Ресурсне забезпечення регіонального управління

ХІ століття визнане століттям раціонального використання ресурсів. Тільки ті країни й регіони, де використовуються ресурсозберігаючі технології, можуть претендувати на конкурентоздатність національної і регіональної економік. Це очевидно, оскільки невичерпаних ресурсів не існує, тому конкурентоздатність економіки залежить від ефективності використання ресурсозберігаючих технологій, а також новизни цих технологій.

Основу ресурсного забезпечення регіонального управління складає ресурсний потенціал, що представляє сукупність, матеріальних (в тому числі природних ресурсів), фінансових, трудових та інформаційних ресурсів.

Матеріальні ресурси представляють накопичені у засобах виробництва й предметах споживання матеріалізовану працю, яку має у своєму розпорядженні система управління регіоном. Відповідно до характеру використання у процесі управління у складі матеріальних ресурсів можна виділити матеріальні виробничі ресурси й матеріальні невиробничі ресурси. Від рівня матеріального забезпечення регіону залежить оснащеність системи регіонального управління необхідними технічними засобами, що впливають істотний чином на розробку, прийняття та реалізацію управлінських рішень.

Фінансові ресурси складають фінансову основу для реалізації основних функцій регіонального управління і представляють грошові кошти, що акумулюються в місцевих бюджетах. Трудові ресурси в процесі регіонального управління забезпечують усі функції управління людським фактором, який розробляє і реалізовує управлінські рішення, направлені на досягнення певних цілей і вирішення завдань регіонального розвитку. Інформаційні ресурси – це ресурси, що забезпечують процес регіонального управління необхідною інформацією. При цьому ефективність регіонального управління залежить від точності й достовірності інформації.

Таким чином, ресурсне забезпечення має велике значення для підвищення якості регіонального управління. В умовах дефіциту ресурсів необхідно оптимізувати їх використання за критеріями: мінімізація витрат ресурсу кожного виду і можливість якісного забезпечення функцій регіонального управління.

Методи і показники, за якими оцінюється рівень розвитку регіонів

Рівень розвитку регіонів оцінюють за багатьма видами показників, які умовно можна поділити на економічні" соціальні й політичні. Рівень соціально-екологічної безпеки характеризується екологічними показниками.

Рівні регіонального розвитку визначають шляхом порівняння регіональних показників (індикаторів розвитку) із середніми по країні або з аналогічними показниками інших регіонів (деколи з показниками інших країн).

Економічні показники

Головними економічними показниками є валовий внутрішній продукт (ВВП) або валовий суспільний продукт (ВСП), валовий національний продукт (ВНП) і валова додана вартість (ВДВ) або національний дохід (НД) на одну особу. Рівень економічного розвитку і особливості формування господарського комплексу характеризуються також показниками галузевої структури (співвідношення промисловості, сільського господарства, інфраструктури), фінансово-інвестиційними (загальні й галузеві обсяги інвестицій, у т. ч. на одну особу), розвитку НТП (частка прогресивних галузей, рівень розвитку науково-освітнього сектору, обсяги впровадження інновацій) та ін. Значну роль відіграють показники "ввезення — вивезення" (у т. ч. експорту-імпорту) продукції, оскільки вони характеризують спеціалізацію регіону, ступінь самозабезпечення окремими видами продукції, особливості територіальної організації господарства, міжнародні інтеграційні процеси. Важливими є також показники темпів зростання виробництва, інституційних зрушень (змін форм власності, реструктуризації та ін.).

Соціальні показники

Це показники якості, рівня життя населення. До них належать показники сукупних доходів на одну особу (заробітної плати з урахуванням паритету купівельної спроможності — вартості споживчого кошика; соціальних виплат; грошових заощаджень населення та ін.), злиденності (рівні бідності, безробіття, інфляції тощо), харчування людей (харчова модель та рівень споживання основних продуктів харчування), охорони здоров'я, рівня освіти, забезпеченості різними матеріальними благами (наприклад, житлом, засобами зв'язку, власними автомобілями, інформаційними засобами), а також деякі демографічні показники (тривалості життя, природного приросту, дитячої смертності, частка людей похилого віку щодо загальної чисельності населення, міграційний баланс).

Зростають вимоги до показників рівня розвитку інфраструктури, яка нині є одним із найважливіших критеріїв оцінювання загального рівня розвитку країн і регіонів. Стан її розвитку визначається показниками забезпеченості регіональних і місцевих бюджетів коштами для забезпечення соціальних потреб населення, об'єктами комунально-обслуговуючого призначення (водопостачання, каналізація, транспорт і зв'язок, основні фонди невиробничого призначення на одну особу та ін.), платними послугами, роздрібною торговельною інфраструктурою та ін.

Рівень розвитку регіонів характеризується також показниками стану ринку праці: рівні офіційно зареєстрованого і прихованого безробіття, середня його тривалість, співвідношення кількості безробітних та робочих вакансій тощо.

Екологічні показники

Сукупністю екологічних показників характеризується рівень екологічної безпеки регіонів. Це обсяги забруднення, наявність екологічно небезпечних виробництв і ареалів "екологічного лиха", обсяг і клас небезпечності захоронення відходів на території регіонів, рівень зруйнованості природних комплексів, обсяги еколого-економічних збитків та ін.

Політичні показники

Такими показниками є наявність політичних і релігійних свобод у суспільстві, різноманіття політичних партій та громадських організацій, рівень корумпованості влади тощо. Вони використовуються зазвичай для оцінювання рівнів розвитку країн. Проте у випадках, коли в країні є значні внутрішні регіональні політичні та міжконфесійні суперечності, ці показники виступають найважливішими критеріями оцінювання регіонального соціально-економічного розвитку. В Україні досвід використання політичних показників незначний, поки що їх практично не застосовують для визначення рівнів розвитку регіонів.

Всі економічні, соціальні та екологічні показники регіонального розвитку можна поділити на "стандартизовані" й "пошукові". Перші офіційно використовуються різними міжнародними і державними організаціями. Показники "пошукового" характеру переважають у конкретних наукових дослідженнях. Науковці обирають їх суб'єктивно, тому вони часто відображають не реальний рівень розвитку регіонів і країн, а лише аспекти, які, на думку дослідників, є головними для їхніх досліджень. Отже, до пошукових показників варто ставитися дуже обережно.

Для обчислення і порівняння рівнів регіонального розвитку найчастіше використовують метод індексів. Він ґрунтується на тому, що будь-який абсолютний статистичний показник можна обчислити як відносний щодо аналогічного середнього показника по країні або світу. Середній показник приймають, як правило, за одиницю. Відповідно конкретні регіональні показники будуть або меншими, або більшими за одиницю (деколи їх визначають у відсотках до показника, з яким порівнюють). За допомогою таких розрахунків можна швидко і просто обчислити відхилення показників, що досліджуються, від показників, які характеризують узагальнені тенденції розвитку країни або світу (для порівняння можна використати також нормативні або базові дані).

Розрізняють прості (або спеціалізовані) і складні (або інтегральні) індекси. Прості індекси характеризують тільки один показник (наприклад, відхилення регіонального ВВП на одну особу від середнього по країні). Складні індекси визначають складанням (підсумовуванням) або перемноженням кількох простих індексів. Такі індекси дають змогу ранжирувати (визначити місце розвитку) регіону і країни за сукупністю важливих показників (наприклад, "індекс злиденності” — сума індексів бідності, рівня безробіття та інфляції; "індекс людського розвитку", або "індекс гуманітарного розвитку", який використовується у статистиці ООН і враховує середню тривалість життя людей, рівень грамотності дорослого населення, рівень освіти, реальний ВВП на одну особу).

Для визначення якісних процесів, які неможливо охарактеризувати за допомогою кількісних показників (наприклад, рівні економічної свободи, демократичності влади, корумпованості, інвестиційного ризику), використовують бальний метод оцінювання, тобто замість реальних кількісних індексів застосовують умовні бальні індекси за 100-, 10-, б-бальними шкалами. Цей підхід, хоча і не дає точної інформації, є досить достовірним.

Контрольні запитання:

1. Що вивчає регіональний менеджмент?

2. Назвіть об'єкт і предмет регіонального менеджменту.

2. Визначіть поняття «регіон».

3. Для чого необхідний адміністративно-територіальний поділ країни?

4. Назвіть основні ознаки обласного регіону.

5. Що таке регіональна політика?

6. Визначіть види регіональної політики.

7. Назвіть основні структурні елементи регіональної політики й визначіть їх зміст.

8. Які показники лежать в основі змісту структурних елементів регіональної політики. В яких одиницях вони вимірюються?

9. Які завдання відносяться до пріоритетних на сучасному етапі регіонального розвитку України?

10. Що таке регіональний менеджмент, чим він відрізняється від регіонального управління?

11. Що таке соціально-економічна система регіону? Охарактеризуйте її складові.

12. Якого типу є соціально-економічна система регіону? Обґрунтуйте свою відповідь.

13. Чим обґрунтоване використання системного підходу в управлінні регіоном і чому?

14. Охарактеризуйте з погляду складових підсистему регіонального управління.

15. Поясніть як здійснюється процес регіонального управління? Назвіть суб’єкти й об'єкти цього процесу.

16. Охарактеризуйте основні функції регіонального управління.

17. Перелічіть й охарактеризуйте принципи регіонального управління.

18. Охарактеризуйте методи регіонального управління.

19. Перелічіть інструменти регіонального управління і обґрунтуйте взаємозв’язок між ними.

20. Що розуміється під ресурсним забезпечення регіонального управління? Охарактеризуйте кожний вид регіональних ресурсів.

Поиск по сайту: