Принципи Системи національних рахунків

Система національних рахунків — це система показників розвит­ку економіки країни на макрорівні. В її основу покладено різні еконо­мічні моделі та прогнози, які відповідають неоднаковим умовам роз-

витку країн з ринковою економікою через, наприклад, відмінність систем оподаткування і кредитування, темпів економічного розвит­ку, державного регулювання тощо. Загалом ця система охоплює всі економічні операції в країні та ресурси, якими вона володіє.

До основних принципів побудови Системи національних рахунків належать такі:

• будь-яка праця, що приносить дохід, вважається продуктивною.
Тобто в межах Системи національних рахунків враховується ва­
ловий продукт країни, що створюється у в сфері матеріального ви­
робництва і в сфері послуг: приватними некорпоративними під­
приємствами; особами вільних професій (юристами, артистами,
журналістами та ін.); працівниками сфери управління; фінансово-
комерційними організаціями; некомерційними організаціями
(асоціаціями, товариствами); в армії; присадибними господарс­
твами; найманими працівниками домогосподарств; власниками
житла, яке здається в оренду. Не враховується діяльність, здійсню­
вана поза межами офіційної економіки (наприклад, наркобізнес,
проституція), а також ведення домашнього господарства. Хоча
останнім часом у США розробляються методи обчислення праці
домашніх господинь, це "парадокс хатньої робітниці";

• економіка розглядається як складний механізм взаємозв'язаних
грошових і товарних потоків, представлених доходами та видат­
ками країни. Вартість товарів і послуг створюється факторами ви­
робництва, зокрема працею, землею, природними ресурсами, ка­
піталом і підприємницькою діяльністю, що виступають як витра­
ти. Отриманий прибуток є результатом не лише праці, а й сукуп­
ного використання всіх факторів, що формують доходи країни.
Доходи одних суб'єктів господарювання перетворюються на вит­
рати інших;

• рівність між доходами та витратами, що пояснює найважливіші
аспекти економічного розвитку — виробництво і споживання
продукції, розподіл і перерозподіл доходів, формування націо­
нального багатства країни.

Система національних рахунків— це сукупність показників пос­лідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходу, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. З формуванням і розвитком ринкових відносин в економіці України постала необхідність використання вітчизняною статистикою моделі, рекомендованої ООН і прийнятої в міжнарод-

ній практиці. У 1993 р. відбувся перехід від балансу народного гос­подарства до Системи національних рахунків. Система національ­них рахунків відображає статистичну модель ринкової економіки, дає можливість оцінити її ефективність. Україна не має значного досвіду застосування Системи національних рахунків, і це потребує глибинної теоретичної та практичної розробки її аспектів. Націо­нальні рахунки розробляються Державним комітетом статистики згідно із Системою національних рахунків ООН 1993 р.

Однією з основних ідей Cистеми національних рахунків є упоряд­кування інформації про різнобічні аспекти економічного процесу у такий спосіб, щоб забезпечити виявлення загальної картини та ос­новних результатів економічного процесу, а також структури еконо­міки.

Відповідно до міжнародних стандартів інституційні одиниці у Системі національних рахунків згруповано в п'ять секторів:

• нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці,
що займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для
продажу за цінами, які покривають витрати виробництва і дають
прибуток (сектор бізнесу);

• фінансові корпорації — комерційні інституційні одиниці, що спе­
ціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності (банки,
страхові компанії та ін.);

• сектор загального державного управління, до якого належать ор­
гани управління центрального і місцевого рівнів, некомерційні
бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди;

• сектор домашніх господарств, що об'єднує фізичних осіб як спо­
живачів, а в окремих випадках — як суб'єктів некорпоративної
діяльності;

• сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні
господарства, до якого належать інституційні одиниці, створені
окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх по­
літичних, релігійних і професійних інтересів, а також надання со­
ціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефі­
нансових корпорацій).

Метою Системи національних рахунків є інформаційне забезпе­чення системного аналізу створення й використання національного продукту і національного доходу. Це дає можливість порівнювати економічні показники різних країн з метою прийняття господар­ських рішень на міжнародному та національному рівнях.

Інтегруючим показником, що відображає кінцеві результати на­ціональної економіки, є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує єдність економічного процесу: виробництво матері­альних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використан­ня матеріальних благ і послуг.

Валовий внутрішній продукт— це сукупна ринкова вартість кін­цевої продукції, виробленої протягом певного часу, як правило, за рік. Він розраховується як сума валових доданих вартостей галузей економіки і податків на продукти за виключенням субсидій на про­дукти. Податки на продукти включають податки, величина яких безпосередньо залежить від кількості або вартості товарів і пос­луг, створених, реалізованих або імпортованих виробничою оди­ницею — резидентом. Субсидії на продукти — це відшкодування з державного бюджету підприємствам у порядку державного регулю­вання цін на сільськогосподарську та іншу продукцію для покриття поточних збитків підприємств, поліпшення їх фінансового станови­ща через поповнення оборотних коштів або компенсації окремих витрат. Cумування валових доданих вартостей свідчить про виклю­чення подвійного рахунку, тобто враховується лише кінцева продук­ція і не враховується вартість продукції проміжного споживання. Проміжне споживання містить витрати на товари і послуги, які ви­користані інституційними одиницями для виробничих потреб.

Кінцевий продукт—це товари і послуги, які купують споживачі для кінцевого використання, а не для продажу. Проміжний продукт — це товари і послуги, що проходять подальшу переробку або перепрода­ються кілька разів, перш ніж потрапити до кінцевого споживача.

Виключення проміжної продукції при розрахунках макроеконо-мічних показників дає змогу уникнути подвійного рахунку, який спотворює реальну величину виробленого валового внутрішнього продукту. Розглянемо, наприклад, виробничий процес випікання хліба. Перш ніж стати кінцевим продуктом, вирощене зерно прохо­дить кілька стадій обробки: 1) збирання, обмолот, сортування; 2) очищення, просушування та зберігання на елеваторах; 3) помел на борошно на млинах; 4) випікання хліба на хлібозаводах. Якщо ціна зібраного в жнива зерна становить x гр. од., то ціна зерна, яке вже очи­щене та зберігається на елеваторах, становитиме вже (x + n) гр. од.; бо­рошно коштуватиме (x + n) + p гр. од.; ціна хліба становитиме — (x + n + p) + k гр. од. Наведений приклад ілюструє, що ціна зерна в процесі переробки враховується чотири рази в структурі витрат про-

міжного продукту, очищеного зерна — тричі, борошна — двічі. Ре­альна ж вартість, що створюється на кожній стадії переробки зерна, є доданою вартістю, оскільки додається до попередньо створеної вартості.

Валова додана вартість (ВДВ) розраховується як різниця між ва­ловим випуском і проміжним споживанням (ВВ - ПС), випуск — це вартість товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності одиниць-резидентів у звітному періоді. Валова додана вартість міс­тить у собі первинні доходи, що створюються учасниками вироб­ництва і розподіляються між ними. Додана вартість включає вар­тість спожитого основного капіталу (амортизацію); заробітну плату до сплати податків з нарахуваннями на соціальне страхування; при­бутки підприємства; відсотки за позичковий капітал; ренту; непрямі податки на бізнес.

Величини доданої вартості у разі додавання їх за всіма галузями і виробництвами в країні й дають кінцевий показник ВВП. Це і є перший метод розрахунку ВВП за допомогою виробничого методу:

ВВП = ВДВ + (ПП - С), де ПП — податки на продукти; С — субсидії на продукти.

У національних рахунках використовуються два рівні показників і два методи оцінки. Для економіки загалом результати вимірюють­ся випуском товарів і послуг та валовим внутрішнім продуктом у ринкових цінах; для секторів і галузей — випуском товарів і послуг в основних цінах і валовою доданою вартістю.

Розрахунок ВВП двома іншими методами ґрунтується на методо­логічному принципі тотожності доходів і витрат в економіці країни. Це означає, що внаслідок купівлі-продажу кінцевого продукту одні господарські одиниці отримують доходи від продажу продуктів, ін­ші ж несуть витрати на їх придбання. Тому ВВП обчислюється як су­ма витрат на купівлю всього обсягу виробленої продукції секторами економіки — це метод кінцевого використання; або як сума доходів, отриманих від виробництва всього обсягу продукції за рік, — це розподільчий метод.

Функціонування ринкової економіки зорієнтовано на отриман­ня господарськими суб'єктами доходу, який визначає їх спонукаль­ні мотиви. Доходи зв'язують виробництво зі зміною активів і паси­вів — нагромадженими ресурсами. Концептуальні основи теорії до­ходу були закладені класиками економічної теорії і доопрацьовані ученими XX ст., насамперед С. Кузнецем у праці "Національний 272

доход", (1946 р.), Е. Хансеном, Дж. Хіксом. Згідно з поглядами Дж. Хікса було розроблено Систему національних рахунків у редак­ції 1993 р.

Система національних рахунків висвітлює узагальнюючі показ­ники виробництва товарів і послуг, попит на них через одержання та використання доходів усіх економічних суб'єктів або інституційних одиниць. Отже, досягається взаємопов'язана оцінка господарських можливостей і чинників добробуту населення, з одного боку, та дії фінансово-економічних важелів, що впливають на рівень доходів, і через них — на попит і пропозицію — з іншого.

За концепцією доходу Дж. Хікса і було розроблено методи розра­хунку основних показників, які характеризують стан економічного розвитку країни, — метод кінцевого використання і розподільчий метод.

Метод кінцевого використання (за видатками) дає змогу враху­вати видатки всіх інституційних секторів економіки, які йдуть на ку­півлю кінцевого продукту країни. До них належать видатки сектору домашніх господарств, бізнесу, держави і закордонних споживачів. Згідно з цим методом ВВПобчислюється як сума окремих елементів сукупних видатків:

ВВП = C + I+G + NX,