1. Між частинами складносурядного речення звичайно ставляться коми: Тепло було, й вишні цвіли рясно (Марко Вовчок).
2. Не ставиться кома між двома частинами складносурядного речення, з’єднаними одиничним сполучником і (й), та (=і), або, чи (=або):
а) якщо обидві частини мають якесь спільне слово: Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася (А. Головко). Зрідка пробіжить тут заєць або спиниться на кручі вовк (А. Шиян).
б) якщо це речення питальне, спонукальне або окличне: Чого світання так ясніє в небі і ген сріблиться пісенька дзвінка ? (М. Стельмах). Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе! (М. Рильський).
3. Тире ставиться між двома частинами складносурядного речення, якщо друга частина виражає висновок, наслідок чи раптовість і вимовляється з помітним піднесенням тону: Дощ пройшов – і Київ зеленіє (М. Рильський). Ще мить – і Дрогичинська битва загримить (М. Бажан).
4. Крапка з комою ставиться між двома частинами складносурядного речення, якщо в них є свої розділові знаки або вони далекі за змістом: Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила; і на полі жайворонок, соловейко в гаї землю, убрану весною, вранці зустрічають (Т. Шевченко).
СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ
Речення, яке складається з двох або більше предикативних частин, що поєднуються підрядним зв’язком у єдине структурне, семантичне та інтонаційне ціле за допомогою сполучників підрядності або сполучних слів та інших граматичних засобів, називається складнопідрядним.
У східнослов’янському мовознавстві складнопідрядні речення класифікують за логіко-граматичним, формально-граматичним і структурно-семантичним (семантико-структурним) принципами.
Логіко-граматична (традиційна) класифікація.У її межах підрядні речення розглядають як розгорнуті члени простого речення. Відповідно до членів речення (підмет, присудок, додаток, означення, обставина) виділяють і підрядні речення: підметові, присудкові, додаткові, означальні, обставинні (ряд різновидів). Позитивним у цій класифікації є те, що вона спирається на семантичні особливості складнопідрядних конструкцій. Логічні питання від головної частини до підрядної чітко визначають синтаксичну роль підрядної частини як розгорнутого члена речення. Водночас такий підхід виявляє співвідносність синтаксичних одиниць, їх взаємозв’язок.
Складнопідрядні речення з підрядним підметовим. Це такі речення, в яких підрядна частина виконує роль відсутнього в головному реченні підмета або ж конкретизує підмет головної частини, виражений займенником. Від головної до підрядної частини ставиться питання хто? що?
Напр.: Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн (В. Сосюра); Не поет, хто забуває про страшні народні рани (Леся Українка);
Складнопідрядні речення з підрядним присудковим. Це такі речення, в яких підрядна частина конкретизує іменну частину складеного присудка в головному реченні, виражену займенником. Я той, що греблі рвав (П. Воронько); Настрій у нього був такий, що він хотів обняти весь степ (О. Десняк).
Складнопідрядні речення з підрядним додатковим. Це речення, в яких підрядна частина виконує роль додатка до одного із членів головного речення або ж конкретизує додаток головної частини, виражений займенником. Як і додаток, підрядні додаткові речення відповідають на питання непрямих відмінків. Хіба я не знаю, що біля краси вроджується гріх? (М. Стельмах); Чути було лише, як коні стукали копитами (А. Головко).
Складнопідрядні речення з підрядним означальним. Це речення, в яких підрядна частина виконує роль означення або уточнює означення до якогось члена головного речення. Підрядні відповідають на питання який? яка? яке? які? За лісом, що темнів на схилі гори, спалахнула пожежа (Д. Ткач).
Складнопідрядні речення з підрядним обставинним. Це такі речення, в яких підрядна частина виконує функцію обставини. Підрядні частини здебільшого стосуються змісту всієї головної частини і відповідають на питання де? куди? звідки? коли? з якого часу? до якого часу? чому? з якої причини? як? яким способом? наскільки? для чого? навіщо? з якою метою? за якої умови? незважаючи на що? та ін. Пам’ять могла б убити нас, коли б не мала рятівної властивості забувати (Л. Первомайський); Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо (М. Коцюбинський); Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина (Т. Шевченко).
У межах логіко-граматичної класифікації дехто з учених виокремлює пояснювальні (супровідні, приєднувальні) речення, мотивуючи це тим, що вони визначають зміст головного речення або ж подають якісь додаткові зауваження до нього, напр.: На горизонті тремтіло голубе марево-імла, від чого на прибережних барханах і комишах пропливали голубі тіні (О. Десняк).
Формально-граматична класифікація.Ґрунтується на засобах зв’язку головної і підрядної частин. її розробляли О. Пєшковський, П. Фортунатов, М. Петерсон, Л. Булаховський. З огляду на засоби зв’язку вони виділили три типи складнопідрядних речень: складнопідрядні речення, в яких підрядні поєднуються з головними сполучниками; складнопідрядні речення, в яких підрядні поєднуються з головними сполучними словами; складнопідрядні речення з роздільною паузою.
Ця класифікація не набула поширення, оскільки зводить характеристику складнопідрядних речень головним чином до аналізу підрядних сполучників та сполучних слів, ігноруючи інші конструктивні ознаки речення. Сполучники є неоднорідними і щодо своєї семантики: якщо одні з них (семантичні) чітко виражають семантико-синтаксичні відношення між частинами складнопідрядного речення, то інші виконують лише власне синтаксичну функцію – приєднують підрядну часину до головної. Тому у випадку використання асемантичних сполучників визначення семантико-синтаксичних відношень у складнопідрядному реченні без урахування лексичного наповнення підрядної частини є неможливим.
Структурно-семантична класифікація. Стала популярною в другій половині XX ст. Розглядає речення як єдине структурно-семантичне ціле. Вона враховує: до чого відноситься підрядна частина (до окремого слова, словосполучення чи до головної частини в цілому); якими формально-граматичними засобами підрядна частина приєднується до головної; які змістові відношення наявні між частинами складнопідрядного речення. Учені по-різному підходять до зазначених критеріїв, інколи застосовуючи й інші. Єдиної класифікації складнопідрядних речень у сучасному мовознавстві нема донині.
Загальних принципів цієї класифікації дотримуються русисти В. Бєлошапкова, В.Бабайцева, Л. Максимов, Н. Валгіна, україністи І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська, А. Загнітко, В.Кононенко, вносячи при диференціації типів складнопідрядних речень певні корективи.
Семантико-структурні типи складнопідрядних речень
З урахуванням семантико-структурних ознак виділяють кілька типів складнопідрядних речень: з підрядними означальними (атрибутивними); з підрядними з’ясувальними; з підрядними місця; з підрядними часу; з підрядними способу дії, міри і ступеня; з підрядними порівняльними; з підрядними причини; з підрядними мети; з підрядними умови; з підрядними допусту; з підрядними наслідку.
К.Шульжук, І.Вихованець та деякі ін. відносять сюди щекілька типів складнопідрядних речень: з підрядними супровідними; складнопідрядні речення із зіставними відношеннями між частинами; складнопідрядні речення з пояснювальними відношеннями між частинами.
Складнопідрядні речення з підрядною означальною частиною. Це такі речення, в яких підрядна частина відноситься до члена речення головної частини, вираженого іменником (субстантивованим словом), і вказує на ознаку предмета. Підрядна частина відповідає на питання який? яка? яке? які? і або характеризує предмет, або розкриває його ознаку. Приєднуються підрядні частини до головних за допомогою сполучників що, щоб, як, ніби, нібито та сполучних слів який, чий, котрий, що, де, куди, звідки, коли.
Напр.: Люблю народ, силу якого ніхто не зломить (П.Воронько); Справжня любов народжується тільки в серці, яке пережило турботу про долю іншої людини (В.Сухомлинський); Стали спускатися в темний яр, звідки повіяло холодом і проваллям (Григорій Тютюнник).
Займенниково-означальні речення. Становлять займенниково-співвідносний тип. До складнопідрядних речень з підрядними означальними їх відносять умовно, оскільки підрядні не означають займенника, а розкривають його зміст, конкретизують його значення, напр.: Хто з злом не бореться, той людей не любить (І. Франко); Він такий, що в неозорім полі уночі обійде хуртовину (Леся Українка). У першому реченні підрядна частина розкриває зміст підмета-займенника той, у другому – іменну частину складеного присудка такий.
Особливістю цих конструкцій є те, що займенник у головній частині конструктивно обов’язковий. Щодо головних членів речення, то за умови двоскладності підмет і присудок є конструктивно обов’язковими (за винятком функціонування «фіктивного» підмета в головних реченнях типу Очевидно те, Показово те, Відомо те). Тому речення такого типу завжди є займенниково-означальними.
Іменну частину складеного присудка, виражену займенником, з речення вилучити не можна; підмет-займенник інколи може не вживатися. Тому речення типу Щасливий, хто сни має милі (Леся Українка) визначають як складнопідрядне з підрядним з’ясувальним, а речення Щасливий той, хто сни має милі – як складнопідрядне займенниково-означальне. Невживання підмета-займенника в першому реченні не означає, що він не потрібен: головне речення двоскладне, неповне; отже, підмет конструктивно обов’язковий.
Додаток-займенник не завжди необхідний у реченні. Якщо його легко можна вилучити і зміст речення при цьому не зміниться, то підрядне речення буде з’ясувальним, оскільки цей займенник уживається лише для увиразнення, виділення підрядного речення, напр.: Дедалі скульптор все більше переконувався в тому, що мусить негайно виїхати звідси (О. Гончар). У цьому реченні додаток в тому не є обов’язковим, тому підрядна частина – з’ясувальна. Коли ж додаток, виражений займенником, є обов’язковим у складі головної частини, складнопідрядне речення визначаємо як займенниково-означальне, напр.: Безмежна вдячність тим, хто здобув Перемогу, живе і довічно житиме в наших серцях (В. Козаченко).
Співвідносними словами в головній частині виступають вказівні займенники той, такий, означальні весь, всякий, кожний, заперечні ніхто, ніщо, неозначені дехто, дещо, хтось, щось. Підрядні частини приєднуються до головних сполучними словами хто, що, який, чий, котрий, сполучниками що, як, мов, немов, ніби, нібито, наче, неначе, щоб, напр.: Сюди сходилися всі, хто хотів прогулятися чи почути останні новини (Петро Панч); Цей мис залишався в пам’яті кожного, хто хоч раз бачив його (Д. Ткач); А день такий, що тільки жить і вірити (Б. Олійник).
Який Сава, така й слава (Народна творчість); Слава ніколи не приходить до тих, хто шукає її ради особистого возвеличення на давно уже прокладених дорогах (І. Цюпа); Що минуло, те вже не вернеться (Леся Українка).
Складнопідрядні речення з підрядною з’ясувальною частиною. Це такі одночленні речення, в яких головна частина є семантично і структурно неповною, а підрядна компенсує цю неповноту і відповідає на відмінкові питання хто? що? кого? чого? тощо. У складнопідрядних із підрядними з’ясувальними підрядна частина приєднується до головної сполучниками що, як, ніби, мов, наче, чи та ін., сполучними словами який, хто, що, котрий, чий, де, куди, звідки, коли, як, скільки, чому тощо.
Напр.: Чи й справді необхідно, щоб жінка була мужня? (Костенко); Мати любила, щоб снопи були гарними, як діти (Ст.). Він ніколи не бачив, щоб дорослі плакали з голоду (М. Коцюбинський); Спинюся я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй (Костенко); Мені снилось, ніби я літаю (Т. Шевченко); Батько мріяв, щоб було доволі хліба на селянському столі (Л. Забашта).
Синкретичними (що поєднують у собі ознаки підрядних присубстантивно-означальних та з’ясувальних) є речення, що пояснюють у головній частині іменники (здебільшого віддієслівні) типу думка, звістка згадка, надія, чутка, напр.: Чутка, що на сходку прийдуть робітники з міста, ще більше розворушила селян (Петро Панч); Може виникнути думка, що і предикативний зв’язок має характер прислівного зв’язку (І. Вихованець).