Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Права, що забезпечують природне існування фізичної особи



ЦК відносить до них ті, що забезпечують фізичну і психічну ціліс­ність особистості фізичної особи (право на охорону життя, здоров'я, свободи, особистої недоторканності, право на донорство, право на безпечне для життя і здоров'я середовище тощо). Виходячи з того, що життя, здоров'я, фізична і психічна недоторканність є тими благами, які належать людині в силу самого факту народження, вона з моменту своєї появи на світ набуває природного права на охорону і захист за­значених благ. У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. встановлено: ніхто не повинен бути позбавлений свобо­ди інакше як на таких підставах і відповідно до такої процедури, що встановлена законом (ст. 9). Відповідно до ст. 29 Конституції кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність, причому кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33 Конституції).

Право на фізичну (тілесну) і психічну недоторканність. Стаття 29 Конституції проголошує право кожної людини на особисту недо­торканність. Остання включає фізичну (тілесну) і психічну недотор­канність. Дане право регулюється також Основами законодавства України про охорону здоров'я (далі — Основи)1. Фізична недоторкан­ність означає автономне вирішення питань про користування і розпо­рядження своїм тілом, органами, тканинами. Психічна недоторкан­ність — це вільне вчинення дій відповідно до своєї свідомості.

Ведучи мову про фізичну (тілесну) цілісність організму людини, необхідно зазначити, що з цим особистим правом тісно пов'язані пи­тання вторгнення в тілесну цілісність організму — пересадження ор­ганів і тканин. Відповідно до Закону «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» (далі — Закон) транспланта­ція — спеціальний метод лікування, який полягає в пересадженні ре­ципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини або тварини2. З огляду на це органи і тканини є частиною організму й утворюються в результаті природного біологічного процесу, а отже, не підпадають під поняття речі і не можуть бути предметом цивільно-правових правочинів. Іншими словами, навряд чи труп, органи і тка-

1 Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р.
[Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 4. - Ст. 19.

2 Див.: Голос України. - 1999. - 17 серп. (№ 151 (2153)). - Ст. 1.


нини можна успадковувати як звичайне майно. Разом з тим органи і тканини, відділені від організму, потрібно визнати речами, обмеже­ними в обороті. Відповідно до Закону донором при трансплантації можуть бути жива людина (ex vivo) і труп (ex mortuo). Безумовно, ви­лучення трансплантата у живої людини порушує тілесну цілісність її організму, заподіює тілесні ушкодження, шкоду здоров'ю, що охоро­няється законом.

Право на фізичну (тілесну) і психічну недоторканність людини має абсолютний характер. До його змісту входять правомочність людини самостійно користуватися і розпоряджатися своїм тілом, окремими органами і тканинами, правомочність вільно здійснювати вчинки від­повідно до своєї свідомості, а також правомочність вимагати, щоб інші суб'єкти утрималися від порушення її права.

Цивільно-правова охорона психічної і тілесної недоторканності людини, її життя та здоров'я не може бути зведена тільки до відшко­дування заподіяної шкоди. Сьогодні існує необхідність у наданні лю­дині права вимагати усунення будь-яких обставин, що порушують здорові і безпечні умови її життя. Останнє тісно пов'язане з правом на безпечне для .шиття і здоров середовище, що є предметом вивчен­ня не тільки цивільного, а й екологічного права. Наявність у ЦК зазна­ченого права відіграє позитивну роль у створенні людині гідних умов життя.

Окремого розгляду заслуговують права, що забезпечують недо­торканність інформації медичного характеру (право на інформацію про стан свого здоров'я, право на таємницю про стан свого здоров'я та ін.). Відносини між пацієнтом і лікарем мають будуватися на до­вірчих засадах, оскільки чим точніше хворий розповість про свою хворобу, тим успішніше перебігатиме процес лікування. Встановлення відвертих стосунків між медичним працівником і хворим стане не­можливим, якщо останній не буде впевнений, що інтимні подробиці його життя і здоров'я не будуть збережені в таємниці. Тому обов'язком медичних працівників є збереження у таємниці таких відомостей. Даний обов'язок складає лікарську (медичну) таємницю. Враховуючи поширення цього обов'язку не тільки на лікарів, а й на весь медичний персонал, її доцільніше розглядати як медичну таємницю. Обов'язок її дотримання міститься навіть у клятві Гіппократа: «Що б при ліку­ванні — а також без лікування — я непобачив і не почув стосовно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я змов-


Розділ II. Цивільні правовідносини


Глава 10. Особисті немайнові права


 


чу про те, вважаючи подібні речі таємницею»1. Згадування у цій клят­ві про медичну таємницю є невипадковим, оскільки успіх лікування будь-якої хвороби залежить насамперед від того: встановляться чи ні довірчі відносини між пацієнтом і лікарем.

Медична таємниця — це сукупність певної медичної та немедич-ної інформації, яка не підлягає розголошенню. У таємниці повинні зберігатися відомості щодо факту звернення особи до лікувального закладу за медичною допомогою, стану здоров'я, діагнозу її захворю­вання та інші, включаючи інформацію про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров'я родичів, близьких осіб пацієнта. Сукупність відомостей, іцо становлять медичну таємницю, можна роз­поділити на два види: медичні — відомості про стан здоров'я пацієн­та та немедичні — відомості про його інтимне і сімейне життя.

Постає питання: чи поширюється необхідність дотримання медичної таємниці щодо самого хворого. Основи у зв'язку з цим містять загальне правило: «пацієнт має право знайомитися зі своєю історією хвороби...», а лікар у тих випадках, коли пацієнт бажає реалізувати своє право на ознайомлення з діагнозом хвороби..., «зобов'язаний пояснити пацієнту в доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я» (ст. 39). Таким чином, слід акцентувати увагу на праві пацієнта,а не на обов'язку лікаря. Це озна­чає, що лікаря не можна будь-який раз примушувати повідомляти паці­єнту повну інформацію про стан його здоров'я, але востаннього має бути право знати істину про стан свого здоров'я, він може як реалізува­ти своє право (тобто вимагати від лікаря правдивої, повної інформації), так і не реалізувати його (тобто одержувати тільки ту інформацію, яку лікар вважає за потрібне йому повідомити).

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.