Методи правового регулювання в екологічному праві

У правничій літературі, часто характеризуючи метод правового регулювання, визначають його через способи, завдяки яким здійснюється вплив на поведінку учасників суспільних відносин. Однак таке визначення є не зовсім вдалим, оскільки за наявності кількох методів правового регулювання застосовуються переваж­но одні й ті самі способи впливу, що відрізняються лише за харак­тером поєднання їх у різних комбінаціях й тим самим характери­зують метод правового регулювання відповідних суспільних відно­син.

Так, чимало науковців вважають, що методів правового регулю­вання існує всього два. Один із них отримав назву — децентралізо­ваного, або диспозитивного, регулювання і полягає у забезпеченні координації цілей та інтересів суб'єктів суспільних відносин. Він найбільше застосовується для регулювання відносин, що забезпе­чуються галузями приватного права (цивільного, корпоративного, господарського тощо).

Другий метод — централізованого (імперативного) регулювання передбачає субординацію учасників суспільних відносин. За допо­могою цього методу регулюються стосунки, де пріоритетними є переважно загальносоціальні інтереси. Тобто імперативні методи застосовуються у сфері публічно-правових галузей права, консти­туційного, адміністративного, кримінального та ін.

Якщо керуватись тим, що метод, хоч і характеризує ту чи іншу галузь права, але при цьому його вид залежить повністю від харак­теру суспільних відносин, які потребують врегулювання правови­ми нормами, то можна дійти висновку, що саме предмет галузі права зумовлює застосування відповідних методів і способів пра­вового впливу.

Отже, метод права довкілля з огляду на предмет цієї галузі пе­редбачає поєднання способів правового впливу, що властиві цент­ралізованому (імперативному) регулюванню. Адже зазвичай право довкілля (екологічне право) відносять до публічно-правових галу­зей1. І для цієї групи норм використовуються два з відомих трьох способів правового регулювання — це спосіб юридичних заборон та юридичних приписів.

Застосуванням способу заборон досягається бажана для зако­нодавця поведінка суб'єкта відповідних правовідносин, на якого покладається обов'язок утримуватись від вчинення певних дій, що суперечать встановленим приписам. Заборони є обов'язковими і забезпечуються застосуванням заходів юридичної відповідаль­ності в разі їхнього недотримання. Юридичний припис передбачає встановлення обов'язку для суб'єкта діяти саме так, а не інакше. Такий юридичний обов'язок має активний характер та постає га­рантією використання суб'єктивних прав учасниками відповідних суспільних відносин2.

Необхідно зазначити, що ці два методи правового регулювання (диспозитивний та імперативний) є наскрізними для усіх галузей права і використовуються для регулювання суспільних відносин у певному їх поєднанні, з більшим або меншим переважанням од­ного з них. Щодо цього відомий на пострадянському просторі те­оретик права С. С. Алексєєв наголошував: «... Галузеві методи не можна зводити до найпростіших прийомів. Кожен галузевий ме­тод як складне багатогранне правове явище виражає особливий юридичний режим регулювання, який існує у конкретному нор­мативному матеріалі й тісно пов'язаний із відповідною групою суспільних відносин — предметом правового регулювання». Саме з цих міркувань, характеризуючи метод будь-якої галузі права, ре­комендують застосовувати додаткові юридичні ознаки, завдяки яким проявляється специфіка тих суспільних відносин, що фор­мують її предмет.

Виділяють, зокрема, такі юридичні ознаки методу: характер юридичних фактів, що належать до підстав виникнення правових відносин; правове становище учасників цих правовідносин; ха­рактер встановлення їхніх прав та обов'язків; і, нарешті, — харак­тер юридичних засобів впливу для забезпечення виконання зобов'язань (юридичні санкції).

Констатуючи загалом притаманність праву довкілля імператив­ного методу правового регулювання, дозволимо собі вкотре наго­лосити, що екологічні відносини, які становлять предмет цієї га­лузі, не є однорідними, а поєднують у собі ряд дещо відмінних за характером і змістом стосунків1. Тому важливим є з'ясування спе­цифіки прояву вказаних ознак стосовно до кожної з груп таких відносин.

Отже, однією з важливих ознак галузевого методу правового регулювання вважається характер юридичних фактів, що є підста­вами виникнення відповідних суспьіьних відносин. І якщо спробува­ти з'ясувати такі підстави (юридичні факти) щодо кожного з видів екологічних відносин, то виявиться, що у переважній більшості це будуть владні акти державних або інших уповноважених органів.

Відносини охорони довкілля, наприклад за своїм характером, тяжіють здебільшого до так званих абсолютних правовідносин. Для них, як відомо, властивим є застосування способу заборон, що характеризує імперативний метод регулювання. Тобто учасники таких правовідносин зобов'язані утримуватись від певних дій, аби не порушувати встановлені правила охорони природних об'єктів. У разі недотримання обов'язку щодо охорони довкілля настає юридична відповідальність, підставою для якої є відповідне право­порушення.

Для правовідносин раціонального використання природних ресурсів, правовідносин щодо забезпечення екологічної безпеки та формування й збереження екомережі підставами виникнення постають переважно акти уповноважених державних органів. Ті незначні випадки, коли вказані правовідносини постають на ос­нові юридичних фактів договірного характеру, не впливають зага­лом на імперативну природу цих відносин. Тим паче, що договір як підстава виникнення, наприклад, відносин природокористу­вання є результатом державного санкціонування відповідних дій уповноважених суб'єктів.

Особливим видом підстав для виникнення деяких правовідно­син довкілля можна вважати також юридичні приписи самого закону. Існують, наприклад, правовідносини (загальне лісокорис­тування, загальне водокористування тощо), що виникають з огляду на загальну дозвільну норму законодавчого акта, якою ре­гулюються відповідні суспільні відносини.

Наступною ознакою, що зазвичай характеризує метод правово­го регулювання, називають правове становище суб'єктів правовід­носин.

У правовідносинах довкілля, з огляду на характер взаємних прав і обов'язків, учасники перебувають у підпорядкуванні один до одного. Тобто субординація суб'єктів правовідносин яскраво засвідчує імперативний характер методу правового регулювання відносин довкілля. При цьому така субординація майже нічим не відрізняється від її класичного варіанту, що властивий, наприклад, адміністративному праву. Дещо відмінним від неї може вважатися хіба що правове становище суб'єктів у правовідносинах забезпе­чення екологічної безпеки.

Соціальний аспект цих правових відносин, що зумовлений проголошенням права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля, зумовлює державу як гаранта такого права взяти на себе зобов'язання щодо здійснення комплексу заходів щодо відшкоду­вання завданої порушенням такого права шкоди. Тобто у цих пра­вовідносинах право вимоги (владні повноваження) перебуває у особи, право на екологічну безпеку якої порушено. Держава ж чи її органи зобов'язані забезпечити відповідні вимоги. Тим самим за класичного варіанта субординації вони мали б право вимоги, а у правовідносинах щодо забезпечення екологічної безпеки зобо­в'язані виконувати вимоги інших.

Спосіб встановлення прав та обов'язків, що також використо­вується для характеристики методу правового регулювання, у пра­вовідносинах довкілля має яскраво виражений імперативний характер. А як уже зазначалося, імперативний метод називають ще

централізованим. Ось чому існують підстави для висновку про те що взаємні права й обов'язки учасників правовідносин довкілля встановлюються переважно у централізованому порядку Реалізу- ючи ці права та обов'язки, вони зобов'язані неухильно дотриму­ватись вимог чинного законодавства і не порушувати його при­писів. к

Нарешті, остання ознака, шо засвідчує застосування правом довкілля імперативного методу регулювання, пов'язана з характе­ром юридичних засобів впливу, які використовуються для забезпечен­ня виконання зобов'язань.

Зазвичай у таких випадках намагаються з'ясувати наявність са­мостійних санкцій, властивих саме цій галузі права, що ними по­слуговуються для захисту порушених прав. Вважається, що право довкілля у переважній своїй більшості використовує для впливу на порушників правовідносин санкції адміністративної, криміналь­ної чи цивільної відповідальності. Водночас для цієї галузі права з огляду на специфіку відносин, що формують її предмет, властивим є застосування також певних особливих санкцій, які за багатьма параметрами відрізняються від класичних санкцій адміністратив­ного чи цивільного права. Іноді навіть доводять існування са­мостійної еколого-правової відповідальності як різновиду юридично, відповідальності'. Та навіть попри усі дискусії з цього приводу2 доводиться констатувати, що з-поміж інших юридичних санкцій, які загалом застосовуються до порушників норм права довкілля, існують і дещо специфічні заходи юридичного впливу ЩО загалом є відмінними від традиційних санкцій цивільного чи адміністративного права (див. розділ 9).

Такими особливими санкціями, що виражають специфіку за­собів впливу на порушників правил у сфері охорони довкілля можна назвати заходи так званої матеріальної таксової відпові­дальності Спеціальні такси акумулюють у вартісному вираженні

усі негативні майнові наслідки заподіяної довкіллю шкоди. Вони також враховують культурну, наукову, історичну цінність природ­них об'єктів, їхнє поширення у відповідному регіоні та деякі інші чинники. Тобто такси — це наперед встановлена грошова оцінка екологічної шкоди, яка і є особливою санкцією, що застосо­вується для покарання осіб, винних у заподіянні шкоди природ­ним об'єктам та ресурсам.

Завершуючи таким чином з'ясування ознак, що характеризу­ють метод права довкілля, нагадаємо, що поведінка учасників еко­логічних правовідносин грунтується на двох основних способах правового регулювання — приписи та заборони, які вказують загалом на притаманність для цієї галузі імперативного методу регулювання суспільних відносин, що зумовлений переважно цент­ралізованим встановленням прав і обов'язків учасників цих відносин, застосуванням заходів юридичної, в тому числі екоправової відпові­дальності з метою забезпечення екологічної безпеки для створення належного для життя і здоров'я довкілля.

Поиск по сайту: