Сутність, об'єкти та суб'єкти державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки — це систематичний і цілеспря­мований вплив держави на економіку з метою оптимізації економіч­ної системи на основі прийняття і реалізації економіко-політичних рішень. Об'єктами державного регулювання є: економічна система загалом, що формує макроекономічний рівень державного регулю­вання економіки; економічні підсистеми (регіони і сфери економіки, галузі й народногосподарські комплекси), тобто мезоекономічний рівень державного регулювання економіки; господарюючі суб'єкти (підприємства, фірми, корпорації, організації), які формують мікро-економічний рівень державного регулювання економіки; міжнарод­ні економічні відносини (зовнішньоекономічна діяльність, валютні відносини, торговельні зв'язки), тобто глобальний рівень державно­го регулювання економіки.

Зазначеними рівнями не вичерпується перелік об'єктів державно­го регулювання, слід додати й об'єкти, вплив держави на які може мати як постійний, так і несистематичний або фрагментарний харак­тер: економічні відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономіч-

ні); окремі ринки (товарів, послуг, цінних паперів, інвестицій, праці тощо); економічні явища і процеси (інфляція, безробіття, господар­ська кон'юнктура, економічний цикл, інновації, інвестиції). Широ­кий перелік об'єктів державного впливу свідчить про розгалужену мережу методів і напрямів державного регулювання, застосовуваних у практиці господарювання.

Складною проблемою є визначення суб'єктів державного регу­лювання економіки. Центральним суб'єктом системи державного регулювання економіки є держава, представлена сукупністю держав­них органів з різними повноваженнями та різних рівнів — законо­давчої, виконавчої та судової влади, центральних і місцевих органів виконавчої влади. Відмінності політичного устрою окремих країн визначають ті органи, які здійснюють домінуючий вплив на держав­не регулювання економіки: президент або парламент, законодавча або виконавча гілки влади тощо. Державні органи влади на основі сформованої демократичної виборчої системи уособлюють і втілю­ють політичний та економічний вибір більшості громадян. Останні ж, представляючи первинних суб'єктів державного регулювання економіки (споживачів, виробників, торгівців, підприємців), не в змозі впливати на безпосередній процес прийняття економіко-полі-тичних рішень щодо формування напрямів або механізмів здійснен­ня державного втручання, а обирають, як правило, тільки главу дер­жави, парламент і місцеві виборні органи. У зв'язку з цим постає найгостріше питання державного регулювання економіки: в який спосіб забезпечити реалізацію суспільних, загальнодержавних інте­ресів представниками державних органів влади й управління та уникнути використання ними службового становища для задоволен­ня своїх особистих, приватних цілей. Це ще раз переконливо дово­дить, що державне регулювання носить відбиток суб'єктивізму, ос­кільки формування і реалізація державної економічної політики пов'язана з діями окремих індивідів або груп — суб'єктів економіч­ного регулювання. Зв'язок регулювання з об'єктивними економічни­ми законами досягається не автоматично і не забезпечує такого са­мого об'єктивного характеру державного регулювання економіки.

Суб'єктами (носіями) державного регулювання виступають та­кож інституціональні утворення, які займають проміжне становище між державою та окремим громадянином і визначають ступінь полі­тичної та соціальної структурованості суспільства. До них належать передусім політичні партії та об'єднання, громадські організації і ру-

хи, професійні спілки. Ці інституції покликані реалізовувати і захи­щати колективні інтереси своїх учасників, висловлювати ставлення до існуючої моделі державної економічної політики, формулювати власне бачення соціально-економічного розвитку (наприклад, в еко­номічних програмах політичних партій).

До суб'єктів державного регулювання економіки належать і між­народні економічні організації, які істотно впливають на формуван­ня національної економічної політики окремих країн, зокрема з трансформаційним станом економіки (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо). Окремі рекомендації таких фінансово-економічних інституцій набувають форми вимог, а національні пар­ламенти й уряди змушені виконувати їх частково або повністю, щоб забезпечити країну зовнішнім фінансуванням.

Велику роль відіграють також засоби масової інформації (ЗМІ), передусім преса, телебачення, новітні інформаційні системи. Звичай­но, визнавати інформаційну інфраструктуру суб'єктом державного регулювання економіки недоречно і неправильно, проте саме вона формує передавальний механізм регулювання, інформуючи еконо­мічних агентів про рішення суб'єктів державного регулювання. Від того, в який спосіб, як повно і коректно те або інше рішення держав­них управлінських структур представлено у ЗМІ, залежить його сприйняття суб'єктами господарювання, отже, і їх зворотна реакція у вигляді схвалення, ігнорування або бойкоту. Саме ЗМІ, а не орга­ни державної влади, формують суспільну думку щодо ефективності й доцільності державного впливу на економіку.

Поиск по сайту: