Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Функції господарського механізму



Важливим етапом у пізнанні господарського механізму як ціліс­ного суспільного організму є розкриття його функцій, серед яких можна виокремити такі:

• динамічна збалансованість, відповідність рівня розвитку суспіль­
них продуктивних сил формам і методам господарювання. Госпо-


дарський механізм є способом розв'язання суперечностей, що мо­жуть виникати у цій сфері економічного процесу. Підтримання збалансованості й адекватності у розвитку суспільного виробниц­тва, його регулювання є необхідною передумовою поступального цивілізаційного прогресу. Звичайно, не слід недооцінювати рин­кові форми господарювання, разом з тим потрібно пам'ятати, що ринкові регулятори мають перебувати у взаємодії з державним ре­гулюванням багатьох соціальних процесів, де загалом позитив­ний вплив ринкових важелів може викликати певні негативні вия­ви. Міркування окремих учених, політиків, господарників на кшталт "ринок вирішує все", як свідчить міжнародний і вітчизня­ний досвід, є більше емоційними і призводять до ідеологічного формування пасивної очікувальної поведінки, сподівань на манну небесну, якої потрібно терпляче чекати;

• економічна реалізація різних форм власності, використання їх по­
тенціалу у практичній господарській діяльності. Досконаліший
господарський механізм створює і кращі можливості для розкрит­
тя тих або інших переваг кожної з форм власності, а соціальне ут­
вердження інституту рівноправного функціонування всіх форм
власності сприяє подоланню соціальних бар'єрів, що гальмують
зростання виробництва, розвиток здорових ринкових відносин.
Зрозуміло, що автоматично, без ефективної роботи господарсько­
го механізму загалом, його функціональних ланок зокрема такі
можливості не справдяться;

• свідоме, цілеспрямоване використання об'єктивних економічних
законів. У межах механізму господарювання досягається узгод­
женість економічних інтересів, єдність дій і взаємодії, підпорядку­
вання розвитку продуктивних сил координації та контролю з бо­
ку суспільства. Без цих регулятивних дій реальне використання
економічних законів у практиці господарювання неможливе;

• втілення у життя економічної політики (стратегії і тактики) дер­
жави. В цьому разі механізм господарювання як цілісна система є
основним інструментом втілення у життя виробленої економічної
політики. Держава, ґрунтуючись на науковому пізнанні законів,
всебічному й ретельному врахуванні інтересів, внутрішніх і між­
народних умов розвитку країни, виробляє програмні дії щодо
економічної політики, її практичної реалізації, для чого викорис­
товується цілісний комплекс не лише суто економічних, а й орга-


нізаційних заходів. Визначальною ланкою у цьому комплексі є формування і налагодження ефективного функціонування меха­нізму суспільного господарювання.

Усі функції господарського механізму перебувають у єдності та взаємодоповненні. Що повніша адекватність форм господарювання рівню розвитку продуктивних сил, то успішнішим буде досягнення цілей економічної політики.

Необхідність науково обґрунтованого, виваженого вдосконален­ня господарського механізму зумовлена об'єктивними зрушеннями в економіці, існуванням значного впливу на її складові з боку числен­них факторів, що відрізняються динамізмом, стрімкою рухомістю, змінами.

До чинників, що впливають на господарський механізм, належать:

• науково-технічний і технологічний прогрес та їх вплив на вироб­
ничу діяльність підприємств, галузей, на суспільне виробництво
загалом;

• розмаїття форм господарювання за ринкових умов, що форму­
ються у багатьох постсоціалістичних країнах, до яких належить і
Україна;

• зміни у надбудові постсоціалістичних держав, а відтак виникнен­
ня нових і специфічно-особливих завдань (соціально-економіч­
них), що вирішуються у макро- і мікроекономічному просторі;

• зовнішньоекономічні та зовнішньополітичні умови (міжнарод­
ний поділ праці, інтеграційні процеси, міжнародне геополітичне
становище).

Наслідки дії зазначених чинників можуть відрізнятися за масшта­бами змін у механізмі господарювання. Це можуть бути незначні кількісні зміни або глибокі якісні зрушення. Ось чому варто розріз­няти часткове неглибоке поліпшення певних ланок механізму госпо­дарювання і досить глибоке перетворення структури господарсько­го механізму, його перебудову. Тобто можна говорити про реформу господарського механізму або взагалі про економічну реформу. Зви­чайно, господарський механізм не є раз і назавжди даним. Він розви­вається і вдосконалюється, відбувається безперервний процес пошу­ку ефективніших форм і методів господарювання. Це вдосконалення здійснюється постійно, з урахуванням нагромадженого досвіду, спе­цифіки окремих сфер і галузей економіки.

Невеликий досвід вдосконалення господарського механізму в Ук­раїні засвідчив, що воно ще не є великомасштабним і цілісним, а ско-352


ріше має фрагментарний характер, здійснюється подеколи спонтан­но і спорадично, без цілісної програми дій з боку держави. Позитив­ні структурні зрушення фактично не відбуваються, уряд та його функціональні структури більше говорять, ніж здійснюють струк­турну перебудову економіки, в якій досі переважають важкі техноло­гії, зношені на 60-80 % засоби виробництва. Прагнення за допомо­гою закордонних інвестицій і кредитів поліпшити ситуацію мало­продуктивне та інколи навіть ілюзорне. Ставка на малий і дрібний бізнес не є панацеєю. Такі форми бізнесу мають бути органічними складовими у комплексній стратегічній програмі держави, яка має взяти курс на рішучу перебудову, спираючись на науково-технічний прогрес, здорову і виважену приватизацію, а також максимально закрити всілякі лазівки для криміналізації і тінізації економіки моло­дої Української держави.

У зв'язку з цим найважливіші завдання в удосконаленні господар­ського механізму, зокрема і в Україні, такі:

• створення науково обґрунтованої теоретичної концепції госпо­
дарського механізму, виходячи з економіко-правової парадигми
суспільного поступу;

• запровадження нормативного механізму господарювання, тобто
переведення теоретичної концепції у площину конкретних рішень;

• формування реально діючого, а не декларативного господарсько­
го механізму, що міг би оптимізувати управлінсько-регулятивну
діяльність держави, сприяти розвитку здорового підприємництва
за умов ринкової трансформації економіки.

Держава й економіка

З огляду на викладене постає запитання: "Яка регулююча роль держави щодо економіки, зокрема ринкової?"

Тут насамперед важливо чітко розрізняти економічну роль дер­жави за умов вільної конкуренції (вільного ринку) та її економічну роль при регульованій ринковій економіці. Варто враховувати й ту обставину, що внаслідок переходу від адміністративно-розпорядчої, державно-планової до соціально-ринкової економіки сучасна еконо­мічна наука, особливо економічна теорія, поступово перестає бути простим інструментом коментування й обґрунтування економічної політики держави або правлячої партії. Перехід на засади здорового ринкового господарювання істотно збільшує значущість пріорите-


тів, актуальність одних галузей економічних знань, водночас змен­шуючи або взагалі девальвуючи значення іншої сфери знань. Тому природно, що однією з найважливіших проблем, що перебувають у центрі уваги економічної науки, є проблема вироблення системи і механізмів взаємодії держави та економіки, політики і підприємниц­тва, здорового цивілізованого бізнесу. Це пояснюється тим, що су­часна ринкова економіка не існує в соціальному вакуумі, за відсут­ності ефективного механізму її взаємодії з державою, органами зако­нодавчої і виконавчої влади. Навпаки, такий механізм є сутнісною ознакою демократичного суспільства, на шлях побудови якого ста­ла суверенна Україна. Практичне втілення такої взаємодії виявля­ється у створенні інфраструктури економічної системи, забезпеченні сприятливих соціальних умов і середовища для продуктивного функціонування суспільно-економічного організму загалом; у фор­муванні і реалізації промислової, аграрної, валютно-фінансової, ін­новаційно-інвестиційної та зовнішньоекономічної стратегії; у розмі­щенні державних і муніципальних замовлень; в узаконенні здорової лобістської (протекціоністської) діяльності з боку підприємницьких, бізнесових структур; у корпоративізмі при регулюванні соціально-економічних процесів тощо.

Тим часом, як відомо, принципи ринкового господарювання пе­редбачають пріоритет приватної власності перед іншими формами власності, відображають певні й загальноприйняті норми і правила поведінки учасників (суб'єктів) ринкового господарювання. Дер­жавне втручання в економіку не повинно зводитися до тотального планування всієї народногосподарської діяльності, дріб'язкової рег­ламентації процесів виробництва і споживання, як це було в недале­кому минулому (йдеться про СРСР і його республіки). Державу та її діяльність у такому разі відомий німецький учений В. Рьопке харак­теризує, як футбольного суддю, що сам не грає, але слідкує за дотри­манням правил гри. А ще не так давно держава була тренером і го­ловним гравцем, який сам собі визначав основні правила гри на еко­номічному полі.

Як засвідчує досвід високорозвинених держав з ринковим меха­нізмом господарювання, сучасна система відносин між економікою і державою пройшла досить довгий, складний і суперечливий шлях становлення й подальшого розвитку. Прикметно, що на етапі почат­кового формування буржуазного суспільного ладу новонароджені підприємці, бізнесмени прагнули звільнитися від жорсткої опіки дер-


жави, утверджуючи принципи вільної конкуренції й вільного ринку. Упродовж ХХ ст., навпаки, мала місце тенденція до помітного роз­ширення регулюючої і контролюючої ролі держави у соціальній та економічній сферах суспільного життя. Можна констатувати, що державне регулювання стало загальновизнаним і необхідним еле­ментом економічної діяльності.

Разом з тим державне регулювання не позбавляє, образно кажу­чи, "права громадянства" вільний ринок, існування якого ґрунтуєть­ся на низці принципів, серед яких можна виокремити такі:

• необмежена кількість дійових осіб конкурентного середовища,
вільний доступ на ринок і такий самий вільний вихід з нього, тоб­
то будь-яка особа має право займатися підприємництвом, бізне­
сом, за бажання припинити цю діяльність. Для вільного ринку
прийнятні будь-які форми власності, а не тільки державна, систе­
ма вільної конкуренції протистоїть дискримінації споживача;

• мобільність, вільне переміщення в економіко-правовому просто­
рі матеріальних, трудових, фінансово-кредитних ресурсів. При
цьому товаровиробник одержує прибуток там, де вкладено його
капітал, досягнуто розширення виробництва і відбувся продаж
товарів (надання послуг);

• наявність у підприємця, бізнесмена, менеджера необхідної ринко­
вої інформації щодо попиту і пропозиції та їх зміни, а також щодо
цін, курсів акцій та інших цінних паперів на фінансовому ринку;

• цілковита однойменність однорідних продуктів, що виявляється,
зокрема, у невикористанні торговельних марок й інших індивіду­
альних характеристик якості, адже наявність торговельної марки
може ставити продавця товару у привілейоване і навіть моно­
польне становище, що суперечить вільній ринковій системі;

• вільна конкуренція не повинна впливати на рішення, які прийма­
ють учасники ринкового господарювання, тобто продавці і по­
купці самостійно, без будь-якого тиску приймають те або інше рі­
шення.

Звичайно, лише теоретично у моделі вільного ринку не може бу­ти місця будь-якому монополізму, відсутня інфляція, безробіття, надвиробництво. Проте в реальному житті все виглядає значно складніше, і тут неабиякого значення набуває економічна роль дер­жави в регулюванні ринкових відносин. Звичайно, можливості рин­ку не безмежні, він не в змозі гарантувати розв'язання всіх соціаль­но-економічних проблем, що виникають у сучасному суспільстві. А


тому в тих галузях, де вільний ринок не може дати бажаного резуль­тату, постає необхідність економічного втручання держави. Наприк­лад, екологічна система може ефективно функціонувати у межах пев­ного соціального порядку і за умов суспільно-політичної стабільнос­ті та дотримання загальноприйнятих принципів і правил життєді­яльності в усіх сферах суспільного організму, зокрема в економіці, що й забезпечується здебільшого державою.

Державне регулювання соціально-економічних процесів випли­ває із самої сутності держави. Держава з моменту виникнення як інс­титуту покликана відображати і реалізовувати загальну волю і вели­ке розмаїття інтересів соціальних верств, прошарків, груп, об'єд­нань, що становлять громадянське суспільство і самі по собі не здат­ні забезпечити його єдність і життєздатність за допомогою одних тільки закликів, декларацій, апеляції до совісті, моралі, етики, за­гальнолюдських норм поведінки. Визначальна роль у цьому разі на­лежить державі, адже вона, на відміну, наприклад, від політичних партій, покликана відображати і захищати інтегровані інтереси всіх членів суспільства. Водночас варто усвідомлювати, що держава не є арифметичною сумою окремих соціальних, економічних, адмініс­тративних елементів. Держава являє собою певну форму політичної самоорганізації людей, форму людського співжиття і в цій якості виступає як єдина система, всі частини якої доповнюють одна одну.

Світовий досвід державотворення переконує, що сучасна націо­нальна держава, тим більше правова держава, попри всі застережен­ня, є виразом загальних, інтегрованих суспільних інтересів, особли­во інтересів трудового населення. Якби держава відображала тільки економічні інтереси вузької групи великих корпорацій, монополій, то вона перетворилася б на глобальну форму олігархічного, автори­тарного правління. А за непропорційно великого впливу з боку олі­гархії, її економічних інтересів на політику держави така держава не може бути життєздатною без визнання легітимності з боку переваж­ної більшості населення. І навпаки, як свідчить досвід держав з лібе­рально-демократичним ладом, саме держава відіграла вирішальну роль у приборканні стихійних сил ринку, коригуванні їх негативних наслідків. Також державна політика здатна радикально впливати на результати виробничо-фінансової діяльності підприємств, галузей народногосподарського комплексу, поліпшувати або навіть погір­шувати їх. Зрозуміло, що ті або інші дії урядів, державних виконав­чих структур сприймаються бізнесово-підприємницькими колами не


завжди позитивно, що може призвести до непорозуміння і навіть взаємної недовіри, небажання співпрацювати на взаємно доброзич­ливій основі. Та все ж досвід ХХ ст. переконує, що зростає взаємо­дія держави і здорового підприємництва — цих двох діалектичних суперників. З обох сторін поглиблюється усвідомлення того, що у держави і бізнесу є не лише відмінності, а й чимало спільних інтере­сів. З огляду на це стратегічною проблемою економічної теорії є на­уково обґрунтоване визначення оптимального співвідношення дер­жави і ринку у народногосподарському відтворювальному процесі з урахуванням історичних умов розвитку країни.

Можна стверджувати, що теорії економічного розвитку і зрос­тання, які виникали упродовж XX ст., відрізняються між собою у результаті зміни пріоритетів між "державними" і "ринковими" заса­дами національної економіки. Навіть за зовнішньої суперечливості неокласичної, кейнсіанської і монетаристської теорій, кожна з них фактично є продовженням попередньої з урахуванням динамічних історичних умов і обставин. Зазначені теорії мають одну й ту саму мету: науково обґрунтувати реалізацію потенціалу ринкового меха­нізму господарювання, спираючись на пріоритетність суспільних цінностей, таких як індивідуальність, приватний інтерес, конкурен­ція, ціна. Концептуальні позиції ґрунтуються на одних і тих самих висхідних положеннях — обмеженість ресурсів і благ, вибір, раціо­нальність, альтернативність, граничність, рівновага. Характерно, що теорії не відкидають здобутків одна одної. І хоча в деталях аспек­ти й оцінки теоретично-концептуальних побудов кейнсіанства, нео­класики і монетаризму відрізняються з точки зору їх соціально-еко­номічного змісту, визначальними елементами предмета сучасної економічної теорії залишилися: механізм ринку (конкуренція, ціно­утворення), форми монополізму, економічний і соціальний потенці­ал держави.

Наукове дослідження розмаїття модифікацій цих елементів і зв'яз­ків між ними в структурі механізму господарювання, державного уп­равління макроекономічними відтворювальними процесами — пред­мет аналізу загальної економічної теорії. Глобальне її завдання в тео­ретичному і прикладному аспектах—побудова оптимально ефектив­ного механізму соціалізації ринкової економіки. Проаналізуємо здат­ність суто ринкового механізму господарювання за активної участі держави знаходити оптимальне вирішення фундаментальних питань економічного зростання: що виробляти?як виробляти? для кого вироб-


ляти? Саме ці проблеми стосуються всіх економічних систем різних країн і в різні часи. Крім того, всі інші проблеми є певною мірою по­хідними від них. Нарешті, ці проблеми постають перед усією еконо­мікою і перед кожним окремим виробником.

Насамперед виокремимо запитання: що виробляти? Тут ринковий механізм господарювання знаходить просту, здавалося б, відповідь: виробляти те, що може давати прибуток, дохід. А принести прибуток здатна, у свою чергу, лише та продукція, виручка від продажу якої пе­ревищує витрати на її виробництво і збут. Якщо при реалізації това­ру його виробник одержує нормальний (середній) прибуток, продукт постачатиметься на ринок безперешкодно. Коли при продажу товару товаровиробник одержуватиме надприбуток, тобто прибуток, що перевищує середній, то це спонукає його збільшувати масштаби ви­робництва, залучаючи додаткові матеріальні, фінансові, людські ре­сурси. Це відбуватиметься доти, доки в результаті міжгалузевого пе­реливання капіталу, конкурентного суперництва ціна на вироблюва­ну продукцію не зменшиться до середнього рівня, що існує в кон'юнктурно-ринковому просторі. Якщо прибуток від продажу то­го або іншого товару буде меншим за середній або навіть товар при-носитиме збитки, то товаровиробник скоротить обсяги виробництва, а відтак і поставки товару на ринок. Зменшиться і залучення ресурсів у виробничо-відтворювальний процес. Можливість реального одер­жання нормального прибутку (інколи і надприбутку) є індикатором ринкової рівноваги — рівноваги попиту і пропозиції щодо того або іншого товару, яка визначається ціною й одночасно сама формує цю ціну, а також встановлює обсяги виробництва та необхідних для цьо­го ресурсів: сировини, матеріалів, робочої сили тощо.

Цей ринковий чинник (взаємодія попиту і пропозиції), впливаю­чи на кінцевий продукт виробничо-відтворювального процесу гос­подарської діяльності і відповідні ресурси для нього, визначає при­бутковість (дохідність) або збитковість господарської діяльності, вказує на те, що виробляти і в якій кількості. Носієм платоспромож­ного попиту є покупець, самостійний у визначенні асортименту й но­менклатури потрібних товарів і послуг, що можуть найповніше задо­вольняти сукупні потреби. Звичайно, така незалежність платоспро­можного споживача не може не обмежувати свободи виробника що­до визначення структури й обсягів поставок товарної продукції і не­обхідних для її виготовлення ресурсів. Зазначений механізм регулю-


вання виробництва і реалізації потрібної суспільству продукції може ефективно спрацьовувати здебільшого за умов ринкової конкурен­ції, тоді як послаблення конкурентних засад внаслідок монополіс­тичних тенденцій може підривати гнучкий ринковий механізм регу­лювання попиту і пропозиції на блага і послуги, конче необхідні сус­пільству. Тут може бути неадекватною відповідь на питання, який саме комплекс товарів і послуг найкраще відповідає платоспромож­ним потребам, що склалися. Державне втручання в цей процес ство­рює сприятливу можливість для налагодження ефективного присто­сування пропозиції до попиту. Допомоги держави потребує й розв'язання проблеми оптимізації структури попиту, досягнення йо­го найраціональнішої збалансованості, оскільки на цю структуру впливає ринкова диференціація доходів, яка може набувати спотво­рених форм вияву. Крім цього ринок досить часто не виявляє інтере­су до створення загальносуспільних благ; їх виробництвом, як пра­вило, займається держава.

Наголосимо, що без держави, її допомоги не обійтись і в роз­в'язанні далеко не риторичного запитання: для кого виробляти? Рин­ковий механізм найчастіше "не співпрацює" з мораллю, милосердям і справедливістю: будь-який продукт є доступним лише для тих, хто здатний заплатити його ринкову ціну. Зрозуміло, що таку нагоду ма­ють платоспроможні споживачі. Тих, хто не має змоги платити за товар, ринок "не поспішає" допускати до споживання. Така жорс­тка, далека від гуманізму відповідь ринку на запитання "для кого ви­робляти?" влаштовує найзаможнішу, меркантильно орієнтовану частину суспільства і, зрозуміло, неприйнятна для тих, хто не зміг з різних життєвих причин здобути потрібну освіту, набути кваліфіка­цію, одержати професію або є інвалідом, непрацездатним. Також це стосується багатодітних і неповних сімей, престарілих. Ринковий ме­ханізм, його закони ставлять названі категорії людей у відверто скрутне становище. Одним з наочних виявів ринкової дійсності є до­рожнеча ліків, медичних послуг, що робить користування цими пос­лугами, ціни на які продовжують стрімко зростати, великою розкіш­шю. Приватна благодійність не здатна виправити цю ситуацію, а ли­ше дещо її пом'якшує. Тільки рішуче втручання держави у розподіл доходів може допомогти у вирівнюванні доходів незаможних і зли­денних верств населення, збільшивши можливості доступу до основ­них, життєво необхідних благ. Реформування економіки колишніх республік СРСР досить наочно показало, що відсторонення держа-


ви, ц виконавчих органів від участі у розподільчих процесах різко погіршує матеріальне становище переважної частини населення, а відтак і суспільства загалом, бо таке реформування покладає розв'язання проблем добробуту переважної більшості людей на рин­ковий механізм та його важелі, а цього недостатньо.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.