Державна контрактна система

Державний контракт— це договір між державою і суб'єктами господарювання на виготовлення певних товарів, надання послуг, виконання робіт з метою задоволення соціально-економічних пот­реб держави і споживачів, стимулювання виробництва дефіцитної продукції, заохочення експорту, розвитку пріоритетних галузей і ви­робництв, впровадження нових технологій, виконання міжнародних угод та задоволення соціальних потреб суспільства. Держконтракти укладаються з підприємствами всіх форм власності, фінансуються з державного бюджету або з власних джерел підприємства. Держава може надавати певні пільги і преференції — в оподаткуванні, креди­туванні, гарантуванні ринків збуту тощо. Наприклад, контракти фе­дерального уряду США за методами фінансових розрахунків держа­ви з виконавцями замовлень, тобто за механізмом ціноутворення, поділяються на дві групи: контракти на основі попередньо встанов­лених і узгоджених "фіксованих цін" та контракти, що забезпечують повну компенсацію витрат виробництва корпорацій-підрядників (у разі довготермінових контрактів і неможливості завчасного точного розрахунку витрат).

Серед усієї сукупності напрямів і сфер державної контрактації в розвинених країнах особливе й найбільше місце посідає військово-промисловий комплекс. Розміщення військових замовлень і доходи від них у США у 1990 р. наведено у табл. 19.

Динаміка валового внутрішнього продукту США та сукупних державних витрат характеризувалася такими показниками: за пері­од з 1977 по 1996 р. ВВП зріс у 3,7 разу за середньорічних темпів зростання на 7,2 %; сукупні державні витрати збільшилися за той са­мий період у 4 рази за середньорічних темпів зростання на 7,6 %; частка державних витрат у всіх сферах господарської діяльності до ВВП в окремі роки становила: 1977 р. — 29,9 %, 1982 р. — 32,5 %, 1987 р. — 31,4 %, 1992 р. — 33,1 %, 1996 р. — 32,2 %, тобто залиша­лася фактично незмінною, становлячи в середньому 1/3 ВВПкраїни.

Факт відносної стабільності показника загальних витрат держави пояснюється тим, що державні витрати, як і будь-які інвестиції, вик-390

Таблиця 19 Розміщення державних замовлень серед корпорацій ВПК США

ликають так званий кумулятивний ефект, тобто ефект багаторазово­го економічного впливу.

Державне господарювання — найважливіша економічна фун­кція держави, невіддільний компонент економічної стратегії роз­витку. Воно ґрунтується на трьох основних господарських механіз­мах: державному бюджеті, державній контрактній системі й держав­ній податковій політиці. Якщо податкова система слугує інструмен­том збирання й отримання доходів до державної скарбниці, а дер­жавний бюджет — інструментом акумулювання й перерозподілу до­ходів, то державна контрактна система — це інструмент цільової й "адресної" реалізації цих коштів у різних сферах і галузях економі­ки. Уряд є основним замовником товарів, послуг, НДДКР для за­безпечення державних потреб. Зростання державних витрат, дер­жавного військового й цивільного споживання, утворення мас­штабного державного ринку товарів і послуг (а всередині нього особливого сектору — військового ринку) — характерна ознака розвинених економік провідних країн світу з післявоєнного періоду до нинішнього часу.

Макроекономічне планування й програмування економіки

Поточне регулювання держава доповнює довгостроковим програ­муванням економіки на основі перспективних економічних прогнозів. Економічне прогнозування як система наукових досліджень про мож­ливі напрями майбутнього розвитку економіки та її окремих галузей є формою наукового передбачення й передує розробці планів і прог­рам. На основі науково-технічних і соціально-економічних прогнозів розробляються довгострокові програми інвестицій, експортно-ім­портних операцій, підготовки й перекваліфікації робочої сили, здій­снення наукових досліджень.

Комплексні програми економічного і соціального розвитку — це система завдань, цілей і запланованих шляхів та методів їх досягнен­ня із зазначенням строків виконання, виконавців і джерел фінансу­вання. У комплексних програмах відображається:

• оцінка економічного і соціального розвитку в попередній період;

• прогноз економічного і соціального розвитку у наступний період
(очікувана економічна кон'юнктура);

• концепція економічного і соціального розвитку;

• макроекономічні і соціальні показники й політика;

• інституціональні перетворення;

• інвестиційна, інноваційна, структурна й аграрна політика;

• зовнішньоекономічна політика.

Окрім комплексних приймаються також програми територіально­го та галузевого розвитку, а також функціональні програми (привати­зації, демонополізації, розвитку малого бізнесу тощо). За строками дії програми поділяються на довгострокові перспективні (10-15 ро­ків),середньострокові (до 10 років) і щорічні.

Так, у 1995-1996 рр. у сфері науки, техніки і ВПКСША здійсню­валося 700 коротко-, середньо- і довгострокових федеральних науко­во-технічних програм, у соціально-економічній сфері — понад 300, у галузі сільського господарства й охорони довкілля — понад 80, 85 — у сфері забезпечення природними ресурсами, понад 40 — у галузі житлово-комунального будівництва і господарства міст, 35 — у га­лузі транспорту, зв'язку й енергетики. Саме такий пакет державних господарських програм — основа для організації, планування й роз­міщення федеральних контрактів на товари і послуги для потреб державного споживання.

Державні програми реалізуються через сукупність держконтрак­тів і спрямовані на розвиток сільського господарства, паливно-енер­гетичного комплексу, ВПК, систем освіти й охорони здоров'я, забез­печення зайнятості й соціальних послуг, забезпечення науково-тех­нічного прогресу. Витрати держбюджету, як правило, спрямовані на реалізацію загальнодержавних соціально-економічних, науково-тех­нічних або військово-технологічних програм, тоді як витрати місце­вих бюджетів — на фінансування програм розвитку територій, інф­раструктури, міського будівництва, аграрної сфери, освіти тощо.

Поиск по сайту: