Соціально-економічний потенціал, як показник економічної потужності регіону відграє величезне значення в розвитку економіки - особливо в даний період його розвитку існує необхідність в створенні економічних, господарських, виробничих, соціальних і ін. умов і можливостей для більш прогресивного розвитку економіки за рахунок якісних чинників зростання.
Деякі фінансисти визначають економічний потенціал як здатність соціально-економічної системи регіону за рахунок використання власних регіональних ресурсів забезпечити досягнення у межах відособленої підсистеми держави і національної економіки (регіону), довгострокового, стійкого економічного зростання, що дозволяє гарантувати населенню регіону рівень життя, відповідний стандартам розвинених країн світу.
Разом з цим визначенням в економічній літературі потенціал регіону розглядається також як здатність наявних ресурсів даного регіону приносити доходи різним економічним суб'єктам в певний період часу. Ця здатність можебути і не реалізована, тому потенціал – імовірнісна категорія.
Для оцінки об'ємів економічного потенціалу доцільно виділяти такі поняття, як використаний і невикористанийекономічний потенціал. Перший можна ототожнювати з економічними ресурсами регіону і оцінювати через його об'єм,відбиваний у фінансовому балансі регіону. Невикористана частина економічного потенціалу пов'язана з оцінкою тієїчастини ресурсів регіону, яка тільки може бути залучена в оборот протягом певного періоду часу, тобто це ненереалізована частина економічного потенціалу. І тут проблема полягає в тому, коли і які ресурси регіону можна іпотрібно використовувати .
В цілому коло визначень економічного потенціалу надзвичайно широке – від досить вузького його розуміння, як річного обсягу виробництва продукції до таких узагальнюючих категорій, як соціально-економічна система.
При аналізі сучасних публікацій на тему оцінки економічного потенціалу можна помітити, що відбувся зміщення акценту у вивченні соціально-економічного потенціалу з ресурсного (тобто статичного) його розуміння на його динамічні характеристики. Таким чином, при оцінці економічного потенціалу, крім поелементної оцінки його складових, постає задача оцінки потенціалу економічної системи в цілому, що розуміється як здібність саме до саморозвитку, а не здібність до максимального випуску.
З цієї точки зору правомірно визначити соціально-економічний потенціал як сукупність ресурсів і властивостей, які визначають можливості стійкого і ефективного функціонування соціально-економічної системи в зовнішніх умовах, що змінюються.
Для визначення рівня розвитку в світовій економіці використовується показник виробництва ВВП на душу населення, виходячи з того, що рівень розвитку – це категорія довготривала стратегічна і багатоаспектна і її слід визначати перш за все на основі даних про об'єм і структуру накопиченого економічного потенціалу, включаючи основні фонди, інфраструктурні системи, кадровий потенціал, науково-технічний потенціал. При поступальному розвитку економіки, цей потенціал реалізується у ВВП. При цьому, чим вище потенціал, тим, як правило, більше продукту проводиться на душу населення.
Проте в умовах кризового розвитку ця залежність в окремі періоди часу може порушуватися, і, отже, на основі тільки одного показника, що характеризує масштаби виробництва, не можна з упевненістю судити про рівень розвитку регіону.
Сутність соціально-економічного потенціалу на регіональному рівні випливає з єдності економічної та соціальної політики. Серед вихідних компонентів особливо вирізняються природа, людина та виробництво. А рівень, структура, динаміка матеріального виробництва визначають соціально-економічні можливості.
Тому, підводячи підсумок, вважаємо, що соціально-економічний потенціал регіону можна розглядати як можливість системи ресурсів (природно-ресурсний, демографічний, науково-технічний, виробничий, науковий, рекреаційний, інформаційний, соціально-культурний потенціал) регіону забезпечувати суспільство необхідними продуктами за для задоволення його потреб при ефективному використанні наявних ресурсів.