Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Диференціація доходів населення



Частина доходів населення поступово перетворюється на предме­ти споживання і різноманітні послуги. Саме на стадії споживання ви­являється диференціація доходів. Люди з різних причин не можуть отримувати абсолютно однакові доходи. Водночас, як стверджує економічна теорія, не можна допускати неконтрольованості дифе­ренціації доходів, оскільки це може призвести до значної невиправ­даної поляризації суспільства, що може мати політичні, соціальні й економічні негативні наслідки. З економічної точки зору, суспільс­тво не матиме можливості поповнювати потреби економіки країни достатньою кількістю кваліфікованих фахівців, з соціальної — за­гостряться соціальні протиріччя; з політичної — не можна буде до­сягти політичної стабільності в суспільстві.

Диференціація доходів населення — важливий елемент внутріш­ньої політики держави, і тому вона має контролювати цей процес, щоб забезпечити соціально безпечний рівень у суспільстві. Диферен­ціація доходів визначається розвитком продуктивних сил і виробни­чих відносин і залежить від економічних, демографічних і соціаль­них чинників. Диференціацію доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10 % найзаможні-ших і 10 % найменш забезпечених груп населення (доцільний коефі­цієнт). В Україні це співвідношення значно зросло. Так, у 1992 р. во-


но становило 1 : (7,5-8,0), а вже у 1998 р. — 1 : 13,5. За даними Дер­жавної податкової адміністрації України, у 2000 р. офіційно зареєс­тровано 40 мільйонерів. Наприклад, у Німеччині їх чисельність на початок 2000 р. становила 365 тис. осіб.

Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринко­вих доходів є зменшення різкої диференціації доходів населення за рівнем доходів і капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної еко­номіки зумовлені стрімким падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі, зростанням диференціації доходів населення.

Межа бідності

З урахуванням світового досвіду і прибутків, одержуваних останні­ми роками в Україні, рівень малозабезпеченості можна охарактеризу­вати трьома елементами, що відображають той або інший рівень до­ходу: прожитковий, фізіологічний і соціальний мінімум.

Прожитковий мінімум — це мінімальна кількість життєвих засо­бів, необхідних для підтримання життєдіяльності працівника та від­новлення його робочої сили. Він визначає нижню межу суспільно не­обхідного рівня життя за певних соціально-економічних умов роз­витку суспільства.

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють фізіологічний мі­німум — вартість товарів і послуг, необхідних для задоволення ос­новних фізіологічних потреб, та соціальний мінімум (бюджет міні­мального достатку) — мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб, тобто вартість товарів і послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

Рівень прожиткового мінімуму зумовлений такими чинниками: динаміка цін, інфляція, кількісна оцінка набору споживчих благ і послуг.

Рівні доходу населення можна подати схематично (рис. 24): • величина доходу, що відображає верхню межу малозабезпеченос­ті. Це рівень доходу, за якого його одержувачів не можна вважа­ти середньозабезпеченими, це мінімальний споживчий бюджет, межа бідності, поріг бідності і т. ін. Конкретне його значення виз­начається у процентах від середнього доходу, характерного для певного суспільства. Європейський Союз рекомендує визначати верхню межу бідності на рівні 60 % від середнього доходу в дер­жаві;


Величина доходу

Верхня межа малозабезпеченості

Гарантований державою рівень забезпеченості

Нижня межа малозабезпеченості

Рис. 24. Рівнідоходу населення

• величина доходу, що відображає нижню межу малозабезпеченос­
ті.
Це мінімальний рівень доходу, який дає можливість його
одержувачу задовольняти на мінімально допустимому рівні еле­
ментарні потреби. Це дохід, що сучасна цивілізована держава має
забезпечувати кожному члену суспільства. Нижня межа малоза­
безпеченості відповідає приблизно 40 % від середнього доходу в
державі;

• величина доходу, що відображає гарантований державою рівень
забезпеченості.
Такий дохід, як правило, не перевищує верхньої
межі малозабезпеченості і не менший за її нижню межу, тобто фі­
зіологічний мінімум; цей рівень є соціальним мінімумом. Кон­
кретними формами гарантій можуть бути офіційно визначені
розміри пенсій, заробітної плати, використання різних грошових
доплат та інших засобів допомоги. На розташування гарантова­
ного державою мінімуму між верхньою та нижньою межею мало­
забезпеченості впливає низка чинників: стан економіки країни,
особливості соціальної політики держави.

Верховною Радою України з 1 січня 1997 р. була встановлена ве­личина межі малозабезпеченості у розмірі 70,9 грн, у 1998 р. її розмір становив 73,7 грн, у 1999 р. — 90,7 грн. Межа малозабезпеченості — це соціальний норматив сукупного доходу на душу населення, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і


послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. Вва­жається, що 7 % населення України можна віднести до багатих (рі­вень їх доходу — до 3000 дол. США на місяць) і водночас 18 % гро­мадян мають дохід від 20 до 100 дол. США, а 35 % населення мають ще нижчі доходи — від 10 до 20 дол. США, причому у 40 % населен­ня України доходи становлять менше 10 дол. на місяць. Такий пере­розподіл свідчить про глибоку диференціацію доходів населення в Україні і про серйозність проблем, пов'язаних з бідністю. За даними податкової адміністрації, у 2000 р. в Україні налічувалось 28,6 % бід­них, з них 14,2 % перебували на межі зубожіння.

Перехід до ринкової економіки пов'язаний з виникненням пробле­ми розподілу доходу в суспільстві. Питання про те, як необхідно роз­поділяти дохід, має давню і суперечливу історію. Окремі економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші дотримуються протилежної точки зору, згідно з якою прагнення до рівності в розподілі доходу не може стимулюва­ти зростання виробництва і призводить до кризи економіки.

Основним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те, що він необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, тобто граничної корисності. Основним аргументом на користь не­рівності доходів є необхідність збереження стимулів до праці, вироб­ництва продукції та зростання доходу.

Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують криву Лоренца (рис. 25). Теоретична можли­вість абсолютної рівноваги в розподілі доходів представлена на гра­фіку у вигляді бісектриси кута координат, яка свідчить, що в сус­пільстві існує абсолютна рівновага в розподілі отриманого доходу, тобто 20 % населення отримають 20 % доходу, а 40 % населення — 40 % і т. ін. За абсолютної нерівності розподілу доходів пряма ОЕ стає схожою на парус і показує, наскільки реальна або фактична си­туація відрізняється від ідеальної. Ділянка між лінією, що позначає абсолютну рівність розподілу доходів, і кривою Лоренца відображає ступінь нерівності доходів. Що більша ця ділянка, то більший сту­пінь нерівності доходів. Якби фактичний розподіл доходів був абсо­лютно однаковим, то крива Лоренца і бісектриса збіглися б і розрив зникнув би, тобто була б лише пряма ОЕ.

Що більше крива Лоренца відхиляється від прямої ОЕ, то вищий ступінь диференціації грошових доходів населення. Виходячи з цьо­го, можна сказати, що нерівність доходів характеризується ступенем 302


Кумулятивний дохід, %' * 100


20 40


80 100


Кумулятивна чисельність, %


Рис. 25. Крива Лоренца

відхилення кривої Лоренца від бісектриси кута координат. Це відхи­лення можна виміряти через відношення площі фігури між кривою Лоренца і прямою ОЕ до площі всього трикутника OEJ. Так обчис­люється показник, який у літературі дістав назву коефіцієнта кон­центрації доходів, або коефіцієнта Джині, який ще називають індек-

Кумулятивний і і дохід, %

Кумулятивна чисельність, %

Рис. 26. Крива Лоренца у разі більшого угруповання населення


сом концентрації доходів. Коефіцієнт Джині показує характер роз­поділу всієї суми доходів населення між окремими групами. За рівно­мірного розподілу доходів у суспільстві коефіцієнт Джині дорівнює 0, що вищий ступінь поляризації суспільства за рівнем доходів, то ближчий цей коефіцієнт до 1.

Коефіцієнт Джині G обчислюється за формулою

Сг —

Значення коефіцієнта залежить від того, наскільки дрібні групи населення аналізують дослідники. В ідеалі крива Лоренца повинна насправді мати вигляд кривої, а не ламаної лінії (рис. 26). Коефіцієнт Джині в Україні у 1997 р. становив 0,71-0,74, тоді як у Швеції — 0,304, США — 0,466. Як бачимо, соціальне розшарування в Україні досягло критичного рівня. Щоб зменшити соціальну напругу в сус­пільстві, необхідно змінити ситуацію з прожитковим мінімумом як основним елементом соціальної гарантії.

Питання про оптимізацію розподілу доходів має важливе теоретич­не і практичне значення. Його розв'язання сприятиме найкращому за­доволенню потреб населення, стимулюватиме розвиток виробництва.

Прожитковий мінімум

Важливим показником рівня життя населення є прожитковий міні­мум, до якого належать витрати на продукти харчування з розрахунку мінімальних розмірів їх вживання, витрати на непродовольчі товари і послуги, а також податки й обов'язкові платежі, виходячи із структури витрат на них у 10 % найменш забезпечених сімей.

Прожитковий мінімум — це рівень доходу, що забезпечує придбан­ня мінімального набору матеріальних благ і послуг, які задовольняють основні потреби людини у продуктах харчування, непродовольчих то­варах і послугах. Розрахунок прожиткового мінімуму ґрунтується на даних обстеження бюджетів сімей з різним рівнем середнього доходу на душу населення. Ці показники оцінювались, виходячи з динаміки спо­живчих цін і структури фактичних витрат на придбання відповідних на­борів товарів і послуг у середньому на сім'ю. Прожитковий фізіологіч­ний мінімум характеризує мінімально допустимі межі споживання най­важливіших матеріальних благ і послуг (продукти харчування, предме-


ти санітарії та гігієни, ліки, житлово-комунальні послуги). Споживання населенням основних продуктів харчування визначається з урахуван­ням прямого і непрямого їх споживання всіма верствами населення. Споживчий кошик — це фіксований набір товарів і послуг, необхідних для задоволення нормальних потреб середньостатистичної сім'ї, що за­безпечував би її нормальну життєдіяльність. Верховна Рада України ух­валила Закон України "Про встановлення прожиткового мінімуму на 2001 рік". Згідно з ним розмір прожиткового мінімуму при розрахунку на одну людину у 2000 р. становив 270 грн щомісяця, у 2001 р. його роз­мір збільшено до 311 грн. Встановлені також розміри прожиткового мі­німуму для основних соціальних груп населення країни. Для дітей віком до 6 років прожитковий мінімум у 2000 р. становив 240 грн, у 2001 р. — 276 грн; для дітей від 6 до 18 років — відповідно 297 грн і 342 грн; для працездатних громадян — 287 грн і 331 грн; для тих, хто втратив пра­цездатність, — 216 грн і 248 грн 80 коп. У структурі прожиткового мі­німуму на 2001 р. 50 % припадає на продукти харчування, приблизно 26 % — на промислові товари і близько 20 % — витрати на послуги.

У бідних країнах світу у витратній частині бюджету сімей після виплати податків і внесків на соціальне страхування найбільшу час­тку становлять витрати на харчування. Залежно від економічного рівня країни ця частка може істотно відрізнятися (наприклад, у Ні­меччині — близько 20 %, в Україні — близько 65 %). Населення, гро­шові доходи якого нижчі за прожитковий мінімум, можна вважати бідним. Прожитковий мінімум, на відміну від біологічного мініму­му, динамічніший. Він змінюється відповідно до соціально-еконо­мічного розвитку суспільства. Але світова практика показує, що по­ріг бідності значно підвищується через зростання цін (інфляцію), що не означає збільшення рівня споживання і підвищення рівня життя людей. Здійснення у цивілізованій державі політики соціального за­хисту певних груп населення сприяє пом'якшенню і вирішенню проблем бідності.

Бідність є однією з найважливіших характеристик нерівності у розподілі доходів. Рівень бідності виступає інформативним показни­ком соціально-економічного розвитку країни. Зазвичай бідність виз­начають як стан, за якого економічних ресурсів не вистачає для за­безпечення певного стандарту (нормального рівня) життєдіяльності. Офіційний рівень бідності фіксується законодавчо. Чинники і струк­туру бідності наведено на рис. 27.


Чинники, що формують бідність


Групи економічно активного населення, на які впливають ці чинники


Економічні


загальноекономічна криза

криза фінансової системи

неефективна податкова система

криза платежів


Безробітні

Частково безробітні


 


дефіцит бюджету

зниження інвестиційної активності

інфляція


Зайняті на підприємствах з

постійною заборгованістю по

заробітній платі


фінінсова неспроможність виробництва


низький рівень реалізації програм соціального захисту населення


Зайняті на підприємствах-боржниках


Правові


відсутність соціальної експертизи

низька правова захищеність громадян

погіршення криміногенної ситуації


Багатодітні та неповні сім'ї


 


«*>.


Демографічні


Інваліди


 


зростання навантаженості працездатного населення непрацездатним

зростання рівня розлучень

погіршення здоров'я населення


Сім'ї, в яких за дитиною-

інвалідом доглядає

непрацююча працездатна

особа


 


Соціальні

катастрофічне зниження адаптаційних можливостей громадян

Особистісні


Алкоголіки, наркомани, особи без певного місця проживання

Засуджені та ті, що звільнились з місць позбавлення волі


 


пов язаш з індивідуальними особливостями в психології та фізіології


Особи з відхиленнями

в розумовому і психічному

розвитку


 


Форс-мажорні

пов язані з дією природних та антропогенних сил


Особи, позбавлені майна,

роботи, іноді й здоров'я

внаслідок дії природних

та антропогенних сил


 


306


Рис. 27. Класифікація чинників, що формують бідність, та групи населення, на які впливають ці чинники





©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.