Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 2 страница



У статті 432 ЦК викладені загальні положення про захист права інтелектуальної власності. Під захистом інтелектуальних правслід розуміти сукупність встановлених законом мір, що спрямовані на відновлення або визнання виключних прав на інтелектуальний про­дукт при їх порушенні або оспорюванні. Об'єктом захисту є суб'єктивні права інтелектуальної власності немайнового та майнового характеру. Суб'єктами права на захист визнаються не тільки створювач інтелек­туального продукту, а і його правонаступники.

Особа має право звернутися до суду за захистом свого права інте­лектуальної власності, застосувавши способи, передбачені ст. 16 ЦК.

1 Детальна регламентація договорів про розпоряджання майновими правами інте­лектуальної власності міститься у нормах зобов'язального права (див. Книгу другу цього підручника).


У порядку реалізації того чи іншого способу захисту суд для від­новлення порушених прав, компенсації майнових втрат правоволоділь-ця, відшкодування моральної шкоди та попередження порушень у май­бутньому може постановити, зокрема, такі рішення: про здійснення негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; про зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійсню­ється з порушенням права інтелектуальної власності; про вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот із порушенням права інтелектуальної власності; про вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів із порушенням права інтелекту­альної власності; про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності; про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків; про опублікування у засобах масової інформа­ції відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення1.

Для застосування будь-якої міри захисту, включаючи міру відпо­відальності, необхідно встановити факт порушення права, тобто на­явність протиправної поведінки. Поняття порушення інтелектуальних прав щодо різних об'єктів розкривається спеціальним законодавством, а саме ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», ст. 53 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», ст. 34 За­кону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 26 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», ст. 20 За­кону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», ст. 23 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», ст. 21 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем». У загальному вигляді його можна визначити так: пору­шення майнових прав інтелектуальної власності має місце у ви­падку вчинення без дозволу правоволодільця будь-яких дій щодо об 'єкта інтелектуальної власності, які згідно із законом потребу­ють відповідного дозволу та (або) виплати винагороди.

Порушення немайнового інтелектуального права залежно від виду інтелектуального продукту може полягати у: привласненні автор-

1 Особливості застосування окремих способів захисту регламентовані спеціальним законодавством. Вони будуть розглянуті у наступних параграфах цісї глави.


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


ства (плагіат), невизнанні, запереченні дійсного авторства, викорис­танні об'єкта без зазначення імені автора, якщо таке зазначення прак­тично можливе; розголошенні імені автора, коли він бажав залишити­ся анонімним, розголошенні проти волі автора його псевдоніма; пере­крученні, спотворенні та іншій істотній зміні твору, яка зашкодила честі і репутації автора; недодержанні вимог щодо якості запису ви­конання тощо.

шшшшшш—шш Питання для самоконтролю

1. Поняття права інтелектуальної власності, його інститути. Результати творчої діяльності як об'єкти інтелектуальної власності.

2. Джерела права інтелектуальної власності. Міжнародне спів­робітництво у сфері охорони інтелектуальної власності.

3. Поняття виключних прав інтелектуальної власності, їх кла­сифікація.

4. Суб'єкти інтелектуальних прав: первинні та похідні.

5. Використання об'єкта інтелектуальної власності. Договірні форми розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

6. Загальні положення про захист порушених прав інтелекту­альної власності.


ГЛАВА 26 інтшіпинннп АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА

........ щи— § 1. Поняття авторського права

Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукупність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистецтва.

Авторське право в суб'єктивному розумінніце особисті не-майнові та майнові права, які виникають у автора у зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом.

Об'єктом авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у ви­гляді продукту духовної творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва.

Для інституту авторського права характерний принцип незастосу-вання будь-якої формальності для виникнення правової охорони прав на твір. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон) і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких інших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охорони «copyright» О сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доводити їх належність, оскільки законом передбачена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження належності прав може бути покладено на неї лише уході судового провадження у разі оспо­рювання цього факту іншою особою.

_—і § 2. Об'єкти та суб'єкти авторського права

Об'єкти авторського права.До об'єктів авторського права ст. 433 ЦК та ст. 8 Закону відносять твори у галузі науки, літератури і мисте­цтва. Законодавство пропонує досить широкий перелік різноманітних


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


Глава 26. Авторське право і суміжні права


 


за характером творчості та формою вираження творів, яким надається охорона. Однак він не є вичерпним, що дає змогу надавати охорону тим об'єктам, які виникатимуть у майбутньому завдяки розвитку на­уки, культури і техніки та будуть відповідати загальним ознакам твору. У науковій літературі авторські твори часто класифікують за їх змістом. Якщо твір являє собою систему понять, — це науковий твір, а якщо — систему образів, — це твір художній. Останні, у свою чергу, поділя­ються на твори літератури (белетристичні, публіцистичні, драматичні та ін.), музичні та музично-драматичні твори, аудіовізуальні, твори образотворчого мистецтва, твори хореографії та пантоміми, твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; твори ужиткового мистецтва, фотографічні твори. Також закон надає охоро­ну таким творам, як комп'ютерні програми та бази даних, які можуть містити елементи наукового та інформаційного характеру. За своєю формою наукові та художні твори можуть бути письмовими (книги, брошури, статті), усними (виступи, лекції, промови, проповіді), у ви­гляді картин, зображень, ілюстрацій, карт, планів, креслень, ескізів, пластичних форм (декорації, макети). Причому охороні підлягають твори незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, незалежно від ступеня їх завершеності, а також факту їх оприлюднення.

Необхідною умовою авторсько-правової охорони є ознаки, яким повинен відповідати будь-який твір. До таких ознак належать: творчий характер результату діяльності людини та об 'активна форма вира­ження твору.

Творчість визначається як сфера духовного виробництва, інтелек­туальна діяльність людини, яка характеризується певними якостями. Продукт творчості — це результат відображення у свідомості людини оточуючої її об'єктивної дійсності. Творчість — складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив, та іншими факто­рами. Творчість породжує щось якісно нове і таке, що відрізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю'.

Твір повинен мати зовнішню об'єктивну форму вираження та існу­вати самостійно від автора2. Під об'єктивною формою твору розу-

1 Див.: Гаврилов, Э. П. Советское авторское право: Основные положения. Тенден­
ции развития [Текст] / Э. П. Гаврилов. - М.: Наука, 1984. - С. 81; Иоффе, О. С. Осно­
вы авторского права [Текст] / О. С. Иоффе. - М. : Знание, 1969. - С. 15-16.

2 Див.: Чернышева, С. А. Правоотношения в сфере художественного творчества
[Текст] / С. А. Чернышева. - М. : Наука, 1979. - С. 76.


міється форма, яка робить твір не просто доступним для сприйняття інших людей, а й відтворюваним1.

Разом з тим авторське право охороняє не відокремлений зміст тво­ру, не його відокремлену форму, а твір як єдність форми і змісту. Охо­рона надається твору в цілому як результату творчої діяльності, але насамперед у зв'язку з його формою, яка дозволяє відокремити твір за зовнішніми ознаками2. Однаковими думками, ідеями, інформацією можуть володіти різні люди, але форма їх вираження завжди буде від­різнятися та залежати від індивідуальних інтелектуальних та психоло­гічних якостей автора. Тому завданням авторського права є охорона індивідуальної, творчо створеної форми вираження ідей, думок, об­разів і понять. Частиною 3 ст. 8 Закону передбачено, що правова охо­рона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, систе­ми, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описа­ні, пояснені, проілюстровані у творі.

У процесі творчої діяльності можуть створюватися не тільки абсо­лютно нові твори, а й творчі переробки вже існуючих. Це можуть бути сценарії, створені на базі літературного твору, або аранжування чи оркестровки музичного твору, тексти перекладів тощо. Якщо новий творчий продукт містить елементи іншого твору, що охороняється, але сам є результатом творчої праці зі створення нової форми, такий об'єкт називається похідним або залежним. Похідні твори охороняються авторським правом як окремі творчі результати, але за умови, що вони були створені без порушення авторського права осіб, чиї твори були використані для творчої переробки, тобто за згодою останніх.

До об'єктів авторського права належать складені твори — різно­манітні збірники, якщо вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням певного матеріалу (збірники творів, обробок фольклору, енциклопедії, словники, антології, газети, журна­ли та інші періодичні видання). При цьому умовою охорони є до­тримання авторських прав на твори, що увійшли до них як складові частини. Авторські права упорядника поширюються на новий скла­дений твір у цілому та не охоплюють самі твори, дані чи інформацію, що становлять його зміст. Тому автори окремих об'єктів, включених до складеного твору, мають право використовувати їх незалежно від

1 Див.: Антимонов, Б. С. Авторское право [Текст] / Б. С. Антимонов, К. А. Флей-
шиц. - М. : Госюриздат, 1957. - С 80, 85.

2 Див.: Дозорцев, В. А. Авторские дела в суде: Научно-практический комментарий
[Текст] / В. А. Дозорцев. - М. : ВААП-Информ, 1985. - С 14.


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


Глава 26. Авторське право і суміжні права


 


усього збірника, якщо інше не передбачено авторським договором з його упорядником. Зокрема, вони вправі надавати дозвіл на підбір та розташування їх творів іншим упорядникам.

До складених творів належать компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результа­том інтелектуальної діяльності. Згідно зі ст. 433 ЦК творча компіляція даних охороняється як така, тому ця охорона не поширюється на ма­теріал, що є складовим компіляції. Останній може бути самостійним об'єктом авторського або іншого інтелектуального права особи, яка створила чи придбала певну інформацію. Авторське право на бази даних не повинно зачіпати прав інших осіб на матеріал цієї бази. Тому створення і подальше її використання має відбуватися тільки за згодою правоволодільців об'єктів, що компілюються з певною метою.

Авторське право охороняє не тільки твір у цілому, а й будь-яку його частину, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й ори­гінальну назву твору.

Не визнаються об'єктами авторського права, згідно зі ст. 434 ЦК та ст. 10 Закону: а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; б) твори народної творчості (фольклор) — приказки, частівки, танці, художні промисли, народні костюми, тощо; в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, ад­міністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; г) державні сим­воли України, державні нагороди, символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, сим­воліка територіальних громад, символи та знаки підприємств, установ та організацій, але після їх офіційного затвердження (флаги, герби, гімни, ордени); д) грошові знаки; є) розклади руху транспортних за­собів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші ана­логічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особли­вого роду).

Суб'єкти авторського права.Відповідно до ст. 7 Закону суб'єк­тами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Авто­ром є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору (ст. 1 Закону).


При створенні твору спільною творчою працею кількох осіб пер­винні авторські права виникають у них одночасно і вони визнаються згідно зі ст. 436 ЦК та ст. 13 Закону співавторами. Авторське право на створений у співавторстві твір належить їм спільно. Визначальними ознаками співавторства є, по-перше, сумісна творча праця і творчий внесок кожного зі співавторів. Не визнається співавторством допомо­га технічного, організаційного, фінансового характеру. Другою ознакою співавторства є створення єдиного цілісного результату спільної твор­чої праці. Для нього характерним є те, що виключення окремих частин твору, що створювалися різними авторами, або взагалі неможливе з причин їх тісної взаємопов'язаності, або фізично можливе, але тягне за собою неможливість використання твору як єдиного цілого, при­зводить до втрати твором первісного значення. Співавторство може бути двох видів — подільне та неподільне. Неподільне співавторство має місце, коли твір утворює одне нерозривне ціле, тому що він або спочатку до кінця створювався спільно поєднаними діями кількох осіб, або його частини, що були створені різними авторами, не мають само­стійного значення. Подільне співавторство характеризується тим, що твір складається із частин, створених різними авторами, і кожна з них має самостійне значення та може використовуватися відокремлено від твору в цілому. Співавторам спільно належить право на використання твору в цілому. Тому його використання іншими особами потребує згоди кожного співавтора та кожен з них має право на отримання за це винагороди. Відносини між самими співавторами мають узгоджувати­ся у договорі між ними. Якщо твір був створений у неподільному співавторстві, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на використання або зміну твору. Подільне співавторство дає право кожному співавтору використовувати свою частину на власний розсуд, якщо між собою вони не домовились про заборону таких дій. Авторська винагорода за використання належить їм у рівних частках.

До первинних суб'єктів слід віднести також роботодавця, якому належать майнові права на службовий твір. Останнім є той, що створений у порядку виконання службового завдання або трудової функції.

До похідних суб'єктів належать набувачі авторських прав на тво­ри: особи, які уклали з автором авторський договір; спадкоємці, до яких майнові права перейшли у спадщину, а також інші особи — пра­вонаступники.


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


Глава 26. Авторське право і суміжні права


 


шшттяшшшшшт § 3. Особисті немайнові та майнові права автора

Найбільш поширеною класифікацією авторських прав є їх поділ за характером інтересу, що лежить в їх основі, на особисті немайнові та майнові. Крім загальних норм про особисті немайнові права інте­лектуальної власності (ст. 423 ЦК), вони регламентуються також стат­тями 438, 439 ЦК і ст. 14 Закону. До них належать:

1) право на визнання людини творцем, тобто право авторства;

2) право автора на ім'я;

3) право на недоторканність твору і збереження його цілісності. Право авторства — це право вимагати визнання свого авторства

як із боку суспільства, так і з боку окремої людини.

Завдяки праву на ім 'я автор може реалізувати право авторства, вимагаючи визнання останнього шляхом зазначення свого імені на примірниках твору. Право на ім'я є широким за обсягом і включає де­кілька правових можливостей для автора. Він може вимагати зазна­чення належним чином свого імені на творі і його примірниках за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можли­во; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; ви­бирати псевдонім; зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання.

Право на недоторканність твору означає можливість протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Захищаючи недоторканність твору, автор вправі забороняти внесення будь-яких змін чи доповнень до твору (ілюстрацій, передмов, післямов, комен­тарів) або, навпаки, виключення з нього окремих частин, що порушує ці­лісність твору. Стаття 439 ЦК передбачає заходи забезпечення недоторкан­ності твору після смерті автора. У цьому разі право на охорону недоторкан­ності належить або особі, яка спеціально уповноважена на це автором, або за відсутності такого уповноваження — спадкоємцям автора.

Майнові права автора. Види майнових прав на твір розрізняють­ся за способом використання твору. Законодавство (ст. 441 ЦК, ст. 15 Закону) наводить примірний перелік майнових прав автора у відпо­відності із відомими і поширеними у сучасних умовах способами ви­користання і розповсюдження творів, якими є:

1) право на опублікування твору (випуск у світ); 552


 

2) право на відтворення творів;

3) право на публічне виконання;

4) право на публічне сповіщення творів;

5) право на публічну демонстрацію і публічний показ;

6) право на переклад творів;

7) право на переробки, зміни творів; включення творів як складо­вих частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) право на розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у будь-якій формі;

9) право здавання твору в майновий найм чи у прокат;

 

10) право слідування щодо творів образотворчого мистецтва;

11) право на подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

12) право на імпорт примірників творів;

13) право на отримання винагороди за використання твору.
Опублікуванням твору (випуском у світ), згідно зі ст. 442 ЦК,

вважається повідомлення його будь-яким способом невизначеному колу осіб, у тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, передача по радіо чи телебаченню, відображення у загальнодоступних електронних системах інформації. Законодавчо закріплено певні об­меження щодо опублікування твору, який порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення. Вони поширюються, по-перше, на твори, які зачіпають «особисту сферу» людини: особисті листи, щоденники, фотографії, звуко- чи відеозаписи або будь-які інші матеріали, що містять інформацію про особисті, сімейні, інтимні сто­рони життя людини. По-друге, заборона стосується творів, які за­кликають до терористичних актів, погромів, захоплення будівель чи споруд, нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або куль­тури, хуліганських дій; творів, що пропагують злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, вживання наркотичних засобів, жебрацтво, культ насильства і жорстокості, мають порнографічний характер.

У разі смерті автора право на опублікування твору мають його правонаступники, якщо це не суперечить волі автора.

Відтворенням, згідно зі ст. 1 Закону, вважається виготовлення од­ного або більше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


Глава 26. Авторське право і суміжні права


 


формі, яку може зчитувати комп'ютер. Відтворення може відбуватися у вигляді виготовлення друкованих примірників літературного твору або копій, репродукцій чи ілюстрацій із зображенням картин, або ви­готовлення примірників запису музичного твору на магнітній стрічці або компакт-диску, виготовлення примірників відеозапису. Твори жи­вопису, графіки, скульптури, художньої фотографії, декоративно-прикладного мистецтва можуть відтворюватись у промислових виро­бах — на шкатулках, коробках, футлярах, упаковках, обкладинках, флаконах тощо.

Право на публічне виконання охоплює дії з подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, спі­ву, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком пере­дачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути при­сутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в той самий час або у різних місцях і у різний час.

Публічною демонстрацією слід вважати публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути при­сутніми особи, які не належать до кола однієї сім'ї або близьких, зна­йомих цієї сім'ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень.

Публічний показ визначений законом як будь-яка демонстрація ори­гіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, пере­дачі організації мовлення за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слай­да, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в той самий час або у різних місцях і у різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відео­грами означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності).

Публічне сповіщення творів охоплює декілька різновидів дій із доведення твору до загального відома: 1) передача творів в ефір за до­помогою радіохвиль, а також лазерних променів, гама-променів тощо,


у тому числі з використанням супутників; 2) передача на відстань за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших ви­дів). Ознака публічності дій полягає у тому, що їх результатом є мож­ливість сприйняття творів необмеженою кількістю осіб у різних місцях із значною віддаленістю від місця передачі.

Право на переклад твору означає можливість для автора здійсню­вати переклад на іншу мову самостійно, давати згоду на це іншим особам або, навпаки, забороняти таке.

Право на переробку означає право на будь-яку творчу зміну твору, в результаті якої виникає новий твір похідного характеру. Найбільш поширеними способами переробки є адаптація, аранжування, орке­стровка. Переробка літературного твору можлива у формі переведення розповідного твору у драматичний, драматичного — в сценарний, вір­шованого — у прозу тощо.

Право на включення творів до складених творів поширюється на включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій та інших складених творів, що виникають у результаті поєднання інших самостійних творів (або їх частин) різних авторів за будь-яким критерієм (тематикою, жанром, науковою спрямованістю у певній галузі, історичним періодом, сферою діяльності людини тощо).

Розповсюдження творів дає можливість необмеженому колу осіб ознайомитися із твором в індивідуальному порядку або придбати його примірник у власність. Виходячи зі ст. 441 ЦК та ст. 15 Закону розпов­сюдженням визнається:

- перший продаж або інше відчуження (обмін, дарування, постав­ка, правовою метою яких є передача права власності на примірник твору);

- передача творів у майновий найм (оренду) чи у прокат як до першого продажу, так і після такого.

Належність автору права на імпорт означає, що імпорт при­мірників твору потребує окремої згоди особи, яка має авторські права, незалежно від мети ввезення і здійснення у подальшому будь-яких дій із їх розповсюдження. Тиражування творів у країнах, де права укра­їнських авторів не охороняються, також не дає правової можливості ввезти їх в Україну без згоди автора.

Право на подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


Глава 26. Авторське право і суміжні права


 


будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором,передбачене п. 9 ч. З ст. 15 Закону. Його введення мало за мету охопити всі можли­ві способи доведення творів до загального відома публіки, які не під­падають під інші перелічені у законі форми їх поширення. Найбільш поширеним способом доведення твору до загального відома є розмі­щення інформації у глобальній інформаційній мережі Інтернет, що робить твори доступними для публічного використання.

Чинне законодавство закріплює деякі майнові права, які можуть бути реалізовані тільки стосовно певних об'єктів авторського права. Так, ст. 448 ЦК і ст. 27 Закону регламентують так зване право сліду­вання щодо оригіналу твору образотворчого мистецтва та оригіналу рукопису літературного твору. Воно полягає у можливості автора одер­жувати п'ять відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіна­лу твору, що здійснений за першим його відчуженням автором.

Ще одне особливе право автора твору образотворчого мистецтва — це право доступу до твору. Воно закріплено у ст. 26 Закону і полягає у тому, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи мате­ріального об'єкта, у якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору (без його доставки авторові) з метою його використання для відтворення — виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо.

Як окреме право ст. 15 Закону закріплює право авторів творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва на їх участь у реалізації проектів цих творів. Із метою реалізації даного права автор (архітектор) може здійснювати авторський нагляд під час будівництва об'єкта архітектури. При виявленні відхилень від проект­них рішень автор вправі заявити вимоги підряднику щодо їх усунення, а у разі його відмови — повідомити про це замовника і відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для вжит­тя заходів відповідно до законодавства.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.