Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Рельєф як туристичний ресурс 6 страница



Центром комплексу є один з найстаріших храмів «міста серед мурів» церква св. Марії, яка була соборною у новоствореній єпархії усіх вірмен Русі та Валахії. Протягом століть її неодноразово перебудовували. Споруда Вірменського собору поєднує прийоми вірменського та місцевого зодче­ства. Собор є унікальним зразком вірменської архітектури, а сформований навколо нього комплекс споруд ХУІ-ХМІІ ст. - найкраще збереженим архі­тектурним осередком вірмен, що здавна поселялись в Україні.

На Вірменській вулиці, № 20 розташований один з кращих ренесансних будинків міста, прикрашений рельєфами: «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима». На будинку «пір року» також є зображення знаків зодіаку (XIX ст.).


На Святоюрській горі, що домінує над центром Львова, височить ансамбль собору св. Юрія-Змієбор-ця.До ансамблю, окрім собо­ру св. Юра (1744-1770) входить митрополичий палац (1772-1774), капі­тальні будинки (1774-1866), дзвіниця (1828), огорожа з двома брамами: «від базару» (1770) і «від городу» (1772). Одна брама увінчана алегорич­ними фігурами «Віри» та «Надії», друга брама має розірваний фронтон, оздоблений символічними зображеннями католицької та православної церков. У крипті храму захороненні останки галицького князя Ярослава Осмомисла (помер у 1187 р.).

Однією з найвеличніших баро­кових споруд міста є Домініканський костел (1745 р.).

Середньовічне місто було оточе­не двома рядами мурів, валом і ровом. Від міських середньовічних оборонних споруд залишилися фрагменти зовніш­нього муру і Королівський арсенал (1639-1646). Колись будівлю прикра­шала скульптурна група «Архістратиг Михаїл, що попирає сатану», виготов­лена з металу. Зараз вона зберігається у філіалі історичного музею, в будинку


Міського арсеналу. Міський арсенал (XV ст., 1575) на відміну від королів­ського арсеналу, збудованого на кошти короля, зводився коштом міщан. Західною стіною масивної будівлі (довжина 53 м) був оборонний мур, а з торців примикали вежі цехів львівських ремісників, в одній із яких у часи середньовіччя мешкав міський кат. Арсенал крім своєї безпосередньої функції, в різні часи виконував роль зерносховища, в'язниці.

На оборонному валу розташована Порохова вежа (1554-1556).

З XVIII ст. міські форти­фікації поступово розбира­лись, рови засипались, на їх місці з'являлись сквери та вулиці. Головною віссю міста стали сучасні про­спекти Свободи (колиш­ня вулиця Нижні вали) і Шевченка (розташовані на берегах Полтви) і площа

Міцкевича з пам'ятником поету (1900), що їх з'єднує в «променад» - улю­блене місце прогулянок львів'ян. У 1997 р. на площі А. Міцкевича від­новлено фонтан з фігурою Богоматері.

До пам'яток львівської архітектури XIX ст. належить будинок Галиць­кої ощадної каси (1891), прикрашений скульптурами, серед яких на купо­лі можна побачити сидячу «статую Свободи» (тепер тут розміщується Музей етнографії та художнього промислу). У 1904 р. зведено будинок Промислового музею (тепер Національний музей). Театр опери і бале­ту (1897-1900) має пишно декорований фасад. Обабіч головного входу розміщені алегоричні кам'яні скульптури «Життя» і «Мистецтво», на кар­низі - скульптури муз. Мідні крилаті фігури «Слави» - над фронтоном, «Музики» і «Поезії» - над пілонами. У нішах пілонів встановлені алего­ричні фігури - «Комедії» та «Трагедії».

В центрі проти найстарішого в місті парку, що виник у XVI ст. (звався єзуїтським, нині парк ім. І. Франка) розташований будинок Галицького крайового сейму (1877-1881 рр.). Обабіч головного входу скульптурні групи «Освіта» та «Праця», а над аттиком - символічні зображення «Гали­чини», «Вісли» і «Дністра». Будинок є першою парламентською спорудою в Україні. У 1920р. у будинку розмістився університет, найстарішій вищий навчальний заклад на терені України.

Один з найстаріших технічних вузів України бере початок від Львів­ської політехнічної школи (1844 р.). У 1873-1878 рр. було побудовано


спеціальне приміщення для Львівського політехнічного інституту. Аттик споруди прикрашений латинським девізом «Наука і мистецтво» та алего­ричною групою, яка уособлює інженерію, будівництво і механіку.

На вуличках міста можна побачити будинки декоровані вигадли­вою ліпниною, металевими решітками, орнаментальними керамічними вставками. Це будівлі в стилі модерн початку XX ст., які споруджені у 1890-1910 рр. переважно будівельною фірмою випускника Львівської політехніки Івана Левинського. Будинок колишнього страхового това­риства «Дністер» на вулиці Руській (№ 20) є одним з перших в Україні зразків українського модерну і належить до класики українського будів­ництва початку XX ст.

Цінною пам'яткою історії міста є Личаківське кладовище, котре існувало вже у XVI ст. Чимало його надгробків мають велику мистецьку цінність. Тут поховані видатні львів'яни: Іван Франко, Соломія Крушель-ницька, М. Шашкевич та багато інших.

Місто Золочівзгадується вперше близько 1443 р. Золо-чівський замок зберіг­ся до сьогодні майже повністю. У Золочеві можна оглянути ще оборонний двір, за іншими даними - арсе­нал, який спеціалісти датують XIV ст.

На 40-метрово-му пагорбі у селищі < Олеськовисочить замок - найстарі­шій в Україні. У документах 1327 р. Олесько згадується як володіння мазо-вецького галицько-волинського князя Болеслава-Юрія

Тройденовича. У середині XIV ст. замок перейшов до князя Любарта, а пізніше - до угорського графа Емерика Бубека. У 1432 р. польський


король Владислав Ягелло, діставши Олесько від Бубека, передав його Янові з Сенна. Магнати Сенненські (Олеські) здійснили модернізацію замку. 1511 р. замок був розділений між двома дочками Петра Олесь-кого - Ганною та Ядвігою. Від того часу оборонний замок перетворився на магнатську резиденцію, палацову споруду.

Наприкінці XVI ст. замок став власністю руського воєводи Яна Дани­ловича, який оточив його системою валів та ровів, прибудував до східно­го замкового корпусу аркадові галереї та виконав внутрішні переплану­вання. У цей же час з південного боку замку розпланували регулярний італійський парк.

У 1629 р. дочка Яна Даниловича Софія-Теофіла Собеська народила в Олеському замку сина Яна, майбутнього польського короля. За 10 років, у 1639 р. тут народився Михайло-Корибут Вишневецький. Олесько дістав назву «колиски королів».

Ян ІІІСобеський відремонтував і добудував замок (1683-1687 рр.),який перетворився на розкішну королівську резиденцію, оточену парком.

У наступні роки замок, по суті, був доведений до руїни, а кращі речі були перевезені в Підгірці. У 1820 р. сучасник був вражений ста­ном замку: «Замок запущений...покій, де народився Собеський, зовсім зруйнований, повно сміття...»

У1892 р. польський громадський комітет опіки над пам'ятками вику­пив замок і реставрував з відновленням вигляду споруди на початок XVIII ст. Під час Першої світової війни замок перетворився на руїну. Част­кову реставрацію провели у 1930-х рр., а повну - у 1963-1975 рр. Тепер тут у музеї-заповіднику «Олеський замок» розміщується відділ Львівської картинної галереї, де експонуються твори живопису, скульптури, ужит­кового мистецтва Х-ХУІІІ ст.

Навпроти замку знаходиться готичний костел 1481 р.

У селі Підгірціроз­ташований палац, спору­джений у 1635-1640 рр. на місці давніх укріплень коштом і на замовлен­ня коронного гетьмана С. Конєцпольського за проектом французько­го інженера Г. Боплана. Палац є центром великого архітектурного ансамблю, до складу якого входять


парк з парковими спорудами ХУІІ-ХУІІІ ст., костел св. Йосипа (1766), і розташований на високому плато. Він належить до поширеного в Європі у XVII ст. типу оборонних палаців.

У1752-1763 рр. палац реставрували, побудували багато оздоблений костел. Тут була ціла серія портретів державних і духовних діячів (разом 72 портрети). Були тут й інші твори мистецтва. Чорний мармуровий стіл, перевезений з Олеська, на якому хрестили короля Яна III, більярд і стародавнє фортепіано додавали інтер'єрам неповторної краси. Були в палаці кармазинова кімната, а також китайський, золотий, дзеркаль­ний, мозаїчний, зелений кабінети. Крім того тут був арсенал, величезна бібліотека та архів.

Наприкінці XVIII ст. С. Жевуський створив у палаці алхімічну лабора­торію, де намагався добувати золото. З того часу палац почав підупадати, багато цінних творів мистецтва пропало.

Палац зазнавав руйнувань, його неодноразово ремонтували, добу­довували. З 1997 р. його передано львівській картинній галереї й роз­почато реставрацію.

У Підгірцях можна оглянути пам'ятку дерев'яної архітектури - церкву XVIII ст. Біля Підгірців розташована пам'ятка історії промисловості - пив­завод, збудований в середині XVIII ст. Вацлавом Жевуським.

Поморянський замокзбудований у першій половині XVI ст. на місці дерев'яної фортеці XV ст. Замок не раз витримував затяжні облоги турків і татар. Однак у 1684 р. був ними дощенту зруйнований. За свідченням документів і спогадів сучасників поморянський замок був улюбленим місцем перебування короля Яна Ш Собеського, який витратив на його відбудову і зміцнення 25 тис. золотих. Після смерті Яна Собеського замок переходив від одних власників до інших і поступово почав втрачати вигляд фортеці. Значна його частина розібрана, а рештки перероблені на житлові приміщення, які залишилися донині.

Жовкву(у 1368-1560 рр. - Винники; у 1951-1991 рр. - Нестеров (відомий авіатор загинув 8 вересня 1914 р. біля с. Воля Висоцька) колись називали малим Краковом. Село під назвою Винни­ки перейшло у власність магната Жолкевського, який побудував тут замок,


надав самоврядування і перейменував його на свою честь. У забудові міста непогано зберігся середньовічний центр. На відміну від Львова, де кожний будинок не був подібний до інших, у Жовкві всі будинки мали схожу архітектуру фасадів. На першому поверсі вони мали підсіння з трьох відкритих арок. Такими будинками забудована не тільки ринкова площа, але й прилеглі вулиці. Аркади єдиним ланцюгом охоплювали площу по периметру з трьох боків, бо з четвертого вона примикала до замкових мурів. Суцільне підсіння-аркада створювало в негоду затишок, а в спеку - холодок і водночас являло собою сильний засіб архітектурної виразності.

Серед архітектурних

пам'яток міста можна виді­лити костел св. Лаврентія, (1606 р.), в якому знахо­дяться надгробні пам'ят­ки родини Жолкевських з червоного мармуру та родини Собеських і Дани­ловичів - з чорного й біло­го мармуру.

В місті збереглися також Замок (1594 р.),

Домініканський монастир-фортеця з келіями (1653 р.) і стінами (1655 р.), Троїцька церква Василіанського монастиря (1612 р.) з дзвіни­цею. Синагога (1692 р.). Прикрашають місто дерев'яні храми - церква Різдва на Винниках (1705) і Троїцька (1720).

Чудові пам'ятки архітектури збереглися в Дрогобичі.Місто вини­кло давно, мабуть, у середині XIII ст. Як «соляне місто» Дрогобич був укріплений. Традиція відносить до тих часів велику надбрамну башту біля кафедрального костелу. Але пізніше, очевидно в ХУІ-ХУІІІ ст. вона перебудовується. Костел св. Варфоломія збудований на місці давнього замку. Будівництво розпочалось у 1392 році, за короля Владислава Ягай-ла, і закінчилося на початку XV ст. У 1548 р. був оточений валом, ровом і парканом. У 1648 р. споруду було поруйновано, а у 1681 р. - відбудовано. Ремонтувався собор і у XVIII ст. Поруч з костелом у 1551 р. збудована дзвіниця як оборонна башта, яка теж неодноразово ремонтувалась і перебудовувалась.

У передмісті Дрогобича «Зварич» недалеко від старих солеварень стоїть дерев'яна церква Воздвиження чесного хреста, збудована у 1613 р. В інтер'єрі зберігся настінний живопис XVII-XVIII ст.


На околиці Старого Дрогобича, за потоком и.І невеликому пагорбі розташована дерев'яна церква св. Юрія, яка не має точної дати будівни­цтва. В більшості літера­турних джерел зазнача­ється, що Святоюрська церква була перевезена до Дрогобича у 1657 р. із с. Надієва і поставлена

на місці старого храму, спаленого у 1499 р. під час татарського набігу. Юр'ївська церква в с. Надієві була зведена, вірогідно, в кінці XV - на початку XVI ст. В церкві зберігся монументальний позолочений іконо­стас і тематичні малювання (XVII ст.), які суцільним килимом вкривають стіни всіх приміщень.

У Дрогобичі є оборонний монастир Кармелітів, заснований напри­кінці XVII ст. У 1790 р. за наказом австрійського імператора Йосифа II конвент Кармелітів було скасовано. У 1807 р. монастир передано магі­страту, який у свою чергу у 1813 р. передав його Василіанам. Костел переобладнано на греко-католицьку церкву св. Трійці, яка існує і сьо­годні (на розі вулиць Бориславської і Трускавецької).

У місті Бродидіє один з найкращих музеїв у Львівські області, де, зокрема, можна спочатку побачити діораму пізньосередньовічного міста-фортеці, а потім оглянути рештки цих укріплень. В місті можна побачити рештки замку з палацом XVI - XVIII ст. Тут збереглися земляний оборонний вал, два бастіони, каземати фортеці (XVII ст.). Є тут ще церква Пресвятої Богородиці (1600), церква св. Юрія (ХУІ-ХУІІІ), Троїцька церква і дзвіниця (1726), костел (1662) і синагога (1742).

У с. Уричв давньоруські часи існувала наскальна дерев'яна фортеця ІХ-ХІІІ ст., яка мала стіни п'ятнадцятиметрової висоти, п'ять житлових поверхів. У скелі були вирубані криниця і дві цистерни.

У с. Воля-Висоцькає церква св. Миколая 1598 р. з чудовим іконо­стасом 1655 р. і живописом 1688-1689 рр. відомого художника І. Рут-

ковича.

У с. Івано-Франкове(до 1945 р. Янів) - колишньому місті-фортеці XVII ст. нині зберігся лише костел (1614), пізніше перебудований, в якому у 1759 р. була похована мати польського короля Станіслава Августа.

У старовинному містечку Бібрказберігся оборонний костел, засно­ваний у 1405 р.


У селі Лаврів,у мальовничій гірській місцевості під горою розта­шований монастир з церквою і оборонною вежею, де за переказами був похований князь Лев Данилович в XIII ст. Монастир багато разів руйнувався і горів. У церкві збереглися фрески Х\/-Х\Л ст.

На відстані 2 км на південь від села Крехова,розташований Васи­ліанський монастир, заснований близько 1618 р. На його території збе­реглися Миколаївська церква і келії, оборонна вежа-дзвіниця (XVIII ст.). Тепер тут розміщується Вища духовна василіанська семінарія.

Поблизу села можна побачити пам'ятний знак на честь перемо­ги у польсько-турецькій війні 1672-1699 рр. На старому військовому цвинтарі часів першої світової війни є пам'ятник, на якому чотирма мовами - українською, польською, німецькою і угорською - виписана присвята похованими тут воякам.

Ще один пам'ятний знак на честь перемоги над турками у польсько-турецькій війні 1672-1699 рр. стоїть посеред села Глинськезбереглося давньоруське городище, яке місцеві жителі називають «Городисько».

У селищі Підкаміньрозташований ансамбль Домініканського монастиря (ХУІІ-ХУІІІ ст., який складається з Вознесенського костелу (1612-1695), келій, оборонних стін з воротами, дзвіницею і баштами ХУІЦ ст. Крім того, є ще в Підкамені каплиця Параскеви П'ятниці (1739-1741) - пам'ятка барокової архітектури.

У с. Мурованезнаходиться парк ХУІІ-ХІХ ст., в якому є чудова липо­ва алея - пам'ятка природи. В парку розташоване замчисько з валами, ровами, землянами бастіонами. Замок був збудований у XVI ст. На почат­ку і наприкінці XVII ст. він належав Мнішкам. За переказами, в цьому замку 26 травня 1604 р. Дмитро Самозванець просив руки Марини. Під час першої світової війни командування російських військ, які стояли табором неподалік села, довідавшись про колишнє перебування Лже-дмитрія в замку, наказало випустити по ньому декілька артилерійських снарядів. Сьогодні тут залишився лише фрагмент одної стіни

У селі Оброшинерозташований палацовий комплекс 1730 р., який складається з палацу, службових приміщень, огорожі з воротами і парку. Цей архієпископський палац був літньою резиденцією львівського римо-католицького архієпископа. Тепер тут дирекція Науково-дослід­ного інституту землеробства і тваринництва західних областей України з цікавим зоопарком.

Старовинний Самбір(старі назви - Погонич, Новий Самбір, Нове Місто) багатий на пам'ятки оборонного будівництва. Тут зберегли­ся фрагменти земляного валу пізньосередньовічного міста-фортеці, костел бернардинців з келіями (1751 р.), церква Різдва Богородиці (1728 р)., яка мала оборонний мур, костел (ХУІ-ХУІІ ст.) з бійницями.


В Самборі є й інші оборонні споруди, які перебудовані ще наприкінці XVIII - початку XIX ст. Це, зокрема, оборонна ратуша (ХУІІ-ХІХ ст.), оборонний двір, міський і цеховий арсенали, домініканський монастир 1406 р., монастир бригідок та єзуїтський монастир 1680 р.

Ренесансний замок розташований на околиці села Свірж.Перші згад ки про мурований замок належать до XV ст., але від первісних споруд залиши­лися лише фрагменти мурів. Сучасні замкові споруди походять з ХУІ-ХУІІ ст. Під час першої світової війни був пошкоджений, у 1920 р. його реставрували. На території замкового парку зберігся костьол (1541 р.).

У с. П'ятничанизбереглася сторожова вежа ХУ-ХУІ ст., в якій нині відкрито музей - відділ Львівської картинної галереї.

У с. Сусідовичірозташований оборонний монастир кармелітів ХУІ-ХУІІІ ст. з високим оборонним валом.

У селі Червоному(давня назва Ляцьке) ремісниче училище роз­міщено в палацовому комплексі XVIII - першої половини XIX ст. в стилі ампір.

Надзвичайно цінну історико-архітектурну спадщину мають Рава-Руська, Жидачів, Добрамиль, Яворів, Пустомити, Турка тощо.

В ЛУГАНСЬКІЙ областіна державному обліку перебуває 9,5 тисяч нерухомих пам'яток, в тому числі — 341 пам'ятка архітектури. Найвизна­чніші з них Успенська церква ( Осинове), Михайлівська церква (Щастя) та Деркулівський кінний завод.

Історія Луганська,який називали колискою південної металургії, розпочалась 14 листопада 1795 р. з указу про заснування ливарного заводу для забезпечення потреб Чорноморського флоту. Незабаром виникло селище під назвою «Луганський завод», яке у 1882 р. об'єдна­лось з селом Кам'яний Брід і поклало початок місту Луганськ.

Восени 1795 р. почала працювати перша шахта Донбасу «Петро-павлівська» (глибиною 18 сажнів або 38,4 м) в районі урочища Лисичий Байрак або Лисяча Балка. Згодом тут виникло місто Лисичанськ- най­давніше місто Донбасу.

До списку історичних міст входять Старобільськ, Слов'яносербськ, Кіровськ, Алчевськ, Краснодон.


У МИКОЛАЇВСЬКИЙ областіна державний облік взято 3,3 тисячі нерухомих пам'яток, в тому числі 143 пам'ятки архітектури.

В області діє історико-археологічний заповідник «Ольвія», засно­ваний у 1926 р. До його складу входить комплекс пам'яток - залиш­ків античного міста-держави Ольвія (с. Парутине) та острів Березань із залишками найдавнішого в Північному Причорномор'ї'давньогрецького поселення. Руїни давньогрецького міста Ольвії стоять недалеко від того місця, де зливаються води Дніпра та Південного Бугу, на березі лиману, і відділені від степу двома глибокими балками. Засноване в середині VI ст. до н.е. вихідцями з Мілету, воно проіснувало близько тисячі років (до IV ст. до н.е.). Саме тут в Ольвії вперше на території сучасної України почали карбувати монету.

Першими спорудами на місці майбутнього міста Миколаївбули кузня і будинок запорожців біля паромної переправи через гирло Інгу­лу, поселення рибалок і хутір купця Фабра.

У липні 1788 р. за наказом Г. Потьомкіна засновано суднобудівну верф. 27 серпня 1789 р. царським указом оголошено про будівництва міста, яке було названо на честь св. Миколая - покровителя моряків. Спорудження верфі і міста було доручено полковнику МЛ. Фалєєву. В серпн 179° Р- був спущений на воду первісток миколаївської верфі фре­гат «Святий Миколай». Місто було головною суднобудівною базою Чорно­морського флоту. Серед суден, що були побудовані у Миколаєві, відомий броненосець «Князь Потемкін Таврический», спущений на воду 1900 р.

На державному обліку в ОДЕСЬКІЙ областіперебуває 7,4 тисяч нерухомих пам'яток, з яких 1440 — пам'ятки містобудування й архітек­тури. Найбільша кількість пам'яток зосереджені в Одесі.

Одесарозташована на місці ста­ровинного татарського поселення (Качибею) Хаджибею, яке вперше згадується у 1415 р. Проте заселення території сучасного міста розпочалося приблизно 5 тисяч років тому. В старо­давніх лоціях ХІІІ-ХІУ ст., на морських портоланах (картах) 1311 р. зустріча­ється Джинестра - стоянка генуезьких судів.

Головним архітектурним ансамб­лем Одеси є Приморський бульвар, який створює парадний морський фасад міста. Забудова ансамблю фор-


мувалась переважно в першій половині XIX ст. Композиційним центр бульвару є півкругла площа, де у 1828 р. поставили пам'ятник герцогу А.-Е. де Рішельє роботи скульптора І. Мартоса. Одесити називають його пам'ятником Дюку.

У 1829-1837 рр. ансамбль доповнила Стара Біржа, у приміщенні якої розміщується нині міськрада. В нішах фасаду розміщені статуї Меркурія (давньоримського бога торгівлі, купців і прибутку) і Церери (давньорим­ської богині полів, землеробства, хлібних злаків).

У 1837-1842 рр. споруджено трапеці­єподібні в плані з урахуванням сприйнят­тя у перспективі Приморські сходи. Шири- < на верхнього маршу - 13,4, нижнього -21,7 м при загальній довжині 136,47 м.

Будинок Завадовського, побудова­ний у 1833 р. як житловий будинок гра­доначальника графа Завадовського. У середині XIX ст. перетворений на готель («Петербурзький») і тоді ж дещо перепла­нований.

Палац генерал-губер­натора Новоросії графа М. Воронцова є комплек­сом споруд, який включає палац, стайні, бельведер > (1824-1834 рр.).

До складу ансамб­лю Приморського бульвару

також входять «Лондонський» готель, Присутствені місця, палац Шид-ловського, житлові будинки. В 90-х роках його було доповнено новим Морським портом та скульптурою Церетеллі.

Будинок Нової біржі (1894-1899 рр.) споруджений у стилістиці венеціанської готики та неоренесансу, використовується нині як міська філармонія.

Одним з найкрасивіших у світі театральних будинків є Театр опери та балету (1884-1887 рр.), збудований за проектом віденських архітекто-


- рів Ф. Фельнера та Г. Гельмера, творців театральних будівель >Дрездена, Будапешта, Відня та ін. міст. Театр прикраше­ний скульптурною алегорич­ною композицією - квадригою коней та колісницею з музою трагедії Мельпоменою. Обабіч головного входу на високих п'єдесталах розміщено скуль­птури, що відтворюють сцени з трагедії Евріпіда «Іпполіт» та комедії Арістофана «Птахи». На розі вул. Ланжеронівськоїта Думської пл. розташований будинок

Археологічного музею НАН України, побудований у 1883 р. для міських

музею і бібліотеки, найстаріших в Україні.

Білгород-Дністров-ський(до 9 серпня 1944 р. - Акерман) існує вже понад 2,5 тисячі років. У VII ст. до н.е. греки заснували тут свою коло- І нію, яка спочатку назива­лась Офіус, згодом Тіра (від тодішньої назви Дні­стра - Тірас). На рубежі і ХІІІ-ХІУ ст. генуезькі купці розпочали будівництво

великого замку. Фортеця розташована у східній частині міста Білгород-Дністровського, на скелястому правому березі Дністровського лиману, на місці укріплень ІУ-У ст. до н.е. З 1438 р. навколо цитаделі споруджу­валася нова могутня оборонна система.

З фортеці можна було вийти двома підземними ходами - біля села Переможного і на південну околицю міста. Нині підземелля засипані.

Турецька фортеця Ізмаїлпід час російсько-турецьких війн неодно­разово захоплювалася російськими військами (у 1770, 1790, 1809 рр.). В облозі 1809 р. брав участь офіцер І. Котляревський. Після приєднання міста до Росії була офіційна спроба перейменувати місто на Тучкове - на честь генерала Тучкова, коменданта фортеці у 1812 р.

Ізмаїл серед інших населених пунктів у 1856-1878 рр. перебував у складі Румунії. Коли 1856 р. Росія віддавала місто, то за розпоряджен-


ням уряду, ізмаїльську фортецю висадили в повітря. Залишився тільки фундамент стін і мечеть XVI ст., яку у XIX ст. перебудували під Хресто-воздвиженську церкву.

В центральній частині міста є розміщений на узгір'ї комплекс Покровського собору.

Кілію- місто-фортецю на лівому березі Кілійського гирла Дунаю турки називали «ключем до Молдови і Угорщини». Час заснування міста невідомий. Є кілька варіантів пояснення назви. Назву пояснюють румун­ським словом «спіііе» - келія, як житло пустельника; виводять від турець­кого «кіііі» - глинистий. Є й пояснення, пов'язане з існуванням храму на честь героя Ахілла на острові Зміїний, де згодом виникло поселення Ахіллея (Акіллія), пізніше трансформоване в Кілію.

Місто й досі прикрашає православна Миколаївська церква, збудо­вана 1648 р. на громадські кошти.

Українською Венецією ще на початку XIX ст. називали поселення, що розташоване на лівому березі кілійського гирла. Його назва Вилко-ве- пов'язана з тим, що у цьому місці Дунай розгалужується числен­ними руслами, вилками. Вулиці містечка - це здебільшого протоки й канали, по яких місцеві жителі плавають в човнах. Через вулиці-кана-ли перекинуті вигнуті дугою містки, уздовж вулиць-каналів тротуари на високих палях. У місті прокладено 45 км тротуарів і споруджено 76 містків. Від кожної такої «вулиці» прориті невеличкі канали у двори рибалок (основне заняття місцевого населення). Засновано поселення було в середині XVIII ст.

Важливими осередками археологічної та історико-архітектурної спадщини є Болград, Рені, Овідіополь, Балта, Вел. Михайлівка.

На державному обліку в ПОЛТАВСЬКІЙ областіперебуває 3600 пам'яток історії та культури в т.ч. 199 історико-архітектурних, багато з яких є цікавими екскурсійними об'єктами.

Зокрема, тут виявлено близько 50 пам'яток скіфсько-сарматського часу. Серед них виділяється Більськегородище - одне з найбільших нині відомих т. з. скіфського часу в Європі. Деякі дослідники пов'язують його з м. Гелоном, яке згадує Геродот у своїй «Історії греко-перських воєн». Городище оголошено заповідником.

На Полтавщині збереглися історичні стародавні місця: Хорол, Говтва, Горошин, Лубни, Пирятин, Козельщина, Миргород, Полтавата ін.

За три кілометри від Лубен розташований ансамбль МгарськогоСпасо-Преображенського монастиря, заснованого 1619 р. на кошти Раїни Вишневецької (Раїни Могилянки, двоюрідної сестри Петра Моги­ли). У 1663 р. тут перебував у чернецтві Юрій Хмельницький.


Ансамбль складається з Преображенського собору. Благовіщен­ської церкви, трапезної з келіями, надбрамної дзвіниці, будинку ігумена, двоповерхового готелю.

Полтаварозташована на обох берегах р. Ворскли. У письмових джерелах під назвою «Лтава» поселення згадується вперше під 1174 р. Лтавою (Лтавкою) називалася і річка, права притока Ворскли, що текла по території сучасної Полтави (зараз в трубах під землею). 1430 р. вели­кий литовський князь Вітовт передав Полтаву Олександру Глинському (Лексаді Мансурксановичу, Лексі - татарському мурзі, який прийняв православ'я, отримав титул князя і родове ім'я). Олександр Глинський побудував полтавську фортецю - дерев'яні укріплення і земляні вали, що 1482 р. були зруйновані Менглі-Ґіреєм.

З 1802 р. Полтава перетворилася на губернський центр, що сприяло переплануванню і перебудові міста. Тод] був розроблений архітектором М.А. Амвросимовим проект, за яким Полтава мала стати «Малим Петер­бургом».

Зокрема, був закладений новий центр - Кругла площа (кол. Олексан-дрівська) - найвизначніший класицистичний архітектурний ансамбль в Україні. Ця площа формувалася протягом 1805-1811 рр. 7 адміністратив­них будинків виконано за проектами відомих архітекторів А. Захарова, М. Казакова, Л. Руска, Е. Соколова та ін.

1810 р. був споруджений будинок Полтавського вільного театру (не зберігся), для якого І.П. Котляревський написав свої п'єси «Наталка Пол­тавка», «Москаль чарівник». Першим виконавцем ролей МакоТоненка і Михайла Чупруна був М.С. Щепкін, який саме тут розпочав свою теа­тральну кар'єру і саме тут він став вільним.

Визначною подією в громадському і культурному житті не тільки Полтави, а й усієї України було урочисте відкриття пам'ятника І. Котляревському, першого пам'ятника українському письменнику. З цієї нагоди ЗО серпня 1903 р., до міста прибули М. Коцюбинський, Леся Українка, Олена Пчілка, Гнат Хоткевич, В. Стефаник, М. Старицький, М. Лисенко, М. Садовський, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, і багато інших видатних діячів української культури.

З Полтавщиною пов'язане ім'я

М.В. Гоголя (1809-1852), який народився у

с. Великі Сорочинці,в будинку військо-


вого лікаря М.Я. Трахимовського. Перші згадки про Сорочинці містяться в документах початку XVII ст. З поч. XIX ст. Сорочинці славиться своїм ярмарком, який описав М. Гоголь.

Збереглася Спасо-Преображенська церква (1727-1732), де похрес­тили письменника. В селі розташований пам'ятник М. Гоголю (1911). Тут діє літературно-меморіальний музей.

Гадячвперше згадується в документах першої половини XVII ст. Він був добре укріпленою фортецею-замком. Тепер на місці замка роз­ташований колишній гетьманський палац - резиденція І. Брюховецького. У 1658 р. І. Виговський підписав тут Гадяцький договір.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.