Рахунок використання доходу

Джерело: Держкомстат України за 1999 р.

Перехід України на Систему національних рахунків в умовах трансформації суспільства, побудови ринкової економіки пов'яза­ний з певними труднощами. Зокрема, недостатньо сформована ін­формаційна база, що не дає можливості цілком забезпечити складан­ня відповідних рахунків в економіці. Сектор бізнесу, що охоплює підприємства (фірми), які виробляють продукцію, загалом не перей­шов на ведення первинного бухгалтерського обліку та фінансової звітності за міжнародними світовими стандартами. Неповна інфор­мація надходить про рух первинних доходів у формі оплати праці, доходів від власності, а також поточних і капітальних трансфертів від інших країн та відповідно їх передачу іншим країнам. З огляду на ці недоліки, рахунки, що здійснюються в Україні, не повністю відпо­відають вимогам стандартів Системи національних рахунків. Пере­хід економіки України на Систему національних рахунків остаточно не завершено. Економічне життя країни в період реформування пос­тупово набуватиме нових ознак і вдосконалюватиметься.

Сутність процесу суспільного відтворення

Суспільне виробництво макрорівня в процесі руху проходить чоти­ри стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання. Всі ці ста­дії взаємопов'язані між собою, характеризують єдиний процес і пере­бувають у безперервному кругообігу. Постійне повторення та віднов­лення процесу суспільного виробництва, представлене як безперерв­ний кругообіг усіх його стадій, називається суспільним відтворенням.

Під час відтворення повинні постійно відновлюватись усі фактори виробництва, які беруть участь у процесі суспільного виробництва. До таких факторів виробництва належать: робоча сила, засоби виробниц­тва і природні ресурси, капітал. В умовах сучасного ринкового госпо­дарства для суспільного відтворення національної економіки додаєть­ся ще один фактор виробництва — підприємницькі здібності.

Відповідно до методологічних принципів побудови Системи національних рахунків процес відтворення національної економіки розглядається як безперервний кругообіг двох потоків: доходів і ви­датків (рис. 19).

^ Ринок ресурсів

Держава

Ринок товарів і послуг

--------------- ►Потоки у грошовій формі

--------------- ^. Потоки у натурально-речовій формі

Рис. 19. Модель кругообігу доходів і видатків у ринковій економіці

Модель кругообігу доходів і видатків у національній економіці дає можливість продемонструвати систему взаємозв'язків між суб'єк­тами господарювання в ринкових умовах. Суб'єктами національної економіки на макрорівні виступають домашні господарства, підпри­ємства i держава. Домашні господарства виконують функцію кінце­вого споживання, а також виносять на ринок ресурсів (факторів ви­робництва) виробничі ресурси: працю, землю або природні ресурси, капітал і підприємницькі здібності. Підприємства (фірми) для вико­нання своєї виробничої функції виступають на ринку ресурсів у ролі споживачів, купуючи відповідно необхідні їм ресурси. Домогоспо-дарства на цьому ринку є носіями пропозиції. В результаті діяльнос­ті підприємств створюються товари і надаються послуги, які надхо­дять на ринок готових товарів і послуг. Далі їх через споживчі видат­ки купують представники сектору домогосподарств. Отже, на ринку товарів (послуг) суб'єктами попиту є домогосподарства, а пропози­ції — підприємства. Підприємства, реалізуючи вироблені товари, от­римують натомість доходи. Держава витрачає кошти як на ринку ре­сурсів, купуючи їх, так і на ринку товарів, здійснюючи державні заку­півлі товарів. Взаємозв'язок держави з домогосподарствами i підпри­ємствами простежується через надходження податків до державного бюджету та отримання підприємствами дотацій, субсидій, субвенцій, домогосподарствами — трансфертних платежів. Трансфертними платежами є безплатні і безповоротні кошти, які можуть бути надані державою. До державних трансфертів, що отримують домашні гос­подарства, належать пенсії, стипендії, виплати у зв'язку з безробіт­тям. Усі три суб'єкти національної економіки під час відтворення не­суть видатки й отримують доходи, що характеризує економічний розвиток країни. Кругообіг доходів і видатків здійснюється у двох формах: натурально-речовій і вартісно-грошовій.

Наведена модель кругового потоку характеризує функціонуван­ня закритої національної економіки. На практиці вона ускладнюєть­ся процесами відтворення не лише в межах закритого простору внут­рішньої економіки, а також враховує складні взаємозв'язки з інши­ми країнами.

Ця модель відображає діалектичну єдність попиту і пропозиції, що врівноважує виробництво і споживання; єдність натурально-ре­чових і вартісних пропорцій суспільства; узгодженість економічних інтересів і потреб продавців та покупців; взаємозв'язок потоків від­творення всіх ресурсів, товарів і доходів. 284

Економічна наука виокремлює два типи відтворення — просте і розширене.

Просте відтворення — це відновлення виробництва в незмінних масштабах за сталої техніко-технологічної основи. Це означає, що весь створюваний продукт суспільства (ВВП) використовується на особисте споживання. Такий тип відтворення характерний в основ­ному для країн із слаборозвиненою ринковою економікою.

Розширене відтворення — це відновлення виробництва в зроста­ючих масштабах у кожному наступному періоді за змінюваної нової техніко-технологічної основи. Цей тип відтворення означає зростан­ня виробленого в країні валового внутрішнього продукту, а також поліпшення якості його складових. Створюваний суспільний про­дукт споживається не повністю, частина його нагромаджується, що дає можливість здійснювати процес інвестування національної еко­номіки. Це сприяє подальшому економічному зростанню, науково-технічному прогресу. Розширене відтворення притаманне країнам з розвиненою ринковою економікою.

В економічній літературі виокремлюють також звужене відтво­рення, можливе в окремих країнах в певні періоди їх розвитку. Цей тип відтворення характеризується зменшенням масштабів розшире­ного відтворення за умови фізичного і морального зношення основ­ного капіталу. Причиною такого відтворення може бути також по­рушення зв'язків між господарюючими суб'єктами національної еко­номіки. Як правило, такий стан притаманний країнам, що перебува­ють на етапі трансформаційного економічного розвитку.

Тіньова економіка

Тіньова економіка — досить складне явище, яке може включати: • діяльність, що здійснюється здебільшого в рамках закону, але не ре­єструється органами державного регулювання економіки, не відоб­ражається в її статистиці, а отже, залишається за межами прямого впливу регулюючих заходів. Це переважно дрібний та/або спора­дичний приватний бізнес. Наприклад, у сфері зовнішньоекономіч­ної діяльності він пов'язаний з торговельними операціями, здійсню­ваними неорганізованими "човниками", або з наданням певних ви­дів послуг (науково-технічних, юридичних, освітніх, консультацій­них тощо) фізичними особами, які не здійснюють самостійної під­приємницької діяльності;

• діяльність, яка за своєю суттю є кримінальною й охоплює неза­
конні, не санкціоновані державою види діяльності (незаконна
торгівля зброєю, наркотичними і психотропними речовинами,
шахрайські операції з цінними паперами і коштами, нелегальний
вивіз капіталу, контрабандний імпорт тощо);

• діяльність, яка в принципі є легальною, але здійснюється метода­
ми, що перебувають поза законом (без обов'язкової реєстрації
підприємств, без подання обов'язкової звітності і без сплати по­
датків).

За своєю суспільно-економічною природою тіньова економіка— це результат порушення рівноваги між суб'єктами держави щодо створення і розподілу продукту, яке відбулося внаслідок такої дере-гуляції економіки, що порушила паритетність розвитку окремих її сфер і, відповідно, баланс інтересів суб'єктів господарювання.

Економічний зміст тіньової економіки полягає в тому, що це най­частіше — високодохідна (високоприбуткова) сфера діяльності, нор­ма прибутку якої компенсує окремим громадянам або групі людей матеріальні витрати та моральні збитки від ризиків з її здійснення. Вона не контролюється державою, не враховується офіційною ста­тистикою, внаслідок чого її обсяги не включаються у валовий внут­рішній продукт і не оподатковуються. Тіньова економіка є джерелом незаконного привласнення частини результатів суспільної праці у вигляді прибутку, майна, цінних паперів тощо з метою збагачення або збільшення легально отриманих доходів (прибутків).

Нині в Україні фактично завершується процес реструктуризації ті­ньової економічної діяльності в масштабах держави. Така діяльність зберігається як обов'язковий елемент функціонування економіки дер­жави й обслуговування економічних і політичних інтересів певних структур. Відбулася трансформація тіньового сектору економіки, яка працює в умовах панування застарілої доктрини загального одер-жавлення власності, планового господарства та адміністративно-ко­мандних форм управління, в тіньовий сектор, що функціонує в умо­вах ринкової економіки та приватної власності. Змінилися лише фор­ми і методи тіньової економічної діяльності і їх питома вага в тіньо­вому обігу.

Основні види тіньової економічної діяльності, характерні для су­часного етапу розвитку України:

• приховування реальних доходів громадян і прибутків підпри­
ємств від оподаткування;

• вилучення різниці між звітними і реальними цінами на товари і
послуги у разі їх реалізації;

• нелегальний вивіз капіталів;

• корупція;

• випуск і реалізація неврахованої продукції і надання неврахова­
них послуг;

• нелегальні зовнішньоекономічні операції (контрабанда);

• нелегальні валютні операції;

• кримінальний промисел;

• фінансове шахрайство;

• дрібні розкрадання на підприємствах і в установах;

• незаконна приватизація державної власності.
Послідовність розміщення видів тіньової діяльності відображає

їх питому вагу і поширеність у тіньовому секторі економіки. В нових умовах, що складаються в Україні, багато видів тіньової діяльності або зовсім втратили свою актуальність і зовнішню атрибутику (при­писки, спекуляція, цеховики) і замінені новими формами, або їх час­тка в загальному тіньовому обігу скоротилася (дрібні розкрадання в держсекторі, порушення в торгівлі і громадському харчуванні). З іс­нуючих раніше видів тіньової економічної діяльності значно зросли кількісно і якісно такі явища, як корупція держслужбовців і кримі­нальний промисел (рекет, наркобізнес, організована проституція, розкрадання і грабежі). До реструктуризації та зростання тіньового сектору економіки призвела заміна одних спонукальних мотивів ін­шими, що відбувалася на тлі посилення соціально-економічної кри­зи, правової і політичної дезорієнтації населення.

Основні причини тотальної тінізації економіки України:

• зацікавленість окремих представників державного апарату в існу­
ванні тіньової економіки і в отриманні тіньових доходів;

• потужний податковий прес, що призводить до зменшення заці­
кавленості юридичних і фізичних осіб у легальній економічній ді­
яльності;

• правовий нігілізм значної частини представників державної вла­
ди і соціальних верств населення, відсутність стабільного і зба­
лансованого законодавства;

• посилення діяльності кримінальних структур, інтеграція органі­
зованої злочинності із суб'єктами економічної діяльності;

• незахищеність громадян і підприємств від посягань злочинних
формувань і встановлення контролю кримінальних структур за їх
діяльністю;

• правова незахищеність суб'єктів економічної діяльності від злов­
живань, утисків, протидії і вимагань з боку представників різних
структур і рівнів держапарату;

• низький рівень оплати праці всіх категорій держслужбовців і пра­
цівників бюджетної сфери;

• соціально-економічна криза, неритмічна робота великої кількос­
ті підприємств, затримки в оплаті праці, зростання безробіття,
відсутність соціального захисту населення;

• відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам;

• міждержавна інтеграція тіньового сектору економіки і суб'єктів
тіньової економічної діяльності;

• келійність організації та здійснення приватизації економічно пер­
спективних об'єктів, ігнорування конкурентності і доступності
приватизації для легальних капіталів (у тому числі й іноземних);

• втрата історичних традицій, недотримання моральних і етичних
норм кодексу підприємницької та робочої честі, неповажання
приватної власності.

Домінуючими причинами посилення тіньового сектору економі­ки на різних етапах розвитку держави є звуження мотивації у фізич­них і юридичних осіб до економічної діяльності у легальному секто­рі економіки. Усунення тотального контролю за всіма громадянами, що існував за комуністичному режиму, призвело до хаотичного, не-контрольованого, вибухового зростання масштабів і впливу тіньо­вого сектору економіки. Реструктуризація тіньової економіки не змі­нила сутності цього явища. Відсутність реальних механізмів, здат­них обмежити її зростання, призвели до того, що тіньова економіка залишається альтернативною економіці легальній, і посилення пер­шої може здійснюватися тільки за рахунок послаблення другої. Нас­лідком цього стала безрезультатність численних спроб стабілізації економіки держави, що зводились лише до різних спроб впливу на її офіційну складову. Серйозний аналіз процесів і тенденцій, що відбу­валися в тіньовому секторі, підмінявся традиційними, характерними ще для соціалістичного ладу закликами до непримиренної боротьби з тіньовою економікою і тіньовиками.

Втім, така боротьба ніяк не обмежувала розростання тіньової економіки до тотальних масштабів. Легальний сектор економіки продовжував швидко руйнуватися, призводячи до наростання соці­ально-економічної дестабілізації. Разом з руйнуванням економіки руйнувалися правові та морально-етичні основи суспільства. Знева-288

жання законів, криміналізація економічних і соціально-політичних відносин стали нормою функціонування молодої держави.

Негативне ставлення багатьох громадян до держапарату і до створеного в країні економічного ладу поширюється на всю держа­ву загалом. Значна частина населення країни почала поліпшувати своє становище не без впливу певних політичних сил за допомогою незаконних способів. Тотальна тінізація загрожує не лише набли­женням економічної катастрофи, а й розколом нації, втратою держа­вою незалежності.

Поиск по сайту: