Термінологічний словник

Агломерація міська— форма розселення, підякою слід розуміти територіальне утворення, яке: виникає на базі великого міста (або кількох компактно розташованих міст — конурбація) і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти; вирізняється високим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв, насамперед промисловості, інфраструктурних об'єктів, наукових навчальних закладів, а також високою чисельністю населення; справляє вирішальний перетворювальний вплив на навколишнє середовище, змінюючи економічну структуру території та соціальні аспекти життя населення; має високий рівень комплексності господарства і територіальну інтеграцію його елементів. За основними характеристиками агломерації бувають різні: великі та малі, сформовані й такі, що перебувають у стадії формування, мoнo- і поліцентричні, міські, сільські, змішані тощо.

Адаптація економічна— пристосування економічної системи до нових умов господарювання, способу та якості життя.

Безвідходна і маловідходна технологія— технологія розробки родовищ мінеральної сировини, збагачення та подальшої переробки, що забезпечує видобуток із надр поряд з основними корисними копалинами побічних компонентів, а також використання видобутої маси і відходів. Сюди відносяться також технології, в яких послідовність проходження виробом різних стадій його виготовлення від сировини або напівфабрикату до готової продукції базується на процесах, що не мають або мають зовсім мало відходів.

Безробіття— переважання пропозиції вільної робочої сили над попитом на неї, їх кількісна і структурна розбіжність.

Безробітне населення— частина населення працездатного віку, тимчасово не зайнята в суспільно корисній діяльності, яка не має доходів.

Бідність— нестача грошових засобів, матеріальних ресурсів для забезпечення нормальної життєдіяльності окремої людини, сім'ї, населення регіону, країни загалом.

Будівельний комплекс— сукупність галузей матеріальноговиробництва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво або здійснюють інвестиції.

Бюджет — план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюють органи державної влади.

Валова продукція— продукція, яку обчислюють за її загальною вартістю в цінах фіксованого базового року і беруть за певний період (рік).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — макроекономічний показник статистики народного господарства, який розраховується як сукупна вартість кінцевої продукції підприємств,галузей (матеріального виробництва та сфери послуг, що знаходяться на території країни). Він включає споживчі товари, валові приватні інвестиції, урядові закупівлі товарів і послуг. ВВП — сукупний дохід, вироблений на території країни, в т. ч. та тих підприємств, які належать іноземним власникам.

Валовий національний продукт (ВНП)— дохід, що включає вартість товарів і послуг, вироблених національнимисуб'єктами (підприємствами, організаціями та приватними особами) за рік незалежно від їх територіального місцезнаходження. ВНП є важливим макроекономічним показником статистики народного господарства та індикатором обсягу виробництва в даній країні. Вартість усіх вироблених товарів і послуг у даний період вираховується в цінах фіксованого базового року. Для більшості економік різниця між ВНП та ВВП мала. Це означає або те, що доходи, одержані за кордоном, невеликі відносно ВНП, або те, що їх обсяг приблизно збалансований із сумою, отриманою іноземцями всередині даної економіки.

Вантажообіг— показник об'єму робіт, виконаних вантажним транспортом, обчислюється як добуток кількості перевезених вантажів у тоннах на відстань у кілометрах. Одиниця вимірювання — тонно-кілометр.

Виробнича інфраструктура— комплекс галузей, що надає послуги виробничого характеру, сприяє переміщенню і зберіганню сировини, палива, енергії, різних матеріалів і готової продукції, передачі інформації тощо. До неї відносять: транспорт, зв’язок, складське господарство, матеріально-технічнепостачання, інженерні споруди і пристрої, в т. ч. іригаційні системи, інженерні комунікації та мережі, серед них — лінії електропередач, нафто- і газопроводи, теплотраси, водопроводи тощо.

Виробничо-територіальні зв'язки— просторові відносини між виробничими підприємствами, об'єднаннями, а також між групами підприємств та об'єднань, галузей виробництва в межах територіальних одиниць різного рангу (одиниць адміністративно-територіального поділу, економічних районів, країн, великих регіонів і т. д.).

Відкрита економіка— економічна система, де розвивається спеціалізація виробництва товарів та послуг, в яких країна досягає найбільших успіхів, і здійснюється їх вільний експорт та імпорт.

Відтворення населення— процес збереження в часі й просторі конкретно-історичної міри даного населення, його кількості та якісного складу.

Вікова структура населення— розподіл населення за віковими групами і віковими контингентами з метою вивчення демографічних і соціально-економічних процесів. У віковій структурі, як правило, населення розподіляють за одно- або п'ятирічними віковими групами.

Вільні економічні зони— спеціальні території з пільговими валютними і податковими режимами, в яких заохочується спільна з іноземним капіталом діяльність. Розрізняють: зовнішньоторговельні (із вільними митними зонами, портами, зонами експортного виробництва);функціональні (технополіси, туристичні, страхові зони); комплексні.

Галузі спеціалізації району— галузі промислового і сільськогосподарського виробництва, що виготовляють товарну продукцію для обміну з іншими районами або для експорту в інші країни, що економічно доцільно розвивати в умовах певного району з найвищою ефективністю для економіки.

Галузь економіки— сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці.

Географічний поділ праці— просторова диференціація трудової діяльності в процесі розвитку суспільства, яка проявляється у виробничій спеціалізації окремих взаємопов'язаних територіальних утворень різного таксономічного рангу (країн, районів, центрів і т. п.), у розвитку міжрайонної (міжнародної та т. д.) кооперації, обміні спеціалізованою продукцією і послугами.

Глобалізація (соціально-економічних процесів) — тенденція всезростаючої взаємоінтеграції територіальних (на рівні країн, наднаціональних регіонів тощо) виробничо-економічнихсистем в єдиний світовий відтворювально-господарський та ринково-інформаційний простір.

Господарська збалансованість— стан економіки, за якого національно-господарські пропорції перебувають в оптимальномудо потреб і технологій співвідношенні й рівновазі.

Господарська стабільність— стан економіки, за якого ціни на товари, обсяг виробництва, рівень безробіття та інші макроекономічні показники незмінні (чи зміни їх незначні) і не впливають на зміну соціального становища в країні.

Господарський механізм— система основних форм, методів та важелів використання економічних законів.

Депопуляція населення— процес скорочення чисельності населення внаслідок переважання смертності над народжуваністю та виїзду над в'їздом у країну.

Депресивні райони— райони, які в минулому одержали достатній економічний розвиток, а потім у силу ряду причин (циклічної або структурної кризи, зміни економіко-географічного положення), втратили стимул економічного розвитку і прийшли в занепад.

Державна економічна політика— сукупність організаційних, правових та економічних заходів, котрі здійснює держава у сфері економічного розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.

Джентрифікація— процес, протилежний субурбанізації.

Диверсифікація— розширення номенклатури продукції, яке проводиться окремими підприємствами,фірмами та їх об’єднаннями; ускладнення галузевої структури господарства.

Діаспора— розселення значної частини народу поза межами своєї країни чи етнічної території.

Економіка перехідного періоду— економічна система, котра перебуває на етапі радикальних перетворень форм власності та способів виробництва на якісно нові.

Економіко-географічне положення (ЕГП) — відношення певного об'єкта (промислового підприємства, міста, району тощо) до об'єктів, що знаходяться поза ним (транспортних шляхів, державних кордонів, найбільших промислових баз тощо), які мають певний вплив на його розвиток. Поняття введене в науку М.М.Баранським.

Економічно активне населення— частина населення, зайнята суспільно корисною діяльністю, що приносить прибуток. Термін «Е.а.н.» застосовується в міжнародній стандартній системі понять. Відповідно до рекомендацій ООН в Е.а.н. включаються не лише фактично працюючі, але й безробітні, які шукають оплачувану роботу, у зв'язку із чим виділяється працююче Е.а.н. У міжнародній статистиці частка економічно активного чоловічого населення, зайнятого в сільському господарстві, є показником, за яким країни поділяються на індустріальні (менше 35%), напівіндустріальні (35–59%) і аграрні (60% та більше). Рівень економічно активного населення в країнах, що розвиваються, нижчий, ніж у розвинутих.

Економічний потенціал— здатність наявних трудових і матеріальних ресурсів забезпечити максимально можливий рівень виробництвапродукції та послуг.

Економічне зростання— збільшення обсягів суспільного виробництва, розширення можливостей економіки задовольнити зростаючі потреби споживання і забезпечити накопичення в необхідних розмірах.

Економічна інтеграція— узгоджений розвиток та взаємне доповнення підприємств, галузей господарства, регіонів і держав в інтересах ефективнішого використання ресурсів та повнішого задоволення потреб учасників цього процесу у відповідних товарах і послугах.

Економічна категорія населення— група населення, об'єднана за певними якісними ознаками здатності до праці, рівня професійної підготовки,складності виконання праці, зайнятості.

Економічна модель— спрощене відтворення економічного явища в обмежених, експериментальних формах у певних заданих умовах.

Економічний район— економічно цілісна частина території країни, якій властиві спеціалізаціяі комплексність господарства.

Економічні закони— суттєві, стійкі причинно-наслідкові зв'язки всередині виробничих відносин, економічних процесів, явищ та між ними, котрі виявляються через неминуче повторення виробництва, обміну, споживання продукту), збалансуваннякількості праці, капіталу і продукту.

Експорт— сукупність товарів, послуг та капіталів, вивезених за межі країни з метою продажу.

Експорт капіталу— вивіз капіталу за кордон, що здійснюється у грошовій або товарній формах із метою отриманняприбутку, зміцнення економічних і політичних позицій.

Енерговиробничий цикл— сукупність виробничих процесів, які виникають взаємозумовлено (співпідпорядковано) довкола основного процесу для даного різновиду енергії й сировини.

Ефективність економічна— співвідношення одержаних результатів, затрат праці та капіталу.

Ефективність соціальна — оцінка відповідності результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям нації.

Єдиний економічний простір — сукупність національних територій країн, у рамках яких діють загальні принципи господарювання, узгоджені єдині правила зовнішньоекономічних відносин.

Зайнятість — суспільно корисна діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що приносить їм, як правило, заробіток.

Закономірності розміщення продуктивних сил — об'єктивні, суттєві і сталі зв'язки між усіма елементами просторової організації продуктивних сил.

Закрита економіка— економіка, яка не бере участі у міжнародній торгівлі.

Заощадження— вільні кошти домашніх господарств, підприємств, держави, що відображають рівень їх пропозиції на фондових ринках.

Збалансованість економічного розвитку— досягнення кількісної та якісної відповідності між основними елементами господарської діяльності.

Знос основного капіталу — зменшення вартості основного капіталу у зв'язку з його фізичним і моральним зносом.

Зовнішня політика — загальний курс держави в міжнародних справах, спрямований на регулювання відносин даної країни з іншими країнами та народами відповідно до її принципів і мети. Діяльність держави в галузі зовнішньої політики будується згідно з положеннями її конституції та спрямована на створення сприятливих умов для реалізації мети, що переслідується керівними колами країни.

Зовнішньоекономічна політика — політика держави у сфері експорту, імпорту, залучення іноземного капіталу за кордоном, реалізації спільних науково-технічних, економічних та інших проектів.

Зовнішньоекономічна діяльність— сфера економічної діяльності держави, підприємств, фірм, організацій, тісно пов'язаних із зовнішньою торгівлею, експортом та імпортом товарів, іноземними кредитами та капіталовкладеннями, реалізацією спільно з іншими країнами проектів.

Зовнішньоекономічні зв'язки — сукупність форм, напрямів, методів і засобів торговельно-економічного, виробничого, науково-технічного, валютно-фінансового і кредитного співробітництва між країнами з метою раціонального використання міжнародного поділу праці.

Імпорт — сукупність увезених із-за кордону товарів, послуг, капіталів. отримання послуг виробничого або споживчого призначення, тимчасове ввезення товарів (на виставки, ярмарки, аукціони). Є результатом міжнародного географічного поділу праці.

Інвестиції— вкладення грошових коштів, майнових та інтелектуальних цінностей у матеріальні й нематеріальні активи, фінансові інструменти з метою одержання прибутку чи соціального, екологічного ефектів тощо.

Інвестиційна політика (політика капітальних вкладень) — сукупність господарських рішень, які визначають основний напрям капітальних вкладень, заходи щодо їх концентрації у галузях пріоритетного розвитку.

Інновації— вперше створений і використаний засіб або спосіб діяльності (нова техніка, нова технологія), що дає реальний ефект (економічний, екологічний, соціальний) та в якому втілені нові знання (наукове відкриття. технічний винахід тощо).

Інтеграція економічна— процес зближення і поступового об'єднання певних економічних формувань (утворень).

Інтегрована господарська система — єдиний регіональний економічний простір, який формується на основі тісних економічних взаємозв'язків між усіма елементами господарського комплексу.

Інфляція — знецінення грошей унаслідок перевищення кількістю грошових знаків, котрі перебувають в обігу, суми цін товарів і послуг, що породжує стрімке зростання цін.

Інфраструктура — сукупність галузей та видів діяльності, які обслуговують виробництво (виробнича інфраструктура – транспорт, зв'язок, дороги, лінії електропередач і т. д.) та населення (соціальна інфраструктура – комплекс закладів освіти, охорони здоров'я, торгівлі тощо).

Капіталовкладення (інвестиції) — довгострокове вкладення капіталу в підприємства галузі економіки з метою збільшення нагромадженого капіталу та одержання прибутку.

Класифікація природних ресурсів: 1) за видами (мінерально-сировинні, кліматичні, біологічні (фауністичні і флористичні), земельні, водні, рекреаційні, геотермальні, атмосферні, територіальні, генетичні, космічні); 2) за вичерпністю (вичерпні та невичерпні); 3) за можливістю самовідновлення і культивування (відновлювані та невідновлювані); 4) за темпами економічного відтворення (відтворювані і невідтворювані);5) за можливістю заміни одних ресурсів іншими (замінні та незамінні).

Коефіцієнт народжуваності— кількість народжених на 1000 осіб населення, вимірюється в проміле (%о).

Коефіцієнт природного приросту населення— різниця між коефіцієнтом народжуваності та коефіцієнтом смертності населення за один і той самий період.

Коефіцієнт смертності— кількість померлих на 1000 осіб населення, вимірюєтьсяв проміле (%о).

Конкуренція— умови, за яких кількість продавців чи підприємств на ринку настільки велика, що поведінка кожного з них не впливає на рівень цін.

Контрурбанізація— соціально-економічні процеси,протилежні урбанізації.

Конурбація— міська агломерація поліцентричного типу, тобто та, ядрами котрої є декілька більш або менш однакових за розмірами і значущістю міст.

Комбінування виробництва— одна з форм концентрації виробництва, яка досягається за рахунок поєднання різних типів виробництва в межах одного підприємства. Комбінування здійснюється з метою комплексного використання всіх видів виробничих ресурсів, раціональногопоєднання послідовних стадій і скорочення довготривалого виробничого циклу, зниження транспортних затрат, собівартості продукції, удосконалення управління виробництвом.

Комбінат— об’єднання технологічно пов'язаних між собою підприємств, продукція одного з котрих служить сировиною, напівфабрикатомдля іншого.

Концентрація виробництва— зосередження виробництва одного чи кількох споріднених видів продукції на великих підприємствах або в рамках обмеженого регіону. Здійснюється в різних формах: збільшення розмірів діючих підприємств шляхом їх розширення, реконструкції та модернізації, комбінування різних суміжних виробництв, будівництво великих підприємств. Види концентрації: агрегатна, технологічна, заводська, організаційно-господарська.

Кооперування— встановлення довготривалих виробничих зв'язків між підприємствами, кожне з яких спеціалізується на виробництві окремих частин єдиного виробу. Кооперування зумовлюється ефективністю спеціалізації. Розрізняють галузеве та міжгалузеве кооперування.

Магістраль— транспортнийшлях, який з'єднує два або кілька районів. По міжнародних магістралях здійснюються міжнародні перевезення.

Мегалополіс— найбільша форма розселення, що утворилася в результаті зрощування великої кількості сусідніх міських агломерацій.

Меліорація— цілеспрямована зміна властивостей природно-територіальних комплексів із метою оптимального використання природного потенціалу земель, води, клімату, рельєфу та рослинності. Розрізняють земельні, водні, хімічні, рекультиваційні та інші меліорації.

Механізм державної економічної політики— система конкретних економічних важелів та організаційно-економічнихзасобів, за допомогою яких досягається її головна мета.

Механічний рух населення— різні види територіального переміщення населення. Термін "М.р.н." з'явився в 2-й половині XIX ст. У сучасній науковій літературі, як правило, використовується термін "міграція населення",

Міграція населення— рух (переселення) людей з одного місця в інше, зі зміною місця проживання на більш-менш тривалий час або назавжди. Однією з основних ознак М.н. є перетинання адм. кордону території (держави, області, населеного пункту і т. д.). На цій основі виділяють перш за все зовнішню міграцію (еміграція та імміграція) і внутрішню міграцію. Зовнішня міграція пов'язана з перетинанням держкордону, вона одержала також назву міжнародна міграція населення, її поділяють на міжконтинентальну та внутріконтинентальну. Внутрішня міграція — це переміщення з одного поселення в інше. Ніякі переміщення в межах одного і того ж населеного пункту не розглядаються як М.н. Виділяють міграцію сільського населення й міського, міжміську міграцію і міграцію в сільську місцевість – міграційні потоки «село – місто», «місто – місто», «місто – село», «село – село». За способом реалізації М.н. поділяють на організовану міграцію, здійснювану з участю держави або громадських організацій та за їх допомогою, і неорганізовану міграцію, яка проводиться силами й засобами самих мігрантів. Головні причини М.н. соціально-економічні, політичні, військові, екологічні.

Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення осіб найманої праці між національними господарствами, що виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками всесвітнього господарства.

Міжнародний поділ праці — форма суспільного територіального поділу праці, яка являє собою поділ праці між країнами, спеціалізацію їх виробництва на певних видах продукції, котрими вони обмінюються. Проявляється в спеціалізації окремих країн у рамках всесвітнього господарства у виробництві певної продукції та послуг, що зумовлює необхідність обміну результатами діяльності у вигляді товарів на всесвітньому ринку. Сприяє поглибленню і розширенню господарських зв'язків.

Міжнародна торгівля — торгівля між країнами, яку формують вивезення (імпорт) товарів і послуг та їх увезення (експорт).

Міжнародні фінансові центри — центри міжнародного ринку позикового капіталу.

Міжнаціональний поділ праці — спеціалізація окремих країн на виробництві певної продукції чи наданні послуг, котрими країни обмінюються.

Міжнаціональний ринок — сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, взаємопов'язаними участю в міжнаціональному поділі праці.

Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов’язаний із розміщенням промислових підприємств, об’єктів будівництва, транспорту, з постіндустріальними видами діяльності.

Моніторинг — комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших заходів, що забезпечують систематичний контроль за станом і тенденціями розвитку природних та техногенних процесів.

Народжуваність населення — процес дітонародження в певному поколінні людей або в сукупності поколінь — населенні.

Народонаселення — сукупність людей, які живуть на земній кулі чи в межах конкретної території, континенту, країни.

Населений пункт — територіально цілісний і компактний ареал концентрації населення з усіма необхідними умовами й обладнанням для життя, праці та відпочинку людей.

Населення— природно-історична спільність людей, яка формується і безперервно відтворюється в процесі виробництва та відтворення самого життя.

Науково-технічна революція (НТР) — процес перебудови технічної основи економіки на базі фундаментальних наукових відкриттів і винаходів у всіх галузях.

Науково-технічний прогрес (НТП) — органічно взаємопов'язаний процес розвитку науки й удосконалення засобів виробництва, технологій, готової продукції.

Науково-технічні зв'язки — одна з форм зовнішньоекономічних зв'язків, що передбачає використання переваг міжнародного географічного поділу праці в галузях науки і техніки.

Національна економіка— конституційно, економічно й організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і сфер діяльності людей, якій властива відповідна пропорційність, взаємозумовлене розміщення на обмеженій державними кордонами території.

Національний дохід— заново створена вартість у сфері матеріального виробництва внаслідок функціонування всіх факторів виробництва: праці, землі, капіталу тощо.

Національний продукт — натурально-грошова кількість товарів та послуг, вироблених національно-господарським комплексом протягом певного періоду часу, наприклад року.

Національний ринок — система стійких товарно-грошових відносин між суб'єктами виробництва і суб'єктами споживання продукту окремої країни, що встановлюються та регулюються конституцією, законами країни в межах державних кордонів.

Паливно-енергетичний баланс — система взаємопов'язаних показників, які характеризують обсяги і структуру видобутку природного палива та виробництва енергетичних ресурсів, а також показники їх споживання.

Пасажирообіг — показник, що характеризує роботу пасажирського транспорту. Визначається як добуток кількості перевезених пасажирів на відстань перевезення. Вимірюється в пасажиро-кілометрах (пас.-км).

Політико-географічне положення — місце країн на політичній карті світу, віддаленість від економічних центрів і транспортних осей інтеграційних угруповань, участь у військово-політичних та політико-економічних організаціях, у міжнародних потоках товарів, капіталів, людей, інформації. Важливе значення має положення зовнішніх джерел сировини і продовольства, їх віддаленість, різноманітність.

Портово-промисловий комплекс (ППК) — це форма територіальної організації морського господарства й прилеглого примор'я, взаємопов'язане й взаємозумовлене,планомірно сформоване об'єднання морських портів, промислових підприємств, приморських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв'язків.

Працездатне населення— сукупність людей віком від 17 до 60 років, здатних за психофізіологічними даними до участі в трудовому процесі.

Працездатність— здатність виконувати трудові функції без шкоди здоров'ю.

Принципи розміщення продуктивних сил— обґрунтовані наукою і практикою правила, якими керуються при розташуваннікапіталу, створенні робочих місць, використанні ресурсів.

Природний рівень безробіття— рівень безробіття, що відповідає стійкому станові економіки і до якого тяжіє його фактичнийрівень у довгостроковому періоді.

Природний рух населення— зміна чисельності (збільшення, зменшення) за рахунок природного приросту (народжуваність мінус смертність).

Природні ресурси— елементи, об'єкти і сили природи, які використовуються людиною в процесі праці.

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) території— це сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається у їх сукупній споживчій вартості. У компонентній структурі ПРП виділяють такі групи ресурсів: мінеральні (паливно-енергетичній металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничохімічна сировина, будматеріали),водні (поверхневий стік, підземні води), земельні, лісові, фауністичні (мисливські, рибні, медоносні ресурси), природно-рекреаційні.

Природокористування— сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалута заходи для його збереження. Воно розглядається і як сукупність усіх форм продуктивних сил, виробничихвідносин та відповідних їм організаційно-економічних форм, пов'язаних із первинним освоєнням, використанням і відтворенням людиною об'єктів навколишнього природного середовища. Компоненти природокористування: ресурсоспоживання (видобуток ресурсів, ресурсокористування);конструктивне перетворення (комплексні програми перетворення природного середовища, поліпшенняокремих властивостей ресурсів меліорація, ліквідація наслідків господарської діяльності); відтворення природних ресурсів (створення умов для відтворення відновлюваних ресурсів);охорона середовища проживання і природних ресурсів: управління та моніторинг.

Природокористування нераціональне— коли вплив людини на природу призводить до підривання її відтворювальних здатностей і сил (надмірним вирубуванням лісів, надмірним виловом риби та ін.), до зниження якості, вичерпання природних ресурсів, до забруднення навколишнього середовища промисловими викидами й отрутохімікатами,до зниження або знищення оздоровчих і естетичних цінностей природи. Нераціональне природокористування може бути результатом як навмисних, так і ненавмисних дій, а також стихійних явищ.

Природокористування раціональне— передбачає оптимальність зв'язків суспільства і природи, екологізацію виробничої діяльності, збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання, народногосподарського підходу до організації природокористування.

Природний рух населення— зміна чисельності та складу населення в результаті народжуваності й смертності без урахування механічного переміщення.

Продуктивні сили— жива праця, основний, оборотний капітал та фінанси, які в процесі економічної діяльності забезпечують виробництво товарів і послуг для задоволення суспільних потреб.

Продуктивність— відношення реального обсягу національноговиробництва до кількості використаних ресурсів.

Промисловий вузол— зосереджене на обмеженій території виробничо-територіальне поєднання підприємств, що формується або вже сформувалося.

Промисловий пункт— промислове підприємство разом із поселенням, яке виникло при ньому.

Промисловий район— інтегральний район із переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузі виробничої спеціалізації.

Промисловий центр — місто чи селище міського типу, де розміщено кілька промислових підприємств, що є основою розвитку поселення і його виробничої спеціалізації.

Пропорції національної економіки — кількісні співвідношення між сферами й галузями національної економіки, між працею, капіталом і національним продуктом, між виробництвом та споживанням, між продуктивними силами регіонів країни.

Радикальна економічна реформа — система організаційних, господарсько-економічних законів, спрямованих на докорінну зміну існуючих у країні економічних відносин, управління, структури і механізму функціонування господарської системи.

Район економічний — територіально спеціалізована частина національної економіки, взаємопов'язана економічними відносинами з іншими територіями.

Район економічний інтегральний — цілісна частина національної економіки, основною ознакою якої є наявність територіально-виробничого комплексу відповідного рангу та економічного тяжіння території до центру (великого населеного пункту) району.

Районування економічне — науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що сформувалися історично або внаслідок розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.

Регіоналізація (розвитку продуктивних сил) — об’єктивна тенденція все більшого орієнтування процесів економічного відтворення, а також обсягів, характеру та територіально-господарських пропорцій суспільного виробництва відповідно до регіональних передумов розвитку та суспільно-економічних потреб соціумів регіонального рівня.

Регіональна політика— сфера діяльності суспільства, що реалізує інтереси держави відносно регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів методами, які враховують природу сучасних регіональних процесів, а також цілі та завдання розвитку суспільства. Геополітична парадигма держави характеризується цільовою спрямованістю, пріоритетами регіонального розвитку, обґрунтованою стратегією й тактикою узгодженого розвитку всіх сфер регіонального життя і регіону в цілому, а також ефективним механізмом регулювання територіальних пропорцій через свої особливі інститути та за допомогою своїх особливих методів. Від раціонального поєднання інтересів держави і регіонів залежать ефективність територіального управління та збалансованість господарства країни, використання природно-виробничого потенціалу, формування єдиного економічного і соціального простору країни.

Регіональні соціальні стандарти— оптимальні науково обґрунтовані показники раціональної забезпеченості населення соціальними послугами (товарами) й об'єктами соціальної сфери відповідно до регіональних загальноресурсних передумов соціально-економічного розвитку. Вони визначають кількість тих чи інших послуг (товарів) і об'єктів соціальної сфери, які мають припадати на душу населення або на визначений контингент населення певного регіону.

Ресурси — джерела й передумови отримання необхідних для людей матеріальних та духовних благ, котрі можна реалізувати при існуючих технологічних і соціально-економічних відносинах. Виділяють матеріальні, трудові, природні, фінансові, економічні та інші види ресурсів.

Ресурси природні— природні об'єкти і явища, які використовуються або можуть використовуватися для прямого та непрямого споживання, сприяють створенню матеріальних багатств, відтворенню трудових ресурсів, підтриманню умов існування людства і підвищенню якості життя: компоненти та сили природи, суспільна корисність котрих позитивно чи негативно змінюється в результаті трудової діяльності людини: використовуються (або потенціально придатні для використання) як засоби праці (земля, водні шляхи, вода для зрошення), джерела енергії (гідроенергія, атомне паливо), сировина і матеріали (мінерали, ліси, ресурси технічної води), безпосередньо як предмети споживання (питна вода, гриби, квіти, продукти рибальства), рекреації (місце відпочинку).

Ресурсозберігання — виробництво та реалізація кінцевих продуктів із мінімальною витратою речовин і енергії на всіх етапах виробничого циклу (від видобутку до реалізації) з найменшою дією на людину та природне середовище.

Ресурсозберігаюча технологія — узагальнена назва технологій, за яких виробничий процес забезпечується мінімальною витратою ресурсів, енергії, матеріалів, праці, капіталу при заданій кількості випуску продукції та необхідній продуктивності.

Ринкова економіка — економічна система, що базується на механізмі гнучкості цін і конкуренції, узгодження попиту й пропозиції, приватних і суспільних інтересів.

Ринок збалансований— ринок, на якому підтримується повна за обсягом, структурою, асортиментом та якістю товарів відповідністьміж попитом і пропозицією.

Ринок праці— це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошовим відносинам спосіб включення робочої сили в економічну систему. Він характеризує форми та методи погодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників та роботодавців, пов'язані з організацією, використанням і оплатою найманої праці. Сформувалися різні моделі ринку праці, що відображають його організацію, структуру та функціонування.

Ринок регіональний— ринок певного товару чи товарної групи, сфера функціонування якого обмежується переважно межами одного регіону (області, кількох областей).

Рівень безробіття— виражена у відсотках кількість населення працездатного віку, не зайнята певний час у суспільному виробництві.

Рівень життя— рівень задоволення матеріальних,духовних і соціальнихпотреб людини, що виявляється в загальному обсязі спожитих матеріальних благ та послуг, реальних доходах населення, рівні споживання продовольчих і непродовольчих товарів та послуг, розмірі оплати праці, тривалості робочого і вільного часу, житлових умовах, рівні освіти, охорони здоров'я, культури, стані екології та ін.

Розміщення виробництва— розподіл виробництва по території відповіднодо природних, соціальних і економічних умов в окремих країнах та їх економічних районах, а також до особливостей територіального поділу праці.

Розміщення продуктивних сил— процес наукового обґрунтуванняй реалізації на практиці економічних рішень щодо формування господарських об'єктів з урахуванням територіального поділу праці.

Розселення населення— розміщення населення на території і форми його територіальної організації у вигляді системи поселень з їх взаємовідносинами. Р. н. відбиває як процес розподілу та перерозподілу населення на території, так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальноїмережі поселень. Розглядаючи всю існуючу різноманітність розселення, можна виділити такі головні та найпоширеніші його форми:

1. Дисперсне (розсіяне) сільське розселення окремими подвір'ями-садибами, яке наближає людей до місць праці — земельних ділянок, лісів, мисливських угідь тощо. Найвиразніші приклади дисперсної форми розселення — це хутори в Україні та поселення-однодвіркифермерів у зоні гомстедів США.

2. Дисперсно-групове сільське розселення. Воно є переважаючою формою сільського розселення у більшості країн світу. Розміри сіл та їх розміщення значно різняться залежно від країни.

3. Місто як найважливіша форма міського розселення.

4. Промислові поселення, які не «доросли» до рівня міст. Найуніверсальнішим, поширеним практично у всіх країнах видом поселень є зосередження гірничопромислового населення (селища шахтарів та рудокопів, золотошукачів, робітників нафтопромислів та будівельних кар'єрів). Другий масовий вид промислових поселень пов'язаний з переробкою деревини, третій — із переробкою сільськогосподарської сировини.

5. Поселення службового характеру (поза містами, у сільській місцевості). Функції службових поселень (як правило, невеликих за розміром) завжди вузькоспеціалізовані. Історично вони з'явилися лише за умов розвиненого суспільно-територіального поділу праці.

6. Розселення кочових народів, коли постійні населені пункти, як правило, відсутні, а кочове населення має лише тимчасові стоянки - табори. Козівництво — це форма розселення із специфічним господарським побутом.

Зазначені форми розселення далеко не завжди існують у чистому вигляді, вони часто утворюють численні мішані та перехідні модифікації, характерні для певних зон або районів. З розвитком продуктивних сил форми розселення змінюються, пристосовуючись до нових умов і вимог життя.

Світове господарство— система національних господарств усіх країн світу, об'єднаних міжнародним поділом праці та різноманітними економічними взаємозв'язками в господарський організм глобальнихмасштабів.

Світовий ринок— складова частина всесвітнього господарства, представлена системою товарів і послуг між продавцями та покупцями. Сформувався на основі міжнародного поділу праці й міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин.

Сільське розселення— форма територіальної організації життя населення на позаміській території у вигляді сукупності сільських поселень інших типів, призначених для постійного або тимчасового проживання. Воно відрізняється від міського тим, що забезпечує виконання, головним чином, інших господарських функцій (сільськогосподарське виробництво, лісове і лісопромислове господарство, рекреаційне обслуговування, природоохоронні функції). У зв'язку із цим с. р. відзначається меншою людністю поселень, переважанням малоповерхової забудови та поширеністю одно-сімейних житлових будинків. У більшості країн і районів основну частину с. р. складають поселення, які безпосередньо пов'язані з сільськогосподарським виробництвом. Проте існують і несільськогосподарські сільські поселення: промислові, лісопромислові, лісоохоронні, транспортні,рекреаційні, а також змішані агропромислові.

Смертність населення— процес вимирання поколінь.

Соціальна категорія населення— група населення, об'єднана за певними якісними ознаками розселення, природного відтворення та переміщення.

Соціальна структура— сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, прошарок), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (тип поселень) і етнічних спільностей, пов'язаних відносно стійкими взаєминами між собою.

Соціальний захист— комплекс організаційно-правових та фінансово-економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах.

Соціально орієнтована економіка— господарська система, в якій кожна група і соціальний тип населення мають змогу реалізувати свої життєві здібності та знання на основі вільної праці й зростання доходів.

Спеціалізація— суспільний прояв праці, який, у свою чергу, є функцією від розвитку продуктивних сил та виробничих відносин, під їх впливом підприємство нарощує виробництво найбільш вигідної продукції, поглиблюючи в даному напрямі свою спеціалізацію. Отже, спеціалізаціяє процесом, пов'язаним із переважним розвитком однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих підприємствах, районах, областях і регіонах. Напрям спеціалізації визначає наявність у господарстві певних абсолютних чи відносних переваг: унікальних економічних або трудових ресурсів, розвинених шляхів, зручного розташування стосовно ринків збуту, постачальників, переробної промисловості та ін.

Стагнація— застій в економіці, виробництві, соціальній сфері: стан тривалої суспільно-економічної депресії, що виявляється у припиненні чи зупинці економічного зростання, загальному згортанні виробництва.

Стагнаційні райони— райони, в яких темпи розвитку господарства рівні нулю або негативні.

Стимулююча політика— економічна політика, орієнтована на розширення національного попиту, зростання реальних доходів і зайнятості.

Стратегія економічного зростання— система правових, політичних, економічних, фінансових заходів, спрямованих на мобілізацію ресурсів, праці та капіталу, структурні зміни в економіці з метою підвищення темпів виробництва і споживання національного продукту.

Структура економіки— співвідношення між її галузями, яке відображає соціально-економічніпропорції та стан суспільного поділу праці.

Структурне зрушення— зміна галузевої або регіональної структури економіки.

Субурбанізація — процес зростання і розвитку приміської зони великих міст, у результаті чого формуються міські агломерації.

Сфера виробництва— галузі національної економіки, що здійснюють виробництво матеріальних цінностей.

Сфера послуг— галузі національної економіки, які надають нематеріальні послуги виробництву і населенню.

Територіальна організація продуктивних сил— науково обґрунтоване розміщення взаємопов'язаних виробництв, сфери обслуговування населення, котре забезпечує економічний та соціальний ефект унаслідок раціонального комплектування на певній території.

Територіальні соціально-економічні системи (ТСЕС)— форми просторової організації соціально-економічного життя суспільства у вигляді промислового або сільськогосподарського підприємства, міста, промислового центру, району, області, країни, світового співробітництва країн тощо. Незалежно від значення та рангу всім їм характерні дві обов'язкові властивості: територіальність і комплексність.

Територіальна структура народного господарства— динамічний стан розміщення продуктивних сил по економічних районах, пов'язаних в єдиній системі національної економіки. Вона є сукупністю певним чином розміщених територіальних елементів господарства, які знаходяться в складній взаємодії в процесі розвитку народногосподарської системи (включає населення, сфери, види і результати його діяльності на певній території в комплексі з відповідною соціальною та природною основою). Т.с.н.г. являє собою «структурний зріз» народного господарства як системи, зокрема її просторового аспекту. Виділяють три основні форми Г.с.н.г. — інтегрально-просторова структура народного господарства окремих одиниць територіальногочленування в межах конкретних країн і регіонів, територіально-галузева та інфраструктурна.

Територіальний поділ праці— поняття, ідентичне поняттю «географічний поділ праці». Т.п.п. більше вживається економістами й означає закріплення певних галузей виробництва за певними територіями, Через неоднорідність територій та етнічних особливостей населення за історично сформованими трудовими навичками, виготовлення того самого продукту на одній території вимагає менше затрат праці, а на іншій — більших. Тому там доцільно зосередити свої зусилля на виробництві саме того продукту, затрати на який нижчі, відмовившись від виробництва інших продуктів, виробництво яких ефективніше на інших територіях, і розраховуючи одержати ці продукти в обмін на свої. Це «теорія абсолютних переваг» А.Сміта. Згодом Рікардо показав, що навіть якщо одна країна виробляє всі товари ефективніше від інших, їй вигідно зосередити свої зусилля на виготовленні тільки тих товарів, де її переваги над іншими країнами особливо великі. Дана теорія одержала назву «теорії відносних переваг».

Територіально-виробничнй комплекс (ТВК)— взаємопов'язане і взаємообумовлене поєднання галузей виробництва на певній території, частина господарського комплексу країни або економічного району відповідного рангу. Економічна єдність ТВК створюється виробничо-територіальними зв'язками підприємств, використанням загальнорайоннихприродних та економічних умов і ресурсів, виробничої й соціальної інфраструктури, а також загальною системою розселення. Ефективність ТВК порівняно з некомплексним розміщенням підприємствта споруд проявляється в економії матеріальнихі трудових ресурсів, скороченні капітальних вкладень, зниженні поточних витрат, зменшенні обсягу транспортних робіт та затрат на створення і функціонування інфраструктури.

Термінал— транспортний вузол, в якому перевантажувальні та інші, не пов'язані з перевезеннями операції зосереджені на одному майданчику і, як правило, регулюються єдиним центром.

Технополіс— центр упровадження досягнень науки й техніки.

Тіньова економіка— сукупність необлікованих, протизаконних, нелегальних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг.

Транспортна інфраструктура— мережа транспортних шляхів, видів транспорту, засобів перевезення вантажів і пасажирів, сервісного обслуговування транспортних перевезень.

Транспортна мережа— загальна мережа шляхів сполучення всіх видів транспорту (автомобільніта гужові шляхи, залізниці, ріки і канали, трубопроводи, авіалінії).

Транспортна система— територіальне об'єднання шляхів сполучення, технічних засобів транспорту й служби перевезень, які містять у своєму складі всі види транспорту і ланки транспортного процесу у взаємодії та забезпечують успішне функціонування національногосподарського комплексу країни загалом.

Транспортний вузол — як правило, такі пункти, в котрих сходяться не менше двох ліній різних, але взаємодіючих засобів транспорту. Крім того, вузлами можуть вважатися пункти, до яких прилягають більше двох інтервалів одного засобу транспорту (залізничні, автомобільні та інші вузли).

Трудовий капітал— працездатне населення, яке володіє високим рівнем знань і професійної кваліфікації, здатне створювати нові системи знань, техніки, технологій, форм організації праці та виробництва, істотно впливати на технічний рівень виробництва, зростання обсягів виробництва, якості, конкурентоспроможності, зниження собівартості продукції, зростання прибутків.

Трудові ресурси— частина населення країни, що володіє необхідними фізичними і духовними здібностями, загальноосвітнімиі професійними знаннями для роботи в господарстві.

Урбанізація —соціально-економічнийпроцес, який виявляється в зростанні міських поселень, концентрації населення в них, у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень і віддзеркалює глибокі структурні зміни в економіці та соціальному житті, що відбуваються в сьогоднішній час.

Фрикційне безробіття — безробіття, зумовлене пошуком роботи, котра б відповідала рівню кваліфікації та індивідуальностей працівників.

Чинники виробництва — види затрат на виробництво товарів і послуг (праця й капітал)

Чинники розміщення продуктивних сил — економічні, соціальні, правові природні явища, що впливають на їх територіальне розміщення, визначають рівень продуктивної та ефективної функції праці й капіталу.

Чистий експорт — різниця між обсягом експорту та імпорт.

Список літератури

Основна література

1. Миронова Т.Л., Добро вольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону: Навчальний посібник. - К.: Центр навч. літератури, 328 с., 2006.

2. Клиновий Д.В. Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка України /за наук. ред. Л.Г. Чернюк: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури. 728 с., 2006.

3. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник. - К.: Кондор, 296 с.,2006.

4. Коваль Я.В., Антонечко І.Я. Регіональна економіка. Навч. посіб. - К.: Професіонал. 270 с, 2005.

5. Дорогунцов І.С., Заяц Т.А., Пітюренко Ю.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Підручник. -К.: КНЕУ., 988 с, 2005.

6. Долішній М.І. Регіональна політика та механізм її реалізації. Навч. посіб. - К.: Наукова думка, 504 с, 2003.

7. Долішній М.І., Стадницький Ю.І. Завгородній А.Г., Товкан О.Е. Розміщення продуктивних сил регіональна економіка. Навч. посіб. - Львів, 256 с, 2003.

8. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Вікар, 374 с., 2002.

9. Заболоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. - К.: Академвидав., 368 с. 2002.

10. Мельник Л.Г. Экологическая экономика: Ученик. - Суммы: Издательство «Университетская книга»., 250 с, 2001.

11. Епіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка Навч. посіб. - К.: Наукова думка., 352 с, 2000.

12. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком. - К.: Вища школа., 223 с, 2000.

13. Нестеров П.М., Нестеров А.П., Экономика

природопользования и рьнок: Ученик для вузов. - М.: Закон и право, ЮНИТИ., 413 с, 1997.

Додаткова література

1. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» № 2850 - IV, 2005 '"

2. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» Відомості Верховної Ради (ВВР)., № 2, с. 170, 1997.

3. Хилько М.І., Кушерець В.І. Екологічна безпека України: у запитаннях та відповідях. - К.: Знання України., 144 с, 2006.

4. Голуб А.А.., Струкова Е.Б. Экономика природних ресурсов: Учеб. Пособие для вузов. - М.: Аспект ІІресс.,319с., 1999.

5. Варналій З.С. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку Монографія - К.: Знание Украины., 498 с, 2005.

6. Масловська Л. Регіональний аспект трансформації природокористування у контексті сталого розвитку // Економіка України., № 2 64-68 с, 2002.

7. Хлобистов С Теоретичні аспекти соціально-економічного дослідження екологічної безпеки // Економіка України., Мі 6 70-76 с, 2002.

8. Дорогунцов С., Федорищева А. екологічні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України // Економіка України., Мі 10 с. 65-70, 2002.

9. Заболоцький Б.Ф, Економічна самодостатність регіону// Регіональна економіка., №1, 2001.

10. Місцевий та регіональний розвиток в Україні: Досвід Полтавщини / Київ. Центр Ін-ту Схід-Захід; За ред. С. Максименка. К.: Міленіум., 286 с, 2001.

11. Онищенко В.О. Інвестиційна політика регіону. -Донецьк, ІЕПД НАН України. 55 с, 2001.

12. Онищенко В.О. Інвестиційна політика регіону. -Донецьк, ІЕПД НАН України., 55 с. 2001.

13. Онищенко В.А. Роль современной банковской системы в инвестиционном процессе региона. - Допецк, ІЕПД НАН України. 20 с. 2000.

14. Дубіщев В.П. Регіон в новой системе экономических отношений., 1997.

Поиск по сайту: