Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Продуктивність праці та чинники її підвищення



Розглянуті чинники економічного зростання є результатом функ­ціонування праці, адже жива праця є вирішальним чинником утво­рення вартості. Джерелами споживної вартості є праця і природа. Економічне зростання без живої праці практично неможливе, але за­лежно від наукової та технічної озброєності праця може бути більш або менш продуктивною.

Для визначення результатів застосування у виробництві праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї праці, застосовуваної у виробництві, — живої й уречевленої. Витратами живої та уречевленої праці виступають по­точні витрати c + v, що належать до повної собівартості товарної продукції (c — вартість засобів виробництва; v — заробітна плата продуктивних працівників). Ефективність витрат праці на підпри­ємстві можна розраховувати за формулою

С + v

де E — ефективність витрат праці; m — додана вартість.

Економічна ефективність — це раціональне й ефективне викорис­тання не лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад, ро­бочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, раціональне управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу. Економічну ефективність доцільно зі­ставляти із соціально-економічною оптимальністю, яка передбачає здійснення державою такої економічної політики стабілізації (за допо­могою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала прагнення до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і не викликала бажан­ня прожити лише за рахунок соціальних витрат держави — з іншого.

Соціальний ефект полягає насамперед у тому, що витрати праці сприяють підвищенню її результативності у виробництві через все­бічний розвиток особи, підвищення рівня знань і культури, зміцнен­ня здоров'я, збільшення вільного часу тощо. Витрати праці в науко­вих установах, закладах освіти й медицини сприяють впроваджен­ню нової техніки у виробництво, поліпшенню його організації, під­вищенню продуктивності праці.


Політика стабілізації

Політика стабілізації— це заходи держави, спрямовані на уник­нення циклічних криз в економіці. Цю діяльність держави ще нази­вають антициклічним регулюванням економіки. Існує два типи полі­тики макроекономічної стабілізації: стримування та експансії, і за­лежно від умов, що склалися, держава здійснює ту або іншу політи­ку стабілізації.

Політика стримування — це діяльність держави, яка спрямована на обмеження сукупного попиту і використовується, коли економіка країни перебуває на стадії піднесення. Політика експансії— це діяль­ність держави, що спрямована на розширення сукупного попиту і ви­користовується, коли економіка країни перебуває на стадії депресії.

Основні інструменти політики макроекономічної стабілізації: ре­гулювання фінансово-бюджетної системи і регулювання грошово-кредитної системи держави.

Регулювання фінансово-бюджетної системипередбачає застосу­вання різноманітних способів розподілу ВВП на централізовані та децентралізовані фонди грошових ресурсів. Через розподільчу й кон­трольну функції фінанси активно впливають на процес суспільного відтворення, опосередковуючи, по-перше, створення фондів нагро­мадження та споживання і, по-друге, додержання пропорцій обігу на­туральних і грошових ресурсів та їх раціональне використання для забезпечення економічного зростання економіки.

Фінансова система кожної країни має свою специфіку. Так, в Ук­раїні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети; фі­нанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок. Основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів державного регулювання еко­номічного зростання є державні фінанси. Через державні фінанси пе­рерозподіляється значна частка ВВП: у Японії та Росії — близько 1/3, у Франції та Нідерландах — приблизно 1/2, у Швеції — понад 2/3. В Україні через державний бюджет перерозподіляється близько 30 % ВВП.

Регулювання грошово-кредитної системи — це політика опера­тивного і гнучкого доповнення бюджетної політики. Посилюється контроль держави над кредитною системою. Їй належить централь­ний банк, що має монопольне право емісії банкнот і регулювання грошового обігу. Крім того, в багатьох країнах держава безпосеред-


ньо володіє низкою інших банків і спеціалізованих кредитних уста­нов (або здійснює прямий контроль над їх діяльністю). Тим самим забезпечується можливість використання кредитної системи для впливу на банківські операції підприємців і споживачів.

Найважливішим інструментом такого впливу є державне регулю­вання рівня банківського процента. Змінюючи відсоткову ставку, держава впливає на інвестиційних процес, курс акцій та інших цін­них паперів. Така політика ґрунтується на принципах монетаризму і має переваги над фіскальною політикою. Негативний момент — ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулюван­ня динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо зму­сити їх зменшувати або збільшувати кредити.

Грошово-кредитна політика — це заходи держави у сфері грошо­вого обігу та кредиту, спрямовані на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності гро­шової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і так­тичних цілей. Стратегічна мета грошово-кредитної політики має бу­ти підпорядкована загальним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації, а відтак, і зростанню сукупного обсягу вироб­ництва і зайнятості та стримуванню цін.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.