Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

СКІНХЕДИ (СКІНИ, БРИТОГОЛОВІ)



 

Skin-Head (з англ. бритоголовий) – це молодіжна течія, що з’явилась в 60-х роках в Англії серед робочої молоді.

Назва пішла від звички брити голову наголо, щоб під час бійки не можна було схопити за волосся. Але тоді в їхній ідеології ще не було ніякої політики. Скіни були звичайною молоддю, яка билась на вулицях, пила пиво і розважалась. Націоналістичний характер у них з’явився, коли у Великобританію почали завозити дешеву робочу силу з Ближнього Сходу, адже її було зручніше використовувати і набагато дешевше, ніж корінних жителів Британських островів, яких швидко витісняли з їхніх робочих місць. Тоді і почали створюватись скін-угрупування, що влаштовували знаки протесту проти завозу на їх Батьківщину пакистанців та ін.

Протести проявлялись у побитті приїжджих та у демонстраціях з расистськими лозунгами. Але уже в кінці 60-х скінхедські рухи почали занепадати. Знову з’явились в кінці 70-х років на початку 90-х, коли почала затихати хвиля панків і більшість панківських команд стали комерційними, а панк-рок музика почала дробитись на багато стилів. Скіни вихопили з неї один напрям і зробили його набагато жорсткішим.

У 1980 році відомий британський журналіст Гарі Бушель назвав даний музичний стиль «ОЙ», позичивши його з пісні групи «Cockney Rejects» «Oi! Oi!Oi!». Ця назва і закріпилась за даним стилем.

Скіни, як і панки, були проти прояву політики у всіх її проявах – головним чином проти війни, проти безробіття, проти поліцейських, проти всього, що їх оточувало [19, с.13].

Риса, якою скіни відрізняються від інших неформалів – брита «під 0» голова, джинси на підтяжках, заправлені в тяжкі армійські боти на великій шнурівці, і біла майка. Стиль був придуманий і вдосконалений для того, щоб якомога довше встояти у вуличній бійці. Іноді сучасні скіни використовують знаки відмінності, наприклад, шнурівки: білі шнурівки означають, що скін пройшов посвяту (посвята – це коли одного негра чи ще кого-небудь б’ють три чи чотири скіни) та ін.

Фашистська організація «Національний фронт», яка мріяла потрапити до парламенту, звернула увагу на підліткові об’єднання, які називали себе «скінами», і для того, щоб загребти їх під свій контроль, вона дала кошти кільком популярним серед скінів «ОЙ» групам, і ті почали співати про арійську расу, білу силу, вікінгів, нацизм та расизм. Цього було замало. Тоді «Національний фронт» купив пресу, яка миттєво почала писати про патріотичну молодь, яка бореться за свою батьківщину та свободу. Скінів просто купили, перетворивши їх з неформального руху, протестуючого проти політики, в політичну організацію. Хоча «Національний фронт» і програв вибори до парламенту, та політизацію скін-культури вже неможливо було зупинити. У середині 90-х вона повністю охопила США,

Європу та Росію.

Сьогоднішні скіни – повна протилежність тих, які з’явились першими:

· Перші скіни заперечували будь-які переваги. Сьогодні скіни за перевагу «білої раси» над усіма іншими.

· Рядовий сьогоднішній скін мало що розуміє в нацизмі, але його голова забита лозунгами, за які він нібито бореться, а все інше – не важливе та нецікаве. Тому скінами керують більш освічені діячі.

· Більшість сьогоднішніх скінів є футбольними фанами, для яких є не таким важливим сам футбольний матч, як розбірка після нього з фанами команди противника.

· Коли скін один, він нічого з себе не представляє, тому вони ходять великими групами однодумців і б’ють тих, хто менші від них і не можуть дати відсіч.

За іншими даними цей рух виник у Німеччині в 1964 році разом з утворенням націонал-демократичної партії. Згодом рух найшов своїх прибічників у Південно-Африканській республіці (1967р.), де молодіжне угрупування вибрало собі символ у вигляді трьох гаків, з’єднаних кінцями. У 1970 – 80 роках угрупування скінів з’явилися у Великобританії. Вони виявляли зневагу до негрів, арабів, турків (своєрідний расизм) [21].

Основний об'єднуючий чинник: пристрасть до насильства; декларування своєї прихильності ідеям фашизму і расизму. Дуже велике значення приділяють

агресивним актам (нападам, погрозам) стосовно тих, хто по-іншому виглядає та по-іншому себе поводить. Ці об’єднання нечисленні, але становлять потенційну небезпеку для атмосфери в молодіжному середовищі.

Відношення до наркотиків: ціль сп'яніння – досягнення агресивного стану, подолання моральних психологічних бар'єрів. Однак час від часу в цьому середовищі виникає тенденція до повної тверезості і спортивного способу життя (з метою збільшення фізичної сили і боєздатності).

Дана організація є регламентованою та агресивною. Її прихильники часто конфліктують з іншими неформалами. Їхні групи не є численними. Середній вік прихильників скінхедів – 14 – 17 років.

 

БАЙКЕРИ

 

Щоб зрозуміти, що таке байкерська культура, потрібно зрозуміти, з чого все починалось та чому люди, які стрімголов, забувши про все, летять на мотоциклі, називають себе «байкерами», чим відрізняються мотоциклісти від байкерів.

Почнемо по-порядку – з етимології слів «мотоцикл», «байк» та «байкер» та історії виникнення цього руху. Слово «мотоцикл» утворене від двох латинських коренів «мото» – рухатись та «цикл» – колесо, тобто, «такий, що рухається на колесах». Зі словом «байк» все набагато цікавіше. «Bike» пішло від bicycle – велосипед (буквально «двоколісний»), відповідно, motobicycle – мотоцикл чи мопед, розмовне «bike» може означати і те, і інше, а дієслово «to bike» – їздити на мотоциклі. Відповідно, biker – це людина, яка їздить на мотоциклі. Аналог цьому слову в українській мові – мотоцикліст. Але байкери не бажають називати себе мотоциклістами.

1868-1900 роки – ера становлення моторизованого велосипеда. Перша згадка про мотоцикл відноситься до 1868 року – тоді француз Луї Перо (Louis Perot) змайстрував модель, яку назвав Velocipede. Velocipede представляв собою велосипед з установленим на ньому паровим двигуном. По-справжньому мотоцикли почали розвиватись тільки з 1885 року, коли німець Готфрід Даймлер (Godfried Daimler) встановив на велосипедну раму двигун внутрішнього згорання.

Згодом Даймлер заявив, що у мотоциклів немає майбутнього. Він помилився. І вже незабаром в Америці з’явились фірми, які на перший план висували розробку мотоциклів. Серед них: «Pope», «Yale», «Indian» i «Harley Davidson». «Харлей» почала працювати у 1903 році, і сьогодні – це найстаріший у світі виробник мотоциклів, який продовжує працювати. Недавно один француз критикував США: «Америка – це втрачена країна, культурна пустеля, у вас, американці, немає ніякої культури взагалі, єдине, що ви дали світу – рок-н-рол і Харлей-Девідсон». Вся байкерська культура виходить з культури американської і вся байкерська культура сформувалась саме завдяки «Харлею» [19, с.20].

З моменту заснування марки «HD» у 1902 році Уільямом Харлі та братами Девідсон американці розцінюють цей brand як свою націо­нальну гордість. Але широке визнання мотоцикли отримали у 30-х роках. Першим байкером вважають Clawrence «Pappy» Hoel. Він організував перший байк-зліт в Стурджисі у 1940 році. Через 50 років на Стурджиське байк-шоу з’їхалось 1 00 000 чоловік з усього світу.

У 40-х роках ряди байкерів поповнили ветерани Другої світової війни. Саме у цей час і був створений відомий у всьому світі «Hells Angels Club». Але тоді ці хлопці ще були тихими і малозначимими.

У 50-60-ті роки кумирами молоді були рокабіллі-заколотники, обов’язковим атрибутом яких був Harley-Davidson.

Отже, уже до кінця 20-х років Америка могла похвалитись десятками мотоклубів. Але все це були клуби мотоциклістів – людей, які крім «заліза» нічого не бачили і не чули. Стати мотоциклістом – питання часу і здібностей до роботи з залізом (різноманітними запчастинами до мотоцикла). А коли мотоциклісти задумались про філософію та про душу, вони стали рокерами.

Це відбулось на початку 60-х, коли мотоциклісти знайшли свою музику – музику з ритмом працюючого двигуна і швидкістю колеса, що крутиться. З появою року та рок-н-ролу мотоциклісти розділились на рокерів та інших. Хоча навіть серед прихильників рок-н-ролу завжди були дві течії – це «моди» в Англії, які протиставляли себе англійським «рокерам» і «войовничі мотоциклісти» в США, які були частиною байкерського руху поряд з «інтелектуалами». У 1969 році обидві половини байкерів Америки підтвердили своє існування фільмами «Hell Angels’69» («Ангели Пекла-69») – від войовничих рокерів та «Easy Rider» («Безпечний їздець») – від інших. Ці фільми стали культовими та програмними. Їх специфічні особливості в тому, що в «Ангелах Пекла-69» введено образ «байкера поза законом», до того ж, головних «ангелів» грали справжні лідери дикого мото-угрупування «Ангели Пекла». А «Ізі райдер» цікавий тим, що він залишається еталоном філософії байкера і донині. Яка це філософія? Це поезія свободи, неприв’язанності, любові та сексу, швидкості, ризику, близької смерті – того, що сколихнуло суспільство 60-х і притягує серця молодих бунтарів усіх часів та народів [19].

У кінці 60-х на початку 70-х років образ байкера-«харлеїста» був оспіваний рок-музикантами та кінематографістами епохи хіпі. Cаме тоді Дженіс Джоплін їздила на «Харлеї», а «Steppenwolf» написав свою знамениту «Born to be Wild». У цей період відбулося злиття байкерського руху з рок-музичним (усі музиканти вважали за свій обов’язок запрошувати на охорону концертів байкерів, у всіх музичних журналах з’явились статті про байкерів і т.д.). «Харлей» став символом нонконформістської та рок-культури.

У 80-х роках у «харлеїстському» світі стала назрівати криза, оскільки вже будь-хто начіпляв на себе косухи та катався на «Харлеях».

90-ті роки поставили все на свої місця. Молоді люди все частіше почали звертатись до історії виникнення байкерів, до їхнього стилю життя…

Щоб бути байкером, здається, потрібно всього дві речі:

1. Мотоцикл.

2. Любов до рок-н-ролу.

У байкерів є потреба належати до якоїсь групи. Вони не люблять самотності, в результаті чого об’єднуються у клуби. Найвідоміші з них: «Crox Crue», «Hell’s Angels», «Satan’s Sons», «Bandidos», «Outlaws», «Blood Brothers», «CMA», «King’s Men»… Вступити до клубу непросто. Байкери мають свій Кодекс. Для прикладу, наведемо Кодекс байкерів міста Києва:

1. Ти повинен бути чоловіком. Статус жінки, а також чорних та голубих не обговорюється в принципі.

2. Ти повинен підтримувати своїх завжди і за будь-яких обставин. Один – за всіх, всі – за одного.

3. Ти не маєш права брехати своїм. Якщо «не катить» – краще промовчи.

4. Якщо на тобі кольори – пам’ятай про взаємну відповідальність.

5. Ти не торкаєшся будь-якої власності іншого байкера без його на те згоди.

6. Взаємна повага – основа відносин. Крутизну показуй в інших місцях.

7. Питання Кодексу та Постанови вирішуються тільки консенсусом.

8. Байкерський сезон триває цілий рік. Це питання стилю життя, а не клімату.

9. Ти повинен мати мотоцикл. Інакше, який же ти байкер? [19]

 

Якості, які цінять байкери: сміливість, чесність, вміння тримати слово і допомогти іншим у складній ситуації…

Що ж змушує сідати людей на мотоцикл? Швидкість, ризик – стан­дартні пояснення. Швидше – при­вабливість байкерства, адже воно у всіх його аспектах – атрибутика, починаючи від мотоцикла і закінчуючи шкіряними штанами, характери байкерів, відношення один до одного і до життя, їх система цінностей, способи проведення часу і постійний ризик, що супроводжує їзду на мотоциклі – це повністю завершений стиль життя, основа якого – культ мужності. Мужність у найкращому розумінні цього слова. Саме це і приваблює хлопців, чоловіків, які сідають за кермо мотоцикла, і дівчат, жінок, які раді сісти до них за спину.

Мотоцикл і байкерська атрибутика приваблюють саме тим, що дають можливість творчості. Купуючи автомобіль, ви отримуєте безлику стандартну річ. По місту будуть їздити десятки, сотні їй подібних. А кожен мотоцикл – єдиний у своєму роді. По своїй суті байкери – індивідуалісти. Кожен з них – особистість неординарна.

Одяг: шкіряні куртки, рукавиці, чоботи з орлом на халяві.

До техніки вони відносяться дуже трепетно. Справжній байкер ніколи не кине свій мотоцикл на розтерзання стінам чи автомобілям. Він зустріне небезпеку разом зі своїм байком. Байк, на відміну від серійного звіра мотоцикла, строго індивідуальний. Для істинного байкера він – дещо середнє між ідолом, дитиною та частиною тіла. Мабуть немає жодного байкера, який би їздив на базовій моделі, яку він купив. Всі міняють технічні деталі, дизайн свого байка, прагнучи виділитись і бути не схожим на інших. Наприклад, одні начіпляють на мотоцикл вовчі хвости, інші розфарбовують його. Байки мають і свої імена; «Перевертень», «Монстр», «Привид», «Примара» та ін.

Більше того, якщо ви зустрінете байкера без байка, ви все рівно його впізнаєте, оскільки ці симпатичні залізні істоти (мотоцикли) диктують умови життя, а людина тільки підлаштовується під них. Будь-хто, хто хоче їздити на мотоциклі у нашому кліматі, рано чи пізно одягнеться в шкіру, рано чи пізно – в чорну. Це життєва необхідність. Оскільки, будь-які маркі, м’які та такі, що продуваються, тканини, за кілька днів порвуться і перетворяться в ганчір’я, забрудняться назавжди і вкладуть вас у ліжко з пневмонією. Часто байкера можна впізнати по шоломі, який він тримає в руці – адже він приїхав на мотоциклі, а шолом не кине ж. Хоча нелюбов байкерів до їзди в шоломах мабуть всім відома. Купити мотоцикл та експлуатувати його – це одне, а ось стати «ізі райдером» і їздити на байку – зовсім інше.

Що стосується гендерних ролей, то тут можна відмітити наступне. Звичайно, існує стереотип «подруги байкера» відношення до якої бажає бути кращим. Але все більше з’являється дівчат-байкерів, які ні в чому не поступаються хлопцям.

Байкерів можна впізнати і за темами для розмов. Переважно вони говорять про свої дітища, їх ремонт та добудову, про героїв мотоспорту і, звичайно, про дівчат.

Щодо музичних вподобань, то рок залишається музикою байкерів до цих пір. Навіть якщо це вже не рок, то вже точно неординарна, енергійна музика, повна протилежність ханжеству, умовностям і заборонам. Вдалим підтвердженням сказаному є цитата із статті Марії Копелян у журналі «МОТО»: «Байкерами скоріше народжуються, а не стають. Музика – це відображення того, що твориться у їхній душі» [5].

«У байкерській тусовці існує щирість відносин, яку не зустрінеш ніде на вулиці, можливо тільки серед військових. Це чимось нагадує братство, яке виникає між людьми, які виконують небезпечне завдання. Постійно ризикуючи життям, не станеш інтригувати через копійки. Байкери – це справжні чоловіки» [5].

Отже, байкер – це особа від 16 років, яка повинна мати мотоцикл (об’єм двигуна не менше 500см.куб), здатна на певні вчинки, яка віддає собі звіт, що за нею стоять тисячні формування людей, яка розділяє філософію «безпечного їздця». Отже, три основні риси байкера, які не соромно показати світовій спільноті від імені інших це: достойний байк, певна філософія і чітка ідентичність з субкультурою. А взагалі, байкери вважають, що їх робить байкерами не потужність мотоцикла, а життєва філософія.

 

БРЕЙКЕРИ

 

У кінці 60-х на початку 70-х років з’явились люди, які почали своєрідно рухатись під музику. Так народився танець, який згодом отримав назву «Good Foot», дякуючи однойменній платівці легендарного Джеймса Брауна. «Good Foot» був єдиним танцем, у якому люди почали поєднувати падіння на землю з елементами обертання.

Перші рухи у стилі «Good Foot» виглядали так: уявіть собі дівчину чи жінку, яка очолює загін барабанщиків на параді, яка твердо чеканить крок, поперемінно згинаючи ноги в колінах на кожен наступний удар барабана.

Насправді уявити дуже важко, потрібно бачити. «B-boing» чи просто «breaking» – це власне танцювальне відгалуження у хіп-хоп культурі.

Його складовими частинами є: «top»чи «up rock» (означають переміщення з ноги на ногу, перед тим як зайти на нижній елемент), «footwork» (так звані забіги), «spining moves»чи «power moves» (кручені елементи і зв’язки між ними) і, нарешті, «freeze» (фіксація положення тіла при виконанні певного елементу) [15].

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.