Капітал як економічна категорія

Капітал є похідним фактором виробництва і виник услід за та­кими факторами, як праця та земля. До капіталу, як зазначалось раніше, належать усі використані в процесі виробництва засоби ви­робництва, а також складські запаси готової та напівготової про­дукції у вартісному виразі, які приносять додану вартість або дохід власнику засобів виробництва при використанні праці найманих працівників. 216

Згідно з поглядами А. Сміта і Д. Рікардо, капітал як економічна категорія — це сукупність засобів виробництва, його можна розглядати як нагромаджену працю. Ці погляди мали і мають бага­то послідовників як наприкінці XVIII ст., так і нині. Сучасні еконо­місти розглядають капітал як блага, що мають вартість, купівельну спроможність і приносять дохід.

Друга точка зору пов'язана з поглядом на капітал як на сукуп­ність грошей. Капітал починається з грошей, однак не будь-які гро­ші є капіталом, оскільки не всі вони приносять дохід. Відповідно до третьої точки зору капітал — це інтелектуальне досягнення, вдоско­налена праця людини, людський фактор. Цей погляд також має пра­во на існування, тому що в своїй основі виробництво спирається тільки на два фактори: природу та людину. Все інше — машини, ус­таткування, технологія, інформація, нововведення і нематеріальні акти — результат праці людини. Слід зазначити, що людський капі­тал стає капіталом лише тоді, коли він приносить дохід. Дохід відріз­няється від капіталу тим, що це прирощення до первісно авансовано­го розміру вартості активів.

Отже, капітал може бути різноманітним (рис. 17). Капітал як фак­тор виробництва — це засоби виробництва, які належать підприєм­цям або іншим власникам і використовуються в процесі створення товарів і послуг. Процес виготовлення й нагромадження цих засобів виробництва називається інвестуванням. Інвестиційні товари, на відміну від споживчих, які задовольняють потреби безпосередньо, роблять це опосередковано, забезпечуючи виробництво споживчих товарів.

Капітал і праця

Капітал — це вартість, яка приносить дохід, тобто приріст до по­чатково авансованого розміру вартості активів (грошових, матері­альних і нематеріальних). Капітал складається з двох частин: постій­ної та змінної. Постійний капітал — це витрати підприємця на прид­бання засобів виробництва, він переноситься конкретною працею на новостворений продукт. Отже, постійний капітал С бере участь у процесі виробництва своїм речовим змістом і є фактором виробниц­тва (знаряддя та всі засоби праці, сировина, матеріали, паливо, елек­троенергія тощо). Він не бере участі у процесі збільшення вартості.

Капітал

Зточки зору підприємства

З точки зору економіки країни

Свій

Запозичений

Чужий

Реальний

Торговельний

Грошовий

Продуктивний і соціальний

Є

Витрати на капітал (відновлення, створення або списання)

Рис. 17. Види капіталу з точки зору суб'єктів ринку

Друга частина капіталу — вартість робочої сили, яка визначаєть­ся за домовленістю між працівниками і роботодавцями (в руках пра­цівників вона є заробітною платою), змінює свою вартість у процесі виробництва і тому є змінним капіталом V. Цячастина капіталу за­безпечує збільшення первісної вартості, відтворюючи первісну вар­тість і створюючи додану вартість m. Отже, постійний капітал і вар­тість робочої сили (C + V) становлять витрати виробництва, а ство­рювана найманими працівниками нова вартість розпадається на ек­вівалент вартості робочої сили і додану вартість. Додана вартість m є доходом виробництва.

Додана вартість може бути абсолютною та відносною і залежить від інтенсивності праці та кількості працюючих. Від кількості працю­ючих залежить не тільки поділ підприємств на малі, середні або вели­кі, а й соціально-економічна форма їх організації — трудовий колек­тив. У політико-економічному розумінні трудовий колектив — це суб'єкт економічних відносин, насамперед відносин власності, який забезпечує раціональне використання наявних матеріально-речових ресурсів з метою створення і привласнення доходу. Якщо засоби ви­робництва виступають у формі капіталу, то трудовий колектив є ли­ше суб'єктом техніко-економічних відносин (тобто відносин спеціалі­зації, кооперування виробництва тощо) і самого процесу праці.

Трудові колективи на більшості підприємств країн СНД і на ве­ликих підприємствах розвинених країн Заходу організовують пер­винні ланки професійних спілок. З їх участю формуються і зміню­ються основи трудового права, трудового законодавства, виробля­ються умови укладення колективних договорів, в яких обумовлю­ються питання оплати, умов та охорони праці, соціального розвит­ку, участі в управлінні підприємством і розподілі прибутку тощо. Але потрібно пам'ятати, що члени трудових колективів — це найма­ні працівники, які мають особисту свободу, проте не є власниками засобів виробництва, і які продають свою робочу силу як товар, ви­ходячи на ринок праці. Підприємець, наймаючи працівника, керу­ється майбутньою граничною корисністю. При цьому масштаби та методи наймання залежать від стратегії фірми, можливостей підго­товки і перепідготовки кадрів, ситуації на ринку праці (внутрішньо­му і зовнішньому), а також інших чинників. Наймання працівників здійснюється різними способами: наймання спеціалістів, які відпові­дають умовам роботи і виробничим функціям, через агентства пра­цевлаштування (приватні і державні), за об'явами і рекламними

проспектами, на конкурсній основі претендентів. Наймання робочої сили звичайно здійснює кадрова служба.

У міжнародній практиці існує загальне визначення поняття вар­тості робочої сили. Згідно з резолюцією, прийнятою Міжнародною конференцією зі статистики праці (червень 1985 р.), вартість робочої сили — це розмір фактичних видатків наймача на утримання робочої сили.

Вартість робочої сили складається з витрат, пов'язаних з вико­ристанням робочої сили і забезпеченням необхідного її відтворення. Вона зумовлена обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечен­ня нормальної життєдіяльності людини. На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили. На рин­ку вона формується через порівняння результативності праці та її ко­рисності з урахуванням витрат на відтворення робочої сили і вста­новлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, потрібними для відтворення робочої сили.

На величину вартості робочої сили впливають чинники, які збільшують або зменшують її (рис. 18).

До вартості робочої сили належать: безпосередньо заробітна пла­та (тарифний заробіток, посадовий оклад, преміальні виплати, піль­ги, послуги, надбавки і доплати); натуральні виплати (харчування, витрати на оплату житла), які надаються працівникам підприємця­ми; витрати на професійне навчання; витрати на утримання громад­ських служб; витрати роботодавців на соціальне забезпечення пра­цівників; встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробни­чим травматизмом, безробіттям і як сімейна допомога); добровільні або договірні (відповідно до колективних угод) внески в системі соці­ального забезпечення і приватне страхування; безпосередні виплати працівникам, відсутнім на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо; вартість медичного й санітарного обслуговування; вихідна до­помога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового догово­ру); витрати на професійну підготовку і підвищення кваліфікації пер­соналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів; витрати на соціаль­но-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги); по­датки, що розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заро­бітної плати, на дохід).

та ставлення до праці

Рис. 18.Чинники, що впливають на величину вартості робочої сили

Сукупність життєвих засобів у грошовому виразі, необхідних для відтворення робочої сили, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці, від кон'юнктури на ньому, попиту і пропозиції робочої сили ціна робочої сили може відхилятись від її вартості. Кон'юнктура ринку праці може змінюватись, викликаючи відповід­ні коливання ціни робочої сили.

Винагорода за працю

Кожен найманий працівник, який витрачає певну частку своєї енергії, вмінь і знань, має право на винагороду, основним видом якої є заробітна плата. На стадії купівлі робочої сили заробітна плата є ціною робочої сили; в процесі праці — це плата-винагорода за пра­цю, її кількість та якість; після процесу праці — особистий (сімей­ний) дохід.

Винагорода за працю складається з вартості благ і послуг, які за­безпечують фізичне існування працівника, його духовний розвиток і соціальне становище у суспільстві; витрат на утримання членів роди-

ни і насамперед дітей; витрат на підвищення кваліфікації і рівня знань, необхідних для виконання своїх функцій; інших життєвих еле­ментів, об'єктивно необхідних для відтворення робочої сили.

Заробітна плата — це плата, яку одержує власник робочої сили за свою працю, її якість і кількість, або ціна, що платить підприємець працівникові за використання його робочої сили. Вона визначаєть­ся особистим трудовим внеском працівника, залежить від кінцевих результатів роботи підприємства (фірми) і регулюється податками. Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконання роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці.

Серед різних груп працівників існує диференціація заробітної плати за їх здібностями та рівнем освіти, видами робіт, уподобання­ми, а також через конкуренцію на ринку праці.

Слід розрізняти заробітну плату основну та додаткову. Основна зарплата визначається посадовим окладом, відрядними розцінками, тарифними ставками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. Величина додаткової заробітної плати зумовлена кінцевими результатами діяльності підприємства (фірми) і виступає у формі премії, винагороди, заохочувальних виплат, а та­кож доплат у розмірах, що перевищують встановлені чинним зако­нодавством.

Сьогодні існують такі форми оплати праці робітників: почасова, відрядна і контрактна, або безтарифна.

Почасова форма передбачає оплату праці залежно від відпрацьо­ваного часу і може бути простою почасовою і почасово-преміаль­ною. Відрядна форма включає: пряму відрядну, непряму відрядну, відрядно-прогресивну, відрядно-преміальну й акордну оплату.

Контрактна форма оплати праці найпоширеніша і ґрунтується на укладенні особливої форми трудового договору між роботодав­цем і виконавцем, в якому обумовлюються режим та умови праці, права й обов'язки сторін, рівень оплати праці та ін. Договір може обумовити час перебування виконавця на роботі (почасова оплата праці) або конкретне виконання завдання (відрядна).

Поиск по сайту: