З рентними відносинами пов'язана і така категорія ринкової економіки, як ціна землі. Земля купується для виробництва сільськогосподарських продуктів, видобутку корисних копалин, будівництва виробничих і житлових будівель, споруд, транспортних магістралей, аеропортів, спортивних споруд і т. ін.
Як визначається ціна землі? Адже вона не має вартості, оскільки не є результатом людської праці. В умовах ринкової економіки, де все може бути об'єктом купівлі-продажу, виникає особливий вид товарів, ціни на які ґрунтуються не на вартості, а на доході, який приносить власнику їх використання. Ціни на такі товари називаються ірраціональними. Наприклад, процент є ірраціональною ціною позичкового капіталу. Земля також має ірраціональну ціну.
Ціна землі — це одержана від продажу сума грошей, яка, будучи покладена в банк, приносила б власнику земельної ділянки у вигля-242
ді процента дохід не менший, ніж отримувана з цієї землі рента. Отже, ціна землі — це капіталізована земельна рента. Вона прямо пропорційна розміру ренти й обернено пропорційна нормі банківського процента.
Розраховується ціна землі за такою формулою:
Цз = R . 100 %,
де R — рента; S — норма позичкового процента.
Відсутність в Україні достатнього економічного інтересу у сільськогосподарських товаровиробників і дійового господарського механізму використання земель спричинили кризову ситуацію у сільському господарстві і, зрештою, призвели до фактичного відчуження селянина від землі. Це зумовило необхідність здійснення земельної реформи, об'єктом якої з 15 березня 1991 р. оголошено всі землі України.
Земельна реформа— це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких має на меті вдосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу, адекватного характерові регульованої, соціально-орієнтованої ринкової економіки країни. Вона є складовою економічної реформи, здійснюваної Україною на шляху до ринкових відносин. Метою цієї реформи є створення належних умов для рівноправного розвитку різних форм власності і господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.
Завдання земельної реформи — перерозподіл земель з одночасним передаванням їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам. Реформування земельних відносин стосується всього аграрного сектору країни, об'єктом земельної реформи є всі землі держави. Реформа відіграє провідну роль у формуванні і розвитку аграрної політики на сучасному етапі, передбачає докорінну перебудову земельних відносин, роздержавлення земель, зміну землевласників і форм господарювання.
Для здійснення земельної реформи створено відповідну правову базу, яка потребує постійного удосконалення. Ухвалено понад 30 законодавчих, нормативних, інструктивно-методичних актів і документів, які регулюють земельні відносини. На основі законів і нормативних актів з використанням результатів наукових досліджень розроблено організаційну схему і механізм здійснення земельної ре-
форми, який полягає у поетапній реалізації комплексу правових, технічних і організаційних заходів.
Ціновий механізм
Цінова політика у теоретичному і практичному плані залишається однією з основних ринкових проблем. Цінова політика, зумовлена курсом на радикальне реформування соціально-економічного ладу, була започаткована ще в грудні 1990 р. Законом України "Про ціну і ціноутворення" (з подальшими змінами і доповненнями). Відповідно до цього закону в товарно-грошових відносинах між сільським господарством і взаємозв'язаними з ним галузями мають переважати вільні ціни, які формуються під впливом попиту та пропозиції.
Разом з тим ст. 3 зазначеного закону передбачено створення " … збалансованого ринку засобів виробництва і послуг, об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну". Ці положення відповідають вимогам нормального функціонування ринкової економіки.
Цінова політика в аграрному секторі на сучасному етапі його розвитку має ґрунтуватися на вільному ціноутворенні в поєднанні з державним регулюванням і посиленням антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги для аграрних товаровиробників. Цінова політика повинна сприяти беззбитковому виробництву сільськогосподарської продукції з відповідним рівнем продуктивності і має спрямовуватися:
• на першому етапі (в умовах обмежених фінансових можливостей держави) — на забезпечення, як мінімум, простого відтворення виробництва продукції в основних галузях сільського господарс тва за допомогою запровадження цін підтримки (заставних цін) на квотовану в межах продовольчої безпеки країни сільськогос подарську продукцію;
• на другому етапі — на стабілізацію і створення економічних пере думов розширеного відтворення продукції в обсягах внутрішніх та експортних потреб на основі дотримання цінового паритету за допомогою вільного ціноутворення та, за необхідності, застосу вання еквівалентних цін (цін розширеного відтворення);
• на третьому етапі — на здійснення поступового переходу від прямого регулювання через механізм еквівалентних цін до роз-
ширення попиту на продовольчі товари за допомогою підтримки
малозабезпечених верств населення.
У державних програмах щороку мають визначатися види й обсяги квот продукції, рівні цін підтримки та еквівалентних цін. Квоти на ті види продукції, які необхідно підтримувати через ціни, слід розподіляти між товаровиробниками на конкурсних засадах. З цією метою доцільно створювати фонди державної підтримки цін і доходів товаровиробників у агропромисловому комплексі та передбачати відповідні кошти в державному і місцевих бюджетах. Для усунення цінового диктату з боку підприємств-монополістів, які постачають сільському господарству матеріально-технічні ресурси, переробляють сільськогосподарську продукцію, необхідно посилити антимо-нопольний контроль за формуванням цін. Крім того, за значних темпів інфляції слід здійснювати щомісячну індексацію цін підтримки та еквівалентних цін з урахуванням інфляційного зростання сукупних витрат виробництва. Водночас мають бути скасовані будь-які адміністративні обмеження рівнів цін на сільськогосподарську продукцію та усунуті бар'єри на шляху вільної реалізації цієї продукції.
У сировинних зонах переробних підприємств або відповідних інтегрованих агропромислових формуваннях (цукрозаводи, молочні комбінати тощо) для підтримання еквівалентності обміну між сільськогосподарськими і переробними підприємствами доцільно створювати узгоджувальні комісії з питань цін і доходів. До складу таких комісій слід включати представників від виробників сировини, переробних підприємств і торговельних організацій, незалежних експертів, а також представників від професійних спілок, організацій із захисту прав споживачів тощо.
Безумовно, на підвищення ефективності сільського господарства позитивно впливатимуть перебудова аграрних відносин на селі, перехід до різноманітності форм власності на землю та інші засоби. У разі створення всіх необхідних умов для пріоритетного розвитку аграрного сектору Україна вже найближчими роками зможе розв'язати продовольчу проблему і посісти гідне місце на світовому ринку продуктів харчування і сільськогосподарської сировини.
Контрольні питання
1.Поясніть зміст аграрних відносин і їх місце в економічній систе мі.
2. Що таке агропромислова інтеграція й агропромисловий ком плекс?
3. Розкрийте особливості сільськогосподарського виробництва.
4. У чому полягає проблема власності на землю, як вона вирішу ється в Україні?
5. Вкажіть причини недостатнього розвитку селянського (фермер ського) господарства в Україні.
6. Які особливості підприємництва в аграрному секторі України?
7. Що таке земельна рента?
8. Яка сутність оренди й орендної плати?
9. Що таке диференціальна земельна рента, які причини її виник нення?
10. Як обчислюється ціна землі і чим вона відрізняється від цін на звичайні товари?
11. Сутність та особливості цінового механізму в сільському госпо дарстві.
12. Прокоментуйте перші результати аграрної реформи в Україні.