ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА 3 страница

Загальними гарантіями здійснення права власності є забезпечення всім власникам рівних умов здійснення своїх прав (ч. З ст. 319 ЦК);

¹ Див.: Новицкий, И. Б. Основы римского гражданского права [Текст] / И. Б. Но­
вицкий. - М., 1960.-С. 92.

² Див.: Рубанов, А. А. Эволюция права собственности в основных странах Запада:
тенденции и перспективы [Текст] / А. А. Рубанов // Сов. государство и право. - 1987. -
№4.

Розділ IV. Право власності та інші речові права

Глава 16. Загальна характеристика права власності

невтручання держави у здійснення особою права власності (ч. 6 ст. 319 ЦК); непорушність права власності — ст. 321 ЦК.

Здійснення права власності відбувається прямо або опосередковано. Перше характерне для приватних власників, друге — для публічних власників (народу України, держави, територіальних тромад), які здій­снюють свої права через уповноважених осіб. Можливе й поєднання цих способів здійснення права власності, наприклад, це стосується використання і, зокрема, експлуатації житла, яке може здійснюватися власниками як безпосередньо, так і шляхом створення об'єднань (ст. 385 ЦК).

Така форма здійснення права власності на помешкання всіляко підтримується державою і органами місцевого самоврядування, котрі зацікавлені якнайшвидше передати тягар утримання багатоквартирно­го житлового будинку власникам квартир. Питання створення і діяль­ності об'єднань власників регулюються Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»¹.

Народ України, відповідні громади та держава здійснюють свої правомочності, як правило, через органи держави та місцевого само­врядування.

Оскільки Український народ для вступу його у майнові відносини, врегульовані нормами приватного права, повинен бути певним чином організований, тобто мати повноважних представників для здійснення права власності, постає проблема суміщення функцій державних ор­ганів по здійсненню власницьких повноважень як Українського на­роду, так і Української держави.

Держава здійснює право власності через державні органи, які ді­ють від імені та в інтересах держави Україна. Можливе здійснення права власності держави і через приватних осіб (фізичних або юри­дичних) шляхом передачі їм об'єктів права державної власності в управління на підставі договору.

Законом України «Про управління об'єктами державної власності» визначене коло державних органів, уповноважених управляти держав­ним майном та їх повноваження. Цими органами є: а) Кабінет Міністрів України; б) міністерства і відомства; в) Фонд державного майна Укра­їни (далі — ФДМУ); г) інші державні органи. До їх компетенції входить створення і припинення державних юридичних осіб, контроль за здій­сненням ними своєї діяльності, надання дозволу на відчуження основ­них засобів виробництва тощо. Фактично всі названі повноваження

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 10. - Ст. 78. 428

належать до сфери регулювання публічного права. Натомість є й ци-вілістичні аспекти такого управління, зокрема, це перехід права влас­ності на державне майно в процесі приватизації, передача в оренду об'єктів права державної власності, функції з управління корпоратив­ними правами держави.

Окремими законами регулюється здійснення права власності на державне майно, закріплене за академічними, навчальними, культур­ними закладами. Це закони «Про особливості правового режиму ді­яльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», «Про вищу освіту», «Про музеї та музейну справу» та ін.

Стаття 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає поняття комунальної власності як права територіальної громади володіти, доцільно, економічно, ефективно користуватися і розпоря­джатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Ними є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також район­ні й обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Ці органи, з одного боку, виступають органами територіальної громади, а з другого — вони є самостійними юридич­ними особами.

Конституцією (статті 142, 143) територіальним громадам надані широкі права по управлінню комунальним майном. Вони мають право здійснювати стосовно цього майна будь-які дії, які не суперечать за­кону — передавати об'єкти права комунальної власності в тимчасове або постійне користування, здавати в оренду, продавати згідно із за­конами про приватизацію, а також перерозподіляти на конкурсній основі між власними юридичними особами.

Територіальні громади сіл, селищ, міст та районів у містах можуть об'єднувати об'єкти своїх прав власності з виникненням у них спільної власності і передачею цих об'єктів до управління районних і обласних рад. При цьому територіальні громади не втрачають свого права влас­ності, а права власності районів або областей не виникає. Змінюється лише правовий режим комунальної власності і орган, що уповноваже­ний нею управляти. Ним стає замість відповідної ради (сільської, се­лищної, міської або районної у місті) обласна чи районна рада залеж­но від того, які територіальні громади об'єднують своє майно. Якщо об'єднується майно сіл та селищ, управління ним здійснює районна

Розділ IV. Право власності та інші речові права

Глава 16. Загальна характеристика права власності

рада, а при об'єднанні, скажімо, майна міських громад, воно переда­ється до управління обласної ради.

Здійснення власником свого права відбувається на його власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК). При цьому власник може здійснювати щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Однак право влас­ності не безмежне — неминучим є встановлення певних меж, які слід враховувати власнику при здійсненні ним своїх правомочностей. Вони зводяться до вказівки на додержання власником закону та прав третіх осіб.

Отже, з одного боку, право власності як інститут права надає влас­никові визначену сферу виразу своєї волі, на яку не повинні зазіхати інші члени суспільства. І ця сфера є досить значною. З другого боку, ця сфера не безмежна, бо право окреслює певні межі для власників заради інтересів суспільства¹.

Враховуючи зазначене стосовно обов'язків власника і широти права власності, слід визначитися з його межами при здійсненні носієм цього права своїх правомочностей. Потреба в них є очевидною, оскіль­ки безмежна воля окремої особи була б не тільки запереченням прав інших осіб, а й прямим безладом.

Загальними засадами меж права власності, що містяться у Консти­туції (ст. 41), ЦК, інших законах, є такі: а) встановлення винятково в інтересах загального блага, суспільного інтересу; б) на підставі й у випадках, передбачених законом; в) виходячи з рівності всіх власників перед ними, тобто межі повинні встановлюватися не для окремих власників, а для всіх; г) можливість судового оскарження вилучення державою майна; д) справедливої компенсації державою власнику майнових втрат.

Тому межі права власності є іманентно внутрішньо властивою його характеристикою, зокрема щодо того, що власність зобов'язує (ч. 4 ст. 319 ЦК); при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник має додержуватися моральних засад суспільства (ч. 2 ст. 319 ЦК); він не може використовувати своє право на шкоду правам, свободам та гіднос­ті громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 5 ст. 319 ЦК); діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити

¹ Див.: Розгон, О. В. Межі та обмеження права власності [Текст] / О. В. Розгон. - X. : Страйд, 2006; Безсмертна, Н. Межі здійснення права приватної власності в Україні [Текст] / Н. Безсмертна // Право України. - 2002. - № 6. - С 53-57.

обмежене користування його майном іншими особами лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 7 ст. 319 ЦК).

Не слід плутати межі здійснення цього права у вигляді загальних заборон для всіх власників, тимчасове обмеження конкретного влас­ника у правомочностях та позбавлення права власності, яке тягне його припинення як суб'єктивного права.

Обмеження права власності Законом України «Про державну реє­страцію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» йменуються обтяженнями, під чим розуміється заборона розпоряджатися та/або користуватися цим майном. Підставою для такої заборони може бути: а) закон; б) акти органів державної влади або їхніх посадових осіб; в) договір.

Обмеження права власності стосуються різних можливостей влас­ника: а) заборона відчуження його майна (наприклад, переданого в за­ставу); б) арешт його майна; в) недопустимості мати певні об'єкти на праві власності, і якщо вони потрапили до нього на певних підставах — здійснити їх відчуження; г) використовувати майно лише за його ці­льовим призначенням тощо.

Зокрема це стосується: національних, культурних та історичних цінностей (ч. 8 ст. 319 ЦК); житлового фонду. Так, статтею 383 ЦК передбачається, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник земельної ділянки має право ви­користовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК).

Обмежується право власності і при встановленні сервітутів або виникненні іншого речового права на майно власника (суперфіцію або емфітевзису), оскільки він вже не повною мірою здійснює свої право­мочності щодо свого майна.

Виходячи з такої властивості права власності, як пружність і елас­тичність, при обмеженні права власності обсяг можливостей власника щодо здійснення своїх правомочностей значно зменшується. При при­пиненні ж обмежень право власності самовідновлюється, тобто на­буває вигляду свого первісного необмеженого стану, не потребуючи додаткових дій ззовні. Обмеження не виключають окремі правомоч­ності зі змісту права власності, а стискують, стримують власника у здійсненні суб'єктивного права з метою забезпечення прав і охоро-нюваних законом інтересів інших осіб.

Розділ IV. Право власності та інші речові права

Питання для самоконтролю

1. Розкрити право власності в об'єктивному та суб'єктивному розумінні.

2. Надати бачення форм, типів та видів права власності.

3. Визначити суб'єктний склад права власності.

4. Зазначити специфіку таких об'єктів права власності, які не можуть бути товаром, а також ті, що перебувають у держав­ній та комунальній власності.

5. Охарактеризувати окремі об'єкти нерухомості — земельну ділянку, житло, в тому числі набуття права на самочинно збудовані приміщення.

6. Розкрити зміст права власності через правомочності влас­ника.

7. Окреслити межі права власності та підстави його обмежен­ня і обтяження.

ГЛАВА 17

НАБУТТЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

. § 1. Поняття і види підстав набуття права

власності

Правовідносини власності виникають, змінюються та припиняють­ся на підставі певних юридичних фактів, які називають підставами на­буття права власності. Поряд із підставами існують і способи набуття права власності. Вказані поняття не слід ототожнювати: підставами набуття права власності (які йменуються ще титулами власності) є на­приклад, договір купівлі-продажу, заповіт, рішення суду; способами набуття права власності є передання речі, державна реєстрація право-чину або права тощо. Для договорів, які потребують нотаріального по­свідчення та у певних випадках державної реєстрації, факт їх укладення служить не тільки підставою, а й способом набуття права власності¹.

Набуття права власності у однієї особи в переважній більшості пов'язане з припиненням права власності в іншої, що часто обумовле­не проблематикою правонаступництва. Дії з набуття права власності мають бути правомірними та добросовісними. Це стосується: а) спо­собів набуття права власності; б) процедури набуття права власності та в) особи-набувача.

Статтею 328 ЦК встановлюються принципові засади набуття права власності. Ними є передусім відкритість (невичерпність) пере­ліку підстав його виникнення. Це означає, що право власності може набуватися у будь-який спосіб, що не суперечить закону. Зокрема, най­більш поширеною підставою набуття права власності, як і набуття цивільних прав взагалі, є правочини. Інші перелічені у гл. 24 ЦК під­стави набуття права власності деталізують вказане загальне правило. Не менш важливою є й презумпція законності набуття права власнос­ті, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду.

¹ Див.: Спасибо, І. Набуття права власності у цивільному праві України [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 /1. Спасибо. - К.: Наук.-дослід. ін-т при­ват, права і підприємництва АПрН України, 2009. - С 9, 10.

Розділ IV. Право власності та інші речові права

Глава 17. Набуття та припинення права власності

Можна визначити такі різновиди підстав набуття права влас­ності. Це, по-перше, передбачені ЦК (або іншими актами цивільного законодавства). Зокрема, положення статей 329-345 ЦК встановлюють можливість набуття права власності залежно від певних, визначених ним обставин, що мають юридичне значення. По-друге, які звичайно вважаються такими, хоча й не передбачені ЦК, зокрема відділення плодів; прирощення рухомих речей до нерухомих; змішання. По-третс, такі юридичні факти, які одночасно с підставами припинення цього права у іншої особи, наприклад, реквізиція та конфіскація.

Виходячи з ЦК, можна зазначити, що право власності може набу-ватися на: а) майно, якого раніше не існувало, а відтак воно не мало власника (на нову річ, у тому числі на плоди та виготовлену продукцію, побудову тощо); б) майно, яке хоча й існувало, але права власності на нього ні в кого не було, або власник якого невідомий, або від якого власник відмовився чи втратив право власності; в) майно, яке пере­буває у власності певної особи (до цієї групи можна віднести право-чини; таку подію, як смерть особи з відповідним набором юридичних фактів, необхідних та достатніх для набуття права власності спадко­ємцями; реорганізацію юридичної особи).

Існують класифікації підстав набутгя права власності на первісні й похідні та загальні й спеціальні. Критерієм, завдяки якому стає можливим поділ правонабуття на первісне та похідне, має бути право-наступництво.

До первісних належать підстави, за допомогою яких право влас­ності на річ виникає вперше чи незалежно від права попереднього власника на цю річ, чи незалежно від його волі. Похідні підстави мають місце тоді, коли право власності одного суб'єкта встановлюється на підставі права попереднього власника.

До первісного набуття права власності слід віднести: набуття права власності на новостворене майно, в тому числі на об'єкти неза­вершеного будівництва (ст. 331 ЦК), перероблену річ (ст. 332 ЦК), безхазяйну річ (ст. 335 ЦК), рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідку (ст. 337 ЦК), бездоглядну домашню тварину (ст. 340 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (у тому числі лов риби та полювання на дикого звіра — ст. 333 ЦК), а також на плоди (ч. 2 ст. 189 ЦК), набуття права власнос­ті за набувальною давністю (ст. 344 ЦК), визнання права власності на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК).

До похідного набуття права власності можна віднести: набуття права власності за договором (ст. 334 ЦК), у разі приватизації держав-434

ного майна та майна, що є в комунальній власності (ст. 345 ЦК), уна­слідок спадкування (ст. 1216 ЦК), переходу майна при реорганізації та перетворенні юридичної особи (ч. 2 статті 104, 107-109 ЦК).

Судове рішення само по собі є не підставою набуття права влас­ності, а одним із елементів юридичного складу. Наявність судового рішення не позбавляє необхідності здійснювати державну реєстрацію права власності.

Залежно від того, чи належать способи набуття права власності до всіх власників, існує їх класифікація на загальні (загальноцивільні) та спеціальні. Так, наприклад, виготовлення продукції, отримання доходів і правочини є загальними підставами набуття права власності для всіх власників. Спеціальними ж підставами буде набуття права власності держави на скарб, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК) або комунальної власності на безхазяйне майно (ст. 335 ЦК) тощо.

шшшшш—шшшш § 2. Первісні та похідні, загальні

та спецальні підстави набуття права власності

Первісні підстави набуття права власності. Універсальною первісною підставою набуття права власності можна назвати заволо-діння, оскільки право власності на річ набувається тією особою, в якої фактично знаходиться річ, якщо її володіння не оспорено іншою осо­бою, якою доводиться її право на річ. Для набуття права власності факт заволодіння особою певною річчю може бути достатнім сам по собі (безумовне заволодіння), наприклад, унаслідок привласнення загально­доступних дарів природи або набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився. В інших випадках необхідне додержання певних умов (умовне заволодіння), визначених законом, наприклад, при знайденні речі, відшуканні скарбу, виявленні безхазяйної речі тощо.

Заволодіння може здійснюватися через привласнення загальнодо­ступних дарів природи (ст. 333 ЦК), рухомих речей, від яких власник відмовився (ст. 336 ЦК), майна за набувальною давністю (ст. 344 ЦК) тощо. Схожими способами, коли певні речі потрапляють у фактичне володіння особи з можливістю їх подальшого привласнення, є набуття права власності на знахідку (статті 337, 338 ЦК), на бездоглядну до­машню тварину (статті 340-342 ЦК), на скарб (ст. 343 ЦК). Характер-

Розділ IV. Право власності та інші речові права

Глава 17. Набуття та припинення права власності

ним для цих випадків заволодіння є те, що майно потрапило до особи випадково і тому вона знає, що не має права власності на нього. Якщо ця особа діє правомірно із додержанням певних умов, передбачених законом, володіння за наявності певних юридичних фактів пе­ретворюється на право власності.

Право власності може набуватися шляхом привласнення загально­доступних дарів природи. Йдеться саме про загальнодоступні дари природи, право на привласнення яких мають, за загальним правилом, всі або тільки певні суб'єкти. Наприклад, лов риби або збирання рос­лин може відбуватися відповідно до закону, місцевого звичаю або за­гального дозволу власника земельної ділянки. Зазначене випливає із права громадян для задоволення своїх потреб користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону, що передбачено ст. 41 Конституції. При цьому слід керуватися нормами законів «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України»¹, «Про мисливське господарство та полювання»², земельним, водним, лісовим законодавством, законо­давством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Згідно із статтями 8-Ю Закону «Про рослинний світ»¹ фізичні особи можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб. У разі знаходження земельної ділянки у приватній власності здійснення лову риби, полювання тощо потребує дозволу власника відповідної земельної ділянки.

Набуття права власності на рухому річ, від якої власник від­мовився, здійснюється згідно із ст. 336 ЦК. Відповідно до вказаної норми особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмо­вився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею. Виходячи з цих положень, у такий спосіб право власності можна на­бути тільки на рухому річ. Стан, в якому знайдено цю річ, має доводи­ти той факт, що від неї відмовилися, у чому не має бути сумніву. При цьому слід виходити із положень ст. 347 ЦК, згідно з якою відмова від права власності відбувається шляхом заяви про це або вчинення інших дій, які свідчать про відмову. За таких обставин право власності заін­тересованої особи на річ виникає автоматично із заволодінням нею (коли річ потрапила у безпосереднє володіння особи).

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 502.

² Там само. - 2000. - № 18. - Ст. 132.

' Там само. - 1999. - № 22-23. - Ст. 198.

Набуття права власності на знахідку в особи, яка знайшла чужу річ, може мати місце за певних умов. Це, зокрема, здійснення негай­ного сповіщення про знахідку особи, яка її загубила, або власника речі, і повернення знайденої речі цій особі або особі, яка представляє воло­дільця приміщення чи транспортного засобу, якщо річ знайдено у при­міщенні або транспортному засобі. В останньому випадку особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла за­гублену річ. Якщо власник речі або особа, якій слід передати річ, не­відомі, необхідно заявити про знахідку міліції або відповідному орга­ну місцевого самоврядування. Для можливості набуття у подальшому права власності на загублену річ враховуються певні правила, а особа, яка її знайшла, повинна додержуватися певних вимог. Ними, зокрема, є: а) відкрите утримування речі; б) сплив шестимісячного строку з мо­менту заявления про знахідку; в) невстановлення власника або іншої особи, яка має право вимагати повернення загубленої речі; г) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявили про своє право на річ особі, яка знайшла загублену річ, або органу міліції чи відповідному органу місцевого самоврядування.

Набуття права власності на бездоглядну домашню тварину (ст. 340 ЦК) здійснюється за таких умов: а) затримання особою домашньої бездоглядної тварини; б) негайне повідомлення про це власника і повернення йому тварини. Якщо власник невідомий — у триденний строк заявити про це до міліції або органу місцевого само­врядування, який вживає заходів для розшуку власника; в) сплив шес­тимісячного строку (для робочої або великої рогатої худоби) або двох місяців (для інших тварин). Врахуванню підлягають і такі обставини, як неможливість встановити особу власника або іншої особи, яка має право вимагати повернення тварин, а також те, що власник або інша особа, яка має право вимагати повернення тварин, не заявили про своє право на них.

Право власності на бездоглядну домашню тварину можуть набути такі суб'єкти: особа, яка її затримала (за умови додержання вищена-ведених вимог); особа, в якої вона була на утриманні та у користуванні і якій було тварину передано особою, яка затримала бездоглядну тва­рину; територіальна громада, на території якої затримано тварину, в разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї.

Набуття права власності на скарб передбачено ст. 343 ЦК. Від­повідно до положень цієї статті скарбом є закопані у землі чи прихо-

Розділ IV. Право власності та інші речові права

Глава 17. Набуття та припинення права власності

вані іншим способом гроші, цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право. Набути право власності на скарб може: особа, яка виявила скарб; вона та власник майна, в якому скарб був прихований, як співвласники (за умов наявності згоди на розшук скар­бу чи користування відповідним майном); власник майна, в якому був прихований скарб, — за відсутності його згоди на використання цього майна іншою особою для розкопок чи пошуку цінностей; держава — на речі, що є пам'ятками історії та культури, та у разі, якщо скарб ви­явлено особами під час виконання ними своїх трудових (договірних) обов'язків (наприклад, археологами).

При виявленні скарбу, який складають речі, що є пам'ятками іс­торії та культури, особа має право на одержання від держави винагоро­ди у розмірі до 20 відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліцію або органи місцевого само­врядування про скарб і передала його відповідному державному органу або органу місцевого самоврядування. Якщо пам'ятка історії та куль­тури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду в розмірі до 10 від­сотків від вартості скарбу кожна.

Набуття права власності за надувальною давністю здійсню­ється згідно зі ст. 344 ЦК. Підстави заволодіння річчю при цьому ЦК не визначаються. Отже, річ може потрапити до володільця як на під­ставі договору, так і без такого (на відміну від ст. 330, якою передба­чається можливість набуття добросовісним набувачем права власнос­ті на майно, що потрапило до нього за договором). Тобто це може бути будь-яке заволодіння — захоплення речі, залишення у себе речі, строк користування якою за договором закінчився (а тому у володільця вже немає договірних підстав володіння) та ін.

Умовами набуття права власності у цьому випадку є: а) добросовіс­ність заволодіння; б) відкритість і безперервність володіння; в) сплив визначеного законом строку, а також рішення суду (для набуття права власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери).

Строк набуття права власності за набувальною давністю становить: при бездоговірному заволодінні десять років (для нерухомого майна) і п 'ять (для рухомого) безперервного володіння. При вирахуванні цього строку передбачається можливість приєднання до свого воло­діння строку володіння особи, правонаступником якої є володілець; при володінні річчю на підставі договору — п 'ятиадцять років (для нерухомого майна) і п 'ять (для рухомого).

Початком вирахування строку при бездоговірному заволодінні є момент заволодіння, при договірному — сплив строку позовної дав­ності.

Визначаючи підстави набуття права власності на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК), законодавство враховує наявність речі, власник якої не­відомий або його немає взагалі. Ця підстава схожа з попередніми спо­собами набуття права власності, зокрема, на річ, від якої власник від­мовився, знахідку та скарб. Разом з тим дана підстава виникнення права власності має суттєві відмінності від попередніх у порядку на­буття права власності й у визначенні суб'єктів, які можуть стати влас­никами у цьому випадку. Для набутгя права власності на безхазяйну річ вона має бути взята на облік органом, що здійснює державну ре­єстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого са­моврядування, на території якого вона перебуває (ч. 2 ст. 335 ЦК). Право власності на безхазяйну нерухому річ може виникнути за умови спливу одного року з дня взяття її на облік, звернення органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, до суду із заявою і винесення судом рішення про це. Суб'єктом набуття права власності на безхазяйну річ є відповідна територіальна громада, на території якої її виявлено. Підставою набуття права власності на майно, що не має влас­ника, може бути і відумерлість спадщини (ст. 1277 ЦК). Таке майно також переходить до територіальної громади за місцем відкриття спадщини, яка набуває на нього право власності за рішенням суду.

Набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, є окремою підставою набутгя права власності. Ця підстава є логічним наслідком припинен­ня невизначеного становища добросовісного набувача речі, коли він не є її власником (бо придбав її у особи, яка власником речі не була, чи з іншими порушеннями прав власника речі), але вправі не повертати річ її власнику, за винятком випадків, передбачених ст. 388 ЦК. Зо­крема, у випадках, коли майно було загублене власником або особою, якій він передав його у володіння; викрадене у власника або у його володільця; вибуло з їхнього володіння іншим шляхом всупереч їх волі. Отже, за винятком зазначених вище підстав для задоволення вимог власника витребувати свою річ від добросовісного набувача, останній має право залишити цю річ собі.

Натомість, якщо до пред'явлення добросовісному набувачеві вимог про витребування він не знав і не міг знати, що річ він не набув у влас­ність, і поводився з нею як власник, то після цього він напевно знає

414

Розділ IV. Право власності та інші речові права

Глава 17. Набуття та припинення права власності

про те, що він не є її власником. Звичайно, що таке становище, коли особа є хоч і добросовісним, але незаконним володільцем, але в неї власник не може витребувати річ, не може тривати. За добросовісним набувачем слід визнати право на таку річ. Однак для визнання за ним права власності постає неподолана перешкода — право власності може переходити від попереднього власника. Добросовісний же набувач придбав річ від невласника. Відтак невласник не може передати право власності, якого в нього немає. І тому єдиним, що дозволяє обґрунту­вати ст. 330 ЦК, є висновок, що у добросовісного набувача право власності на річ виникає не з договору, який він уклав і який був під­ставою для передачі йому речі, а із закону.

Поиск по сайту: