиці положення класичної школи. Він народився в Лондоні в ро­дині поміщика, здобув ґрунтовну домашню освіту, закінчив коледж Кембриджського університету. Ставши священиком, викладав еко­номіку в коледжі цього університету. Основні праці Т. Мальтуса — "Досвід про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удоскона­люванням суспільства" (1798 р.), "Дослідження про наслідки хлібних законів" (1814 р.), "Теоретичні підстави політики обмеження експор­ту іноземного хліба" (1815 р.), "Дослідження про природу і зростан­ня ренти" (1815 р.), "Принципи політичної економії" (1820 р.).

Т. Мальтус сформулював так звану теорію народонаселення, згідно з якою зростанням населення управляє "природний закон". Суть цього закону полягає в тому, що населення зростає в геомет­ричній прогресії, а засоби існування — в арифметичній, унаслідок чого утворюється розрив між темпами зростання населення і про­дуктів споживання. Зменшити цей розрив можна у результаті на­сильницького скорочення населення (ведення війн, зменшення заро­бітної плати нижче мінімального рівня), заохочення безшлюбності, під час епідемій тощо. Учений вважав, що збільшити виробництво предметів споживання неможливо, тому що діє абсолютний закон спадної родючості землі, суть якого полягає в тому, що додаткові вкладення капіталу в землю не дають відповідного приросту сіль­ськогосподарської продукції. Він запропонував свою теорію відтво­рення, де основною є проблема реалізації продуктів. Оскільки попит перевищує пропозицію, то проблема реалізації стає нерозв'язною, і настає криза недовиробництва. Виходом з кризи є активізація попи­ту третіх осіб (земельних власників, армії, церкви, держави). Ці тре­ті особи мають потребу у прибутках і, одержуючи їх, стимулювати­муть виробництво товарів. Теорія вартості Мальтуса еклектична і


суперечлива. Під вартістю розуміється, з одного боку, кількість пра­ці, витраченої на виробництво даного товару, з іншого — кількість праці, необхідної для виготовлення товару, який обмінюється на да­ний. Прибуток товаровиробника Т. Мальтус трактує як різницю між ціною і вартістю товару, прибуток є надлишком до вартості і може бути отриманий у процесі обміну товарів. Учений є передусім при­хильником зростання невиробничого споживання. Він уперше чітко сформулював думку про межу продуктивності землі як фактора ви­робництва. Економічне вчення Мальтуса відрізняється зайвою біо-логізацією економічних відносин і процесів, антикризові заходи, запропоновані ним, носять реакційний характер.

Поява суб'єктивної школи в політекономії була зумовлена необ­хідністю пошуку й обґрунтування нового підходу до встановлення цін на продукцію підприємств, альтернативного витратно-трудово­му методу ціноутворення. Суб'єктивна школа була започаткована в працях А. Курно, Й. Тюнена і Г. Госсена.

А. Курно(1801-1877) — французький математик, філософ і еко­номіст, виходець з родини дрібного буржуа, закінчив коледж і вищу школу в Парижі. У 28 років одержав ступінь доктора математики і кафедру в Паризькому університеті, був ректором університету і го­ловою комісії з народної освіти Франції та генеральним інспектором навчальних закладів. Основні праці А. Курно — "Дослідження мате­матичних принципів теорії багатства" (1838 р.), "Принципи теорії багатства" (1863 р.).

Економічну концепцію вченого становить математичний опис кількох моделей організації товарного виробництва: повної монопо­лії (під якою розуміється природна монополія, коли одна фірма є власником унікальних товарів або ресурсів), дуополії (дві монополії в галузі), обмеженої монополії (багато продавців і багато покупців) та вільної конкуренції (безліч продавців і покупців). А. Курно вста­новив залежність попиту від ціни товару:

де D — попит; P — ціна.

Наведена формула є математичним вираженням закону Курно, суть якого полягає в тому, що попит обернено залежний від ціни. Учений першим застосував поняття "еластичність попиту". Він оха­рактеризував тільки цінову еластичність, зазначаючи, що товари відрізняються за еластичністю та функцією попиту. Виторг товаро­виробника він визначав як добуток ціни та обсягу попиту:


т =pD =pf(P).

А. Курно вважав, що кожен підприємець, бажаючи максимізува-ти виторг, повинен насамперед оптимізувати ціну своєї продукції, тобто знайти екстремум функції pf(P). Причому максимальна ціна продукції не є оптимальною, тому що може різко знизити обсяг по­питу. Оптимальною є така ціна, що врівноважує витрати виробника і попит споживача:

Д =f(Р) = (рік) = S, деk — витрати виробництва; S — пропозиція товарів виробниками.

Розроблений ученим закон попиту став основою сучасної теорії і практики маркетингу фірми. Взагалі економіко-математичний ана­ліз, здійснений А. Курно, відіграв значну роль у розвитку економіч­ної теорії, сприявши появі математичної школи. Слід зауважити, що застосування математичних методів в економічному аналізі мало два наслідки: позитивний полягав у тому, що теорію політекономії було збагачено математичними висновками і формулами; негатив­ним наслідком стала зайва формалізація економічної теорії.

Й. Тюнен(1783-1850) — німецький економіст, поміщик, займав­ся теорією політекономії і був практиком організації інтенсивного сільського господарства й оптимального розміщення його галузей. У 1863 р. (після смерті ученого) була надрукована його праця "Ізо­льована держава в її відношенні до сільського господарства і на­ціональної економіки", в якій була розроблена економічна модель інтенсивного сільськогосподарського виробництва. Учений при­пустив існування ізольованої сільськогосподарської області з приблизно однаковою родючістю земельних ділянок і містом у цен­трі області (рис. Д 1).

Завдання, розв'язуване Й. Тюненом, полягало в оптимізації тран­спортних витрат у такий спосіб, щоб виробники сільськогосподар-

Ізольована сільськогосподарська область

Місто Рис. Д1. Кола ефективного розміщення галузей сільського господарства


ської продукції одержували прибуток. З цією метою він сформулю­вав правила оптимізації транспортних витрат: виробник сільгосп­продукції, організовуючи виробництво, повинен враховувати, що чим далі земельна ділянка розташована від міста, то вищими будуть транспортні витрати за такого самого рівня родючості. Оптималь­ним буде таке розміщення галузей сільського господарства, яке ут­ворить систему концентричних кіл спадної прибутковості (інтенсив­ності), причому що ближче до міста, то витрати менші, а прибуток більший. З'ясовуючи, яке з кіл є межею розміщення продуктивних сил, Й. Тюнен дійшов висновку, що сільськогосподарське виробниц­тво стане нерентабельним на такій відстані від міста, коли транспорт­ні витрати зрівняються з чистим прибутком.

Й. Тюнен, як і А. Курно, слідував методології граничного аналізу, застосовуючи її не тільки до вирішення проблем раціональної органі­зації сільського господарства, а й до взаємозамінності праці і капіта­лу в структурі витрат виробника. Учений зазначав, що коли темпи зростання витрат виробництва перевищують темпи зростання чисто­го прибутку, то потрібно зменшити питому вагу або витрат праці, або витрат капіталу в загальній структурі витрат. Отже, Й. Тюнен першим найбільш повно і вдало застосував метод граничного аналі­зу, вирішуючи конкретне практичне завдання. Він вважається родо­начальником теорії граничної корисності. Його роботи започаткува­ли економетрику (математичну економіку), що на основі статистич­ного матеріалу розробляє економіко-емпіричні моделі розвитку.

Г. Госсен(1810-1858), німецький економіст, математик, юрист, належить до числа найвидатніших представників суб'єктивної шко­ли політекономії. У 1844р. вийшла друком його праця "Розвиток за­конів суспільного обміну і правил суспільної торгівлі, що виплива­ють звідси". Г. Госсен, спираючись на теорію утилітаризму Є. Бента-ма, зазначав, що всі дії суб'єктів повинні мати на меті особисту еко­номічну вигоду. Під економічною вигодою суб'єкта розуміється до­сягнення ним раціонального споживання обмежених благ і послуг. Він вважав, що для досягнення поставленої мети споживач повинен приймати рішення про покупку, керуючись двома суб'єктивно-пси­хологічними законами. Суть першого закону полягає в тому, що розмір задоволення від кожної додаткової одиниці товару знижуєть­ся і в разі насичення потреб досягає нуля. Згідно з другим законом, максимального задоволення суб'єкт досягає за тієї самої кількості матеріальних благ, коли корисність кожного блага однакова. На цих


законах ґрунтується сучасна теорія споживання обмежених благ, суть якої полягає в тому, що товари мають цінність тільки тоді, ко­ли їх кількість менша за потребу в них. На думку ученого, приватні виробники повинні так розподіляти свою працю, щоб гранична цін­ність кожного блага дорівнювала граничній вазі витраченої праці. Г. Госсен є одним із родоначальників математичної школи. Теорія спо­живчого вибору також спирається на теорію споживання Госсена, а його закони становлять основу сучасної мікроекономіки.

Наприкінці XIX ст. з'явилася історична школа, яка перетвори­лась на окремий напрям політичної економії. Її основним представ­ником був Ф. Ліст(1789-1846) — німецький економіст, юрист. Наро­дився у м. Рейтлінгені (південна Німеччина) у родині заможного ре­місника. Вивчав право в Тюбінгенському університеті, у 28 років став професором "практики державного управління" у цьому уні­верситеті. Ф. Ліст був активним політичним діячем, брав участь у спілці за об'єднання Німеччини, перебував на державній та дипло­матичній службі.

У 1841 р. була видана праця Ф. Ліста "Національна система полі­тичної економії", в якій він назвав політекономію А. Сміта космопо­літичною, тому що вона не виокремлювала національні особливості розвитку країн, а аналізувала загальні економічні закони. Учений вважав, що різні країни перебувають на різних рівнях розвитку, і для кожної країни характерна своя "національна економія", якою управ­ляють особливі економічні закони. Визначаючи особливості розвит­ку Німеччини, він вирізняв кілька рівнів розвитку будь-якої нації (дикий, пастушачий, землеробський, землеробсько-промисловий, промислово-торговельний). На думку Ф. Ліста, Німеччина не досяг­ла найвищого промислово-торговельного ступеня і тому має вжива­ти певних заходів, щоб досягти рівня економічного розвитку бага­тьох країн. Це насамперед протекціоністська політика держави, яка захищає національний ринок; розвиток національної промисловос­ті, що передбачає перехід від мануфактурної стадії виробництва до машинної; політичне об'єднання Німеччини; колонізація вільних східних земель. Ф. Ліст зазначав, що фритредерська зовнішня торгів­ля можлива тільки тоді, коли Німеччина досягне найвищого рівня економічного розвитку.

Ігноруючи аналітичні методи економічних досліджень, він ото­тожнював кілька різнорівневих за суттю понять, вважаючи, що полі­текономія — це національна система, під якою розуміється держав-


на економічна політика. Наслідком надмірного захоплення емпірич­ними методами досліджень було те, що вирішення складних питань соціально-економічного розвитку Німеччини він пов'язував переду­сім із здійсненням кількох політичних заходів, часом реакційно-шо­віністичного характеру. Концепція Ліста стала теоретичною осно­вою появи так званої старої історичної школи в Німеччині. Еконо­мічне вчення Ф. Ліста підтримала група німецьких економістів, які представляли цю школу: В. Рошер(1817-1894), професор Лейпцизь­кого університету (основна праця — "Нарис політичної економії", 1843 р.), Б. Гільдебранд(1812-1878), професор Йєньського універси­тету (основна праця — "Національна економія сьогодення і майбут­нього", 1848 р.), К. Кніс(1821-1898), професор Гейдельберзького університету (основна праця — "Політична економія з погляду істо­ричного методу", 1853 р.).

Особливістю методології старої історичної школи є те, що всі її представники підтримували ідею "історичного методу" аналізу, від­повідно до якого в кожній країні встановлюється свій "національ­ний" порядок, що диктується особливими законами економічного розвитку. На механізм дії особливих економічних законів значно впливає правовий порядок у країні, етичні відносини, особливості психології нації тощо. Отже, варто відмовитися від загальної еконо­мічної теорії, замість неї займатися проблемами економічної історії, оскільки що може бути національнішим, ніж національна історія? Представники цієї школи підтверджували основну ідею Ф. Ліста про те, що політекономія — це наука про національне господарство, причому основним методом економічних досліджень повинен стати історико-емпіричний метод. У такому вигляді економічна концепція старої історичної школи стала теоретичним обґрунтуванням специ­фічного (прусського) шляху розвитку капіталізму в Німеччині. Іноді цю школу визначають як специфічну модель макрорегулювання еко­номіки Німеччини кінця XIX ст.


Контрольні питання

1.Розкрийте положення теорії факторів виробництва Ж. Сея.

2. Охарактеризуйте теорію "конституйованої" вартості П. Прудона
та її особливості.

3. Опишіть модель кризового розвитку капіталізму С. Сисмонді.

4. Поясніть теорію недовиробництва та перенаселення Т. Мальтуса.

5. Поясніть процес формування суб'єктивної школи в політеконо­
мії, економіко-математичні моделі А. Курно і Й. Тюнена.

6. Назвіть суб'єктивно-психологічні закони Г. Госсена, поясніть їх
місце в розвитку математичної школи в економічній теорії.


 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.