Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА 2 страница



Зобов'язальні відносини з приводу здійснення правомочностей з володіння, користування та розпоряджання майном власника іншою особою від свого імені та в інтересах власника, регулюються гл. 70 ЦК. Однак ч. 2 ст. 1029 ЦК передбачається, що договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Унаслідок цього виникає нетипова для українського права конструкція, якою охоплюються одночасно як зобов'язальні, так і речові відносини.

Проте у цивілістичній науці є прибічники довірчої власності1, є про­міжна позиція, якою припускається існування такої власності2, і є її противники3.

1 Див.: Сліпченко, С. О. Інститут права довірчої власності і його дія в Україні
[Текст]: дис.... канд. юрид. наук / С. О. Сліпченко. - X., 1997; Харченко, Г. Г. Право­
ве регулювання діяльності трастових компаній та довірчих товариств: порівняльно-
правовий аналіз [Текст] : дис ... канд. юрид. наук / Г. Г. Харченко. - К., 2004 та ін.

2 Див.: Майданик, Р. А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві [Текст]
/ Р. А. Майданик. - К. : Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2002. - С. 147
таін.

3 Див.: Слюсаревський, М. М. Теоретичні проблеми договірного управління чужим
майном в Україні [Текст] : дис ... канд. юрид. наук / М. М. Слюсаревський. - X., 1999;
Бенедиктова, І. В. Договір управління майном [Текст] : лекція : у 2 ч. /1. В. Бенедик­
това. - X.: НУВС, 2004. - С 5-7 та ін.


■■мам § 3. Суб'єкти права власності

Статтею 318 ЦК суб'єктами права власності називаються Україн­ський народ та інші учасники цивільних відносин, визначені у ст. 2 ЦК, а саме — фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК1, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Таким чином, суб'єктами права власності є суб'єкти приватного права (приватні фізичні та юридичні особи) і суб'єкти публічного права,які зазвичай розподіляються на публічно-правові утворення (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави) та юридичні особи публічного права (державні під­приємства, казенні підприємства, державні установи, комунальні під­приємства, комунальні установи)2. Крім того, таким суб'єктом є Укра­їнський народ.

Приватні особи як власники. ЦК визнає власниками всіх приват­них осіб — як фізичних, так і юридичних. І якщо стосовно фізичних осіб як власників свого майна практично не виникає суперечностей, то щодо юридичних осіб відтепер існує правило, що всі юридичні осо­би приватного права, передбачені як такі ЦК, є власниками. При цьому необхідно враховувати, що юридичні особи є такими ж власниками, як і фізичні без поділу на суб'єктів права приватної і колективної влас­ності.

1 Передбачуване ст. 318 ЦК відсилання до ст. 2 ЦК технологічно є некоректним спо­
собом регулювання відносин власності, оскільки внаслідок цього виникають суттєві
проблеми з розумінням як суб'єкта права власності Автономної Республіки Крим, яка
згідно з Конституцією України та іншими статтями ЦК не може визначатися власником.

2 Зазначені утворення деякими вченими і раніше, і зараз пропонується вважати
юридичними особами публічного права (див., наприклад: Пушкин, А. А. Советское
государство как субъект советского гражданского права / А. А. Пушкин. - Харьков :
ХЮИ, 1965.-С. 12,13;Первомайський, О. О. Участь територіальної громади у цивільних
правовідносинах [Текст]: автореф. дис.... канд. юрид. наук / О. О. Первомайський. - X.,
2003. -С. 9-Ю; Спасибо-Фатєєва, І. Деякі проблеми, пов'язані з участю держави Україна
в цивільно-правових відносинах [Текст] / 1. Спасибо-Фатєєва // Вісн. Акад. прав, наук
України. - 2006. - № 4. - С 96-107). Хоча існують й інші точки зору. Зокрема, В. Бори­
сова вважає, що доцільно для участі владно-публічних утворень у цивільних відносинах
застосовувати відому цивільному законодавству модель представництва. Докладніше
про це див. гл. 8 цього підручника, а також: Борисова, В. До проблеми участі публічних
юридичних осіб у цивільних правовідносинах [Текст] / В. Борисова // Трансформація
ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми : матеріали
наук.-практ. конф. - Одеса, 15 трав. 2003 р. - Одеса : Астропринт, 2003. - С 7-11.


Розділ IV. Право власності та інші речові права


Глава 16. Загальна характеристика права власності


 


Суб'єкти публічного права як власники. Український народ є по­няттям, зміст якого не визначено. Він являє собою певну спільність, яка виступає як єдине ціле, хоча складається з окремих осіб та їхніх угруповань. Для нього характерний високий ступінь узагальнення.

Суб'єктом права власності є держава Україна, яку не слід змішу­вати з окремими державними органами — Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України тощо. Останні згідно зі своєю компетен­цією здійснюють ті чи інші повноваження держави як власника, але самі вони суб'єктами права власності не є.

Суперечливою визначена в ЦК участь у відносинах власності Авто­номної Республіки Крим. З одного боку, відсильна норма ст. 318 ЦК вимагає застосування ст. 2 ЦК, унаслідок чого виходить, що АРК слід вважати суб'єктом права власності. Однак такий висновок є хибним і не відповідає ані Конституції, ані логіці самого законодавця, яким у гл. 23 ЦК, де міститься регулювання права власності Українського народу, права приватної, державної та комунальної власності (статті 324—327 ЦК), окремо право АРК не врегульовується. Проте, якщо АРК була б суб'єктом права власності, то слід було б зазначити відмінність її правового становища як власника порівняно з правом таких власни­ків, як держава та територіальні громади.

Територіальні громади, якими згідно з Конституцією є громади сіл, селищ, міст, районів у містах, також є власниками. Конституція не передбачає як суб'єктів права власності населення районів і областей, що у будь-якому разі складається із зазначених вище видів громад.

Юридичні особи публічного права (державні, казенні, комунальні підприємства, державні та комунальні установи) проблематично ви­знавати власниками на закріплене за ними майно. Із цього приводу між ЦК та ГК існують розбіжності суттєвого характеру, бо останній визна­чає інший правовий режим їх майна — право господарського відання або оперативного управління. Тому зазначених осіб публічного права слід виключити з кола суб'єктів права власності.

і.■■■■■■■■■■■■ им» § 4. Об'єкти права власності

Порівняно з об'єктами цивільних прав взагалі (ст. 177 ЦК) об'єкти права власності є вужчим поняттям, бо ними не охоплюються дії, ре­зультати послуг тощо. Об'єктом права власності є майно, склад якого гл. 23 ЦК не деталізується, тобто у власності може бути будь-яке майно.


ЦК передбачається можливість обмежень видів майна, яке не може перебувати у власності. При цьому слід враховувати, по-перше, що ці обмеження встановлюються не для всіх суб'єктів права власності, а тільки для фізичних та юридичних осіб. По-друге, такі обмеження можуть встановлюватися лише законом, а не підзаконними нормативно-правовими актами.

За загальним правилом, склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності приватних фізичних та юридичних осіб, не об­межуються. Можливість таких обмежень стосується лише розміру земельної ділянки, яка може бути у їх власності, та земель сільсько­господарського призначення, які згідно з ч. 4 ст. 22 ЗК не можуть пе­редаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадян­ства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Поняття майна не ототожнюється з товаром, хоча до об'єктів права власності, за загальним правилом, відносять все, що є товаром. Так, ще дореволюційними вченими розуміння речей як об'єктів права влас­ності пов'язувалося або з результатами людської праці, або з поняттям товару, котрим є матеріальні предмети торгових угод, на відміну від інших об'єктів, особливо цінних паперів1.

Із цього існують винятки, що стосуються права власності на такі об'єкти, які не знаходяться в обігу і не можуть бути товаром, — напри­клад, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси. Разом з тим товаром може стати те, що сумнівно відносити до права власності — людський організм, який буває об'єктом донорства та трансплантації. Ще давні римляни зазначали, що не може бути у власності і визнава­тися річчю тіло вільної людини, тим більше мертве тіло, а також пред­мети недосяжні2.

Майновий стан власника буде об'єктивним, якщо склад його май­на визначати не тільки сукупністю речей, а й активами (правами ви­моги) і пасивами (борги)3. Дійсно, коли власник має певне майно, але у нього є й багато боргів, то справа лише у часі, коли кредитори звер­нуть стягнення на це майно, і він вже не буде його власником.

1 Див.: Шершенєвич, Г. Ф. Учебник торгового права [Текст] / Г. Ф. Шершеневич. -
М. :Спарк, 1994.-С 167.

2 Докладніше про це див. главу 10 цього підручника.

3 Див.: Спасибо-Фатеева, И. В. Понятие имущества и имущественных прав и их
место среди объектов гражданских прав // Страницы Харьковской цивилистики : в 3 т.
Т. 3. Доктора Харьковской цивилистической школы / сост. С. И. Бервено, И. В. Ве­
недиктов, Е. А. Греков и др.; под общ. ред. И. В. Бенедиктовой и С. И. Бервено. - X.
: ХНУ им. В. Н. Каразина, 2010. - С. 288-307.


Розділ ІК Право власності та інші речові права


Глава 16. Загальна характеристика права власності


 


Характеристика об'єктів права власності є тотожною характерис­тиці об'єктів цивільних правовідносин взагалі. Тут буде наведена лише специфіка регулювання окремих об'єктів права власності.

Право власності на природні ресурси.Крім ЦК, право власності на природні ресурси регулюється законами «Про охорону навколиш­нього природного середовища»1, «Про тваринний світ»2 та ін.

Складовими природних ресурсів є: територіальні та внутрішні мор­ські води; природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; атмосферне повітря; підземні води; по­верхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; лісові ресурси державного значення; природні ресурси у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загально­державного значення; дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу; корисні копалини та ін.

У ЦК більш детальному регулюванню в порівнянні з іншими природними ресурсами піддано право власності на землю (земельну ділянку), яке врегульовується окремо (гл. 27) із наголосом на те, що земля є основним національним багатством, що перебуває під осо­бливою охороною держави. Специфічність цього об'єкта права власності полягає у подвійності його розуміння. У широкому розу­мінні — це земля, право власності на яку має Український народ (ст. 324 ЦК). У вузькому розумінні — це земельні ділянки, право власності на які може належати всім суб'єктам цивільного права (юридичним і фізичним особам, державі, територіальним громадам). Не виключається можливість набувати у власність земельні ділянки також іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридич­ними особами, державами і міжнародними організаціями (ч. 2, ч. З ст. 374 ЦК). Право власності на земельну ділянку поширюється також на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на шари ґрунту під нею, на водні,лісові, рослинні об'єкти, що знахо­дяться на ній, а також на простір, що є над і під земельною ділянкою (тобто ґрунтовий і повітряний), але не безмежний у глибину та ви­соту, а лише в межах, необхідних для здійснення забудови (ч. З ст. 373 ЦК).

У ЦК окремо не встановлюються підстави набуття права власнос­ті на землю (земельну ділянку) і найзагальніше визначаються підстави

1 Відом. Верхов. Ради України. - 1991. -№ 41. - Ст. 546.

2 Там само. - 1993. - № 18. - Ст. 191.


припинення права на неї (ст. 378 ЦК). Порядок здійснення права влас­ності на землю (тобто своїх повноважень щодо цього об'єкта) у ЦК зведений до забудови земельної ділянки (ст. 375) із зазначенням мож­ливості виникнення в результаті здійснення власником свого права на забудову нових об'єктів права власності — житла, різних будівель, споруд тощо.

Під житлом ст. 379 ЦКрозуміються приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Житло є узагальнюючим поняттям певної групи об'єктів нерухомості, що може бути об'єктом цивільних правовідносин1.

Видами житла є житловий будинок, квартира та ін. Житловий бу­динок визначається ст. 380 ЦК як, по-перше, будівля капітального (а нетимчасового, скажімо, сезонного) типу; по-друге, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами (тобто законом висуваються головним чином ви­моги щодопервісного способу набуття права власності на неї); по-третє, призначена для постійного у ній проживання.

Садиба, відповідно до ст. 381 ЦК, є складнішою за житловий бу­динок річчю, що має такі складові, як: земельна ділянка разом із роз­ташованим на ній житловим будинком, господарсько-побутовими бу­дівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними на­садженнями. При цьому, якщо в договорі (або правочині) про відчу­ження встановлюється як предмет житловий будинок, то вважають, що відчужується уся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Квартира як об'єкт права власності згідно зі ст. 382 ЦК являє со­бою ізольоване помешкання в житловому будинку, придатне для по­стійного у ньому проживання. Утім у квартирі є й приміщення нежит-лового характеру, — балкон або веранда, кухня тощо, які є її необхід­ними частинами і атрибутами2.

Слід розрізняти право власності на такі об'єкти, як квартири і жит­ловий будинок, в якому вони розміщені. Зрозуміло, що в багатоповер­ховому будинку, в якому розташовані квартири, є й інші приміщення —

1 Див.: Галянтич, М. К. Теоретико-правові засади реалізації житлових прав гро­
мадянами в умовах ринкових перетворень [Текст] / М. К. Галянтич. - К.: Наук.-дослід.
ін-т приват, права і підприємництва, 2006. - С. 89.

2 Див.: Лічман, Л. Поняття «житло» і його цивільно-правове значення [Текст] /
Л. Лічман // Підприємництво, госп-во і право. - 2004. -№ 11. -С. 21.


Розділ IV. Право власності та інші речові права


Глава 16. Загальна характеристика права власності


 


дахи, під'їзди, східці, коридори тощо, які йменуються допоміжними1. До будинку можуть примикати й споруди або будівлі, призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир. Крім того, будинок має різне обладнання (механічне, електричне, сантехнічне та ін.) за ме­жами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири. Усі означені об'єкти складають єдине невід'ємне ціле з житловим бу­динком і квартирами. Ці приміщення належать на праві спільної влас­ності всім користувачам та власникам квартир багатоквартирного житлового будинку2 і являють собою загальне неподільне майно. При цьому допоміжні приміщення слід відрізняти від нежитлових примі­щень, які розташовані в багатоквартирному житловому будинку і не призначені для його обслуговування, а можуть використовуватися для розташування в них крамниць, перукарень, офісів тощо. Ці приміщен­ня можуть перебувати на праві комунальної або приватної власності. Змішувати правовий режим нежитлових та допоміжних приміщень недопустимо3.

Слід звернути увагу на розмежування у ст. 384 ЦК об'єктів прав на помешкання в будинку ЖБК, їх суб'єктів і правомочностей залежно від того, чи здійснено викуп квартири членом ЖБК. Так, об'єктом права власності ЖБК є будинок у цілому (разом із квартирами та ін­шими приміщеннями — східцями, ліфтом, дахом, підвалом тощо). Поступово відбувається зміна «наповненості» цього об'єкта, оскільки з викупом власності квартир членами ЖБК вони стають їх власниками, а ЖБК позбавляється прав власності на ці квартири, але продовжує залишатися власником будинку.

Об'єктами права державної власності є майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток, а також підприємства та інше майно, яке ви­користовується для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

1 Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку [Текст]: Закон України
від29.11.2001 р. № 2866-ПІ. - Ст. З // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 10. - Ст. 78.

2 Рішення Конституційного Суду України у справі № 1 -2/2004 (справа про права
співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) [Текст] // Офіц.
вісн. України. - № 10. - Ст. 624.

3 Див.: Спасибо-Фатеева, И. Право собственности на вспомогательные помещения
в жилых домах: украинская действительность [Текст] / И. Спасибо-Фатеева // Граж­
данское законодательство.- Алматы : Раритет, 2008. - Вып. 30. - С. 84-97; Кучерен­
ко, І. М. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку як особлива форма
утримання приватного житлового фонду [Текст] /1. М. Кучеренко. - К. : НДІ приват,
права і підприємництва АПрН України, 2006. - С 25.


До першої групи належить майно, яке забезпечує діяльність Верхов­ної Ради України та інших державних органів, Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонних об'єктів; кошти республіканського бюджету, статутний капітал НБУ тощо. Тобто тих організацій та структур, які виконують роботи (у тому числі з виготовлення продукції), що мають загальнодержавне значення та забезпечують економічну стабільність та розвиток держави.

Зрозуміло, що фактично завданим режимом державної власності обумовлюється те, що до складу її об'єктів належить майно, яке не вправі перебувати у власності інших суб'єктів права власності.

Особливістю об'єктів права державної власності є те, що державне майно за своїм правовим режимом має два різновиди, а саме: закріпле­не за державними юридичними особами на особливих майнових пра­вах, які регулюються ГК. Таке «розподілене» державне майно складає базу для участі цих юридичних осіб у правовідносинах, у тому числі цивільних, і майно, яке залишається незакріпленим за державними юридичними особами. Це земля, надра, інші природні ресурси (оскіль­ки власність на них є матеріальною основою суверенітету України), а також кошти державного і місцевих бюджетів, золотий запас, алмаз­ний і валютний фонди.

Окремо слід зазначити, що в державній власності сьогодні пере­бувають також акції (пакети акцій) і права на частки у майні господар­ських товариств. Право на ці об'єкти держава здійснює відповідно до Закону «Про управління об'єктами державної власності»1

Нині тенденція розвитку власності в Україні полягає у поступово­му переході об'єктів права державної власності до недержавних влас­ників. Засоби цього переходу є не тільки традиційними для цивільно­го права, а й мають свою специфіку. Одним із них є приватизація майна державних підприємств, державного житлового фонду, земель­них ділянок.

Об'єкти права комунальної власності. Згідно зі ст. 142 Консти­туції, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є майно, що перебуває у власності територіальних громад. Зазначене майно, яке належить до комунальної власності, відповідно до ст. 143 Конституції є матеріальною і фінансовою основою місцевого само­врядування. Це обумовлено перш за все тим, що ефективне функціо­нування системи місцевого самоврядування значною мірою залежить

1 Офіц. вісн. України. - 2006. - № 41. - Ст. 2726.


Розділ IV. Право власності та інші речові права


Глава 16. Загальна характеристика права власності


 


не стільки від обсягу повноважень, якими наділені територіальні гро­мади і створювані ними органи, скільки від наявності в їх володінні та розпорядженні матеріальних, фінансових й інших ресурсів, необхідних для виконання покладених на них завдань.

Територіальна громада має у власності певні об'єкти, що, як пра­вило, закріплюються за комунальними юридичними особами публіч­ного права. У загальних рисах можна визначити, що до кола майна, яке є об'єктами комунальної власності, належить майно, що забезпечує діяльність відповідних місцевих рад і створюваних ними органів, ко­шти місцевих бюджетів, житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, майно установ народної освіти, охорони здоров'я, куль­тури, торгівлі, побутового обслуговування, а також інше майно, необ­хідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповід­ної території.

5 листопада 1991 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)»1, на підставі якої і були первісно сформовані об'єкти права комунальної власності. З державної до комунальної власності і навпаки майно пере­ходить відповідно до Закону України «Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності»2.

Структура комунальної власності з розвитком ринкових відносин, підприємництва і приватизації може змінюватися.

шш—шшшт—ш § 5. Зміст права власності

З'ясування змісту права власності полягає, по-перше, у визначенні правомочностей, що надаються законом суб'єкту права власності, та по-друге, обов'язків, що покладаються законом як на третіх осіб, так і на самого власника.

Правомочності власника містяться у визначенні права власності як суб'єктивного цивільного права. Це право володіння, користування і розпоряджання.

Право володіння — право фактичного, фізичного та господарсько­го панування особи над річчю, яке полягає у можливості особи безпо-

1 ЗПУ України. - 1998. -№ 12. - С 124.

2 Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 228.


середньо тримати належну річ у себе. Володіючи річчю, власник ста­виться до неї як до своєї, йому належної. Володіння як правомочність власника слід відрізняти від володіння, яке грунтується на договорі власника з іншою особою. Останнє може мати місце як у відносних (зобов'язальних) відносинах, так і в абсолютних. Прикладом володін­ня, що існує в зобов'язальних правовідносинах, є володіння наймача (ст. 759 ЦК), користувача за договором позички (ст. 827 ЦК), зберігача (ст. 936 ЦК) тощо. Володіння як речове право на чужу річ передбача­ється гл. ЗО ЦК та існує в абсолютних правовідносинах.

Отже, право володіння, як правило, спирається на інше право — або право власності, або виникає з договору (найму, зберігання і т. ін.). Проте не виключається можливість існування фактичного володіння, тобто володіння, не заснованого на праві. Це може статися, коли осо­ба тримає у себе річ, власник якої невідомий, або коли вона не знає, що набула річ не від власника і стала незаконним володільцем (до­бросовісним набувачем). У цих випадках її володіння не можна на­звати правом на річ, але воно може перетворитись на право власнос­ті за наявності певних умов, наприклад, за набувальною давністю (ст. 344 ЦК).

Таким чином, слід розрізняти володіння: а) як правомочність власни­ка; б) як речове право на чуже майно, тобто насамперед фактичне воло­діння; в) як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння майном. Володіння може бути фактичним, титульним і безти-тульним, законним і незаконним, добросовісним і недобросовісним.

Право користування — право на здобутття з речі її корисних влас­тивостей, привласнення плодів та прибутків, що приносяться річчю. Воно часто невіддільне від правомочності володіння, бо для користу­вання річчю необхідно якнайменше нею володіти. З передачею правомочності користування передається і правомочність володіння. Але остання може бути передана іншій особі й без передачі правомочності користування (наприклад, при передачі рухомих речей у заставу, зда­ванні майна на зберігання і т. ін.). Здійснення власником своєї правомочності користування за допомогою інших осіб не означає передачі ним ані правомочності володіння, ані правомочності корис­тування, які здійснює сам власник за допомогою інших осіб.

Право на плоди та доходи, що приносяться річчю в процесі її ви­користання, належить власникові речі, якщо інше не встановлено до­говором власника з іншою особою чи законом (ч. 2 ст. 189 ЦК). Так, власнику належить право на плоди та доходи від речі, що знаходиться


Розділ IV. Право власності та інші речові права


Глава 16 Загальна характеристика права власності


 


у зберігача, а згідно з Законом України «Про оренду державного і ко­мунального майна»1, власником продукції, що виробляється на орен­дованому майні, прибутків та ін. є орендар.

Право розпоряджання — право власника визначити юридичну долю майна — встановити різні конкретні правовідносини з третіми особами з приводу майна, що йому належить, припинити чи обме­жити своє право власності. Поширеним засобом здійснення власником своєї правомочності по розпоряджанню є відчуження майна, що йому належить, під яким розуміється вчинення різного роду правочинів (продажу, дарування тощо).

Якщо правомочності володіння та користування власник може передати іншій особі, то правомочність розпоряджання, за загальним правилом, здійснює тільки власник. Винятки становлять випадки при­мусового вилучення і продажу майна на задоволення вимог кредиторів (зокрема, за договором застави). Однак здійснення розпоряджання невласником не означає передачі йому власником своєї правомочності, а випливає з того права, яке надається на підставі закону чи договору з власником (наприклад, іпотеки).

Правомочності користування та розпоряджання майном тісно пов'язані між собою. Часто, користуючись майном, власник тим самим і розпоряджається ним, оскільки у процесі його використання може відбуватися зміна його юридичного становища.

Спірним є питання про знищення майна власником: це правомочність користування чи розпоряджання? При вирішенні цього питання слід виходити з того, що врешті-решт усяке використання майна призводить до його знищення — споживання одразу (харчі, паливо) чи поступово (наприклад, обладнання, інших основних фондів). Знищення власником майна іншим шляхом, окрім використання, відбувається рідко (забій тварин, знищення непотрібної речі). Посуті, зі знищенням майна припиняється саме право власності на нього у зв'язку з відсутністю об'єкта.

Таким чином, суб'єктивне право власності характеризується за допомогою відомої «тріади» правомочностей по володінню, користу­ванню та розпоряджанню, які становлять його зміст. При цьому слід прислухатися до висловлювань римських юристів про те, що у зв'язку з широтою права власності правомочності власника можуть бути й іншими, якщо вони не охоплюються згаданими трьома, аби це не

1 Відом. Верхов. Ради України. - 1995. -№ 15. - Ст. 99. 426


було прямо заборонено1. Так, в англо-саксонському праві нараховує­ться 10-12 правомочностей власника2.

Дедалі частіше розглядають управління як правомочність власни­ка. Узагалі управління розуміється досить широко і насамперед його пов'язують із виробничими або суто організаційними відносинами, розуміючи як категорію публічного права (наприклад, коли йдеться про державне управління). Натомість у континентальному праві, і зо­крема в Україні, йдеться й про управління майном, наприклад, підопіч­ного (ст. 72 ЦК), спадщиною (ст. 1285 ЦК), за договором (ст. 1029 ЦК) та ін., що робить термін «управління» цивілістичним. Щодо управлін­ня власником своїм майном, то лунають пропозиції його вважати: а) або складовою права власника на розпоряджання; б) або способом реалізації власником трьох інших правомочностей; в) або окремою його правомочністю, яка не збігається ані з розпоряджанням, ані з іншими його правомочностями як нарізно, так і в сукупності. На користь тре­тьої позиції висловлюються найпереконливіші аргументи.

Обов 'язки власника. Зміст права власності не виключає наявність у власника й обов'язків. У цьому випадку зазвичай говорять про об­меження права власності. Окремим обов'язком власника є тягар утри­мання майна (ст. 322 ЦК).

■мшм § 6. Загальні засади здійснення права власності

Про здійснення права власності йдеться у статтях 316, 319 ЦК, згідно з якими особа здійснює своє право на майно: а) відповідно до закону; б) за своєю волею; в) незалежно від волі іншої особи; г) на власний розсуд; д) шляхом реалізації правомочностей власника володі­ти, користуватися та розпоряджатися своїм майном; є) вчиняючи щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, зокрема; є) викорис­товуючи своє майно для підприємницької діяльності (ст. 320 ЦК).

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.