Організаційні форми підприємницької діяльності

Розмаїття форм і видів підприємницької діяльності дає змогу кла­сифікувати її за вибраними ознаками. Види підприємницької діяльнос­ті: залежно від напрямів її здійснення — виробнича, комерційна, фі­нансова, консультативна, посередницька та інші; за формами влас-194

ності — державна, муніципальна, приватна, колективна; за кількіс­тю власників — індивідуальна та дольова.

У світовій теорії та практиці виокремлюють три основні форми організації підприємницької діяльності: одноосібне володіння; това­риство (партнерство); корпорація.

Одноосібне володіння— форма підприємства, за якої все майно фірми належить одному власнику, який самостійно управляє фірмою, отримує прибуток, несе повну особисту відповідальність за всіма зо­бов'язаннями фірми. Така форма ведення бізнесу в усьому світі є най­поширенішою. Наприклад, у США 80 % усіх підприємницьких орга­нізацій є одноосібними володіннями (це 10-14 % фінансового оборо­ту всього бізнесу).

До переваг одноосібного володіння належать невеликий старто­вий капітал, одержання всього прибутку підприємцем і безпосереднє використання його в інтересах справи, можливість швидкого пере-профілювання підприємства у разі зміни кон'юнктури, простота ор­ганізації та ліквідації, низькі витрати на обслуговування, цілковита свобода дій, прямі контакти з працівниками і клієнтами та ін. Серед недоліків передусім потрібно зазначити обмежені можливості для розширення капіталу і як наслідок — низьку фінансову стійкість. Економічні та фінансові кризи насамперед позначаються на цій фор­мі ведення бізнесу, серед власників невеликих фірм найбільша кіль­кість банкрутів. Як правило, такі підприємства існують 2-3 роки. Втім, бажаючих займатися власним бізнесом немало. Підприємці, які високо цінують власну незалежність, здатні на неабиякий ризик і на­дають перевагу виробництвам з коротким циклом, де можна швидко одержати прибуток. Більшість урядів країн світу заохочують і під­тримують цю форму підприємництва за допомогою прямого фінан­сування з бюджету, видачі гарантій, податкових пільг тощо.

З переходом до ринкових відносин почали з'являтися і роз­виватися невеликі фірми і в Україні. Адже підприємництво сприяє прискоренню структурної перебудови економіки, забезпечує свобо­ду вибору, створення нових робочих місць, швидку окупність витрат і допомагає оперативно реагувати на зміну споживчого попиту. То­му підтримка цього сектору економіки — стратегічний напрям еко­номічної політики в будь-якій країні. З'являються нові форми веден­ня цього бізнесу. Останніми роками в країнах з розвиненою ринко­вою економікою широкого поширення набула система пільгового підприємництва (бізнесу) — франчайзинг.

Франчайзинг — метод ведення бізнесу, заснований на використан­ні імені відомої фірми при реалізації її товарів (послуг). Укладаючи договір франчайзингу, франчайзер (велика компанія) зобов'язується постачати підприємцю або малій фірмі свої товари, рекламні послу­ги, відпрацьовані технології ведення бізнесу тощо. За це друга сто­рона угоди надає компанії різного роду послуги у сфері менеджмен­ту, маркетингу і зобов'язується здійснювати ділові контакти вик­лючно з нею та в її інтересах. Дохід за такого роду послуги отриму­ють у вигляді відсотка з обороту. Франчайзинг поширений у таких сферах підприємництва, як бензозаправні станції, торгівля легкови­ми і вантажними автомобілями, громадське харчування, інших фор­мах обслуговування населення.

Товариство (партнерство)— це форма організації бізнесу, за якої дві або більше окремих осіб ведуть справу як співвласники на основі укладеного договору. Існують такі види партнерства: з повною (гене­ральною), обмеженою, додатковою відповідальністю та командитні.

У разі повної відповідальності кожен член партнерства безпосеред­ньо залучений до управління фірмою і відповідає за всіма зобов'язан­нями фірми (в межах своїх внесків і власним майном). У разі обмеже­ної відповідальності зобов'язання засновників обмежуються їх пайо­вими внесками. Товариство з додатковою відповідальністю — це різ­новид товариства з повною відповідальністю, в якому учасники не­суть солідарну відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм май­ном у розмірах, кратних вартості їх внесків, що обумовлено в заснов­ницьких документах товариства. У разі банкрутства одного з учасни­ків його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіля­ється між іншими учасниками пропорційно до їх внесків.

Командитне товариство — вид господарського товариства, в якому поряд з партнерами, які від імені товариства здійснюють під­приємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товарис­тва солідарно всім своїм майном, є один або кілька учасників (ко-мандитистів), які безпосередньо не пов'язані з його роботою і в разі необхідності сплати боргів (банкрутства) можуть втратити лише ту частку грошей, що інвестована ними у справу фірми.

Переваги партнерства порівняно з одноосібним володінням: зростання фінансових можливостей унаслідок об'єднання кількох капіталів; удосконалення управління фірмою у результаті розподілу управлінських функцій. Партнерства, як і одноосібні володіння, ко­ристуються податковими пільгами.

Корпорація(акціонерне товариство або компанія з обмеженою відповідальністю) — провідна форма сучасного підприємництва, що дає змогу найефективніше залучати значні фінансові кошти. Найпоширенішою формою корпорації на Заході є публічна корпора­ція (відкрите акціонерне товариство) — організаційно-правова фор­ма підприємства, капітал якого створюється об'єднанням багатьох індивідуальних капіталів через випуск і публічне розміщення акцій. У сучасному фінансовому обороті публічним корпораціям належить до 90 % капіталу.

Корпорація є юридичною особою, тобто вона відокремлена від фізичних осіб, що володіють нею. Сьогодні ведення бізнесу у вели­ких розмірах можливе тільки у межах публічної (відкритої) корпора­ції. Її визначальною ознакою є обмежена відповідальність співвлас­ників, за відсутності якої індивідуальні інвестори не погодилися б вкладати свої кошти в розвиток корпорації через високий фінансо­вий ризик.

До переваг публічної корпорації належать: зручна і стабільна форма організації бізнесу; ефективне управління (узгодження інте­ресів акціонерів та верхнього ешелону менеджменту); можливість змінити керівництво; можливість за власним бажанням позбавитись (продати) своєї частини акцій; фінансова могутність; можливість ви­користовувати різні форми і методи управління; відсутність проблем з розподілом доходів; обмежена відповідальність співвласників. Прибуток корпорації розподіляється між державою (податки), акціо­нерами (дивіденди), підприємством (рефінансування).

Переваг, які мають публічні корпорації в країнах з ринковою еко­номікою, на жаль, позбавлені акціонерні товариства в Україні, ос­новну масу яких було створено під час процесу роздержавлення, що здійснювався за допомогою акціонування державних підприємств. При цьому відбувався поділ капіталу, а не його об'єднання (класич­ний тип утворення корпорації). Тому для акціонерних товариств Ук­раїни характерна відсутність "живих" грошей, неліквідність акцій (що заважає вільному переливанню капіталу і розвитку міжгалузевої конкуренції). Випущені в Україні приватизаційні папери мають умовну, а не реальну вартість. По суті акціонерні товариства в Укра­їні є лише першим кроком на шляху створення майбутніх корпора­цій, здатних реалізовувати великі фінансові проекти.

Поиск по сайту: