Принципи і методи державного регулювання економіки

Система державного регулювання економіки базується на додер­жанні певних принципів:

• науковості, обґрунтованості — поєднання наукових основ
державного регулювання економіки з практичними діями щодо
втілення економіко-політичних рішень;

• формування системи державного регулювання економіки з ураху­
ванням теоретичних основ і моделей економічної політики та іс­
нуючого досвіду здійснення державного регулювання в країні та
за кордоном;

• раціональності, реальності — державне регулювання економіки
повинно ґрунтуватися на реальних, а не ідеальних передумовах,

не вступати у протиріччя із сформованою структурою господарс­тва і раціональними діями індивідів;

• збалансованості, комплексності — єдність загальнонаціонально­
го, регіонального і галузевого рівнів державного регулювання
економіки, врахування особливостей фаз суспільного відтворен­
ня, окремих секторів і сфер господарства;

• пріоритетності стратегічних цілей — забезпечення досягнення
стратегічної мети державного регулювання економіки за допомо­
гою виконання поставлених тактичних цілей;

• принципу ринкової однаковості, тобто застосовність державних
рішень до діяльності всіх без винятку економічних суб'єктів.
Практичне додержання зазначених принципів залежить від бага­
тьох чинників — від чіткості й однозначності обраної моделі і стра­
тегії регулювання, адекватності методів державного втручання, ком­
петентності й професіоналізму державних службовців. Останній
принцип, наприклад, порушується найчастіше внаслідок застосуван­
ня будь-якого пільгового режиму функціонування до окремої кате­
горії економічних суб'єктів (малих або спільних підприємств, віль­
них економічних зон тощо).

Державне регулювання економіки здійснюється на основі враху­вання довгострокових цілей і поточних завдань соціально-економіч­ного розвитку за допомогою використання відповідних методів дер­жавного впливу. Складність і неоднозначність основних процесів життєдіяльності суспільства викликають застосування не окремих і випадкових методів, а сукупності методів державного впливу. Ко­жен метод використовує певну сукупність інструментів (важелів).

Класифікація методів державного регулювання економікиздій­снюється за кількома ознаками. Наприклад, за рівнями державного втручання виокремлюють макро-, мезо- та мікроекономічні методи. За способом взаємодії з ринковим механізмом методи поділяють на проринкові, які стимулюють вияви вільного ринкового механізму і спрямовані на інтенсифікацію конкуренції, скасування пільг і приві­леїв для окремих ринкових суб'єктів, ліквідацію цінового контролю, і антиринкові, які обмежують діяльність конкурентно-ринкових сил через запровадження адміністративних заборон та обмежень, вста­новлення регламентації цін і заробітної плати, жорсткого централі­зованого розподілу ресурсів тощо.

За ступенем втручання в економіку розрізняють методи прямого (адміністративно-правового) і непрямого (економічного) впливу.

Перші безпосередньо впливають на функціонування економічних суб'єктів, змушуючи їх приймати рішення, зумовлені не самостійним економічним вибором, а юридичними та іншими настановами дер­жави. Методи прямого впливу швидко досягають мети, викликаючи відповідну реакцію господарюючих суб'єктів, але їх результатив­ність пов'язана з поступовістю і послідовністю прийняття рішень та їх детальним економічним обґрунтуванням. Основні інструменти прямого регулювання — правові акти, макроекономічні плани та програми, пряме регулювання цін і заробітної плати, державне за­мовлення, встановлення лімітів, квот, норм амортизаційних відраху­вань, стандартів якості продукції, нормативів екологічної безпеки, ліцензування підприємницької діяльності та експорту, керівництво господарською діяльністю державних підприємств.

Використання методів непрямого впливу не призводить до втру­чання держави у процес прийняття рішень економічними суб'єкта­ми, а лише створює передумови для їх самостійного вибору, який би співпадав з метою державної економічної політики. Тобто непрямий вплив є впливом на економічні інтереси, спонукаючи ринкових аген­тів до дій у визначеному державою напрямі. Непряме регулювання ґрунтується на використанні інструментів грошово-кредитної, інвес­тиційної, податкової, інноваційної, бюджетної політики, методів мо­рально-етичного і пропагандистського впливу, індикативного пла­нування, надання інформаційних і консультативних послуг.

Методи прямого і непрямого впливу тісно пов'язані між собою: з одного боку, будь-який економічний регулятор базується на елемен­тах адміністрування, тому що його використання контролюється державними органами, ухвалюється і затверджується у нормативно-правових документах; з іншого — будь-який адміністративний регу­лятор впливає на економічні інтереси і трансформує економічну ді­яльність господарюючих суб'єктів. Адміністративно-правові мето­ди, істотно обмежуючи свободу економічного вибору, сприяють по­доланню стихійно-анархічних ринкових засад (за умови чіткого, обґрунтованого і продуманого їх використання). Економічні методи діють не так жорстко, проте за їх допомогою економічні інтереси ін­дивіда поступово підпорядковуються певним цілям державного втручання. Інколи методи державного регулювання економіки кла­сифікують за засобами впливу на соціально-економічний розвиток, виокремлюючи правові, адміністративні, економічні та пропаган­дистські методи державного регулювання економіки.

Поиск по сайту: