Сільськогосподарський та аграрнопромисловий комплекси

***

Сільське господарство- це сукупність технологічно пов'язаних галузей (рослинництво і тваринництво), метою діяльності яких є виробництво продовольчої продукції та сировини для подальшої промислової переробки (насамперед, для харчової та легкої промисловості). Ця сфера виробничої діяльності має тісні виробничо-технологічні та економічні зв'язки з багатьма галузями господарства:

а) з постачання сировини для харчової, легкої та хімічної промисловості;

б) з безпосереднього використання продукції машинобудування (сільськогосподарська та автотранспортна техніка), хімічної (мінеральні добрива, засоби захисту рослин, штучні матеріали), паливно-енергетичної, лісової та деревообробної промисловості та інших галузей;

в) з виробничого забезпечення своєї діяльності - заготівлі та зберігання продукції, торгівлі, ремонтних робіт, будівництва та інших видів виробничої інфраструктури;

г) з невиробничого забезпечення своєї діяльності - житлове будівництво, торгівля та громадське харчування, пасажирський транспорт, побутове та медичне обслуговування, освіта, культура, управління.

Сільське господарство має свою якісну визначеність та специфіку, які суттєво впливають на характер його розвитку взагалі та територіальної організації зокрема. По-перше, в сільськогосподарському виробництві земля використовується одночасно як основний засіб виробництва і як предмет праці. В цьому розумінні земля є просторово обмеженою, вона не може заново створюватись або збільшуватись, замінюватися або переміщатися в просторі. По-друге, робочий період в сільському господарстві не співпадає з часом виробництва, який чітко поділяється на два періоди:

а) безпосередньої діяльності (впливу) людини, спрямованої на забезпечення життя рослин і тварин;

б) період здійснення виробництва за рахунок природних процесів.

Таке неспівпадання приводить до сезонності функціонування

сільського господарства і, як наслідок, переробних галузей - цукрової, консервної та інших галузей. По-третє, ця галузь жорстко залежить від територіальних поєднань природних умов та ресурсів, які визначають структуру, спеціалізацію, рівні розвитку, інтенсивності, ефективності виробництва. По-четверте, для сільського господарства характерний сильний вияв ознак територіальності та комплексності (просторове розосередження, тісні виробничі взаємозв'язки та збалансованість між виробництвами та галузями).

Вплив природних умов знаходить відображення в територіальних відмінностях структури посівів. Розвиток і розміщення виробництва має наступні особливості:

Зернові культури:

1. озима пшениця (частка в структурі посівів - 20-30%, врожайність - 25-40 ц/га, поширення - степові та південні лісостепові області);

2. ячмінь (10-15%, 20-30 ц/га, поширений повсюдно, особливо в степових та лісостепових областях);

3. кукурудза (7-10%, 25-30 ц/га, північ та центр степової, південь лісостепової зони).

4. Технічні культури:

5. цукрові буряки (5-8%, 250-300 ц/га, лісостеп, південь Полісся та північ степу);

6. соняшник (4-7%, 14-16 ц/га, степова та південь лісостепової зони);

7. льон-довгунець (7-8 ц/га, поширений у поліських областях).

8. Інші культури:

9. картопля (3-5%, 80-100 ц/га, поліські області);

10. овочівництво, садівництво, виноградарство (переважно південні області та Закарпаття);

11. кормові культури - кормові коренеплоди, кукурудза та силос, однорічні та багаторічні трави.

12. Скотарство (велика рогата худоба):

13. м'ясо-молочного напряму (в південних та центральних регіонах);

14. молочно-м'ясного напряму (в північних та приміських регіонах).

Свинарство (розвинуте повсюдно, підвищена концентрація в приміських зонах).

Птахівництво (розвинуте повсюдно, підвищена концентрація в приміських зонах).

Інші галузі - вівчарство (південні та карпатські області), конярство (карпатські та поліські області), бджільництво, шовківництво, звірівництво, рибне господарство.

Територіальне поєднання сільськогосподарських галузей та виробництв виступає основою утворення різних за змістом та масштабом елементів його територіальної організації. В Україні сформувались зональні (поліський, лісостеповий, степовий, передгірний) та приміські агротериторіальні комплекси(АТК).

Поліський тваринницько-льонарсько-картопляний АТК: галузі спеціалізації виробництво яловичини, молока, льону-довгунця, картоплі; допоміжні галузі - зернове господарство, птахівництво, хмільництво, буряківництво. Проблеми: поглиблення спеціалізації господарств відповідно до виробничих типів, радіоактивне забруднення сільськогосподарських земель.

Лісостеповий тваринницько-зерново-буряковий АТК: галузі спеціалізації -молочно-м'ясне та м'ясо-молочне скотарство, вирощування цукрового буряку, зернове господарство, м'ясо-сальне свинарство; допоміжні - виробництво соняшнику, картоплі, птахівництво, овочівництво. Проблеми: надмірна концентрація посівів буряків на крутих схилах (сприяє швидкій ерозії), збільшення потужностей переробних підприємств цукрової, борошномельної, плодоовочеконсервної промисловості.

Степовий тваринницько-зерново-соняшниково-овочево-плодовий АТК: галузі спеціалізації - молочно-м'ясне та м'ясо-молочне скотарство, м'ясо-сальне свинарство, вівчарство та птахівництво, зерно, соняшник, виноград, овочі, плоди. Проблеми: збільшення виробництва плодів, поглиблення спеціалізації на виробництво овочів, сильних та твердих сортів озимої пшениці.

Кримсько-Карпатський переважно тваринницький АТК: вівчарство, м'ясо-молочне скотарство. Гірські райони Криму - виноградарство і плодівництво, ефіроолійні культури, тютюн. Північне передгір'я Карпат - зернові, льон-довгунець, картопля, цукрові буряки, хміль, овочі. Закарпатські райони - виноград, картопля, овочі, плодово-ягідні культури, тютюн. Проблема: спеціалізація сільського господарства повинна формуватись у відповідності до рекреаційної спеціалізації цих територій.

Приміські АТК формуються для задоволення продовольчих потреб великих міст та міських агломерацій (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Кривий Ріг). Спеціалізація - молочне та молочно-м'ясне скотарство, овочівництво, плодівництво, птахівництво, картоплярство. В територіальній структурі приміських АТК спостерігається поясність: І пояс (15-20 км від міста) - овочівництво закритого ґрунту, м'ясне свинарство, виробництво дієтичних яєць; II пояс (30-80 км) - молочно-м'ясне скотарство, овочівництво відкритого ґрунту, раннє картоплярство, м'ясне птахівництво; III пояс (понад 80 км) - молочно- м'ясне скотарство, овочівництво, м'ясо-сальне свинарство, зернове господарство.

Агропромисловий комплекс.Розвиток продуктивних сил зумовлює поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств, зростання концентрації виробництва, урізноманітнення та зміцнення взаємозв'язків між сільськогосподарськими та промисловими підприємствами з переробки сировини, матеріально-технічного забезпечення. Виробничо-технологічне та організаційно-управлінське об'єднання сільськогосподарських, промислових, заготівельних, транспортних підприємств з метою ефективного виробництва сільгосппродукції, її заготівлі, зберігання, промислової переробки та доведення до споживача знаходить вираз у процесі агропромислової інтеграції. Характерними ознаками цього процесу є відособлення виробничих функцій і стадій технологічного процесу, спеціалізація, кооперування підприємств, концентрація виробництва певного (економічно найбільш ефективного) виду продукції.

Розрізняють два види агропромислової інтеграції. Вертикальна - поєднання підприємств, що здійснюють послідовні стадії виробничо- технологічного процесу, включаючи виробництво сільськогосподарської продукції, її промислову переробку та реалізацію. Горизонтальна інтеграція - це територіальне поєднання сільськогосподарських підприємств, що виробляють однорідну продукцію.

Агропромисловий комплекс (АПК) України включає до свого складу такі технологічно та організаційно взаємопов'язані групи виробництв:

1. сукупність сільськогосподарських галузей, що виробляють рослинницьку та тваринницьку продукцію і, таким чином, виступають основою технологічного процесу в АПК;

2. промислові підприємства, що переробляють сільськогосподарську сировину;

3. галузі машинобудування, хімічної промисловості, що забезпечують агропромисловий комплекс засобами виробництва;

4. заготівельно-збутові та транспортні підприємства;

5. науково-дослідні та проектні установи, навчальні заклади.

Територіальна спеціалізація - переважаюче виробництво одного або

декількох видів продукції на певній території у відповідності з найбільш сприятливими природними та соціально-економічними передумовами. Уявлення про територіальну спеціалізацію може дати аналіз товарної продукції сільськогосподарських підприємств. Галузі спеціалізації мають підвищену питому вагу в структурі товарної продукції в порівнянні з неспеціалізованими галузями. Кількісний вираз територіальної спеціалізації можна одержати шляхом розрахунку індексу спеціалізації за формулою:

Високого рівня розвитку в Україні набули такі спеціалізовані комплекси: цукробуряковий, плодоовочеконсервний, олійно-жировий, виноградарсько-виноробний,льонопромисловий, ефіроолійний, м'ясопромисловий, молочнопромисловий, птахопромисловий.

Транспортний комплекс

***

Транспорт.Транспорт - важлива сфера інфраструктурного забезпечення населення і господарства країни. Переміщення вантажів та людей є і процесом виробництва, і продукцією транспорту. Він не створює нової, продукції, а тільки переміщує створену іншими галузями матеріального виробництва, тобто продовжує виробництво в сфері обігу, що збільшує її вартість на величину транспортних затрат.

Транспорт є великим споживачем палива (біля 25% всього палива, що виробляється, витрачається на силові установки транспорту), електроенергії, мастила, металу, гуми та інших матеріалів. Робота транспорту залежить від специфіки окремих галузей господарства, їх функцій та особливостей вантажу, котрий перевозиться. За розмірами перевезень всі галузі господарства ділять на дві групи: 1) з відносно великими і 2) з невеликими перевезеннями сировини, палива, допоміжних матеріалів та готової продукції. З огляду на це виділяють високотранспортабельні (руди, метали, зерно, цукор, будматеріали та ін.) вантажі, які повністю використовують вантажопідйомність засобів транспорту, і малотранспортабельні (автомобілі, сільськогосподарська техніка, меблі, спеціальні великогабаритні вантажі), які не повністю завантажують транспортні засоби, що викликає додаткові витрати. З метою скорочення транспортних затрат виробництво такої продукції розміщують ближче до споживача.

Україна має потужну транспортну систему, до складу якої входять залізничний, автомобільний, річковий, морський, авіаційний, трубопровідний транспорт спеціального призначення. Основні фонди транспорту складають біля 20% основних фондів держави, а частка транспорту в національному доході складає 4,7%. За останні роки відбулось суттєве скорочення вантажообігу в результаті загального зниження економічної активності, об'єм пасажирообігу в останні три роки збільшується.

Залізничний транспорт. В Україні виключно важлива роль належить залізницям - універсальному транспорту великих відстаней, високих швидкостей, великої вантажопідйомності, надійному, безперебійному у всі пори року, з низькою собівартістю перевезень. Розміщення залізниць тісно пов'язане з розміщенням промислового та сільськогосподарського виробництва.

Крупними залізничними вузлами є Харків, Київ, Львів, Дніпропетровськ, Лозова, Дебальцеве, Бахмач.

Найбільшими вантажонапруженими напрямками є Донбас - Центр Росії (вивозиться вугілля, метал, продукція хімічної промисловості, ввозиться - ліс, машини, будматеріали). Значну роль у вантажопотоках має лінія Донбас-Кривий Ріг, а потім в Центр та Північний Захід Росії, Прибалтику. Вагомий внесок до вантажообігу залізниць України приносить напрямок Донбас -Волгоград. Південь України зв'язується з Північним Кавказом залізничною поромною переправою через Керченську протоку.

Важливою проблемою в плані інтегрування України до європейської єдиної залізничної системи є приведення ширини української залізничної колії (1524мм) до європейського стандарту (1435мм), як у найближчих сусідів на Заході (Польща, Угорщина). Слід також включитися в програму будівництва швидкісних залізниць (швидкість 250-300 км/год).

Залізничний транспорт працює на межі можливостей, бо не створені достатні резерви пропускних, провідних і переробних потужностей, а виробнича база фізично і морально застаріла.

Автомобільний транспорт - масовий та повсюдний вид транспорту, яким перевозять вантажі та пасажирів на малі та середні відстані. Він має велике значення при підвезенні вантажів до залізничних станцій, річкових, морських та аеропортів. Характерною рисою є його маневреність та зручність.

Автомобільний транспорт розвивався рівномірно по всій території України. Райони найбільш інтенсивних перевезень - Донбас, Придніпров'я, Крим, Київська область, західні області; тут також і найгустіша мережа автошляхів.

Вишукуються можливості створення мережі комерційних автотранспортних шляхів із сучасними технічними характеристиками, які б з'єднували Західну Європу з Україною. Втілення цього проекту передбачає будівництво транс'європейської автомагістралі з Атлантики (Лісабон) через Мадрид, Марсель, Турин, Трієст, Будапешт до Києва (і далі через Росію і Казахстан до Китаю). Передбачається будівництво мосту, що з'єднає Крим з Кубанню.

Автомобільно-транспортний комплекс вимагає значного оновлення, розвитку, оптимізації структури парку за вантажопідйомністю, типами кузова і двигуна. Тенденція розвитку приватного підприємництва і фермерства вимагає більшої гами малотоннажних автомобілів вантажопідйомністю 0,6-2,0 т з різним обладнанням та дизельними двигунами.

Повітряний транспорт виконує роботу з перевезення пасажирів, термінових вантажів та пошти. В загальних перевезеннях всіх видів транспорту внесок повітряного транспорту незначний і складає в перевезеннях пасажирів - 0,03%, вантажів - 0,04%. Довжина авіатрас України - 93 тис. км. Авіапоштою обслуговуються обласні центри, біля 50% райцентрів.

Повітряний транспорт представлений об'єднанням "Авіалінії України", що включає 27 авіазагонів, 105 аеродромів та підприємств по ремонту авіатехніки. Зросла роль міжнародних перевезень; відкриті лінії в США, Канаду, Ізраїль, Німеччину, Польщу, Австрію.

Зміцнюються авіазв'язки України з багатьма країнами світу: США, Ізраїлем, Німеччиною, Туреччиною, Фінляндією, Великобританією та ін. Міжнародні аеропорти є в Києві (Бориспіль), Львові, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Сімферополі. Польоти здійснюються у 80 країн світу. Для перевезення пасажирів характерна сезонна нерівномірність. Основні авіалінії обслуговують турбореактивні та турбогвинтові літаки ТУ-144, ТУ-154, ІЛ-18 (швидкість 900 км/год. і більше), з'являються американські "Боїнги". На міжобласних та внутріобласних лініях використовуються літаки АН-24. Випробувальні польоти зроблено на надсучасному українському літаку АН-70.

Літаки та вертольоти використовуються в сільському господарстві, для аерофотографування, при проведенні проектно-пошукових робіт, при гасінні лісових пожеж.

Перевагами повітряного транспорту є значна технічна швидкість, здатність долати природні перешкоди (гори, ліси, моря) та зв'язувати такі місця, які не спроможний зв'язати жодний вид транспорту, цілорічність (відносна) функціонування.

В процесі інтеграції в європейські структури необхідно докорінно реконструювати міжнародні аеропорти, постійно оновлювати парк літаків сучасними машинами. Технічне оновлення повітряного флоту передбачається літаками ТУ-204, ТУ-154 М, ЯК-42, ІЛ-114, "Боїнг-747".

Морський транспорт. За багатьма техніко-економічними показниками морський транспорт переважає інші: найбільша одинична швидкість, практично необмежена пропускна здатність морських шляхів, порівняно невеликі питомі капіталовкладення, невеликі затрати енергії на перевезення вантажів.

Його розвитку сприяє приморське положення України, бо є можливість через протоки Босфор і Дарданелли виходити до Середземного моря і Атлантичного океану (здійснювати зв'язки з країнами Південної Європи, Близького Сходу, Африки).

На території України розташовано 18 портів, що включають 175 перевантажних комплекси, 8 судноремонтних заводів. Судна морських пароплавств України заходять в понад 450 портів близько 100 країн світу. На Чорному морі діє одна з найбільших у світі поромних переправ Іллічевськ - Варна (Болгарія), на якій постійно працює 4 потужних пороми. У найближчій перспективі у великих портах буде введено в дію 2 потужних термінали: нафтовий - в Одесі, з переробки штучних вантажів - в Миколаєві.

Річковий транспорт відіграє важливу роль у внутрірайонних та міжрайонних зв'язках України. В порівнянні з іншими видами транспорту, він має недоліки (менша швидкість руху, обмежений період навігацій, природну заданість напрямків річкових шляхів), та переваги (нижча собівартість і значний об'єм перевезень вантажів та пасажирів, значно менші капіталовкладення на будівництво 1 км шляху).

Дніпро зв'язує в єдине ціле різні за своєю природою та спеціалізацією економічні райони України, встановлює меридіональні зв'язки та забезпечує зручний вихід до моря.

Особливе значення має Дунай - найвигідніший шлях виходу до Західної та Східної Європи, можливість підтримувати вантажообіг з придунайськими країнами - Румунією, Болгарією, Югославією, Хорватією, Угорщиною, Словаччиною, Австрією, Німеччиною. Більшість перевезень в цьому напрямку здійснює Українське Дунайське пароплавство.

З введенням в дію в Німеччині судоходного каналу Рейн-Майн-Дунай Україна сполучилась річковими артеріями з країнами узбережжя Північного моря.

Трубопровідний транспорт - вузько спеціалізований вид неперервного, надійного передавання на велику відстань рідких, газоподібних або твердих (переважно сипучих) вантажів по трубопроводах під тиском. По трубопроводах транспортується газ, нафта і нафтопродукти, етилен, аміак, тверді матеріали. Даний вид транспорту може функціонувати в будь-яких кліматичних умовах; завдяки широкій механізації та автоматизації забезпечується висока продуктивність, мінімальні втрати при транспортуванні, витрачається менше палива та енергії, низька собівартість перевезень. Трубопроводи прокладаються між будь-якими пунктами, причому по найкоротших напрямках. Все це дозволяє транспортувати вантажі в 2-3 рази дешевше ніж залізницею чи водними шляхами.

Розрізняють магістральні та промислові трубопроводи. Магістральні - це трубопроводи, по яких транспортуються продукти від місць видобутку або виробництва до місць переробки і споживання; промислові - транспортують вантажі в межах виробничого підприємства для продовження технологічного процесу.

Проектна потужність газотранспортної системи дозволяють щорічно транспортувати в Європу 130-150 млрд. м ³ та 80 млрд. м ³ для українських споживачів. Через Україну транспортується понад 100 млрд. м ³ газу, що приносить прибуток до 1 млрд. дол. США.

Газотранспортна система має у своєму складі 33,5 тис. км магістральних газопроводів, 122 компресорних цехи, обладнаних 805 газоперекачуючими агрегатами. В експлуатації строком від 30 до 45 років знаходиться 2,8 тис. км газопроводів діаметром 800 мм та менше. До 10 років експлуатується близько 10 тис. км більших діаметрів, а 4,2 тис. км мають діаметр до 1400 мм.

PAT "Газпром", виходячи із своїх перспективних планів, надає перевагу такому розвитку транзитних газопроводів України, який забезпечить збільшення транзиту російського газу до Туреччини та країн Балканського півострова.

Продуктопроводи представлені аміакопроводом Тольятті (Росія) - Горлівка -Одеса та етиленопроводом Тісауйварош (Ужгород) - Калуш. Протяжність нафтопродуктопроводів - 4,5 тис. км.

Міський пасажирський транспорт в Україні представлений метрополітеном, трамваями, тролейбусами, автобусами, автомобілями-таксі, фунікулерами.

Найбільша мережа міського транспорту в столиці - м. Київ (експлуатаційна довжина тролейбусних ліній понад 300 км, трамвайних - біля 300 км, колії метро - біля 40 км), в обласних центрах - Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі ін. Загальна довжина тролейбусних ліній складає 4,3 тис. км, трамвайних - 2,2 тис. км.

Електронний транспорт - мережа ліній електропередач (система кабелів та допоміжних пристроїв) призначена для передавання та розподілу електричної енергії від електростанції до споживача. Розрізняють кабельні (підземні та підводні) і повітряні лінії електропередач (кабелі підвішені над землею або водою).

В експлуатації знаходяться більше 1 млн. км ліній електропередач всіх класів напруги та близько 3000 км теплових електромереж.

Будівельний комплекс.

***

Будівельний комплекс включає виробництво будівельних матеріалів, капітальне будівництво та галузі, які їх обслуговують.Його складові надзвичайно різняться за продукцією, умовами і знаряддями праці, зв язками тощо. Рівень розвитку будівельного комплексу впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей господарства країни, розміщення і регіональний розвиток продуктивних сил.

Промисловість будівельних матеріалів є найважливішою складовою будівельного комплексу. Вона має багатогалузевий характер, включає: а) галузі видобувної промисловості (природний камінь і нерудні матеріали); б) переробної промисловості (збірний залізобетон, азбестоцементні вироби тощо); в) змішані підгалузі, що поєднують видобуток і переробку сировини і матеріалів.

Розміщення підприємств будівельних матеріалів і будіндустрії має такі особливості: а) тяжіння до джерел сировини у зв язку з низькою транспортабельністю сировини та її значними витратами при виготовленні продукції (цементні, гіпсові, вапнякові, нерудні, покрівельні та інші підприємства); б) тяжіння до регіонів споживання (заводи збірного залізобетону, бетону, розгинів, комбінати крупнопанельного домобудування тощо).

Промисловість будівельних матеріалів об єднує кілька тисяч підприємств, розташованих в усіх областях України. Найбільшими центрами цієї галузі є Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь. Особливо важливими підгалузями є цементна промисловість, виробництво будівельних конструкцій і деталей.

Цементна промисловість – матеріаломістка галузь, тому цементні заводи розміщують у районах видобування сировини. При виробництві 1 т клінкеру (напівфабрикату цементу) витрачається 1,5 т карбонатних порід (мергелю,доломіту, вапняків, крейди) і майже 0,5 т глини. У Донбасі залягають високоякісні карбонатні породи, тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України – Амвросіївський (5 заводів і 4 кар єри), Краматорський, Єнакіївський цементні комбінати. Донецька область за виробництвом цементу посідає перше місце в Україні, Дніпропетровська – друге, Харківська (Балаклія) – третє. Потужні цементні заводи розташовані в Кривому Розі, Дніпродзержинську і Дніпропетровську. Цементні заводи в західних областях виробляють третину цементу України. Найбільші заводи зосереджено у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам янець- Подільський) областях. Порівняно менше виробляють цементу на півдні країни, хоча тут є високоякісна сировина. На території південних областей України працюють Бахчисарайський (Автономна Республіка Крим), Ольшанський (Миколаївська область), Одеський та інші заводи. Цемент завозять у Сумську, Чернігівську, Київську, Херсонську, Черкаську область, хоча на їхніх територіях є багато цементної сировини і умови для виробництва високомарочного портланд-цементу. Експорт цементу в останні роки дещо зріс. Найбільшими імпортерами цементу є Білорусь, Литва, Молдова та ряд країн далекого зарубіжжя.

Серйозною проблемою експортної діяльності підприємств промисловості будівельних матеріалів України є організація поставок готової продукції за кордон. Такі матеріали, як граніт, каолін, графіт, глина користуються високим попитом за кордоном. Розвідані запаси промислових категорій граніту на 62 родовищах України становлять 264 млн. м3. За цими запасами Україна посідає друге місце в світі після Бразилії, але за обсягом видобутку – шосте місце після Італії, США, Франції, Японії, Канади. Провідним експортером є Італія, яка поставляє на світовий ринок до 30 млн. м2 облицювальних плит на рік. В Україні їхній випуск становить лише 1,6 млн. м2. Ці плити виробляються на застарілому обладнанні й не завжди відповідають світовим вимогам. Рівень світових цін на вироби з природного каменю досить високий: вартість 1 м3 червоних гранітів 700-900 дол., сірих гранітів – 400-500, чорних лабрадоритів – 1200 дол.; облицювальних плит з граніту – 58-120 дол. за 1 м2. Українські виробники продають свою продукцію за кордон за ціною 160-200 дол. за 1 м3 гранітних блоків, а в окремих випадках – навіть за 60 дол. Зумовлено це тим, що в Україні немає чіткого контролю за використанням надр. Кожна організація відкриває своє родовище, видобуток у ряді випадків ведеться навіть вибухом, що призводить до підвищення тріщинуватості каменю і робить кар єр непридатним для використання. Крім того, через відсутність обладнання не виробляються речі, що користуються попитом як в Україні, так і за кордоном.

Ще один вид корисних копалин, що міг би приносити Україні великий прибуток у валюті – каолін . За його запасами Україна посідає перше місце у світі. Каолін (від назви місцевості у Китаї) – глиниста гірська порода білого, жовтого, бурого кольору з високою вогнетривкістю і низькою пластичністю. З первинних каолінів одержують збагачений концентрат, який використовують для виробництва фаянсу, фарфору, вогнетривів як наповнювач при виготовленні паперу, гуми, пластмас тощо. Найбільшим виробником каолінів є США – 9 млн. т на рік, що становить 40 відсотків світового видобутку; друге місце посідає Велика Британія (3,3млн. т), третє – Україна (близько 3 млн. т). Найбільшими імпортерами каоліну вважаються країни Західної Європи; найбільшими експортерами – США (понад 2 млн.т) і Бразилія (0,3 млн. т). В Україні розвідано 15 родовищ каоліну, 10 з яких експлуатуються, а 5 – перебувають у резерві. Загальні розвідані запаси каолінів становлять 4,5млрд.т. Головні родовища розташовані у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Черкаській областях. У країні є досить потужна база підприємств з видобутку і збагачення каолінів. Для власних потреб використовується 25 відсотків збагаченого каоліну, решта експортується, значною мірою у країни СНД, невелика кількість – у країни Західної Європи. Однак розробка родовищ каоліну в Україні здійснюється на застарілому обладнанні. Це не дає можливості отримати високоякісну каолінову продукцію. Через неузгодженість експортної політики та низьку якість каолінових концентратів ціна на український каолін у 10 разів нижча відсвітового рівня, який становить 300-400 дол. за 1 т.

Промисловість будівельних конструкцій і деталей об єднує підприємства з виробництва збірного залізобетону, будівельних металевих конструкцій та столярних виробів. Вони, як правило, тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, населених пунктів зі значним обсягом житлового і цивільного будівництва.

Домобудівні комбінати розміщені в усіх областях. Найпотужніші з них – у Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі. У будівництві використовується також продукція інших галузей промисловості, зокрема скляної, фаянсової, хімічної.

Будівельна база (капітальне будівництво) є однією з найбільш капіталомістких виробничих інфраструктур, її вплив на визначення темпів, масштабів і розміщення виробництва у багатьох випадках є вирішальним. Вона об єднує підрядні будівельні, монтажні, спеціалізовані організації тощо. Розвиток будівельного комплексу залежить від обсягів і темпів розвитку ряду галузей промисловості, зокрема чорної металургії, машинобудування, енергетики, промисловості будівельних матеріалів, деревообробної промисловості тощо, що зумовлює складні міжгалузеві зв язки капітального будівництва.

Готова продукція капітального будівництва – це завершені та здані в експлуатацію будови, споруди або їхні комплекси. Для її виробництва потрібні капітальні вкладення (інвестиції) – витрати на створення нових, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення діючих підприємств. До складу капітальних вкладень входять вартість будівельно-монтажних робіт, устаткування та інші витрати.

До галузей, що обслуговують будівництво, належить, передусім, важке машинобудування. Його підприємства виробляють близько 2 тис. машин, механізмів, устаткування для промислового, шляхового будівництва, меліорації земель, комунального господарства, а також добування і виробництва будівельних матеріалів (екскаватори, бульдозери, трубоукладачі, будівельні крани тощо).

Другою важливою обслуговуючою будівництво галуззю є проектно-конструкторська та пошукова діяльність . Без проектної та кошторисної документації будівництво неможливе.

Науково-дослідна діяльність – це третя галузь обслуговуючого характеру в будівництві, її завдання – вивчення закономірностей і тенденцій розвитку капітального будівництва в цілому, чинників, які сприяють його ефективності, а також обґрунтування вибору та впровадження оптимальних рішень на всіх стадіях інвестиційного процесу.

У перспективі розвиток галузей будівельного комплексу пов язаний з реконструкцією технічної бази, подальшим впровадженням механізації та автоматизації технологічних процесів, розширенням випуску нових будівельних матеріалів, ефективних збірних будівельних елементів, легких та економічних великомірних конструкцій і виробів поліпшеної якості. Важливим напрямом є комплексне використання сировини, ширше впровадження матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, забезпечення високої якості виробів для будівництва.

Територіальна організація галузей має удосконалюватися з урахуванням спеціалізації, кооперування, комбінування підприємств та міжрегіональних зв язків України, повного забезпечення обсягів будівельно-монтажних робіт.

Виробництво будівельних матеріалів супроводжується забрудненням атмосфери пилом, особливо при тонкому подрібненні та термічній обробці сировини в цементній, тальковій та ряді інших галузей.

Захист навколишнього середовища в промисловості будівельних матеріалів здійснюється за такими напрямами:

– широке використання рудничних відходів для виробництва будівельних матеріалів, що дає змогу значно скоротити спеціальні роботи з видобутку будівельної сировини;

– пиловловлювання при виробництві цементу та інших пиловидних продуктів;

– вилучення з видобутку площ сільськогосподарських угідь, цінних в естетичному відношенні ландшафтів, долин річок тощо;

– повніше використання матеріалів супутнього видобутку, вторинної сировини, шлаків та інших відходів промислового виробництва.