Нікчемність правочинів, які порушують публічний порядок.

У відсутність законодавчого визначення публічного порядку роз-цінення правочину як такого, що вчинено з порушенням публічного порядку, є надто складним і далеко не завжди безспірним.

Правочин можна визначити таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення публічно-правових нормативних актів держави, які визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави.

На відміну від положень ч. 1 ст. 203 ЦК України, яка передбачає, що правочин не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільно­го законодавства, тобто актам, які регламентують приватноправові відносини, при вчиненні правочину, що порушує публічний порядок, відбувається перш за все порушення вимог актів, що закріплюють окремі елементи публічного порядку, такі як, зокрема, Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміні-

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 11. Правочини

стративні правопорушення, що в цілому не виключає того, що одно­часно порушуються вимоги інших актів, що регламентують приватно­правові відносини.

Тому будь-які дії, що мають форму правочинів та порушують пу­блічний порядок (основи правопорядку) держави, є антигромадськими, тобто антисоціальними, направленим на досягнення мети, що супе­речить інтересам суспільства і держави.

У зв'язку з цим термін «публічний порядок» необхідно розуміти як оціночний критерій, елементи якого закріплені у публічно-правових нормативних актах держави, які визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави.

Таким чином, правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний поря­док.

У статті 228 ЦК надається лише перелік дій, які законодавець роз­цінює як такі, що порушують публічний порядок, а саме: якщо право-чин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення чи ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територі­альної громади, незаконне заволодіння ним.

Правами і свободами людини і громадянина, закріпленими у Кон­ституції України, зокрема є: право на житло (ст. 47) та на недоторкан­ність житла (ст. ЗО); право на особисте і сімейне життя (ст. 32); свобо­да пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно зали­шати територію України (ст. 33); право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34); право на свобо­ду об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50) та ін.

У пункті 18 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику роз­гляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»¹ вказу­ється, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на

¹ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів не­дійсними [Електронний ресурс] : Постанова Пленуму Верхов. Суду України від 06.11.2009 р. № 9 // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.5.5.

використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або неза­конне володіння, користування, розпорядження об'єктами права влас­ності українського народу — землею як основним національним ба­гатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); право­чини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Всі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Для нікчемного за ст. 228 ЦК правочину очевидним є те, що особа, виражає свою волю на вчинення таких дій, які є суспільно небезпеч­ними, порушують норми публічного права, що виражається, як прави­ло, у вигляді злочину, адміністративно-правового порушення. Це може бути і порушення прав окремої особи, групи осіб або територіального утворення чи держави або Українського народу в цілому. Зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді є не правочином, а сус­пільно небезпечним правопорушенням.

Спрямованість правочину, що порушує публічний порядок, визна­чається встановленням мети відповідного волевиявлення на момент його здійснення. При розгляді цієї категорії справ судом має бути вста­новлено, у чому конкретно полягало порушення публічного порядку, мету укладення правочину і хто зі сторін правочину мав умисел на досягнення цієї мети. Тобто для віднесення правочину до тих, що по­рушують публічний порядок, достатньо встановлення в особи, яка його здійснила, мети щодо настання неправомірних наслідків уже на стадії укладення договору, а не його виконання.

Безпосереднє настання неправомірних наслідків не є обов'язковим, а недійсність правочину в ст. 228 ЦК пов'язується лише з вірогідністю їх настання.

Не варто оминати увагою й такі особливості наслідків недійснос­ті правочинів, що суперечать публічному порядку, які було вчинено задля відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Адже ясно, що особі, яка продала викрадене майно, воно не може повертатися на підставі ст. 216 ЦК. Не має по-

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава II, Правочини

вертатися і майно, вилучене або обмежене в обігу особі, якій воно не може належати.

Відтак, ці випадки слід прирівняти до тих, коли особі не можна по­вертати все, що вона передала за недійсним правочином (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК). У цьому разі настають наслідки, передбачені публічним законодав­ством, а саме — конфіскація майна як покарання за злочин, наприклад, крадіжку майна, яке було відчужене за правочином, що суперечить пу­блічному порядку. В кримінальній справі може подаватися й цивільний позов про повернення майна власнику (віндикаційний позов), задоволен­ня якого приведе до повернення викраденого майна його власнику. Якщо ж обидві сторони правочину діяли з умислом, ставлячи за мету досягнен­ня тих наслідків, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, то в разі виконання цього правочину обома сторонами стягується все одержане ними за цим правочином в дохід держави (ч. З ст. 228 ЦК).

Тобто всі ці особливості можуть мати місце і мають враховуватися при встановленні наслідків недійсності правочину, що порушує пу­блічний порядок.

Поиск по сайту: