Економічні закони і закономірності розміщення виробництва, їх об’єктивний характер.

Регіон як об’єкт дослідження.

Поняттю “регіон” приділяється багато уваги й у сучасній вітчизняній економічній, географічній і містобудівнійлітературі. Найчастіше вживаними критеріями для формування поняття “регіон” є:

• географічні (розташування, величина території і кількість населення);

• виробничо-функціональні (специфіка переважних видів діяльності);

• містобудівні (характер забудови об'єктів виробничої діяльності, житла й обслуговування);

• соціологічні (норми спілкування, поводження).

Така розмаїтість критеріїв утрудняє повне розкриття сутності регіону в одному визначенні. Адже регіон повинен розглядатися одночасно і як елемент територіальної організації національного господарства, іяк елемент системи розселення, і як елемент соціальної організації суспільства — місця всіх сфер життєзабезпечення й життєдіяльності людини.

Як соціально-економічна система регіон може бути представлений сукупністю п’яти основних підсистем, до яких відносяться: системовідтворююча база, системообслуговуючий комплекс, екологія, населення, інфраструктура ринку.

Отже, ґрунтуючись на вищесказаному, можна взяти за основу наступне визначення регіону. Регіон — це територія у межах адміністративних кордонів країни, що характеризується: комплексністю, цілісністю в спеціалізації і керованістю, тобто наявністю політико-адміністративних органів керування.

Регіон можна вважати реально існуючим, якщо він формує організаційну основу для економіки. У загальномузначенні можна припустити, що економічний регіоналізм являє собою сукупність процесів відтворення, що базуються на специфіці територіальної структури економіки, культурних форм, природних і трудових ресурсів. Становлення цілісних механізмів і структур відтворення у процесі розвитку породжує регіони різного рівня складності, які можуть локалізуватися на тих або інших ділянках території.

Економічні закони і закономірності розміщення виробництва, їх об’єктивний характер.

Поступовий перехід до нових, переважно ринкових принципів господарювання, що здійснюється в Україні, спричиняє до істотних зрушень в самих методологічних підходах до наукового обгрунтування закономірностей, принципів та факторів розміщення продуктивних сил. За будь-яких соціально-економічних умов процес розвитку і розміщення продуктивних сил опосередковується дією певних економічних законів, які виражають об’єктивні, істотні, необхідні та постійно відновлювані взаємозв’язки і взаємозалежності в процесі виробництва, розподілу й споживання матеріальних. Економічні закони характеризують об’єктивні відносини (тобто такі, що не залежать від волі окремих людей), які проявляються лише в процесі суспільно корисної трудової діяльності. Саме в цьому полягає їх головна відмінність від законів природи.

Відповідно до загальноприйнятої класифікації економічні закони поділяються на загальні, притаманні досить великій сукупності суспільних явищ, і специфічні. На формування і розвиток продуктивних сил найбільший вплив мають такі загальні економічні закони: економії часу, суспільного поділу праці, концентрації виробництва, комплексного та пропорційного розвитку виробництва, адекватності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил.

Сучасний світовий розвиток продуктивних сил характеризується істотним посиленням внутрі- та міжрегіональної інтеграції. Внутрірегіональна інтеграція, що зумовлена географічною цілісністю регіону, розвивається переважно на основі економічних взаємозв’язків між усіма елементами його господарського комплексу. Внаслідок цього формується цілісна інтегрована господарська система або єдиний регіональний економічний простір. Міжрегіональна економічна інтеграція розвивається на базі територіального поділу праці, оскільки спеціалізація регіонів, їх певне територіальне відокремлення потребує встановлення й поглиблення економічних міжрегіональних зв’язків.

Розвиток інтеграційних взаємозв’язків та комплексне вдосконалення розміщення об’єктів виробничого і невиробничого призначення повинні спричинити до зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів. Саме на це спрямовуються і заходи державної регіональної політики. Разом з тим між регіонами існують істотні відмінності, зумовлені різним природно-ресурсним потенціалом, структурою економіки, соціально-економічними умовами розвитку. Отже, зближення рівнів економічного і соціального розвитку регіонів вимагає надзвичайно великих зусиль в несприятливих економічних умовах, коли гостро відчувається нестача матеріальних і фінансових ресурсів.

В економічній і економіко-географічній літературі мають місце різні трактування сутності закономірностей розміщення продуктивних сил. Існують твердження про те, що загальні економічні закони у конкретному, економічному середовищі проявляються як закономірності. Наводяться такі аналогії: закон суспільного поділу праці у просторовому аспекті постає як закономірність територіального поділу праці; закон концентрації виробництва — як закономірність територіальної концентрації виробництва тощо [8, c. 20]. Нині домінує точка зору, згідно з якою економічні закони і закономірності розміщення продуктивних сил за своєю суттю є поняттями одного порядку.

Як економічні закони, так і закономірності відображають сталі зв’язки між усіма елементами продуктивних сил певного економічного простору, а тому є необхідним теоретико-методологічним підгрунтям для вирішення практичних завдань. Всебічне вивчення закономірностей розміщення і розвитку продуктивних сил дозволяє відтворювати й раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал регіонів, оптимально розміщувати підприємства різних галузей економіки, виробничу та соціальну інфраструктуру.

Поиск по сайту: