ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 4 страница

майновий найм, комерційний прокат фонограм, відеограм та їх примірників;

доведення до відома публіки фонограм та відеограм за допо­могою засобів зв'язку, які дозволяють отримувати доступ до них із місця та у час за вибором будь-якої особи (наприклад, розміщення у загальнодоступних фоно- та відеотеках, сповіщення через мережу Інтернет).

Щодо права продажу діє принцип вичерпання прав, який закріпле­но у ч. З ст. 40 Закону. Після введення примірників фонограми (відео­грами) їх виробником чи за його згодою у цивільний оборот шляхом їх першого продажу в Україні наступне їх розповсюдження допуска­ється без згоди виробника чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Щодо здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат, то виключне право дозволя­ти таке залишається у виробника незалежно від того, чи здійснюється воно до першого продажу примірників, чи після нього.

Право на будь-яку видозміну фонограм та відеограм. Видозміною запису може бути будь-яке перетворення запису, яке призведе до появи нової, звукової або відеоформи, що відрізняється від оригіналу. Такі перетворення можуть бути зроблені за допомогою технічних засобів: накладення на зображення іншого звуку, поєднання і монтаж частин різного звукового або відеоматеріалу, супроводження відеограми до­датковим текстом, коментарями, додавання електронних ефектів до звучання фонограми, збільшення чи зменшення сили звуку тощо.

У результаті новий запис може використовуватися як самостійна фоно­грама або відеограма. Будь-яка видозміна фонограми, відеограми по­требує згоди її виробника.

Право на імпорт фонограм, відеограм в Україну з метою їх по­ширення серед публіки. Ввезення на митну територію України фоно­грам, відеограм та їх примірників може бути здійснено тільки за згодою їх виробника, але за умови, що метою такого ввезення є їх поширення серед публіки. Причому правомірність виготовлення примірників, що ввозяться, не виключає необхідності одержання дозволу правоволо-дільця на їх імпорт. Навіть коли фонограма чи відеограма була право­мірно відтворена за межами України, її виробник вправі заборонити імпорт їх примірників в Україну. Таке виключне право не поширюєть­ся на фонограми та відеограми, які переміщуються через територію України транзитом чи ввозяться фізичними особами для власного ви­користання та не призначені для використання в комерційних цілях.

До виключних майнових прав організацій мовлення належить право на фіксацію своїх програм на матеріальному носії. Це право надає правову можливість дозволяти чи забороняти фіксацію будь-якої частини програми на будь-якому носії, який дозволяє сприймати про­граму (передачу) незалежно від ефірного сповіщення, а також від­творювати її шляхом виготовлення примірників матеріальних носіїв.

Право організацій мовлення на відтворення програми (передачі) має аналогічний зміст, що і право на відтворення фонограм та відео­грам. Особливо слід зазначити, що виготовлення одного чи більше примірників матеріального носія запису будь-якої частини програми (передачі) потребує дозволу правоволодільця незалежно від того, чи будуть копії повторно сповіщені публіці чи ні, оскільки відтворення є завершеною дією з моменту виготовлення хоча б одного примірника матеріального носія.

Право на публічне сповіщення програм (передач) шляхом тран­сляції і ретрансляції. Публічне сповіщення являє собою дії щодо передачі передач, програм на віддаль через ефір та їх передачу за до­помогою проводів або кабелю. Передача в ефір є передачею звукової та зорової інформації за допомогою радіохвиль, лазерних променів, гама-променів, що поширюються передавальними пристроями і прий­маються будь-якою кількістю телерадіоприймачів. До поняття пере­дачі в ефір відтепер входить і передача з використанням супутників, що поширило виключне право організацій мовлення на дії щодо тран­сляції на супутник своїх програм і на прийняття із супутника програм

Розділ VI. Право інтелектуальної власності

Глава 26. Авторське право і суміжні права

для їх подальшого використання. Сповіщення по проводах означає пе­редачу звуків та зображень за допомогою проводів або наземного, під­земного чи підводного кабелю. Трансляцією є початкова передача про­грам у кодованому або відкритому вигляді, яка здійснюється наземними передавачами і приймається населенням, а ретрансляцією вважається прийом і одночасна передача незалежно від використаних технічних засобів, повних і незмінних телерадіопрограм або їх істотних частин, які транслюються мовником. Публічність сповіщення виявляється у тому, що програми стають доступними необмеженій кількості осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

Право представляти програму (передачу) мовлення публіці у місці, де встановленовхідну плату.Це право поширюється на ви­падки представлення публіці програми (передачі) мовлення у клубах, ресторанах, на показах мод, будь-яких видовищних заходах (виставах, розважальних програмах, святах новорічної ялинки, балах), на спор­тивних змаганнях та у інших місцях, куди можна потрапити за вхідну плату Таке представлення обов'язково має бути публічним, тобто бути доступним особам, які не належать до кола однієї сім'ї або її близьких знайомих, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і у той самий час або у різних місцях і в різний час.

Одночасно з будь-яким майновим правом суб'єкт суміжних прав може реалізувати право на винагороду за використання його продукту. Розмір і порядок її виплати узгоджуються сторонами за їх власним вибором у договорі про розпорядження майновими правами. Розмір винагороди залежить від способу використання об'єкта, його обсягу, території розповсюдження примірників чи території сповіщення, стро­ку використання, але у будь-якому разі не може бути меншим, ніж мінімальна ставка за відповідне використання, що затверджена по­становою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського пра­ва і суміжних прав». В окремих випадках, передбачених законом, суб'єкт суміжних прав не може вимагати винагороди на свій розсуд, а вправі одержувати лише ту суму за використання об'єкта його інте­лектуальної власності, яка встановлена законодавством. Це випадки так званого «примусового ліцензування», коли закон допускає вико­ристання об'єкта без згоди правоволодільця, але з виплатою йому винагороди, розмір якої фіксується в імперативному порядку. Закон вичерпно встановлює такі випадки у ст. 42 і ст. 43 стосовно відтворен-

ня в особистих цілях виконань, фонограм, відеограм у домашніх умо­вах, а також щодо публічного виконання, демонстрації та публічного сповіщення виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, які були опубліковані з комерційною метою. Розмір винагороди за від­творення в домашніх умовах встановлений постановою Кабінету Мі­ністрів України від 27 червня 2003 р. № 992 «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із за­стосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах». Винагорода у такому разі у вигляді певних відсотків включається до ціни обладнання і матеріальних носіїв і сплачується їх виробниками на рахунок організацій колективного управління для подальшого їх розподілу між суб'єктами авторського права, виконавцями, виробни­ками фонограм та відеограм. Згідно з ч. 7 ст. 42 Закону автори вправі одержати 50 відсотків виручених коштів, виконавці — 25 відсотків, а виробники фонограм чи відеограм — 25 відсотків.

Винагорода виробникам фонограм, виробникам відеограм і вико­навцям за публічне виконання, демонстрацію та сповіщення без їх згоди опублікованих із комерційною метою виконань, фонограм, відео­грам та їх примірників сплачується уповноваженим організаціям ко­лективного управління майновими правами суб'єктів суміжних прав відповідно до тривалості кожного використання, розміру доходів, одержаних від діяльності, пов'язаної з використанням цих об'єктів, або розміру витрат на здійснення їх використання. Винагорода розпо­діляється між суб'єктами суміжних прав у такому співвідношенні: виконавцям — 50 відсотків, виробникам фонограм і виробникам відео­грам — 50 відсотків загальної суми винагороди. Розмір винагороди встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 71 «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати ви­нагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комер­ційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань» (у редакції постанови КМУ від 2 квітня 2009 р. № 450).

Винятки та обмеження майнових суміжних прав.Правомірне використання об'єктів суміжних прав без згоди правоволодільця та без виплати їм винагороди, тобто винятки у виключних правах, допус­каються тільки у випадках, встановлених законом. Вони аналогічні виняткам майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів і можуть мати місце у разі:

1) використання коротких уривків із фонограм, відеограм, програм мовлення з полемічною, критичною, науковою або інформаційною метою у обсязі, виправданому цією метою;

Розділ VI. Право інтелектуальної власності

Глава 26. Авторське право і суміжні права

2) доведення фонограм, відеограм до відома публіки з метою освітлення поточних подій у обсязі, що виправдовується інформацій­ною метою;

3) відтворення фонограм, відеограм, програм мовлення для ви­користання в адміністративному та судовому провадженні в обсязі, що виправдовується цією метою;

4) публічного виконання фонограм, демонстрування відеограм під час офіційних, релігійних церемоній та похорону.

Обмеження майнових суміжних прав допускаються законом та­кож тільки у визначених випадках і означають звуження виключного права до можливості одержувати винагороду за певне використання об'єкта, але без права забороняти таке. Обмеження встановлені щодо відтворення фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань, а та­кож програм мовлення з навчальною або науково-дослідною метою в обсязі, який виправдовує дану мету, за умови виплати справедливої винагороди суб'єктам суміжних прав з урахуванням кількості відтво­рених примірників. Проте скопійовані таким чином примірники не можуть бути експортовані за межі України.

Як обмеження майнового права допускається без згоди виконавців, виробників фонограми і відеограми, але за умови виплати їм винагороди, відтворення у домашніх умовах в особистих цілях фонограм, відеограм, зафіксованих у них виконань, та їх примірників. Виплата винагороди здійснюється у формі відрахувань від вартості обладнання і матеріальних носіїв, призначених для відтворення у домашніх умовах. Порядок від­рахування цих платежів правоволодільцям було розкрито вище.

Ще одне обмеження щодо використання фонограм та відеограм, опу­блікованих із комерційною метою, встановлено ст. 43 Закону. Воно по­ширюється на випадки публічного виконання та публічного сповіщення таких комерційних фонограм та відеограм, що дозволяються без згоди суб'єктів суміжних прав, але з виплатою їм винагороди залежно від три­валості кожного використання та розміру одержаних від цього доходів. Розмір, порядок виплати та розподіл цієї винагороди між правоволоділь-цями регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 71 «Про затвердження розміру, порядку та умов виплати вина­городи (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них вико­нань» (у редакції постанови КМУ від 2 квітня 2009 р. № 450).

Важливими принципами застосування винятків та обмежень май­нових прав є обов'язкове додержання особистих немайнових прав

суб'єктів суміжних прав, а також недопущення завдання шкоди нор­мальній експлуатації виконань, фонограм, відеограм і програм мов­лення.

Строк охорони суміжних прав.Згідно зі ст. 425 ЦК особисті не-майнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не передбачено законом. Майнові суміжні права діють протягом строку, встановленого ст. 456 ЦК та ст. 44 Закону. Охорона суміжних прав триває протягом 50 років. Початок перебігу цього строку визна­чається по-різному залежно від об'єкта охорони. Так, права виконавців охороняються протягом 50 років, починаючи з 1 січня року, наступно­го за роком здійснення першого запису виконання. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років, що відлікову­ються з 1 січня року, наступного за роком опублікування фонограми чи відеограми, а за його відсутності — з 1 січня наступного року після року їх вироблення. Права організації мовлення охороняються про­тягом 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком першого здійснення (публічного сповіщення) передачі (програми) мовлення.

У межах п'ятдесятирічного строку майнові права, включаючи право на винагороду за використання об'єктів, можуть переходити до спадкоємців у разі смерті фізичної особи — правоволодільця або до правонаступників суб'єктів суміжних прав.

Після спливу строку охорони майнових суміжних прав їх об'єкти можуть використовуватися вільно, без будь-якого погодження із право-володільцем, але з обов'язковим додержанням особистих немайнових прав.

ш^^ш—шшш § 6. Захист авторських і суміжних прав

Положеннями ст. 51 Закону передбачено, що захист особистих не­майнових і майнових прав суб'єктів авторського права та суміжних прав здійснюється у порядку, встановленому адміністративним, ци­вільним і кримінальним законодавством. Проте найбільше значення для правоволодільця має цивільно-правовий захист виключних прав, бо саме він дозволяє усунути шкідливі наслідки правопорушення, компенсувати майнові втрати та моральну шкоду, яких зазнала особа внаслідок порушення цих прав. Цивільно-правовий захист здійсню­ється в судовому порядку шляхом подачі позовної заяви до суду або

Розділ VI. Право інтелектуальної власності

Глава 26. Авторське право і суміжні права

господарського суду із зазначенням сутності порушення, вимог про його припинення та відновлення прав інтелектуальної власності. Якщо виключне право оспорюється, правоволоділець вправі вимагати ви­знання його права у судовому порядку. У разі існування реальної за­грози порушення авторського чи суміжних прав особа має право звер­нутися до суду або господарського суду із заявою про вжиття за­побіжних заходів до пред'явлення позову.

Право на захист належить будь-якому суб'єкту авторських або су­міжних прав, у тому числі спадкоємцям та правонаступникам автора, виконавця, виробника фонограм або відеограм та організації мовлення. Особисте немайнове право автора на недоторканність твору може за­хищатися також особою, яка спеціально уповноважена на це автором на випадок своєї смерті, або іншою заінтересованою особою. Право­володілець може реалізувати своє право на захист самостійно, а може для представництва своїх інтересів у суді звернутися за допомогою до відповідної організації, якій він передав майнові права в колективне управління.

Підставою для звернення особи до суду за захистом прав інтелек­туальної власності є порушення виключних авторських або суміжних прав, їх невизнання або оспорювання. Залежно від підстави особа обирає відповідний спосіб захисту цивільних прав із тих, що передба­чені ст. 16 ЦК, ст. 52 Закону.

Порушенням авторських та суміжних прав є невиконання особою обов'язку, що складає зміст абсолютного або відносного правовідно-шення між суб'єктом авторського або суміжних прав та іншими осо­бами. Обов'язком в абсолютному правовідношенні, де зобов'язаною є будь-яка особа, є утримання від використання об'єкта без дозволу правоволодільця та дій, що можуть зашкодити його честі та репутації. Невиконання цього обов'язку порушує виключне майнове чи немай­нове право абсолютного характеру. Порушення виключного майново­го права має місце у випадку використання об'єкта охорони без до­зволу правоволодільця. Подібні дії Закон називає піратством у сфері авторського права і суміжних прав, яким є опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України, розповсюдження контрафактних примірників творів, фоно­грам, відеограм і програм організацій мовлення. Терміном «контрафакт-ний» позначається примірник, який був виготовлений, опублікований або розповсюджений із порушенням виключних прав, тобто без згоди на ці дії їх суб'єкта.

Якщо особа правомірно використовує об'єкт без дозволу право­володільця, коли це допускається законом як обмеження майнових прав, але не сплачує встановлену законодавством винагороду, у цьому разі також має місце порушення виключного майнового авторського або суміжного права.

Особисті немайнові права можуть бути порушені використанням об'єкта без зазначення імені (найменування) правоволодільця; шляхом забороненого автором розкриття його псевдоніму, повідомлення дійс­ного імені автора чи виконавця, коли вони бажали залишитися невідо­мими; вчиненням дій, що спотворюють твір, його виконання, вносять недозволені зміни або порушують вимоги щодо належної якості за­пису виконання. Закон окремо вказує на порушення права авторства — плагіат, яке полягає в оприлюдненні (опублікуванні) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору, тобто по суті є привласненням авторства іншою особою.

Порушення обов'язку у відносному правовідношенні полягає у не­виконанні умов договору між суб'єктом прав та користувачем інтелек­туальної власності щодо способу використання, його обсягу або тери­торії розповсюдження примірників, порядку, строку та розміру випла­ти винагороди та ін.

Суб'єкти авторського та суміжних прав вправі захищати свої інте­реси в судовому порядку не тільки тоді, коли їх права вже було пору­шено, а й у разі існування реальної загрози їх порушення у майбут­ньому. Вчинення будь-якою особою дій, що створюють таку загрозу, Закон визнає порушенням прав, яке дає підстави для судового захисту. Зокрема, таку загрозу можуть створювати дії щодо виготовлення, роз­повсюдження, ввезення в Україну з метою розповсюдження і за­стосування засобів для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права або суміжних прав (наприклад, незаконне виготов­лення або підробка і використання підроблених контрольних марок для маркування контрафактних примірників аудіовізуальних творів чи фонограм). Підроблення, зміна чи вилучення інформації про управлін­ня правами без дозволу правовласників чи особи, яка здійснює таке управління, також створює загрозу неправомірного використання об'єктів, а тому визнається порушенням у сфері авторського права та суміжних прав і дає підстави для застосування заходів судового за­хисту.

Звертаючись до суду, правоволоділець залежно від характеру пору­шення, завданих ним шкідливих наслідків та можливостей їх усунен-

Розділ VI. Право інтелектуальної власності

Глава 26. Авторське право і суміжні права

ня може застосувати один чи кілька з наступних способів захисту авторських та суміжних прав. Особа вправі вимагати:

- визнання своїх прав та їх поновлення;

- заборони та припинення дій, що порушують авторське право або суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упуще­ну вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або суміжних прав, або виплату компенсацій;

- публікації у засобах масової інформації даних про допущені по­рушення авторського права або суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

- вилучення та передачі їй всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, а також засобів обходу технічних засобів захисту, матеріалів і обладнання, за допо­могою яких відтворювалися контрафактні примірники (кліше, матри­ці, форми, оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи);

- припинення підготовчих дій до порушення авторського права або суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відео­грам, засоби обходу технічних засобів захисту, у порядку, передбаче­ному Митним кодексом України.

Специфічними способами захисту авторських та суміжних прав є міри цивільно-правової відповідальності, що передбачені ст. 52 Зако­ну та застосовуються альтернативно до стягнення збитків. Так, замість відшкодування збитків особа може вимагати стягнення з порушника доходу, одержаного внаслідок порушення, або стягнення компенсації у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат. Розмір компен­сації заявляється позивачем на свій розсуд залежно від тяжкості на­слідків порушення і остаточно визначається судом для стягнення із врахуванням обсягу порушення та (або) намірів відповідача.

Для забезпечення найбільш ефективного захисту інтелектуальних прав, створення доказової бази у ході судового провадження, а також попередження майбутніх порушень правоволодільцям надані певні юридичні можливості щодо виявлення випадків порушення їх прав та з'ясування їх обставин. Так, вони можуть брати участь в інспектуван­ні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господар-

ських операцій, пов'язаних із виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права або суміжних прав. Постано­вою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. (у редакції по­станови від 24 березня 2004 р. № 369) «Про затвердження Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності Дер­жавного департаменту інтелектуальної власності»¹ передбачено, що суб'єкти права інтелектуальної власності на їх вимогу залучаються до проведення перевірки суб'єкта господарювання державним інспекто­ром, який здійснює державний контроль за дотриманням законодавства у сфері інтелектуальної власності. Особа, якій належать авторські або суміжні права, може ініціювати позапланову перевірку діяльності суб'єктів господарювання за допомогою письмового звернення до державного інспектора, що діє у містах Києві та Севастополі, областях, АРК і представляє Держдепартамент інтелектуальної власності у від­повідному регіоні.

Суб'єкти авторського або суміжних прав мають право вимагати у судовому порядку від осіб, які порушують авторське право або су­міжні права, надання інформації про третіх осіб, задіяних у вироб­ництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єк­тів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження.

__ § 7. Представництво при здійсненні

майнових авторських та суміжних прав

Особи, які займаються творчою діяльністю, можуть здійснювати свої виключні права щодо творів науки, літератури та мистецтва са­мостійно. Але часто вони стикаються з певними труднощами, пов'я­заними з необхідністю пошуку можливих користувачів, узгодженням умов ліцензійних договорів, здійсненням контролю за виплатою вина­городи великою кількістю користувачів. Ці особи потребують юридич­ної та іншої спеціальної допомоги у процесі реалізації та захисту своїх прав. Для швидкого та кваліфікованого вирішення цих проблем суб'єкти інтелектуальних прав можуть звернутися до фахівців, що спеціалізуються у сфері охорони інтелектуальної власності. Відносини

¹ Офіц. вісн. України. - 2004. - № 12, т. 1. - Ст. 741.

Розділ VI. Право інтелектуальної власності

Глава 26. Авторське право і суміжні права

між суб'єктами авторських або суміжних прав та зазначеними фахів­цями є представницькими. Причому з боку останніх можуть виступа­ти як окремі фізичні особи, так і організації, що спеціально створю­ються для надання послуг з управління майновими правами інтелек­туальної власності. Правовою основою представництва у сфері реалі­зації авторських та суміжних прав є норми розділу четвертого Закону. Згідно зі ст. 45 Закону управління майновими правами може здійсню­ватись через повірену особу або організацію колективного управління. Повноваження щодо управління майновими правами надаються пові­реному шляхом укладання договору доручення. На його підставі він розпоряджається майновими правами щодо інтелектуального продукту в межах повноважень, переданих суб'єктом інтелектуальних прав.

Для захисту своїх інтересів суб'єкти авторських та (або) суміжних прав можуть створювати юридичні особи — організації колективного управління з наступною передачею їм повноважень щодо управління майновими правами окремих категорій суб'єктів. Інформацію про існу­ючі організації та про їх діяльність можна отримати у Держдепарта­менті інтелектуальної власності, який здійснює їх облік. Повноважен­ня на колективне управління майновими правами передаються органі­заціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами ав­торського права або суміжних прав на основі договору доручення (глава 68 ЦК) або договору про управління майновими правами (глава 70 ЦК). Залежно від повноважень, які визначені змістом цих договорів, повірені особи або управителі можуть виконувати такі дії щодо управління правами авторів та суб'єктів суміжних прав:

- укладати ліцензійні угоди з третіми особами на невиключне вико­ристання творів, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення;

- здійснювати збирання винагороди на умовах укладених договорів для наступної передачі її носіям виключних прав;

- контролювати дотримання ліцензійних договорів та розглядати претензії правовласників до користувачів;

- збирати необхідну для розподілу винагороди інформацію про користувачів, обсяг використання творів і об'єктів суміжних прав, а також одержаний у результаті прибуток, коли таке використання можливе, згідно із законом, без дозволу правоволодільців, але з ви­платою їм винагороди.

Крім цього, організації колективного управління можуть укладати з аналогічними іноземними організаціями договори про взаємне пред­ставництво інтересів та управління авторськими правами іноземних

громадян на території України та українських суб'єктів авторського права або суміжних прав за кордоном.

Будь-які представники авторів чи суб'єктів суміжних прав або управителі мають діяти тільки в інтересах останніх у межах наданих повноважень. Утім організаціям колективного управління прямо заборонено використання об'єктів авторського права або суміжних прав, доручених їм для управління, на свою користь та здійснення будь-якої комерційної діяльності.

Функції, що виконують зазначені організації, є корисними не тіль­ки носіям авторських або суміжних прав, а й користувачам. Діяльність таких організацій позбавляє останніх клопоту щодо пошуку всіх пра­вовласників, узгодження з ними порядку та вартості використання, а також надає можливість доступу до інформації про конкретні об'єкти, передані для використання.

Питання для самоконтролю

1. Інститут авторського права, його поняття.

2. Твори як об'єкти авторського права, їх різновиди. Ознаки авторського твору.

3. Суб'єкти авторського права. Презумпція авторства. Поняття співавторства та його різновиди.

4. Характеристика особистих немайнових прав автора, їх види.

5. Майнові права автора, їх зміст та класифікація.

6. Виникнення авторських прав, строки їх чинності. Значення державної реєстрації авторських прав. Сповіщення про ав­торські права.

7. Винятки та обмеження в майнових правах автора.

8. Поняття суміжних прав, їх об'єкти та суб'єкти.

9. Особисті немайнові та майнові суміжні права виконавців, виробників фонограм та відеограм, організацій мовлення. Строк їх охорони.

10. Винятки та обмеження майнових суміжних прав.

11. Цивільно-правові способи захисту авторських та суміжних прав у судовому порядку.

12. Правові форми представництва і управління майновими правами у сфері використання об'єктів авторського та су­міжних прав.

Глава 27. Патентне право

ГЛАВА 27 —-—»__i^ ПАТЕНТНЕ ПРАВО

_—_ § 1. Поняття патентного права.

Умови надання правової охорони і критерії патентоздатності винаходу, корисної моделі та промислового зразка

Патентне право — це сукупність норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини, які виникають у зв'язку зі створенням, оформленням і використанням винаходів, корисних моделей і промис­лових зразків.

Зазначена назва цієї групи об'єктів інтелектуальної власності обу­мовлена назвою охоронного документа, який видається на підтвер­дження визнання результату творчої діяльності об'єктом інтелектуаль­ної власності і засвідчує права на нього. На відміну від авторського права, де права на твори науки, літератури та мистецтва виникають без виконання будь-яких формальних дій, про об'єкти патентного права — винаходи, корисні моделі та промислові зразки — можна говорити лише з моменту одержання патенту. Такий підхід законодавця поясню­ється, зокрема, можливістю паралельного винахідництва, а тому існує потреба кваліфікації творчого досягнення і закріплення права на ньо­го за конкретною особою, яка перша розкрила ці знання суспільству.

Поиск по сайту: