Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Право на безпечне для життя та здоров’я довкілля



Базовим у системі екологічних прав є право на безпеч­не для життя і здоров'я довкілля. Це право означає, насамперед, можливість проживати в такому навколишньому природному середовищі, що не спричиняє шкоди здоров'ю, можливість ко­ристуватись природними благами (дихати чистим повітрям, пи­ти чисту воду тощо).

Слід зауважити, що наше законодавство застосовує термін «безпечне довкілля» на відміну від російського законодавства, в якому передбачено право на сприятливе навколишнє природ­не середовище. Визначення змісту поняття «безпечне» має сут­тєве значення для реалізації і захисту цього права.

У статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»1 дається визна­чення поняття «безпечні умови для людини»: це стан середовища життєдіяльності, при якому відсутня небезпека шкідливого впливу його факторів на людину.

Стосовно довкілля безпечним є такий його стан, який не впливає негативно на здоров'я людини і процеси функціону­вання живих організмів, в якому наявні хімічні, фізичні, біоло­гічні та інші елементи, не порушують природного балансу зв'яз­ку людини і довкілля, не перевищують встановлені законодав­ством норми безпеки. Детально ознаки безпечного для життя і здоров'я навколишнього природного середовища розкриті в лі­тературі. Так, право на безпечне навколишнє природне середо­вище характеризується як інтегрована правова категорія, що синтезує в своїй основі ряд галузевих прав: а) право на стабіль­ну екологічну обстановку; б) право на екологічне благополуччя; в) право на якісне, сприятливе, здорове навколишнє природне середовище; г) право на використання корисних властивостей природи для задоволення необхідних життєвозабезпечувальних фізіологічних і духовних потреб; д) право на охорону життя і здоров'я від несприятливих природних умов і природно-антро­погенних факторів. Ознаками безпечного навколишнього при­родного середовища є стабільність здорового навколишнього се­редовища, його якість та сприятливість1. Але всі ці характерис­тики є оціночними і потребують конкретизації і визначення.

На практиці для забезпечення цього права важливо вироби­ти чіткі критерії, на основі яких можна було б визначити без­печність чи небезпечність довкілля. Основні вимоги до якості довкілля зафіксовані в екологічних стандартах і нормативах. Сьогодні в Україні такими базовими критеріями є нормативи екологічної безпеки (нормативи граничне допустимих концен­трацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього). Перевищення цих нормативів і буде порушенням права на безпечне довкілля.

Однак традиційно в законодавчих актах передбачена конк­ретна юридична відповідальність за перевищення нормативів гра­нично допустимих викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин. Нормативи гранично до­пустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин — це величина, що відображає граничну кількість забруднюючих речо­вин, які дозволяється скидати в навколишнє середовище в оди­ницю часу з даного джерела викидів (скидів). Логічний ланцюг взаємозв'язку гранично допустимих концентрацій забруднюю­чих речовин у навколишньому природному середовищі і гранич­но допустимих викидів та скидів у навколишнє природне се­редовище забруднюючих хімічних речовин можна побудувати таким чином. Шкода, яка заподіюється природі і здоров'ю лю­дини, є наслідком перевищення гранично допустимих концент­рацій забруднюючих речовин в навколишньому природному середовищі. Перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середо­вищі — наслідок перевищення гранично допустимих викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хі­мічних речовин певним об'єктом. Цей об'єкт і є джерелом нега­тивного впливу і порушником права на безпечне довкілля.

Однак, звичайно, практика не завжди вписується в логічні схеми. Як бути, коли підприємствами не перевищуються лімі­ти викидів шкідливих речовин, але через різноманітні хімічні і фізичні ефекти їх поєднання призводить до заподіяння шкоди людині? Крім того, екологічні нормативи не повністю задоволь­няють вимоги практики. Велика кількість хімічних речовин опи­няється поза регулюванням. Існуюча практика визначення нор­мативів для різних природних об'єктів окремо не враховує ком­плексну дію шкідливих речовин, які виходять з різних об'єктів, їх поєднання і утворення нових шкідливих сполук тощо. Знач­ною проблемою нормування є необхідність відповідності нор­мативів не лише потребам забезпечення здоров'я людини, а й врахування ступеня негативного впливу на тваринний і рослин­ний світ. Розроблення екологічних нормативів — справа біо­логів, фізиків, хіміків, екологів і інших спеціалістів. Звичайно, це досить тривалий і складний процес, який вимагає велико­го обсягу наукових даних і практичних затрат, але це єдиний шлях визначення меж дозволеної поведінки по відношенню до природи.

Право громадян на безпечне для життя і здоров'я навко­лишнє природне середовище відноситься до абсолютних прав і йому відповідає обов'язок держави і всіх інших осіб утримува­тися від порушення цього права. Разом з тим держава, її органи, всі інші юридичні і фізичні особи в процесі своєї діяльності, по­в'язаної з впливом на довкілля, зобов'язані здійснювати комп­лекс заходів, спрямованих на дотримання відповідної якості нав­колишнього середовища, покращання його стану і т. п. Право на безпечне довкілля включає в себе можливість вимагати від ін­ших суб'єктів (держави, її органів, підприємств, організацій, гро­мадян) здійснювати дії, спрямовані на забезпечення належного стану навколишнього природного середовища, який не призве­де до негативних змін в організмі людини (причому їх поведін­ка може бути як активною, так і пасивною, тобто проявлятися в утриманні від дій, що можуть негативно вплинути на природу і людину).

Стосовно держави, то до неї пред'являється вимога здійс­нення в основному активних дій у цій сфері, спрямованих фак­тично на забезпечення екологічної безпеки. На державу покла­дається, насамперед, обов'язок встановлення основних засад, принципів, правил і норм у сфері забезпечення екологічної без­пеки. Сюди входить видання достатньої кількості досконалих нормативно-правових актів з цих питань, встановлення еколо­гічних нормативів, стандартів і інших екологічних вимог. На дер­жаву покладається обов'язок ведення належного обліку при­родних об'єктів і унікальних природних територій, спостережен­ня за їх станом, змінами. Важливим повноваженням держави є здійснення всіх форм екологічного контролю. Особлива увага має приділятися попереджувальним заходам, які спрямовані на недопущення в майбутньому можливих шкідливих впливів на довкілля, зокрема екологічній експертизі. Держава повинна чіт­ко законодавче визначити і застосовувати заходи примусу, юри­дичної відповідальності до осіб, винних у невиконанні екологіч­них вимог.

Крім цього, право на безпечне довкілля охоплює і можливість звертатися по захист порушеного права в суд. При цьому, як правило, порушення права на безпечне довкілля тягне за собою заподіяння шкоди здоров'ю громадян і відповідно поєднане з відшкодуванням цієї шкоди, тобто реалізацією права на відшко­дування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю громадян через не­гативний вплив на довкілля.

Отже, право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище — це закріплена законодавством і забезпечувана державою можливість суб'єкта проживати в середовищі, яке не спричиняє шкоду здоров'ю, користуватись для задоволення своїх життєво необхідних фізичних і духовних потреб безпечни­ми природними благами, вимагати від держави, а також інших фізичних і юридичних осіб виконання вимог екологічної безпеки, а у випадку їх порушення звертатись по захист порушеного права до компетентних органів.

Право на безпечне навколишнє природне середовище без­посередньо пов'язане з низкою інших прав, які фактично конк­ретизують його щодо тих чи інших сфер суспільних відносин та діяльності. Зокрема, в ст. 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» за­кріплено право громадян на безпечні для здоров'я і життя хар­чові продукти, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище, а ст. З Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» передбачає: «Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на за­хист від впливу іонізуючого випромінювання. Це право забез­печується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючого випромінювання на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення, компенсацією за пере­вищення встановлених дозових меж опромінення та відшкоду­ванням шкоди, заподіяної внаслідок впливу іонізуючого випро­мінювання».

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.