РОЗДІЛ II -———_— ЦИВІЛЬНІ 3 страница

Неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування заподіяної нею шкоди, остання відшко­довується у частині, якої не вистачає, або у повному обсязі її батьками (усиновлювачами) чи піклувальником, якщо вони не доведуть, що шко­ду завдано не з їх вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частині, якої не вистачає, або у пов­ному обсязі, якщо не доведе, що шкоду завдано не з його вини.

Особливим чином вирішується питання щодо відшкодування шко­ди, завданої неповнолітньою особою після набуття нею повної цивіль­ної дієздатності. Перш за все, така шкода відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, остання відшкодовується у частці, якої не вистачає, або у повному обсязі її батьками (усинов­лювачами) чи піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоду завдано не з їх вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досяг­ненням особою, яка її заподіяла, повноліття.

Таким чином, із досягненням 18-річного віку, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, дієздатність фізичної особи виникає у повному обсязі і вікові критерії у подальшому не впливають на її зміст.

Однак здатність до вольових дій особи може бути порушена вна­слідок психічного захворювання, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами. При цьому страждають перш за все майнові інтереси такої особи або її сім'ї.З метою запобігання завданню шкоди майновим інтересам закон перед­бачає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

До обмеження дієздатності фізичної особи можуть призвести дві обставини: якщо вона страждає на психічний розлад, який суттєво 122

впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) ке­рувати ними; якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утриму­вати, у скрутне матеріальне становище (частини 1, 2 ст. 36 ЦК). Зло­вживанням названими речовинами вважається їх систематичне, а не одноразове вживання.

Обмеження дієздатності здійснюється в судовому порядку і мож­ливо лише щодо повнолітніх осіб. Цивільна дієздатність останніх вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Правові наслідки обмеженняу дієздатності.Над обмеженою у дієздатності фізичною особою встановлюється піклування, і вона самостійно може вчиняти лише дрібні побутові правочини.

Вчинення правочинів щодо розпорядження майном та інших, що виходять за межі дрібних побутових, можливо лише за згодою піклу­вальника. Відмова останнього дати згоду на вчинення таких право­чинів може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обме­жена, до органів опіки та піклування або до суду.

Що ж стосується заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів вказа­ної особи, то одержання та розпорядження ними здійснюється піклу­вальником. Разом з тим останній може письмово дозволити цій особі самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

Зазначена особа самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, за­вдану нею іншій особі.

Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи визна­чається ЦПК. У рішенні суду про обмеження у дієздатності не вказуєть­ся строк такого обмеження. У разі одужання фізичної особи, цивільна дієздатність котрої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати зна­чення своїх дій, та (або) у разі припинення фізичною особою зловжи­вання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речо­винами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність (ст. 38 ЦК).

В юридичній літературі висловлена думка щодо розширення пере­ліку підстав для обмеження дієздатності фізичної особи, який на сьо­годні є вичерпним. Прихильники такого розширення зазначають, що поставити у тяжке матеріальне становище свою сім'ю можна також

Розділ II Цивільні правовідносини

Глава 6. Фізична особа як суб 'єкт цивільних правовідносин

азартними іграми, заняттям підприємницькою діяльністю, здійснення якої пов'язано із значним ризиком, нерозумним колекціонуванням¹. Вважаємо, із цим слід погодитися. Досвід римського приватного права свідчить, що навіть у ті часи обмежувались у дієздатності марнотрат­ці, тобто особи, які були не здатні розумно розпоряджатися своїм майном, знати міру².

Визнання фізичної особи недієздатною.Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійко­го психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК).

Таким чином, психічний розлад може бути підставою як для об­меження у дієздатності, про що вже йшлося, так і для визнання фізич­ної особи недієздатною. Правове значення для цього має характер психічного розладу. Саме виходячи із зазначеного, суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи при­значає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну екс­пертизу (ст. 239 ЦПК).

На перший погляд може скластися враження, що визнати недіє­здатною можна тільки дієздатну фізичну особу при наявності певних обставин, тобто позбавити того, що вона вже має за віком (ч. 1 ст. 34 ЦК) або набула на законних підставах (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК). Водночас новелою ЦК є те, що позбавити дієздатності можна і малолітню особу, бо вона має часткову дієздатність, і неповнолітню особу, яка має непо­вну цивільну дієздатність, якщо внаслідок хронічного, стійкого пси­хічного розладу вони не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Це можливо і щодо фізичної особи, яка до цього вже була обмежена у дієздатності внаслідок психічного розладу, котрий суттєво впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними за умови, що її психічний стан значно погіршився, а психічний розлад набув характеру стійкого, хронічного.

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи неді­єздатною і буде встановлено, що вимога заявлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшко­дування (ч. З ст. 39 ЦК).

¹ Див.: Гражданское право [Текст] : учебник / под ред. Ю. К. Толстого,
А. П. Сергеева. - М. : ТЕИС, 1996. - Ч. 1. - С. 97.

² Див.: Підопригора, О. А. Основи римського цивільного права [Текст] : навч.
посіб./ О. А.Підопригора. - К. : Вища шк., 1990. - С. 68.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання за­конної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієз­датності залежить визнання недійсним договору або іншого право-чину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною.Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; вона позбавля­ється права на вчинення будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун, який одночасно несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фі­зичною особою.

Не випадково у рішенні суду не вказується, на який час фізична особа визнається недієздатною, бо згодом, під впливом певних обста­вин (лікування тощо) стан психічного здоров'я такої особи може по­кращитися. Якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у фізичної особи поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку. Це можливо за позовом опікуна або органу опіки та піклування.

_ § 4. Опіка та піклування

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення осо­бистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповно­літніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Норми інституту опіки і піклування містяться у ЦК, СК та у підзаконних нормативних актах¹.

Опіка встановлюється над неповнолітніми особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недіє­здатними, а також над майном фізичної особи, визнаної безвісно від­сутньою, та фізичної особи, місце перебування якої невідоме, і над

¹ Правила опіки та піклування [Текст]: затв. наказом Держ. ком. України у справах сім'ї та молоді, Мін-ва охорони здоров'я України, Мін-ва освіти України, Мін-ва праці та соц. політики України від 26 трав. 1999 р. № 34/166/131/88 // Бюд. Мін-ва юстиції України - 2000. - № 1-2.-С. 19-31.

Розділ //. Цивільні правовідносини

Глава 6. Фізична особа як суб 'єкт цивільних правовідносин

майном особи, над котрою встановлено опіку чи піклування, що зна­ходиться в іншій місцевості. Піклування встановлюється над неповно­літніми особами, позбавленими батьківського піклування, та фізични­ми особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Опіка і піклування встановлюються судом, а також органами опіки і піклування. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнан­ня її недієздатною, а піклування — над фізичною особою у випадку обмеження її цивільної дієздатності, а також опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклуван­ня (ст, 60 ЦК). У всіх інших випадках, крім вказаних, опіку над мало­літньою та піклування над неповнолітньою особою встановлює орган опіки і піклування.

При встановленні опіки та піклування в судовому порядку суд і призначає опікуна та піклувальника за поданням органу опіки та пі­клування. Відповідно коли опіка та піклування встановлюються орга­нами опіки та піклування, то вони й призначають опікуна або піклу­вальника. Цими органами є державні адміністрації та органи місцево­го самоврядування. Безпосереднє ведення справ з опіки і піклування покладається на відповідні відділи і управління місцевої адміністрації та органи місцевого самоврядування. Опікуном та піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Вона може бути призначена опікуном або піклувальником тільки за її пись­мовою заявою. Опікун та піклувальник призначається переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з ура­хуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконува­ти обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного. Особі може бути призначено одного або декількох опікунів чи піклувальників.

Опікуном або піклувальником не може бути фізична особа, яка: позбавлена батьківських прав, якщо останні не були поновлені; пове­дінка та інтереси котрої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. Додаткові вимоги ставляться СК до особи, котра може бути опікуном або піклувальником дитини. При призначенні дитині опікуна чи піклувальника органом опіки та піклу­вання враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не може бути опікуном або піклувальником особа, яка зловживає спиртними напо­ями, наркотичними засобами.

До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі охорони здоров'я або закладі органу соціального захисту, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна або піклувальника, опіку чи піклування над нею здійснює цей заклад.

Опікун зобов'язаний піклуватися про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, у випадку необхідності забезпечувати його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи зобов'язаний дба­ти про її виховання, навчання та розвиток. Опікун зобов'язаний вжи­вати заходів щодо захисту прав та інтересів підопічного.

Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

Разом з тим закон називає правочини, які опікун не може вчиняти. На підставі ст. 68 ЦК опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним догово­рів, крім передання майна підопічному у власність за договором дару­вання або у безоплатне користування за договором позички. Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, на­вчання та розвиток. Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, ство­рення необхідних побутових умов. Піклувальник дає згоду на вчинен­ня підопічним правочинів. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічними та своєю дружиною (чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички.

Існують також правочини, які опікун не має права вчиняти само­стійно, а піклувальник — давати згоду на їх вчинення. Так, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвід­ченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо по­ділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори стосовно іншого цінного майна.

Розділ П. Цивільні правовідносини

Глава 6. Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

Піклувальник має право дати згоду на вчинення названих право-чинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

Опікун здійснює управління майном особи, над якою встановлено опіку. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного у його інтересах. Малолітня особа може самостій­но визначати свої потреби та інтереси, а опікун, здійснюючи управлін­ня її майном, повинен врахувати бажання останньої. Опікун самостій­но здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклу­вання управляти цим майном або передати його за договором в управ­ління іншій особі. Якщо у особи, над якою встановлено опіку чи пі­клування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над ним встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна. Опікун та піклувальник мають право на отримання плати за виконання ними своїх обов'язків. Підстави виникнення права на опла­ту послуг опікуна та піклувальника, її розмір і порядок виплати вста­новлюються Кабінетом Міністрів України.

Закон розрізняє звільнення опікуна та піклувальника від виконан­ня обов'язків і припинення опіки або піклування. Звільнення прово­диться органами опіки та піклування і може бути викликано такими обставинами. По-перше, заявою опікуна або піклувальника. Така за­ява розглядається органом опіки та піклування протягом одного міся­ця. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до вине­сення рішення про звільнення її від обов'язків опікуна або піклуваль­ника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку. По-друге, орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування. По-третє, за заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у випадку невиконання нею своїх обов'язків, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

Опіка припиняється у разі: передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам); досягнення підопічним чотирнадцяти років (у дано­му випадку особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклуваль­ником без спеціального рішення щодо цього); поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, котра була визнана недієздатною.

Піклування припиняється при: досягненні фізичною особою повно­ліття; реєстрації шлюбу неповнолітньої особи; наданні неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; поновленні цивільної дієздатнос­ті фізичної особи, дієздатність якої була обмежена.

Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, у тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або суду. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відпо­відного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.

Новелою ЦК є норма про надання дієздатній фізичній особі допо­моги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків (ст. 78). Вона надає дієздатній фізичній особі, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, право обирати собі помічника. Останнім може бути лише дієздатна особа, що надає свої послуги за плату, якщо інше не визначено домовленістю сторін. Допо­мога полягає в одержанні пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належить фізичній особі, яка потребує допомоги; вчиненні в її інтересах дрібних побутових правочинів; її представни­цтві в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення. Повноваження помічни­ка підтверджує відповідний документ, який видається органом опіки і піклування. Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги.

—^_ § 5. Місце проживання фізичної особи та його цивільно-правове значення. Підстави, порядок та наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою

Місце проживання фізичної особи та його цивільно-правове значення.Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гур­тожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Трапля­ються випадки, коли фізична особа не має постійного місця проживан-

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 6. Фізична особа як суб 'єкт цивільних правовідносин

ня. У цьому разі треба виходити з того, де вона найчастіше перебуває. Не слід вважати переміною місця проживання виїзд фізичної особи тимчасово в іншу місцевість для навчання, у відрядження тощо.

Місце проживання визначається межами певного населеного пунк­ту, а також вказівкою на певні вулицю, номер будинку, квартири. При визначенні місця проживання вирішального значення не будуть мати реєстрація, місце знаходження майна фізичної особи, оскільки закон не передбачає врахування цих обставин. Згідно із ч. 1 ст. 33 Конститу­ції кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, У частині 2 ст. 29 ЦК зазначається, що фі­зична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, причому вона може мати декілька місць проживання.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнад­цяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна чи місце знаходження навчально­го закладу або закладу охорони здоров'я тощо, у якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном чи організацією, котра виконує щодо неї функції опікуна). У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, зким вона проживає, опікуна чи місцезнаходження навчального закладу або закладу охорони здоров'я, у якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опі­куна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Правильне визначення місця проживания має важливе юридичне значення для багатьох цивільних правовідносин, суб'єктом яких ви­ступає фізична особа. Наприклад, згідно зі ст. 1221 ЦК місцем від­криття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності такого майна — місцезнаходження основної частини ру­хомого майна.

Таким чином, право вибору місця проживання є елементом право­здатності фізичної особи, а норми і правила про місце проживання 130

становлять окремий інститут, що визначає становище фізичних осіб як суб'єктів цивільного права.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою.Цивільні право­відносини характеризуються визначеністю їх суб'єктного складу. Тривала відсутність фізичної особи у місці її постійного проживання, а також відсутність відомостей про місце перебування останньої по­роджують невизначеність у цивільних правовідносинах, у яких вона бере участь. Наприклад, між фізичними особами укладено договір позики, а на час виконання зобов'язання, що виникло на його підставі, позичальник не тільки відсутній у місці свого проживання, а й взагалі місце його перебування невідоме. Між тим у місці його постійного проживання залишилося майно, грошові кошти, на які можливе звер­нення стягнення за цим договором. У таких випадках застосовуються норми цивільно-правових інститутів визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою.

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відо­мостей про місце її перебування. Цей строк починається з дня, коли були одержані останні відомості про відсутнього. У разі неможливос­ті встановити день одержання останніх відомостей про місце перебу­вання особи, початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому одержані такі відомості, а у разі не­можливості встановити цей місяць — перше січня наступного року (ст. 43 ЦК).

Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлю­ється ЦПК. У заяві про таке визнання обов'язково має бути вказана мета, з якою заявнику необхідно визнати особу безвісно відсутньою (наприклад, для захисту інтересів особи, котру за законом безвісно відсутня особа повинна була утримувати). Не можна визнати безвісно відсутньою особу, яка з будь-яких причин приховує своє місце пере­бування, тому що цивільні правовідносини передбачають їх нормаль­ний розвиток.

При визнанні фізичної особи безвісно відсутньою над її майном встановлюється опіка. Опіка встановлюється нотаріусом за останнім місцем проживання фізичної особи на підставі рішення суду після опису належного їй майна. За заявою заінтересованої особи або орга­ну опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 6. Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

Опіка встановлюється з метою прийняття опікуном на майбутнє виконання цивільних обов'язків на користь безвісно відсутньої особи, погашення за рахунок її майна боргів, управління майном в інтересах безвісно відсутньої особи.

За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної осо­би, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце пере­бування котрої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати.

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у випадку появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсут­ньою, з'явилася або були одержані відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування останньої або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за її заявою або заявою іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою,

Оголошення фізичної особи померлою.Вважається, що підста­вою оголошення фізичної особи померлою є презумпція її смерті.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що за­грожували смертю або дають підставу припускати її загибель від певно­го нещасного випадку, — протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та при­родного характеру протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техно­генного та природного характеру (ч. 1 ст. 46 ЦК). Це може бути, напри­клад, землетрус у місці проживання фізичної особи, загибель повітря­ного судна, членом екіпажу або пасажиром якого була особа, тощо.

Для того, щоб винести рішення про оголошення громадянина по­мерлим, суд має бути упевненим у імовірності смерті особи. Особливі умови передбачені для оголошення померлими фізичних осіб, які про­пали безвісти у зв'язку з воєнними діями. Вони можуть бути оголо­шені судом померлими після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. 132

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували смертю останній або дають підстави при­пустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з во­єнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (ч. З ст. 46 ЦК).

За правовими наслідками оголошення фізичної особи померлою прирівнюється до правових наслідків, які настають у разі смерті фі­зичної особи, а саме на майно такої особи відкривається спадщина (ч. 1 ст. 1220 ЦК).

Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголо­шення її померлою, за заявою останньої або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи помер­лою (ч. 1 ст. 48 ЦК).

Виходячи з того, що оголошення фізичної особи померлою є юри­дичною презумпцією, закон (на випадок появи фізичної особи) закрі­плює норми, які забезпечать часткове повернення її до того майнового стану, що мав місце до набрання рішенням суду законної сили.

По-перше, спадкоємцям фізичної особи, яка оголошена в судовому порядку померлою, забороняється відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщи­ни. Заборону відчуження накладає нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину.

По-друге, якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явиться, то незалежно від часу її появи вона має право вимагати за наявності певних умов: повернення свого майна, відшкодування його вартості, повернення суми, одержаної від реалізації цього майна.

Вимагати повернення свого майна можна, за загальним правилом, лише від осіб (юридичних або фізичних), які на час появи фізичної особи, котра була оголошена померлою, володіють майном, що збере­глося. Причому суттєвою умовою реалізації даного права є те, що майно повинно бути отримано безоплатно такою особою вже після оголошення фізичної особи померлою. Але це право не поширюється на майно, придбане за набувальною давністю, а також на гроші та цінні папери на пред'явника.

Вимагати повернення свого майна можна і від особи (фізичної або юридичної), до якої воно перейшло за відплатним договором, але за

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 6. Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

Поиск по сайту: