Витрати виробництва і прибуток

1. Поняття витрат виробництва і прибутку.

2. Класифікація витрат.

3. Теорія прибутку.

4. Норма прибутку і рентабельність.

Економічна сутність понять "витрати" і "прибуток"

Витрати виробництва і прибуток є категоріями, безпосередньо пов'язаними з діяльністю фірми (підприємства). Їх розглядають як похідні від таких категорій, як вартість, додана вартість, необхід­ний продукт, постійний і змінний капітал тощо. Загалом витрати для підприємства можуть виражатися як сума постійного і змінного капіталу

К = С + V,

де К— витрати виробництва; С— постійний капітал; V— змінний капітал.

Ця формула є похідною від формули визначення суспільно необ­хідних витрат (вартості), під якими розуміють затрати минулої (уре­чевленої) і живої праці, необхідної суспільству для виготовлення одиниці товару за досягнутого рівня виробництва в нормальних (се­редніх) умовах. Суспільно необхідні витрати визначають вартість товару і дорівнюють

IV = C + V + m,

де W— суспільно необхідні витрати; C— вартість спожитих засобів виробництва, або матеріальні витрати; V — вартість необхідного продукту, або витрати на оплату праці трудівників; m — вартість до­даткового продукту.

Такий поділ умовний, адже в практичній діяльності підприємства витрати розглядають як цілісну величину (С + V) або собівартість. Собівартість — це те, скільки коштує виробництво товару/послуги підприємству. Додавши до цієї величини вартість додаткового про­дукту m, отримаємо формулу вартості товару або величини суспіль­но необхідних витрат на виробництво того або іншого товару. З точ­ки зору підприємства формула вартості матиме такий вигляд:

IV =K +P,

де К = С + V (матеріальні витрати С плюс витрати на оплату праці працівників V), Р — прибуток підприємства.

Грошова виручка від реалізації продукції становить дохід підпри­ємства. Його складовими є матеріальні витрати С, витрати на опла­ту праці V і прибуток Р. Дохід підприємства як сума грошової ви­ручки за вирахуванням матеріальних витрат С є валовим доходом підприємства. Отже, валовий дохід підприємства — це додана або нова вартість (V + m). Частина валового доходу йде на покриття витрат з оплати праці, а інша частина становить чистий дохід під­приємства або його прибуток. Інакше кажучи, прибуток — це сума коштів реалізованої продукції за вирахуванням витрат на собівар­тість продукції. Підрахований у такий спосіб прибуток називають балансовим, тобто таким, що перебуває на балансі підприємства.

Баланс підприємства (від фр. balance, букв. терези) — це система по­казників, що характеризують наявність матеріальних, трудових, гро­шових ресурсів та їх використання. З балансового прибутку підпри­ємство здійснює різні виплати: сплачує податки, борги, проценти то­що. Балансовий прибуток, зменшений на величину зазначених виплат, утворює чистий прибуток підприємства, який залишається у його роз­порядженні і є основою для формування фонду розвитку виробництва, науки і техніки, фонду заробітної плати, резервного фонду тощо.

У теорії витрат існує необхідність поділу витрат на суспільно не­обхідні та індивідуальні. Суспільно необхідні витрати є нормою або базовою величиною для порівняння витрат індивідуальних виробни­ків. Поняття суспільно необхідних витрат, суспільно необхідної пра­ці й індивідуальних витрат розглянуто у підрозд. 1.5.

В економічній літературі розрізняють також індивідуальні і сус­пільні (не плутати з суспільно необхідними) витрати. Якщо розгля­нути роботу, наприклад, металургійного комбінату, то до суспіль­них витрат належатиме, зокрема, компенсація соціально-економіч­них наслідків шкідливості цього виробництва.

Класифікація витрат

Економічна наука і практика господарювання використовують показник собівартості продукції.Якщо собівартість виразити у грошовій формі, це й будуть витрати виробництва. Вона показує, скільки коштує підприємству таке виробництво. Обчислюючи свої витрати з цих позицій, підприємство визначає їх загальну суму (собі-

вартість товарної продукції) і калькулює собівартість одиниці про­дукції. Залежно від функціонального призначення показника об­числюється розрахункова, фактична, виробнича і комерційна собі­вартість продукції.

Розрахункова собівартість відображає очікувані витрати, обчис­лені у період підготовки до виробництва того або іншого товару (послуги). При визначенні такої собівартості виходять з існуючого на час розрахунку рівня витрат. Фактична собівартість відображає справжній рівень витрат, що склався за підсумковий період, і вклю­чає всі витрати, в тому числі штрафи, пені, неустойки, збитки від стихійного лиха тощо. Виробнича собівартість складається з витрат на виготовлення товару та оплати праці управлінського і допоміж­ного персоналу. До комерційної собівартості належать виробнича со­бівартість і витрати, пов'язані з реалізацією товару (послуги).

Для вивчення змін у структурі витрат на виробництво товару (послуги) собівартість обчислюють за двома напрямами: за елемен­тами витрат, за статями калькуляції.

Елементи витрат — це однорідні за складом витрати: матеріаль­ні, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, витрати на матеріали і паливо та інші грошові витрати. Структура собівартості за елементами витрат характеризує загальний економічний стан підприємства, показує джерела перевитрат або еко­номії, виявляє загальні потреби підприємства у матеріальних, трудо­вих, фінансових ресурсах для їх подальшого збалансування з усіма розділами виробничої програми. Групування витрат за елементами витрат і співвідношення між окремими елементами визначає належ­ність підприємства до конкретної галузі (енергоємна, трудомістка, фондомістка), загальну тенденцію формування витрат, а також шляхи їх скорочення. Наприклад, трудомісткими в Україні є галузі добувної, деревообробної промисловості. У структурі собівартості продукції підприємств цих галузей висока питома вага заробітної плати.

Групування витрат за статтями калькуляціївідображає місце ви­никнення витрат і застосовується для планування, обліку та кальку­лювання витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції та всієї товарної продукції. Формування структури собівартості за статтями калькуляції має іншу, ніж формування за елементами вит­рат, мету. За допомогою такої структури визначають вплив на вели­чину собівартості, наприклад, перевищення термінів освоєння ви­пуску продукції, втрат від браку та рекламацій тощо. Перелік статей

калькуляції, їх склад і методи поділу за видами продукції, робіт, пос­луг визначаються галузевими методичними рекомендаціями з пи­тань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції з урахуванням характеру і структури виробництва.

З метою планування, обліку та калькулювання витрат у вітчизня­ній практиці управління витратами нині діє така їх класифікація: за видом виробництва (основні та допоміжні); за видом продукції (на окремий виріб, групу однорідних виробів, замовлення, переробку, роботи, послуги); за статтями калькуляції (для калькулювання собі­вартості продукції та організації аналітичного обліку) й елементами витрат (для розрахунку проектного кошторису витрат і звіту витрат на виробництво); за місцем виникнення (цехові, виробничі тощо).

При переході на ринкові умови господарювання основна частина малих і середніх підприємств використовує спрощену номенклатуру калькуляційних витрат, включаючи до них прямі витрати—матеріаль­ні, на оплату праці та інші; а також непрямі витрати на управління й обслуговування виробництва. Безперечно, розвиток ринкових відно­син в Україні наблизить вітчизняну практику підрахунку витрат до іс­нуючої на підприємствах (фірмах) зарубіжних країн, де крім аналізу власної діяльності здійснюється порівняльний аналіз витрат виробниц­тва конкурентів, що дає змогу зіставити структуру витрат власного ви­робництва із структурою витрат конкурентів, виявити на основі тако­го аналізу переваги конкурентного виробництва, вжити заходів з по­ліпшення структури власних витрат, а також їх скорочення.

Поиск по сайту: