Інфраструктура ринку і капітал сфери обігу

1. Поняття й основні ознаки інфраструктури ринку.

2. Капітал сфери обігу.

3. Банк як інститут ринкової інфраструктури.

4. Небанківські кредитно-фінансові установи.

5. Біржа як інститут інфраструктури ринку.

Поняття інфраструктури ринку, її елементи

Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо зале­жить від постійного відтворення ринкового середовища. Важливим елементом останнього є ринкова інфраструктура, що являє собою систему установ, організацій та інших суб'єктів сфери обігу, які за­безпечують функціонування ринкової економіки у певній країні або регіоні. Залежно від конкретного виду ринку розрізняють інститу­ти інфраструктури, що його обслуговують.

Елементи інфраструктури: ринку капіталу — фондові біржі, стра­хові компанії, аудиторські фірми, брокерські контори, комерційні банки, державна інспекція контролю за цінними паперами, фонд державного майна, інвестиційні фонди та інші; ринку засобів вироб­ництва — товарна біржа, торгові будинки, торгово-посередницькі фірми, лізингові компанії та інші; ринку праці — біржі праці, центри підготовки та перепідготовки кадрів, фонд зайнятості, комерційні центри бізнесу, пенсійний фонд та ін.

Розвиненість інститутів інфраструктури характеризує ступінь роз­витку самого ринку, визначає його життездатність. Фунціонування ринкової інфраструктури пов'язано з рухом капіталу в сфері обігу.

Капітал сфери обігу

Обслуговування ринків пов'язано із сферою обігу реального і фіктивного капіталу. Обіг — це особлива сфера суспільного від­творення, в якій вироблений продукт переходить до споживача. Ка­пітал сфери обігу функціонує як торговельний і позичковий, які є ві­докремленими формами продуктивного капіталу. Торговельний капі­тал спеціалізується на реалізації товарів (послуг). Природа позичко­вого капіталу складніша і потребує детального аналізу.

Позичковий капіталє відокремленою функціональною формою продуктивного і торговельного капіталу. Загальною формулою йо­го функціонування може бути Г — Г'. По суті позичковий капітал — це грошовий капітал, що надається в позику на певних умовах. Дже­релом його утворення є тимчасово вільні кошти. Вони нагромаджу­ються у підприємців (нерозподілений прибуток, амортизаційний фонд, частина оборотного капіталу в грошовій формі, фонд заробіт­ної плати та стимулювання, резервний фонд тощо), у населення у вигляді заощаджень, у власників землі (як фактора виробництва) у вигляді ренти, у держави (за рахунок функціонування державного підприємницького сектору, позитивного сальдо центрального і міс­цевих бюджетів).

У ринковій економіці позичковий капітал є специфічним товаром і як будь-який інший товар може продаватися і купуватися за ціною, що формується під впливом ринкових чинників (попиту, пропозиції, конкуренції та ціни). Ціна позичкового капіталу — це сплачений за користування ним процент власнику цього капіталу.

Позичковий капітал має такі особливі характеристики:

• це специфічний товар, що відрізняється від усіх інших тим, що
продається не назавжди. Його продаж здійснюється на умовах
повернення, платності, строковості. Це означає, що організацій­
но-правовою формою руху та функціонування позичкового капі­
талу є кредит, до сучасних форм надання кредиту належить і про­
даж економічними суб'єктами облігацій;

• ціна позичкового капіталу (процент) багаторазово занижена,
тобто нижча за його номінальну величину, наприклад, позику в
1 млн гр. од. можна взяти на рік під 20 % річних;

• функціонування позичкового капіталу є умовою функціонування
сучасного ринку, а його ціна (процент) є барометром стабільнос­
ті в сучасній економіці.

Рух позичкового капіталу в сучасному ринковому господарстві усуває протиріччя між постійною необхідністю розширення вироб­ничого сектору економіки та браком у нього власних коштів для цього. Позичкові кошти в структурі фінансування сучасних підпри­ємств перевищують в окремих країнах 30 %, а в Японії досягають майже 60 %. В Україні однією з причин низьких темпів структурної перебудови економіки, повільних економічних реформ і розвитку підприємницького сектору правомірно вважають відсутність повно­цінно функціонуючого ринку позичкового капіталу та великий ри­зик кредитних операцій.

Поняття процента

Процентабо ставка (норма) процентає вихідною категорією позич­кового капіталу. Його визначають як ціну за використаний ресурс (гро­шовий капітал); плату за користування наданою вартістю або корисніс­тю позичкового капіталу. Остання означає здатність позичкового капі­талу приносити прибуток у разі продуктивного його використання.

У сучасній економіці рівень процентних ставок впливає на рішен­ня суб'єктів господарської діяльності щодо заощаджень та інвести­цій. У практичній діяльності для оцінки дохідності позичкового капі­талу використовують показник норми процента, що обчислюється як відношення суми річного доходу, одержаного на позичений капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто. Наприклад, якщо по­зика становила 1 млн гр. од., а річний дохід з неї — 1 30 тис. гр. од., то норма процента дорівнюватиме 13. Норму позичкового процента, обчислену за певний період часу, називають середньою нормою про­цента.

На норму процента впливають зовнішні і внутрішні фактори. До зовнішніх належать стан кредитного ринку (попит і пропозиція ре­сурсів); масштаби виробництва та його циклічні сезонні коливання; розміри грошових нагромаджень і заощаджень; державне регулю­вання процентних ставок; темпи інфляції; державна заборгованість та ін. До внутрішніх — ступінь ризику за вкладеними коштами за­лежно від платоспроможності клієнта, виду, строків, розміру креди­ту та ін.

В економіці існує чимало видів процентних ставок, що відповідає різноманітним умовам використання позичкового капіталу. Нап­риклад, базова процентна ставка застосовується для першокласних позичальників коштів, до неї прив'язуються всі інші ставки, що ви­користовуються у разі надання позик іншим суб'єктам підприєм­ницької діяльності.

Під впливом зміни ринкової кон'юнктури змінюється і вартість грошей, що надаються в позику. Оцінка вартості грошей триває у часі. При цьому використовуються поняття нинішньої (поточної) та майбутньої їх вартості. Різні підходи передбачають використання різних видів процентів. Розрізняють прості і складні проценти.

Простим називається процент, що нараховується на початковий вклад наприкінці одного банківського строку, він визначається за формулою

і = PIn,

де P — величина вкладу; I — норма процента; n — кількість строків нарощування.

Складний процент — це сума, яка утворюється в результаті про­центного нарощування на весь строк кредиту. У разі обчислення складного процента сума доходу не виплачується, а приєднується до вкладу, сама приносить дохід.

Складний процент визначається за формулою

8 = Р{\+ 0",

де P — величина вкладу; (1 + i) — множник нарощування; n — кіль­кість строків нарощування.

Процентні ставки за кредит можуть бути твердими (фіксовани­ми) і змінними (плаваючими), номінальними і реальними (з урахуван­ням середньорічних темпів інфляції). Залежно від їх використання розрізняють також облікову, позичкову (кредитну) і депозитну про­центні ставки.

Акумуляція тимчасово вільних коштів і перетворення їх на позич­ковий капітал здійснюється через кредитно-фінансові інститути, які в сукупності належать до інфраструктури ринку позичкового капіта­лу. Центральне місце на ньому посідає банк.

Поиск по сайту: