РОЗДІЛ II -———_— ЦИВІЛЬНІ 2 страница

Події — це обставини, настання яких не залежить від волі та свідомості людини. До цієї групи включаються найрізноманітніші види юридичних фактів, як такі, що повністю не підпадають під контроль людини (стихійні лиха — повені, землетруси, смерчі, зсуви тощо), так і такі, котрі тією чи іншою мірою пов'язані з людською діяльністю, однак в силу об'єктивного характеру свого розвитку не можуть бути підкорені волі людини (війни, епідемії, епізоотії тощо). Самі по собі

Розділ 11.Цивільні правовідносини

Глава 5. Поняття і особливості цивільних правовідносин

події не мають нічого юридичного, але закон пов'язує з ними певні юридичні наслідки. Наприклад, унаслідок смерчу майно, що належало певній особі, було повністю або частково пошкоджене. Проте власник застрахував його, уклавши договір страхування з відповідною страхо­вою організацією. Внаслідок виникнення страхового випадку (смерчу) виникає і обов'язок страховика сплатити власнику майна відповідну страхову суму.

Вище було розглянуто окремі види юридичних фактів (дії та події), які є підставою виникнення юридичних наслідків. Утім у деяких ви­падках для виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин необхідна наявність не одного, а кількох юридичних фактів, тобто їх сукупності. У такому випадку йдеться про юридичний склад.

У праві розрізняють три види юридичних складів відповідно до того, яким чином пов'язані між собою юридичні факти, що до них входять:

а) склад із незалежним накопиченням елементів;

б) склад із послідовним накопиченням елементів;

в) альтернативний склад¹.

У першому, найбільш поширеному випадку, юридичний склад моделюється таким чином, що окремі юридичні факти, які входять до нього, можуть виникати незалежно один від іншого в будь-якій по­слідовності. Після появи останнього з необхідної сукупності фактів юридичний склад стає завершеним. Це спричиняє виникнення, зміну або припинення правовідношення (суб'єктивних прав та обов'язків його учасників). Отже, тут діє принцип незалежного накопичення еле­ментів складу. При цьому не має значення, який із наведених фактів виник раніше. Важливим є результат — наявність усіх фактів у сукуп­ності. Прикладом такого правовідношення можна вважати правовід­ношення щодо заміни боржника у зобов'язанні (ст. 520 ЦК). Для такої заміни потрібні два юридичних факти: 1) згода кредитора щодо заміни боржника на іншу особу; 2) договір між первісним та новим боржниками. При цьому не має значення, який із двох вказаних юридичних фактів виникне останнім — договір боржників або згода кредитора. Головне — існування обох юридичних фактів. Останній із них і буде тією остаточ­ною «краплею», яка зробить юридичний склад завершеним і спричинить появу правовідношення щодо заміни боржника у зобов'язанні.

¹ Див.: Исаков, В. Б. Фактический состав в механизме правового регулирования [Текст] / В. Б. Исаков. - Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1980.- С.33-37.

Склад із послідовним накопиченням елементів передбачає певний порядок появи кожного з елементів складу. Цей принцип діє, напри­клад, у разі виникнення правовідношення із відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, що потерпіла від злочину. Для виникнен­ня юридичних прав та обов'язків сторін необхідна така послідовність юридичних фактів: 1) заподіяння шкоди потерпілому внаслідок скоєн­ня злочину та 2) здійснення закладом охорони здоров'я певних витрат на стаціонарне лікування потерпілого. Зрозуміло, що фактичний склад у цьому випадку може формуватися лише у такій послідовності.

Склад, який моделюється за альтернативним типом зв'язку юридичних фактів, передбачає наявність низки юридичних фактів, кожен із яких може стати підставою настання юридичних наслідків (виникнення, зміни чи припинення правовідношення). Прикладом такого зв'язку юридичних фактів може бути виникнення відповідаль­ності підрядника за незалежну якість роботи. Підрядник буде нести відповідальність за наявності одного з двох юридичних фактів:

а) виконання роботи з відступами від договору, які її погіршили;

б) виконання з іншими недоліками, які роблять її непридатною для
передбаченого в договорі використання. Таким чином, обов'язок під­
рядника виникає при наявності першої або другої обставини (альтер­
нативно).

У літературі зазначалося, що в праві існує особлива категорія юри­дичних фактів — це факти, які мають складну структуру (складні юридичні факти)і характеризується за допомогою не однієї, а декіль­кох ознак¹. Такі складні факти треба відрізняти від юридичного складу як сукупності юридичних фактів. Наприклад, заподіяння шкоди ви­ступає як єдиний юридичний факт, який тягне за собою виникнення певних юридичних наслідків (обов'язок особи, яка завдала шкоду, її відшкодувати і право потерпілого на відшкодування). Водночас запо­діяння шкоди характеризується сукупністю таких елементів, як: а) протиправна поведінка; б) шкода; в) причинний зв'язок між проти­правною поведінкою та заподіянням шкоди та г) вина особи, яка запо­діяла шкоду. Однак ці елементи становлять не окремі юридичні факти, а ознаки єдиного складного юридичного факту — факту заподіяння шкоди потерпілому.

¹ Див.: Красавчиков, О. А. Юридические факты в советском гражданском праве [Текст] / О. А. Красавчиков. - М. : Госюриздат, 1958. - С. 57.

Розділ //. Цивільні правовідносини

Питання для самоконтролю

1. Наведіть поняття та визначте правову природу цивільного правовідношення.

2. З яких елементів складається цивільне правовідношення?

3. Що становить юридичний зміст цивільних правовідносин?

4. Наведіть поняття суб'єктивного цивільного права та суб'єктивного цивільного обов'язку.

5. Які існують види цивільних правовідносин і що є критерієм їх поділу?

6. Які існують види юридичних фактів?

7. На які види поділяють юридичні факти за вольовою озна­кою?

8. Що таке юридичний склад і чим він відрізняється від склад­ного юридичного факту?

ГЛАВА 6

ФІЗИЧНА ОСОБА ЯК СУБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

и § .1. Поняття фізичної особи як людини

Цивільні правовідносини виникають та існують між людьми. З точ­ки зору організації відносин між ними це можуть бути як окремі люди, так і їх колективи. Стосовно людей яксуб^кхів»тобто носіїв цдвідьних прав і обов'язків, ЦК вживає термін «фізичні особи», тим самим під­тримуючи загальновизнану тенденцію про характеристику людини як носія цивільних прав та обов'язків, що підкреслює реальне, фізичне існування людини як частини живої природи. Фізична особа — це за­вжди тільки людина. Проте поняття фізичної особи у цмвілістичному розумінні може не збігатися з поняттям людини як істоти біологічної: іноді ці поняття тотожні, а іноді — поняття «фізична особа» вужче, ніж поняття «людина»¹. Відокремленість колективу людей як суб'єкта права досягається завдяки використанню терміна «юридична особа».

Термін «фізична особа» закріплено вперше в ЦК і його викорис­тання позбавить у подальшому необхідності вказувати на те, що ци­вільні права та обов'язки можуть мати не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства, хоча і раніше він вживався у дея­ких нормативно-правових актах України. Зокрема, Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»² прямо передбачав, що членами сільськогосподарського кооперативу можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи.

Індивідуалізація фізичної особи забезпечується її ім'ям, яке даєть­ся при народженні останньої. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить (ст. 28 ЦК).

При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти

¹ Див.: Харитонов, Є. О. Цивільні правовідносини [Текст] : навч. посіб. / Є. О. Ха­
ритонов, О. І. Харитонова. - К. : Істина, 2008. - С. 60.

² Відом. Верхов. Ради України. - 1997. - № 39. - Ст. 261.

Розділ П. Цивільні правовідносини

Глава 6. Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

без зазначення імені. Зокрема, таке право належить автору в галузі науки, літератури і мистецтва, який може вибирати псевдонім у зв'язку з використанням творуН

Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім'я. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім'я за згодою батьків або одного з них у разі, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьків­ських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відо­мості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері². У разі зміни імені фізична особа повин­на повідомити про це своїх кредиторів та боржників.

шш-тштшшшш § 2. Цивільна правоздатність фізичної особи

Цивільна правоздатність³ — це здатність фізичної особи мати ци­вільні права і обов'язки (ст. 25 ЦК). Правоздатність визнається рівною мірою за всіма фізичними особами з моменту народження і припиня­ється із смертю. Хоча за загальним правилом правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження, у випадках, встановлених за­коном, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини; а здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Так, згідно з ч. 1 ст. 1222 ЦК спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути осо-бд, які були зачаті за життя спадкодавця та народжені живими після відкриття спадщини. Виникнення цивільної правоздатності у момент народження не означає, що фізична особа одночасно набуває можли­вості бути суб'єктом будь-яких цивільних правовідносин. Протягом життя обсяг правоздатності може змінюватися. Так, юридична можли-

СИГіро авторські і суміжні права [Текст]: Закон України. П. З ст. 13 // Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 13. - Ст. 64.

Порядок розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичних осіб - громадян України [Текст] : затв, Постановою Каб. Міністрів України від 11 лип. 2007 р. № 915 // Офіц. вісн. України. - 2007. - № 52. - Ст. 2115.

¹ Далі поняття «правоздатність» вживається у значенні «цивільна правоздатність».

вість бути власником вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї виникає у фізичної особи при досягненні 21-річного віку.

ЦК визначає обсяг цивільної правоздатності фізичної особи неви­черпним чином — шляхом вказівки на те, що фізична особа має всі особисті немайнові права, встановлені Конституцією та ЦК. Вона та­кож здатна мати майнові права, не встановлені ЦК, іншим законом. Саме невичерпність обсягу вказаних прав полягає у правилі, закріп­леному в ч. 4 ст. 26 ЦК: фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією, ЦК, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Однак в юридичній літературі існує й інща точка зору з посиланням на те, що закон не визнає неповнолітнього і недієздат­ного здатним мати право на складання заповітів, як і право давати доручення і самим бути представником на підставі договору доручен­ня чи закону. Так само недієздатний не може вступати до кооперативу, не має права на підприємницьку діяльність, а, отже — не може бути носієм цивільних прав та обов'язків, пов'язаних з його особою, і вони не можуть бути здійснені будь-ким іншим. Робиться висновок про іс­нування вікового та інтелектуального критеріїв цивільної право­здатності, а, отже, дро наявність, декількох її рівнів¹. На нашу думку} слушним є підхід, згідно з яким принцип рівності правоздатності не підривається тим, що деякі фізичні особи фактично або за прямою вказівкою закону не можуть (не здатні) мати окремі права та обов'язки (неповнолітні, психічно хворі), оскільки неможливість мати деякі права гюшиглоється однаковою мірою на усіх фізичних осіб².

V^1,'Див.: Ромовська, 3. В. Цивільна правоздатність громадян [Текст] / 3. В. Ромовсь-ка // Кодифікація приватного (цивільного) права України / за ред. А. Довгерта. - К. : Укр. центр правн. студій, 2000. - С 127; Українське цивільне право: Загальна частина. [Текст] : акад. курс : підручник. - К. : Атіка, 2005. - С. 243-244.

² Вебере, Я. Р. Основные проблемы правосубъектности граждан в советском гражданском и семейном праве [Текст]: автореф. дис.... д-ра. юрид. наук / Я. Р. Вебере. -М., 1974. - С. 15; Корнеев, С. М. / С. М. Корнеев // Гражданское право :2т.: учебник ; отв. ред. Е. А. Суханов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Изд. БЕК, 2002. - Т. 1. -С. 119; Цивільне право України : підручник : у 2 кн. - Кн. 1 / О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцоваї. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 89; Корнеев, С. М. [Текст] / С. М. Корнев, А. Е. Шерстобитов // Граж­данское право : в 4 т. - Т. 1. Общая часть : учебник / отв. ред. Е. А. Суханов. - 3-е изд. перераб. и доп. - М. : Волтерс Клувер, 2004. -- С. 151; Харитонов, С. О. Цивільні правовідносини [Текст]: навч. посіб. / С. О. Харитонов, О. I. Харитонова. - К.: Істина, 2008. - С. 60; Харитонов, Е. О. Гражданское право Украины [Текст] : учебник / Е. О. Харитонов, А. В. Старцев, Е. И. Харитонова. - Изд. 4. - Харьков : ООО «Одиссей», 2008. - С. 126.

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 6. Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

Правоздатність як суспільне явище характеризується такими_§зна-""ками: незалежністю від раси, національності, віку, статі та інших ознак фізичної особи (ст. 24 Конституції, ст. 25 ЦК); виникненням у момент народження і припиненням зі смертю; здатністю мати не тільки права, а й обов'язки (статті 25, 26 ЦК); виникнення правоздатності законом не пов'язується з волею окремих~осїБ або держави в цілому, невідчу-женістю від особистості фізичної особи; неможливістю обмеження фізичної особи у правоздатності інакше, як у випадках і у порядку, передбачених законом. ЦК встановлює, що правочин, який обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Правовий акт органу державної влади АРК, органу місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб, що об­межує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним (ст. 27).

Обмеження правоздатності можливе лише у вигляді санкції за скоєння адміністративного правопорушення чи злочину [^ередбйенд відповідно адміністративним чи кримінальним законом. Зокрема, при застосуванні такої міри кримінального покарання, як позбавлення волі, особа на певний час позбавляється права вільно, на свій розсуд обира­ти місце проживання.

Здійснення цивільних прав tj свобод невіддільне від виконання цивільних обов'язків, які фізична особа здатна мати як учасник ци­вільних правовідносин (ч. 5 ст. 26 ЦК). Причому при здійсненні своїх прав особа, включаючи і фізичну особу, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК). Це повною мірою відповідає ст. 66 Конституції, яка зобов'язує кожного не заподіювати шкоду при­роді, культурній спадщині, відшкодовувати завдашібйтки.

Правоздатність не можна ототожнювати із наявними суб'єктивними правами фізичних осіб. Як слушно зазначав С Братусь, правоздатність як самостійна категорія має значення і цінність лише як вираження абстрактної, тобто загальної можливості бути носієм прав і обов'язків¹. Окремі фізичні особи можуть володіти суб'єктивними правами. Інак­ше кажучи, мова про суб'єктивні права може йти лише у зв'язку з пев­ним суб'єктом, у даному разі окремою фізичною особою. Наприклад, кожна фізична особа може мати автомобіль на праві приватної влас­ності. Така можливість — тільки один з елементів правоздатності.

¹ Братусь, С. Н. Курс советского гражданского права. Субъекты гражданского права [Текст] / С. Н. Братусь. - М. : Госюриздат - 1950. - С 6.

Право приватної власності на автомобіль гр. Федорова — це його суб'єктивне право, яке виникло внаслідок реалізації правоздатності.

Використання у ЦК узагальненого терміна «фізична особа» до­зволяє відмовитися від перерахування кожен раз осіб залежно від ознаки громадянства. Між тим це не означає, що немає різниці в об­сязі тих прав, які можуть мати фізичні особи. Найбільшим обсягом цивільних прав володіють громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних під­ставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, що і громадяни України, за винятками, встановле­ними Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції). Таким чином, на іноземних громадян та осіб без громадянства на території України поширюється національний режим. Надаючи іноземним громадянам та особам без громадянства, за за­гальним правилом, національний режим, законодавство України перед­бачає, що вони повинні поважати Конституцію і додержуватися чинних законів.

Обмеження цивільної правоздатності іноземних громадян можли­ве лише за рішенням Кабінету Міністрів України у порядку відповід­ного реагування на дії тих держав, у яких є спеціальні обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України. Такий захід називаєть­ся реторсією, *

—шш^шшшшш § 3. Цивільна дієздатність фізичної особи

і

Відповідно до чинного законодавства цивільну дієздатність має лише фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керу­вати ними. Цивільна дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здій­снювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Дієздатність тісно пов'язана з правоздатністю! нею визначається. Це обумовлене тим, що особа своїми діями набуває і здійснює лише ті права та обов'язки, можливість набуття яких входить до змісту право­здатності.

Дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що передбачає свідому діяльність особи, володіння нею свідомою і самостійною во-

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 6. Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

лею, тобто здатність бажати настання певних наслідків, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними. Наприклад, правоздатною є і малолітня особа — особа, яка не досягла віку чотирнадцяти років, котра може особисто вчиняти дрібні побутові правочини (ч. 1 ст. 31 ЦК), тобто здійснювати дії правового характеру, хоча вона і не дієздат­на у повному обсязі. Утім така часткова дієздатність не дає малолітній особі можливості укласти заповіт (ст. 1234 ЦК), самостійно прийняти спадщину, хоча в останньому випадку вона може набути права влас­ності як спадкоємець, але не особистими діями, а через дії законних представників: батьків, усиновителів, опікунів.

Дієздатність виникає у повному обсязі з моменту досягнення осо­бою повноліття -18 років (ст. 34 ЦК). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної діє­здатності з моменту його реєстрації. Стаття 22 СК передбачає, що шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка у вісімнадцять років. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде вста­новлено, що це відповідає її інтересам. Таким чином, закон встановлює мінімальний вік особи, з досягненням якого їй може бути надано пра­во на шлюб.

У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повно­ліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі ви­знання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних із протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздат­ність зберігається. Таким чином, можна дійти висновку, що неповно­літня особа, яка набула дієздатність у повному обсязі, може бути її позбавлена і повернута до того статусу, в якому вона перебувала до реєстрації шлюбу, у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, по­в'язаних з її протиправною поведінкою.

Разом з цим ЦК передбачає випадки і порядок надання повної ци­вільної дієздатності неповнолітній особі. Зокрема, повна цивільна ді­єздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, котра записана матір'ю або батьком дитини; фізичній особі, яка до­сягла шістнадцяти років і котра бажає займатися підприємницькою діяльністю. Причому у перших двох випадках надання повної цивіль­ної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи і письмовою згодою батьків (усинов-лювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди — може

бути надана за рішенням суду. В останньому випадку виникнення повної цивільної дієздатності пов'язується з моментом державної ре­єстрації фізичної особи як підприємця, однак вказаному обов'язково передує письмова згода на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. У разі припинення трудового догово­ру, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається (ст. 35 ЦК).

Закон поділяє фізичних осіб, які не досягай повноліття, на дві ві­кові категорії, виходячи, по-перше, з того, що вони не володіють здат­ністю до самостійних вольових дій, а, по-друге, враховуючи те, що вони, утім, поступово набувають зрілості: фізичні особи, які не досягай чотирнадцяти років (малолітні особи), і фізичні особи у віці від чотир­надцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи). Кожна із цих категорій фізичних осіб наділяється певним обсягом дієздатності.

Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років.Така особа здатна самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на резуль­тати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Правочин вважається дрібним побутовим^якщо відповідає таким ознакам: задовольняє побутові потреби особи; відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку; стосується предмета, який має невисоку вартість. Поняття дрібного побутового правочину є оціноч­ним і у разі спору суд, виходячи з оцінки фактичних обставин справи, повинен кваліфікувати правочин як дрібний побутовий або як такий, що не відповідає вказаним ознакам.

Слід відмітити, що в інших правопорядках обсяг дієздатності мало­літніх розширено. Наприклад, ЦК РФ (ч. 2 ст. 28), ЦК РБ (ч. 2 ст. 27) передбачають можливість зазначених осіб окрім дрібних побутових правочинів вчиняти правочини, направлені на безоплатне отримання вигоди, які не потребують нотаріального посвідчення або державної реєстрації, та правочини по розпорядженню коштами, наданими за­конним представником або за згодою останнього третьою особою для певної мети або для вільного розпорядження. На нашу думку, доціль­ним є розширення обсягу дієздатності і за цивільним законодавством України.

Малолітня особа не визнається деліктоздатною і не несе цивільно-правову відповідальність за заподіяну нею шкоду. За загальним прави­лом, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 6. Фізична особа як суб 'єкт цивільних правовідносин

правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).

Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотир­надцяти до вісімнадцяти років.Обсяг неповної цивільної дієздат­ності розкривається перш за все у переліку дій, які можуть бути вчи­нені неповнолітньою фізичною особою самостійно. Окрім вчинення дрібних побутових правочинів вона може: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здій­снювати права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником юридичних осіб), якщо це не заборонено законом або установчими документами юри­дичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (ра­хунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошо­вими коштами на рахунку).

Право на розпорядження своїм заробітком, стипендією або іншими доходами обумовлене реалізацією права неповнолітнього на працю. Працездатність фізичної особи виникає з 16-ти років. За згодою одно­го з батьків (усиновителів) або особи, яка його замінює, можливе, як виняток, прийняття на роботу особи, яка досягла 15-ти років. Тому, визнаючи неповнолітню особу суб'єктом трудових відносин, не логіч­но було б обмежувати її у можливості розпоряджатись результатами своєї праці.

Закон встановлює, що неповнолітні, які не набули повної цивіль­ної дієздатності згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК, самостійно розпоряджаються лише своїм заробітком, стипендією, а не речами, придбаними на ці кошти, бо на останні поширюється дія ч. 2 ст. 32 ЦК. Утім постає запитання: як бути у тому разі, якщо заробітна плата виплачена ре­чами у порядку, встановленому чинним законодавством? Вважаємо, у такому випадку неповнолітня особа має право самостійно вчиняти правочини, спрямовані на їх реалізацію. Вона має право самостійно розпоряджатися доходами, одержаними від придбаних цінних папе­рів, гонорарами, преміями за участь у спортивних змаганнях, творчих конкурсах тощо.

До обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітніх осіб вхо­дять й інші дії: реалізація авторських (винахідницьких) прав, реаліза­ція прав вкладників у банківських установах, право бути учасником (засновником) юридичних осіб. Зокрема, при реалізації прав на об'єк-120

ти інтелектуальної власності неповнолітні можуть укладати ліцензій­ні та авторські договори, одержувати винагороду.

Інші дії, включаючи й дії з розпорядження грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову уста­нову на ім'я неповнолітньої особи, здійснюються за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Така згода має за мету компенсувати недостатній життєвий досвід неповно­літнього, запобігти зловживанням з боку третіх осіб. Проте, як слушно зазначається у літературі, правочини, які потребують тільки особистої участі, зокрема складання заповіту, взагалі не можуть укладатися не­повнолітніми ні самостійно, ні за згодою або дозволом батьків (усино­вителів), піклувальників, опікунських органів¹.

Закон не зазначає, якою має бути форма згоди законних представ­ників та органу опіки та піклування. Стосовно перших слушною є про­позиція, що форма такої згоди повинна бути адекватною формі право-чину, щодо якого вона висловлюється². Згода ж органу опіки та піклу­вання, звісно, може бути виражена лише в письмовій формі. На вчи­нення неповнолітньою особою правочину щодо таких об'єктів, як транспортні засоби або нерухоме майно, повинна бути письмова нота­ріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 32 ЦК).

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлюва­чів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права (ч. 5 ст. 32 ЦК). Це може бути здійснено за умови збиткового або нераціональ­ного використання зароблених коштів, внаслідок чого у неповноліт­нього не залишається коштів на найнеобхідніші потреби. Закон не вказує, хто в такому разі буде реалізовувати право неповнолітнього. Вважаємо, що у своєму рішенні суд повинен зазначити цю особу (один із батьків, усиновителів чи піклувальник). Така міра є тимчасовою, оскільки якщо обставини, що призвели до обмеження чи позбавлення даного права, відпадуть, суд скасовує своє рішення і неповнолітній набуває статусу, який був у нього до цього.

¹ Див.: Гражданское право Украины [Текст] : учебник / под ред. А. А. Пушкина,
В. М. Самойленко. - Харьков : Основа, 1996. - Ч. 1. - С 89.

² Див.: Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України [Текст] : у 2 т.
/ за ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - 2-ге вид., перероб.
і допов. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - Т 1. - С 80.

Розділ П. Цивільні правовідносини

Глава 6. Фізична особа як суб 'скт цивільних правовідносин

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. В такому ж порядку неповнолітня особа відповідає за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків за таким договором, додаткову відповідальність несуть її батьки (уси-новлювачі) або піклувальник.

Поиск по сайту: