Особливості розвитку насаджень.

Розвиток насаджень, їх морфогенез залежить від багатьох екологічних, біологічних, техногенних і господарських чинників. Провідними чинниками розвитку насаджень і морфогенезу деревних рослин є: лісорослинні умови, кількість та особливості розташування дерев і чагарників, екологічні і біологічні властивості, структура насаджень, форма дерев та чагарників, режим вирощування, охорона і захист насадження.

З ростом та розвитком деревостану змінюється густота стояння та зімкнутість крон, розміри і форми дерев, поліпшуються умови для росту підліску внаслідок збільшення доступу світла. З віком змінюється морфологія насаджень і їх компонентів. Тому життєвий цикл насаджень має кілька періодів. Для степових штучних насаджень виділяють чотири періоди розвитку: І – утворення насаджень; ІІ – активний розвиток та взаємодія ярусів; ІІІ – відносна стала структура та взаємовплив ярусів; ІV – послаблення життєдіяльності, їх старіння, деградація і розпад деревостану.

У міру прогресування природного старіння відбувається процес природного розпаду деревостану. Водночас у цей період посилюється розростання, розмноження і загущення підліску, посилюється його дія на послаблений деревостан.

Доцільно відмітити, що характерним для степових лісових деревостанів є часткове їх всихання від різних несприятливих умов. Проте розвиток кожного окремого насадження є індивідуальним, кожне насадження має свій хід розвитку, свою структуру та внутрішню екологію, свої особливості морфогенезу дерев та чагарників, відмінності відновлювальної здатності.

Серед створених у Степу України захисних насаджень найпоширенішими є дубові з різними деревно-чагарниковими породами. Для більшості дубових насаджень характерною є подібність постійно діючих чинників лісоутворення: одна головна порода – дуб; переважання сухих типів умов місцезростання; схожість агротехніки; режим вирощування.

Для лісівничої науки та практики всі нинішні дубові насадження степової зони України розділено на історико-культурно-лісівничі групи: (Фурдичко О.І., 2000):

1 – насіннєві насадження деревно-чагарникового типу, закладені в 1890-1960 рр. в умовах сухих грудів;

2 - порослеві насадження першої генерації від насаджень першої групи;

3 – насіннєві насадження деревно-чагарникового типу, з 1960-2000 рр. в умовах сухих грудів;

4 – порослеві насадження другої генерації від насаджень першої групи.

Найстарші дубові насадження (100-110 років) ростуть у Великоанадольському, Старобердянському, Комісаровському, Рацинському, Володимирівському та інших лісових масивах, та Маріупольській і Луганській дослідних станціях. Насадження меншого віку ростуть в численних лісових смугах і масивах усієї степової зони.

Для дубових насіннєвих насаджень першої групи властиві такі закономірності розвитку і відновлення:

– значна початкова густота (близько 10 тис. шт./га) і подальше її збільшення внаслідок загущення підліску та підросту деревних порід;

– слабопомітний ріст насаджень у перші роки;

– І – ІV періоди життєвого циклу припадають відповідно на 1-20, 10-50, 50-90, 90-і та подальші роки життя насаджень;

– розчленування після 10-річного віку деревного та підлісного ярусів;

– вільне і слабке природне зріджування деревостанів;

– схильність деревостанів до всихання від несприятливих умов;

– здатність усіх слабо- і середньовсихаючих дерев до природного одужання;

– випадання супутніх порід та перетворення мішаних деревостанів у чисті діброви;

– загущення підліску з віком;

– успішне природне відновлення після лісовідновних рубок.

Характерними закономірностями розвитку дубових насаджень першої порослевої генерації від 45-60-річних насаджень з перевагою дуба є:

- початкова велика кількість паростків дерев та чагарників;

- швидкий ріст паростків всіх деревних порід та чагарників у перші роки;

- повне освоєння молодняками зайнятих площ;

- швидкий вступ до другого періоду розвитку та розчленування хащі на яруси (7-17 років); формування двоярусного насадження (17-45 років);

- пізнє змикання деревостану над підліском (20-25 років) та подальша загущеність;

- схильність до тимчасових всихань від несприятливих умов та здатність до природного одужання слабо- і багатьох середньо ушкоджених дерев.

Широкого розповсюдження у Степу України набули також робінієві насадження, які створювалися протягом понад 100 років. Це численні полезахисні смуги, захисні насадження вздовж каналів, водосховищ, на схилах, на яружних балкових системах. Ареал їх зростання досить широкий, зустрічаються вони повсюдно на всіх чорноземах, каштанових грунтах, ареалах і заплавах. Переважають насадження на сухих степових грудах і сугрудах. Проте, зустрічаються і в умовах борів і суборів. Виділяють три лісівничі групи робінієвих насаджень, що історично склалися:

· перша група – насадження першого і другого вегетативного покоління від насіннєвих насаджень, закладених у 1860-1880 рр.;

· друга група – насадження 1930-х років: полезахисні смуги, яружно-балкові і схилові насадження різного походження;

· третя група – насадження 1950-1990 рр.: на берегах річок, водосховищ, прибалкових схилів, полезахисних смуг, яружно-балкових систем. Переважно насіннєвого походження.

Провідними чинниками розвитку робінієвих насаджень є:

– лісорослинні умови (насамперед вологозабезпеченість);

– велика початкова густота насаджень;

– висока приживлюваність і збереженість робінії звичайної та інших деревних порід й чагарників в їїнасадженнях;

– швидкий ріст її в перші роки та раннє змикання в рядах, утворення густих тінистих масивів;

– повільне самозрідження деревостанів у гірших умовах;

– висока густота, зімкнутість впродовж ІІ-ІІІ періодів розвитку;

– велика конкурентоспроможність робінії звичайної щодо інших деревних порід і чагарників.

У змішаних робінієвих насадженнях породи чергують рядами. Такими породами є ясен зелений, клен гостролистий, шовковиця біла, абрикос, в’яз, гледичія колюча, дуб звичайний, скумпія, свидина, маслинка вузьколиста, аморфа, спіреї.

На значно менших площах у Степу, порівняно з дубовими і робінієвими, ростуть гледичієві насадження. Найстарші з них закладено ще в позаминулому та минулому століттях в лісових масивах правобережного Степу України. Зрідка чисті, а частіше змішані гледичієві насадження закладали і в останні 50 років при створенні захисних насаджень.

Для гледичієвих насаджень виділяються такі історико-лісівничі групи:

перша – чисті та майже чисті насіннєві;

друга – чисті та майже чисті першої порослевої генерації від 45-65-річних насіннєвих;

третя – змішані насадження з гледичії та робінії звичайної;

четверта – змішані насадження з гледичії, дуба та його супутників;

п’ята – змішані з гледичії, ясена зеленого і чагарників скумпії, акації жовтої та ін.)

Для чистих гледичієвих насаджень насіннєвого походження характерні такі закономірності розвитку та відновлення:

- прискорене (порівняно з насіннєвими дубовими) зростання першими роками;

- середня тривалість першого та другого періодів розвитку (близько 6-8 і 25-35 років), та велика тривалість третього періоду розвитку (40-85 років);

- утворення зімкнутого намету до кінця першого періоду розвитку;

Поступова зміна світлової структури насаджень з віком із напівтіньової на напівосвітлену та освітлену у ІІІ-ІV періодах;

- розчленування деревостану на основний і підлеглий підяруси наприкінці першого і впродовж другого періодів розвитку;

- повільне та слабке природне зрідження деревостанів;

- суцільне задерніння грунту в насадженнях кінця ІІ –ІІІ періоду розвитку;

- наявність потужної підстилки;

- благополучний стан у періоди зональних усихань через стійкість гледичії до посух та відсутність у неї листогризучих шкідників;

- заселення поодиноких дерев червицею в’їдливою;

- ураження комлевою гниллю, дубовою губкою дерев гледичії у 45-90-річному віці;

- вистоювання дерев гледичії на корені понад 80 років;

- відсутність під наметом насаджень насіннєвого підросту;

- успішне порослеве відновлення деревостанів до 55-60-річного віку;

- обмежене заглиблення кореневої системи та широке розростання на периферії.

Поиск по сайту: