Тваринництвосільськогосподарської продукції країни —цінні висококалорійні продукти (молоко, м'ясо, сир, яйця, рибу, мед)і сировину для харчової та легкої промисловості (шкіру, вовну, шовк).При цьому воно використовує кормові культури польового та лучно-пасовищного виробництв, відходи від харчової промисловості та харчування людей, комбікорми. До найважливіших галузей належить скотарство(розведення великої рогатої худоби). Воно дає найбільший обсяг тваринницької продукції — молока і м'яса. За співвідношенням виробленої продукції розрізняють декілька напрямків спеціалізації скотарства: молочне, м'ясне, м'ясо-молочне, молочно-м'ясне. Молочне скотарство розвивається переважно там, де є пасовища із соковитими травами (Полісся), або навколо великих міст, де є значний споживач свіжого молока. У районах інтенсивного землеробства з високою часткою посівних площ кормових культур, а також сінокосів і пасовищ, переважає молочно-м'ясне скотарство (лісостеп, південь Полісся). М'ясо-молочне скотарство поширене у тих районах, де у кормовій базі переважають висококалорійні комбікорми. Це — степова, посушлива зона, де трави влітку висихають. М'ясне скотарство розвивається в усіх природних зонах навколо великих центрів харчової промисловості, відходи від якої є кормами для худоби. У загальному поголів'ї великої рогатої худоби в Україні (9,4 млн. у 2000 р.) на корів припадає більше половини. Порівняно із західноєвропейськими країнами, що мають подібні природно-кліматичні умови, продуктивність молочного стада в Україні все ще низька. Продуктивність інших галузей тваринництва також невисока. Важливою галуззю тваринництва України є свинарство,яке виробляє понад третину усього м'яса. Воно орієнтується на райони високорозвиненого зернового господарства і картоплярства, виробництва цукрових буряків і соняшнику, на приміські зони великих міст і центри харчової промисловості (використання відходів). В Україні поширене повсюдно, найбільша концентрація — у лісостепу і степу. Свинарство має м'ясо-сальну і сальну спеціалізацію. У степу, де в кормах висока частка концентратів, переважають сальні породи свиней, в інших регіонах — м'ясо-сальні. Вівчарствопоширене у степу та в Карпатах. На степових ділянках переважає вовняне, насамперед тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, а в Карпатах — грубововняне, смушкове і молочне вівчарство. Традиційним у високогір'ї Карпат є виробництво бринзи — сиру з овечого молока. Птахівництворозвинене на всій території України, але найбільша концентрація птиці (гусей, качок, індиків, курей) поблизу великих міст, у головних зернових районах степу та лісостепу. На всій території України відроджується конярство,яке колись було важливою галуззю тваринництва. Нині поголів'я коней становить близько 0,5 млн. голів. Коней розводять повсюдно, найбільше — у Карпатах, Закарпатті, на Поділлі та Поліссі. У спеціалізованих господарствах Луганської, Полтавської та Тернопільської областей розводять племінних коней. Давні традиції в Україні має бджільництво.Однак інтенсивне вирубування лісів, розорювання земель, використання дешевого штучного воску, а пізніше й застосування отрутохімікатів призвели до занепаду цієї галузі. Зараз бджільництво поширене в усіх регіонах, а найбільше — на Поліссі та в лісостепу. Ставковим рибництвомзаймаються скрізь; розводять переважно карася, товстолобика, білого амура, ляща, коропа, а в гірських річках — форель. Хутрове звірівництво— це розведення хутрових звірів на спеціальних фермах. Найбільше вирощують норок, песців, нутрій, сріблясто-чорних лисиць. У багатьох районах України поширене кролівництво,найбільше — на Поліссі та у лісостепу. Зона Поліссязаймає зону мішаних лісів і прилеглі до неї райони лісостепової природної зони. В умовах рівнинної території з достатнім або надмірним зволоженням, із дерново-підзолистими грунтами, значними площами пасовищ та сіножатей сформувалась така спеціалізація сільського господарства: молочно-м'ясне скотарство, свинарство, льонарство, картоплярство, зернове господарство (жито, пшениця, гречка). Сільськогосподарська зона Лісостеп майже повністю співпадає з однойменною природною зоною. Родючі, переважно чорноземні, грунти і достатнє зволоження сприяли спеціалізації сільськогосподарського виробництва на буряківництві, зерновому господарстві (пшениця, кукурудза), м'ясо-молочному скотарстві і свинарстві. Розвинене також садівництво. У зоні Степу, яка майже збігається з такою самою природною зоною, родючі чорноземні грунти і недостатнє зволоження зумовили розвиток зернового господарства (пшениця, рис, кукурудза) і вирощування олійних культур, розвиток овочівництва, баштанництва, виноградарства, м'ясного скотарства, свинарства і вівчарства, а також птахівництва. Своєрідну спеціалізацію сільського господарства мають передгір'я і гірські райони. Для Карпат — це скотарство і вівчарство, вирощування льону, картоплі і пшениці; для Закарпаття — кукурудзи, овочів, фруктів і винограду. У передгір'ях Кримських гір вирощують зернові, овочі, фрукти, а на Південному березі Криму — ефіроолійні культури, виноград, цитрусові. Навколо великих міст сформувалися приміські сільськогосподарські райони зі спеціалізацією на виробництві продукції, яка погано транспортується, — молока, м'яса, яєць, овочів, картоплі, фруктів.
Висновки
Сільськогосподарське виробництво зазнає значних змін в останні роки внаслідок проведення в Україні земельної реформи. Вона назріла давно, оскільки колективна форма власності на землю, яка існувала в Україні, спричинала до низької продуктивності праці, виснаження грунтів та ін. У кінці XX ст. спостерігалось відчутне падіння обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Внаслідок екстенсивного господарювання (залучення в обіг нових земель, збільшення поголів'я худоби тощо) у державі склалася нераціональна структура земельних і сільськогосподарських угідь з великим переважанням орних земель. Передача землі у приватну власність, створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі вже дають позитивні результати. Зміна відносин власності, збільшення кількості фермерських та індивідуальних селянських господарств повинні сприяти інтенсивному господарюванню. Лише цей напрямок розвитку сільського господарства передбачає збільшення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва шляхом активної селекційної роботи, підвищення родючості грунтів, механізації та енергоозброєності сільського господарства.
