РОЗДІЛ II -———_— ЦИВІЛЬНІ 4 страница

умови, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.

Причому, якщо майно не збереглося, то особа, яка набула його без­оплатно, не повинна відшкодовувати вартість останнього, а особа, до котрої майно перейшло за відплатним договором, за умови, що вона знала про те, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива, має відшкодувати вартість цього майна.

Вимагати повернення суми, одержаної від реалізації цього майна, можна лише у випадку, якщо майно фізичної особи, яка була оголо­шена померлою, перейшло у власність держави Україна, АРК або те­риторіальної громади і було ними реалізоване.

Від оголошення фізичної особи померлою слід відрізняти встановлення судом факту смерті фізичної особи (п. 8 ч. 1 ст. 256 ЦПК), коли є докази смер­ті фізичної особи у певний час і за певних обставин, але органи державної реєстрації актів цивільного стану відмовляють заявнику в реєстрації смерті.

о—но. § 6. Акти цивільного стану

Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або при­пиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків (ст. 49 ЦК).

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встанов­лення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження такої дієздатності, визнання особи недієздат­ною, шлюб, його розірвання, усиновлення, зміна імені, смерть тощо.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбав­лення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до державного реєстру актів цивільного стану громадян у випадках, передбачених законом.

Система органів державної реєстрації актів цивільного стану та порядок проведення державної реєстрації актів цивільного стану за­кріплені в Законі України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»¹ і Правилах реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвер­джених наказом Мін'юсту України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5 у редакції наказу Мін'юсту від 24 грудня 2010 р. № 3307/5².

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 2010. - № 38. - Ст. 509. ²Офіц. вісн. України. - 2010. - № 101. - Ст. 3649.

Органами державної реєстрації актів цивільного стану є: централь­ний орган виконавчої влади у сфері державної реєстрації актів цивіль­ного стану; відділи державної реєстрації актів цивільного стану Голов­ного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Киє­ві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст облас­ного значення), міськрайонних управлінь юстиції, виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад. Державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять ди­пломатичні представництва і консульські установи України.

Відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять дер­жавну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх, формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд, здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження. Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, смерті. Дипломатичні представництва і консульські установи України проводять державну реєстрацію наро­дження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті щодо громадян України, приймають і розглядають заяви про внесення змін до актових записів цивільного стану, їх понов­лення та анулювання. Державна реєстрація зміни імені та розірвання шлюбу проводиться дипломатичними представництвами України лише щодо громадян України, які постійно проживають за кордоном.

-■——і § 7. Фізична особа - підприємець

Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльнос­ті.Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК)¹.

Право на здійснення підприємницької діяльності мають юридичні і фізичні особи, причому це стосується фізичних осіб тільки з повною

¹ Відом. Верхов. Ради України.-2003.-№ 18.-Ст. 144.

Розділ П. Цивільні правовідносини

Глава 6. Фізична особа як суб 'єкт цивільних правовідносин

цивільною дієздатністю за умови їх державної реєстрації в порядку, вста­новленому законом (ст. 50 ЦК). На сьогодні державна реєстрація фізичних осіб - підприємців здійснюється на підставі Закону України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб -підприємців»¹. Якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати останні на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюється Конституцією та законом. Зокрема, ч. 2 ст. 42 Конституції передбачає: підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місце­вого самоврядування обмежується законом.

Стосовно предмета діяльності фізичних осіб — підприємців слід зауважити, що, по-перше, вони не можуть займатися видами підпри­ємницької діяльності, переліченими у ст. 4 Закону України «Про підприємництво»², а також у деяких законах, які регулюють окремі види діяльності. Наприклад, страховою діяльністю — через те, що страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатко­вою відповідальністю, згідно із Законом України «Про господарські товариства» (ст. 2 Закону України «Про страхування»)³; по-друге, для зайняття діяльністю з роздрібної торгівлі на території України, діяль­ністю з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльністю з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг необ­хідне отримання торгового патенту у порядку, закріпленому Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»⁴; по-третє, зайняття окремими видами підприємницької діяльності до­пускається лише за умови отримання ліцензії згідно із Законом Укра­їни «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»⁵, на­приклад, діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 ЦК).

¹ Відом.Верхов. Ради України. - 2003. - № 32. - Ст. 263.

² Там само. - 1991.- № 14.- Ст. 168.

³ Тамсамо. - 2002. - № 7. - Ст. 50.

⁴ Там само. - 1996. - № 20. - Ст. 82.

⁵ Тамсамо. - 2000. - № 36. - Ст. 299.

Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, а також володіння корпоративним правом не є під­приємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодав­ством.

На підставі ст. 52 ЦК фізична особа — підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всімсвоїм майном, крім того, на яке згідно із законом не може бути зверне­но стягнення. Це майно зазначене у Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, котрий є додатком до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.¹ До нього, зокрема, належать: носильні речі і пред­мети домашнього вжитку, необхідні боржникові та особам, які пере­бувають на його утриманні, у певній кількості; продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, котрі перебувають на його утриманні, — на три місяці; пали­во, потрібне боржникові, членахМ його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі й обігрівання приміщення про­тягом шести місяців, тощо.

Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, не тільки усім своїм особистим майном, а й часткою у праві спільної сумісної влас­ності подружжя, що належатиме їй при його поділі (ч. 2 ст. 52 ЦК).

Як вже зазначалося, фізична особа - підприємець здійснює підпри­ємницьку діяльність на власний ризик, при цьому на її діяльність по­ширюються всі нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб. Тому до фізичної особи - підприємця у разі її непла­тоспроможності застосовується процедура банкрутства згідно із За­коном України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р.², хоча й з певними особливостями (статті 47, 48, 49 вказаного Закону).

Чинне законодавство закріплює процедуру управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності фізичної особи - під­приємця. Якщо остання буде визнана безвісно відсутньою, недієздат­ною чи її цивільна дієздатність буде обмежена, або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки і піклування може при-

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 24. - Ст. 207.

² Тамсамо. - 1992. - № 31. - Ст. 440. На сьогодні діє у редакції Закону від 7 берез.
2002 p.

Розділ П. Цивільні правовідносини

значити управителя цього майна, з котрим укладається договір про управління ним, яким встановлюються права та обов'язки управителя. Договір припиняється, якщо відпадуть обставини, на підставі яких він укладений. Контроль за діяльністю управителя майном здійснює орган опіки та піклування відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника (ст. 54 ЦК).

■ Питання для самоконтролю

1. Як здійснюється індивідуалізація фізичної особи?

2. Зміст правоздатності фізичної особи та її межі.

3. Види цивільної дієздатності фізичних осіб.

4. Дієздатність малолітніх осіб.

5. Обсяг дієздатності неповнолітніх осіб.

6. Підстави настання повної дієздатності неповнолітньої особи.

7. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

8. Підстави, порядок і наслідки визнання фізичної особи недіє­здатною.

9. Хто може бути опікуном та піклувальником?
10.Поняття місця проживання фізичної особи.

11. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошен­ня її померлою.

12. Які акти цивільного стану підлягають державній реєстрації?

13. Правовий статус фізичної особи - підприємця.

ГЛАВА 7 —

ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СУБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

,__ § 1. Сутність юридичної особи

До учасників цивільних правовідносин ст. 2 ЦК відносить юридич­них осіб. Що ж являє собою юридична особа? З'ясування цієї пробле­ми є однією з найскладніших у теоретичній юриспруденції. Хоча існує багато теорій, за допомогою яких правознавці намагалися дати відпо­відь на запитання: що ж становить сутність юридичної особи¹; вияви­ти її суттєві ознаки², слід констатувати, що повною мірою їм це не вдалося. Пояснення вказаному лежить на поверхні і пов'язано з тим, що юридична особа залежно від тієї соціально-економічної формації, у якій вона функціонує, постійно трансформується, змінюючи свої основні функції. Свого часу на це звертав увагу А. Камінка, підкрес­люючи, що правовий інститут незалежно від того, якого розквіту він не досяг би у певний історичний момент, є лише однією з фаз у про­цесі послідовного розвитку охоплюваних ним відносин, результатом попереднього розвитку, що несе у собі зародок розвитку майбутніх

ВИДОЗМІН³.

Інститут юридичної особи вводиться для того, щоб його норми закріпили організаційно-структурну, майнову і функціональну єдність відмінного від фізичної особи учасника цивільних правовідносин,

¹ Див.: Герваген, Л. Л. Развитие учения о юридическом лице [Текст] / Л. Л. Герва-
ген. - СПб., 1888; Ельяшевич, Б. Юридическое лицо. Его происхождение и функции
в римском частном праве [Текст] / Б. Ельяшевич. - СПб., 1910; Братусь, С. Н. Юриди­
ческие лица в советском гражданском праве [Текст] / С. Н. Братусь. - М., 1947; Гри­
банов, В. П. Юридические лица [Текст] / В. П. Грибанов. - М., 1961; Хохлов, Е. Б.
Понятие юридического лица: история и современная трактовка [Текст] / Е. Б. Хохлов,

B. В. Бородин // Гос-во и право. - 1993. - 9. - С. 152-159; Суханов, Е. А. Юридические
лица как участники гражданских правоотношений [Текст] / Е. А. Суханов // Граждан­
ское право : учебник : в 2 т. / отв. ред. Е. А. Суханов. - М., 1998. - Т. 1; Суворов, Н. С.
Об юридических лицах по римскому праву [Текст] / Н. С. Суворов. - М., 2000; Бори­
сова, В. І. Теорії юридичної особи: історія та сучасність [Текст] /B.I. Борисова // Вісн.
Акад. прав, наук України.-2001.-№ 4.-С. 117-130.

² Див.: Вильнянский, С. И. Лекции по советскому гражданскому праву [Текст] /

C. И. Вильнянский. - Харьков, 1958.

³ Каминка, А. И. Акционерные компании. Юридическое исследование [Текст] /
А. И. Каминка. - СПб., 1902.-Т. 1.

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

встановили межі його цивільної правоздатності і дієздатності, визна­чили порядок створення і припинення, врегулювали також низку пи­тань, що загалом дають можливість визначити правове становище такого учасника.

Категорія юридичної особи доволі чітко визначає межі прав і від­повідальності будь-якої організації, забезпечуючи при встановленні з нею договірних відносин іншими учасниками цивільних відносин впевненість у тому, що вона має необхідну для цього правоздатність і дієздатність.

Інститут юридичної особи від самого початку грунтувався на само­стійності даного об'єднання і неможливості його зведення до простої сукупності учасників і вкладеного ними майна¹. Якщо брати майнову сферу, то юридична особа виникла як форма задоволення суспільних потреб у механізмі централізації капіталу, потрібного для реалізації великих господарських проектів. У нематеріальній сфері поява юри­дичної особи пов'язувалася зовсім з іншою метою — із захистом інте­ресів окремих прошарків і верст населення. Виходячи з того, що юри­дична особа, перш за все, виконувала функцію централізації капіталу, правники при її характеристиці ставили на перше місце ознаку орга­нізаційної єдності такої особи, що на сьогодні знайшло своє підтвер­дження в доктрині цивільного права України.

Утім категоріальний склад теорії права не може бути незмінним, раз і назавжди даним. Він не тільки дедалі глибше відображує діалек­тику свого предмета, а й сам змінюється на цій підставі: до нього включаються нові правові категорії, змінюється зміст раніше сформу­льованих понять, виключаються, відпадають поняття, які себе вичер­пали². Теоретики права виділяють декілька варіантів таких змін: фор­мування нових правових категорій; уточнення, поглиблення і розвиток існуючих категорій; відгалуження від теорії права категорій, які не відповідають її логічному рівню; виключення застарілих категорій, що себе вичерпали.

Така категорія, як юридична особа, постійно трансформується. Можна вказати тільки на один з етапів цього процесу — зміну підходу до суб'єктного складу засновників, як до якісного його складу, коли спостерігається надання можливості юридичним особам поруч з фізич-

' Див.: Асосков, А. В. Правовые формы участия юридических лиц в междуна­родном коммерческом обороте [Текст] / А. В. Асосков. - М. : Статут, 2003. - С. 318.

² Див.: Васильев, А. М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категории теории права [Текст] / А. М. Васильев. - М.: Юрид., 1976. - С. 136.

ними виступати засновниками інших юридичних осіб, так і до кількіс­ного складу, коли визнається існування юридичних осіб, що засновують­ся однією особою. А звідси можна дійти висновку, що трансформація юридичної особи спричиняє зовсім іншу розстановку акцентів і у функ­ціях, і в ознаках, що притаманні їй за сучасних умов.

Таким чином, юридична особа як учасник цивільних правовідно­син, «живе» за певними законами, постійно удосконалюючись у зв'язку із зміною соціально-економічних формацій.

тшятшшттшт § 2. Поняття та ознаки юридичної особи

Згідно зі ст. 80 ЦК юридична особа — організація, створена шляхом об'єднання осіб та/або майна, яка наділяється цивільною правоздат­ністю і дієздатністю, тобто може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести цивільні обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

Відомо, що поняття — цілісна сукупність суджень, ядром якої є судження про найбільш загальні й одночасно суттєві ознаки, що від­різняють досліджуваний об'єкт¹. Безумовно, дефініція не може охопи­ти предмет всебічно і з вичерпною повнотою. Вона лише стисло ха­рактеризує сутність предмета, встановлюючи його чіткі межі. Спробу­ємо проаналізувати легальне визначення поняття юридичної особи з тим, щоб виявити її суттєві ознаки. До речі, із цього питання у науці цивільного права завжди існували різні точки зору і точилися супе­речки². Тривають вони і сьогодні³.

¹ Див.: Кондаков, Н. И. Логический словарь-справочник [Текст] / Н. И. Кондаков. -
М. : Наука, 1975.-С 156.

² Див.: Генкин, Д. М. Об юридических лицах в проекте ГК СССР [Текст] / Д. М. Ген-
кин // Труды 1-й научной сессии ВИЮН. - М., 1940. - С. 291-303; Маслов, В. Ф.
Правовое регулирование хозяйственной деятельности в условиях социализма [Текст] /
В. Ф. Маслов, А. А. Пушкин, И. Ф. Прокопенко // Сов. государство и право. - 1980. -
№ 1. - С. 15; Советское гражданское право [Текст]: учеб. пособие / под ред. О. А. Кра-
савчикова. - Свердловск : Изд-во Сверд. юрид. ин-та, 1976. Вып. 1. - 175 с.

³ Див.: Кравчук, В. Сутнісні ознаки юридичної особи [Текст] / В. Кравчук // Пред­
принимательство, хоз-во и право. - 1999. - № 7. - С. 30-32; Борисова, В. I. Понятие
и признаки юридического лица [Текст] / В. I. Борисова // Проблеми законності: Респ.
міжвід. наук. зб. - 2000. - № 45. - С. 48-57; Примак, В. Визначальна ознака юридичної
особи [Текст] / В. Примак // Юрид. вісн. України. - 2002. - 26 жовт. - 1 листоп. - С. 13;
Кузнецова, Н. С. Цивільне право України [Текст] : підручник - Кн. 1. - С. 109-110;
Кучеренко, I. М. Цивільне право України [Текст] : акад курс : підручник. - Т. 1. За­
гальна частина /1. М. Кучеренко. - К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2003. - С. 167-168.

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб 'скт цивільних правовідносин

Виходячи з легального визначення, слід дійти висновку, що юри­дична форма, у якій можуть створюватися й існувати юридичні особи, не змінилася. Незалежно від того, про які з них йдеться — приватного чи публічного права, підприємницькі або непідприємницькі, усі вони створюються у такій юридичній формі, як організація.

Термін «організація», що тут використовується, має двоєдине зна­чення. По-перше, це певним чином сформована структура, яка може створюватися об'єднанням осіб, капіталів, рішенням відповідних ор­ганів управління з певною метою — стати учасником цивільного обо­роту. При цьому організація, яка об'єднує окремі особи в єдину групу, необхідна, оскільки без цього неможливий її виступ зовні як єдності. Не має значення, чим це об'єднання досягається, які зв'язки склада­ються й існують між окремими його членами. З цього приводу ще Б. Єльяшевич указував: незалежно від того, буде це політична організа­ція, яка зросте на грунті публічного права, чи будь-яка єдність приватних осіб, що переслідують загальну культурну або іншу мету, чи створена товариським договором промислова асоціація — організації достатньо, щоб створити підґрунтя для наділення даної групи правами юридичної особи¹. По-друге, цим терміном підкреслюється, що структура певним чином є внутрішньо організованою. Те, що розрізняє види організацій, а також організаційно-правові форми, у яких можуть існувати ті чи інші юридичні особи, визначає потім спосіб їх внутрішнього устрою.

Таким чином, організаційна єдність— необхідна умова, що дає можливість волю засновників перетворити на волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле, а надалі знаходить свій вираз у чіткій вну­трішній структурі, у конкретному підпорядкуванні органів управління, у регламентації відносин між структурними підрозділами.

Але це не просто організація, а організація, яка визнана юридичною особою державою. Таким чином, характерною для юридичних осіб ознакою стає публічність їх виникнення і припинення.Саме ця ознака дозволяє відокремити організацію — юридичну особу від ор­ганізації, що не має статусу такої.

Хоча в легальному визначенні юридичної особи і не вказується на таку ознаку, як відокремленість майна, дефініція містить ознаки, що характеризують шлях виникнення юридичної особи, — об'єднання осіб та майна, або об'єднання (виділення) тільки майна. Тобто і у першому, і у другому випадках йдеться про обов'язковість відокремлення майна

¹ Ельяшевич, Б. В. Юридическое лицо, его происхождение и функции [Текст] / Б. В. Ельяшевич.-СПб., 1910.-С. 449.

для створення нового суб'єкта права, хоча вона може відбуватися одно­часно з об'єднанням осіб (фізичних, юридичних тощо). До цього ж від­повідно до ст. 318 ЦК юридичні особи є суб'єктами права власності.

Зміна правового режиму майна приватних юридичних осіб обумов­лена переходом до ринкової економіки, що запровадило й інший підхід до вирішення питання про їх правоздатність. Юридичні особи при­ватного права мають загальну (універсальну) правоздатність(ч. 1 ст. 91 ЦК), а це означає, що вони повинні бути власниками майна¹. Таким чином, майнова відокремленість— одна з суттєвих ознак юридичної особи. Наявність відокремленого майна означає, що майно юридичної особи відокремлено від майна власників, які створили цю організацію, від держави, від інших суб'єктів цивільного права. Прак­тичне значення майнової відокремленості юридичної особи полягає у такому: по-перше, юридична особа стає суб'єктом права, що дозволяє їй виступати в цивільному обороті; по-друге, це тягне за собою розпо­діл відповідальності засновників і юридичної особи за своїми зобов'язаннями.

Однією з ознак юридичної особи є й ознака її самостійної відпо­відальності.Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлене законодавством. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями останньої, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника). Утім особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа буде відповідати за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їх дій відповідним органом юридичної особи (ст. 96 ЦК).

Однією з ознак юридичної особи є її виступ в цивільному обороті від свого імені,що означає можливість саме для конкретної організації отримувати і здійснювати цивільні права і нести цивільні обов'язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді. Але межі виступу в цивільному обороті залежать від мети створення юридичної особи і визначаються цілями її діяльності. Для підприємницьких юридичних осіб — це одержання прибутку з наступним його розподілом між учас­никами; для непідприємницьких — досягнення соціальних, благодійних,

¹ Юридичні особи публічного права (державні установи, державні господарські товариства) мають спеціальну правоздатність, а звідси - володіють майном на іншому речовому праві.

Розділ Л. Цивільні правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб 'скт цивільних правовідносин

культурних, наукових цілей, задоволення духовних потреб людини, за­хист прав та законних інтересів тощо. Мета діяльності непідприємниць-кої юридичної особи має бути вказана в її установчому документі.

Незалежно від того, що деякі з вказаних ознак не знайшли свого закріплення у легальному визначенні, визнати організацію юридичною особою можливо лише за наявності сукупності вказаних ознак. Таким чином, ознаки юридичної особи — це імперативні вимоги до орга­нізації, дотримання яких дозволяє останній стати суб'єктом ци­вільних правовідносин.

Виходячи з наведеного, юридична особа — організація, що ви­знається державою як суб'єкт права, виступає у цивільному обо­роті від власного імені, має відокремлене майно, яке належить їй залежно від виду (приватна чи публічна) на праві власності або на іншому речовому праві, несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями.

шшшшшшшшшт § 3. Класифікація юридичних осіб

Юридичні особи можуть класифікуватися за різними критеріями. Утім у будь-якому разі підстава класифікації повинна мати юридичне значення, тобто поділ відповідних організацій — юридичних осіб на різні групи залежно від особливостей їх правового становища.

Юридичні особи розрізняються за кількома видами.

Залежно від порядку їх створеннявони поділяються на: юридич-нихосіб приватного права та юридичних oci6j]]_t[6ji^oro^npaBa (ч. 2 ст. 81 ЦК). Перші створюються за волевиявленням засновників на під­ставі установчих документів, другі — розпорядчим актом Президента¹, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого само­врядування (наприклад, органи державної і муніципальної влади й управління, державний вищий навчальний заклад, державна бібліо­тека тощо)². Однак цей поділ у жодному разі не відбивається на мож­ливості участі юридичних осіб публічного права у цивільних відноси-

¹ Див.:Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України : Указ
Президента України від ЗО груд. 1997 р. (із наст, змінами і доп.) // Офіц. вісн. України. -
1998,-№2.-С 47.

² Див. більш докладно: Борисова, В. І. До проблеми участі публічних юридичних
осіб у цивільних правовідносинах [Текст] / В. І. Борисова // Трансформація ринкових
відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми : матеріали міжнар.
наук.-практ. конф., Одеса, 15 трав. 2003 р. - Одеса : Астропринт, 2003. - С 7-11.

нах, оскільки відповідно до ст. 82 ЦК на останніх поширюються по­ложення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом, тобто у цивільних відносинах вони прирівнюються до юридичних осіб при­ватного права.

Залежно від способу створенняюридичні особи поділяються на: юридичних осібиш створюються^ нормативно-явочному порядку, та

юридичних осіб, які створюються у £озпорядчому порядку*:

"~^5алежно"від виду установчих документівюридичні особи поді­ляються на: юридичних осіб, установчим документом яких є статут; юридичних осіб, установчим документом котрих є засновницький до­говір; юридичних осіб, установчим документом яких є установчий акт; юридичних осіб, установчий документ котрих — одноособова заява (меморандум).

ЦК встановлює, що установчими документами для товариств, вклю­чаючи підприємницькі, і непідприємницькі, є затверджений учасниками статут або засновницький договір, укладений учасниками, якщо інше не передбачено спеціальним законом. Зокрема, для таких підприємниць­ких товариств, як товариства з обмеженою відповідальністю, акціонер­ні товариства, виробничі кооперативи, а також для непідприємницьких товариств, благодійних та релігійних організацій установчим докумен­том є статут; а для повного, командитного товариства та товариства з додатковою відповідальністю — засновницький договір. Якщо коман-дитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить такі самі відомості, що й засновницький договір. Проте, якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один по­вний учасник, засновницький договір переоформлюється в одноособо­ву заяву, підписану повним учасником.

Для установ установчим документом є установчий акт, який може бути або індивідуальним, або спільним, виходячи з того, що установа може бути створена однією чи декількома особами. Законом встанов­лено, що установчий акт може міститися навіть і в заповіті (ч. З ст. 87 ЦК). До створення установи установчий акт може бути скасований засновником (засновниками).

Поиск по сайту: