Рельєф як туристичний ресурс 3 страница

В місті на березі Керченської протоки,

в районі давнього порту, стоїть церква св. Іоана Предтечі. Храм зведено на місці колишньої базиліки 757 р., фрагменти якої частково увійшли до нового храму, який датується ХІІІ-Х№ ст. Церква є єдиним в Україні зразком візантійської сакральної архітектури доби середньовіччя.

Пам'ятки історії і культури міста входять до складу Державного істо-рико-культурного заповідника в м. Керчі, на 800 га площі якого знахо­дяться також: античні городища Німфей (с. Героївське), Мірмекій (біля с. Войково), Тірітака (с. Аршинцево).

У складі заповідника один з найстаріших в Україні Історико-архео-логічний музей створений у 1826 р. як Музей старожитностей. Колек­ція його нараховує майже 2 тис одиниць збереження, датованих НІ тис. до н.е. - XVIII ст. нашого часу.

До складу заповідника входить колишня турецька фортеця Єні-Кале (1703) і відомий меморіальний ансамбль Аджимушкайських штолень. В Аджимушкайї не одну сотню літ видобували вапняк-черепашник, з якого будували місто. В результаті утворилися підземні лабіринти вели­кою протяжністю. В роки Великої Вітчизняної війни штольні стали базою партизанського руху.

Керч - колишня столиця Боспорської держави - включена в між­народну програму ЮНЕСКО «Шовковий шлях».

У Східному Криму розташовані і середньовічні міста Білогірськ і Ста­рий Крим. Білогірськпід назвою Карасубазар («ринок на Чорній річці») відомий з XIII ст. Місто цілком підтверджувало свою назву: розташування на древньому караванному шляху, що пов'язував Схід і Захід, забезпечу­вало йому роль важливого торгового пункту. В центрі міста збереглися залишки караван-сараю XV ст.

Визначною пам'яткою околиць Білогірська є неприступна скеля Ак-Кая (біла скеля) на відстані 5 км від міста. Це унікальний пам'ятник при­роди та історії, один з найбільших в країні палеолітичних комплексів: на малій площі - 17 стоянок і поселень.

На шляху із Білогірська до Старого Криму розташовані декілька хра­мів і монастирів - пам'яток архітектури. Поряд з селом Багатим- вірмен­ський монастир, побудований у XIV ст. В селі Тополівкає невелика візан­тійська церква Х-ХІІ ст. і вірменська церква св, Параскеви (1702).

Історія Старого Кримунараховує не одне тисячоліття. Відомо, що вже у \/\-У\\ ст. середньовічний Солхат вів жваву торгТвлю. У XIII ст. татари оточили місто мурами з бойовими вежами і широким ровом, залишки яУих можна і сьогодні побачити на східній околиці. Місто отримало нову назву Кирим - «рів», «фортеця». В місті збереглася мечеть і медресе і Узбека (початок XIV ст.). За 4 км від міста зберігся вірменський монас­тир - Сурб-Хач (вірменською - «Святий Хрест»,), споруджений у 1338 р.

Загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архі­тектури, монументального мистецтва ВІННИЦЬКОЇ областістановить 2204.

Найцікавішими туристсько-екскурсій­ними об'єктами є залишки скельних хра­мів. Печерний храм VI-VII ст. з унікальними рельєфними композиціями та написами був виявлений ще у 1883 р. В. Антоновичем в щілині скелі над річкою Бушка у с. Буша.Тут збереглися також Вежа - частина укрі­плень XVII ст. і Покровська церква з келіями (1787).

Скельний монастир - комплекс спо­руд ХІ-ХІХ ст., що складається з 3 печерних церков (Усічення голови св. Іоанна Предтечі, св. Параскеви П'ятниці, св. Антонія Печерсько-го) розташований над Дністром у с. Лядова.

Палаци, парки, палацово-паркові ансамблі ХУІІІ-ХІХ ст. збереглися у селах Антопіль, Верхівка, Вороновиця, Котюжани,а залишки фор­тець -у Копайгороді, Бершаді.

У пейзажному парку селища Муровані Курилівцірозташований палац 1805 р. Тут також збереглися залишки укріплень XVI ст. з підзем­ними казематами.

Палац (1897-1917), що з 1921 р. використовується як будинок від­починку, і парк розташовані у м. Немирів.

Найкращим зразком стилю класицизму в Україні називають старий палац (1757) у Тульчині. Майже всі мистецькі прикраси інтер'єру були за радянських часів зруйновані. З 1975 р. палац ремонтується. У Тульчині зберігся також малий палац (1782), Успенська церква (1789)., Домінікан­ський костьол. Обидва палаци належали Потоцьким.

Тульчин в документах XVII ст. згадується під назвою Нестевар. Топо­німічний словник пов'язує назву Тульчин з турецьким пануванням в краї 1672-1699. У Нестерварі турки збудували фортецю, про яку в народі говорили: «У тій фортеці турчин стоїть». Пізніше звук «р» змінився на пом'якшене «л».

Церкви, костьоли, синагоги ХУІІ-ХІХ ст. збереглися у Вінниці,най­давнішою архітектурною пам'яткою якої є комплекс Домініканського та Єзуїтського монастирів (1610-1700 рр.).

Миколаївський собор (1754, 1885), в якому розміщується краєзнав­чий музей, церкви Параскеви (1775) і Георгіївська (грецька, 1809) збе­реглися у Могилеві-Подільському.Місто засноване у 1695 р. на місці села Іваньківка Яремою Могилою, що віддав його у посаг за донькою С. Потоцькому, який на честь тестя і назвав його Могилевим.

Миколаївський собор (1829), привратний корпус з дзвіницею і вежа зі стінами (XVIII ст.), господарські корпуси Миколаївського монастиря, кос­тел Непорочного зачаття діви Марії (1627, 1791) - окраса Шаргорода(у 1393-1585 - Княжа Лука, до 1859 - Шаргородок). Назва міста пов'я­зана з костелом на честь католицького святого Флоріана Шарого (Сірого) - родоначальника роду Замойських. 1585 р. італійськими архітек­торами, запрошеними Яном Замойським, була закладена система форти-фікацій Шаргорода. Єврейські купці 1589 р. побудували синагогу у мав­ританському стилі. У зв'язку з тим, що вона будувалася під час турецьких нападів, то споруджувалась з бійницями і по суті являла собою ще один оборонний об'єкт міста. Під час турецького панування у XVII ст. турки в синагозі влаштували мечеть, що врятувало її від руйнування і вона дійшла до наших днів. Турки називали Шаргород «Кучук Стамбул», тобто малень­кий Стамбул. Існували в Шаргороді православна церква з братством при ній. На початку XVIII ст. в місті монастир і школу відкрили єзуїти.

У м. Хмільникзбереглася оборонна вежа (1534), що стояла на «Чор­ному шляху», яким татари йшли на Поділля. Тут є також костел Усічення голови св. Іоанна Предтечі (1630) і палац (1911-1915).

Проект і розписи Дмитрівської церкви у с. Кукавказробив В. Тро-пінін, будучи кріпаком графа Моркова, власника села.

Місто-фортецю Рів, що знаходився на Кучманському шляху, назива­ли «Стіною Поділля». У 1537 р. король Сигізмунд подарував його своїй дружині Боні Сфорца родом з південного італійського міста Барі, яка перейменувала замок на Бар.Пізніше тут були зведені костел Миколая (1811), Покровський монастир, чимало купецьких садиб.

Історичні витоки сучасної ВОЛИНСЬКОЇ областісягають далекої давнини. Перші поселення в басейнах південних приток Прип'яті і вер­хів'ях Західного Бугу виникли ще в епоху пізнього палеоліту. Зареєстрова­но понад 160 археологічних пам'яток доби палеоліту і мезоліту. Цікавими пам'ятками археології є залишки городищ у с. Зимне (\Л-\/ІІ ст.), м. Воло-димир-Волинському (Х-ХІІІ ст.), м. Устилуг (ІХ-ХІІ), м. Любомль (ХІ-ХІІІ), с. Білосток (ХІ-ХІІІ), с. Затурці (ХІ-ХІІІ), с. Старий Чарторийськ (ХІ-ХІІІ).

Область має значний історико-культурний потенціал: загальна кіль­кість пам'яток історії, археології, містобудування і архітектуру, монумен­тального мистецтва становить 2,6 тис.

- На території області є чимало давніх історичних міст і сіл. (До списку занесені Берестечко, Володимир-Волинський, Голоби, Горохів, Камінь-Каширський, Ковель, Луцьк, Любомль, Олика, Любешів, РожищеДурійськ, Цумань). Луцьк(Лучеськ) вперше згадується у літописі від 1085 р. Незва­жаючи на численні археологічні знахідки, досі не можна точно відповісти на питання, коли ж виникло укріплене поселення на території ниніш­нього Луцька, коли воно стало містом. Зароджувався Луцьк на острові в середині річки Стир і було це в VII ст., а можливо і раніше. Є й інша думка, що пов'язує заснування міста у 1000 р. з князем Володимиром.

Найдавніше поселення лучан було розташовано на місці, де зараз стоїть Луцький замок. Давня легенда пов'язує виникнення Луцька з ім'ям вождя східнослов'янського племені дулібів Луки, який нібито поставив на горбі над Стиром свій курінь. За іншою версією, назва міста походить від давньоруського слова «лука», тобто «кривизна», вигин, затока, берег затоки, берег річкової «дуги». І справді, біля Луцька річка Стир утворює вигін, що нагадує лук.

Розквіт міста припадає на другу половину XII ст., коли тут правив син Данила Галицького Мстислав. Саме тоді місто називали Лучеськом Великим. За князя Мстислава розпочалося будівництво кафедрального собору Іоанна Богослова.

Під час правління Вітовта Луцьк по суті був другою після Вільно сто­лицею Князівства Литовсько-Руського. Саме у Луцьку у 1429 р. на запро­шення Вітовта для обговорення турецької загрози зібралися - імпе-

ратор Священної Римської імперії Сигізмунд, німецькі впливові князі, польський король Ягайло, датський король, московський князь Василь Васильович, посланець Папи Римського, гросмейстер Прусії, волоський воєвода, посланець візантійського імператора, хан Перекопської орди. Нині Луцьк приваблює своїми чудовими архітектурними пам'ятника­ми. Це - передусім споруди Верхнього і залишки стін Нижнього Луцько­го замку (XIV ст.), Оборонна вежа князів Чарторийських (XV ст.), будівля синагоги (XIV-XV ст.), Покровська церква XV ст., де знаходилась славноз­вісна ікона Волинської Богоматері (нині зберігається в Національному художньому музеї в м. Києві; дослідники вважають, що в українському живописі ХІІІ-ХУ ст. немає більш досконалого твору, Єзуїтський монас­тир (ХУІ-ХУІІ ст.), Хрестовоздвиженська церква (1619), Монастир бри-гідок (1624 р., використовувався і як в'язниця і як музичне училище), Василіанський монастир (1647), Монастир домініканців (споруджений у 1390 р. дерев'яним, а з XVIII ст. - кам'яний), Святотроїцький кафедраль­ний собор (колишній монастир бернардинців побудований у 1752-1755 і перебудований на собор у 1877-1879), Монастирі шариток (ХУ-ХУІІ ст.) і тринітаріїв (1729), житлові будинки (ХУІ-ХУІІІ ст.).

Всі ці пам'ятки входять до складу Луцького державного історико-архітектурного заповідника (1985), створеного на базі історико-культур-ного та архітектурного потенціалу міста.

Одне з найстаріших міст України - Володимир(«Волинський» дода­ли у 1795 р.) вперше згадується у літописі «Повість временних літ під 988 р. як місто-фортеця, коли київський князь Володимир передав його в правління синові Всеволоду і воно перетворилося на центр удільного Володимирського князівства.

Н. Полонська-Василенко писала, що це місто існувало ще у IX ст. під назвою Лодомира, Лодомерії і було приєднано до Києва 883-885 рр. князем Олегом.

В місті можна подивитись на старовинне городище X ст., залишки оборонних валів висотою 9-10 м, що оточують площу 3 га літописно­го міста, заснованого князем Володимиром, які збереглися лише част­ково. Від давньоруського часу зберігся Успенський собор, побудова­ний у 1157-1160 за Мстислава Ізяславича. Фахівці порівнюють його з київським Кирилівським храмом. У 1829 р. собор обвалився. Протягом 1896-1900 рр. його відбудували.

Видатним пам'ятником кінця XIII ст. є Василівська церква-ротбнда, яка, як вважають дослідники, не має прямих аналогій у світовій архі­тектурі.

Цікавими архітектурними пам'ятками є також Будинок з дзвіницею 1494 р., мури з воротами 17 ст., костьол Іоакима і Анни (1752), костьол єзуїтів (1766), Миколаївська церква (1780).

Поруч із стародавнім Володимиром у с. Зимнерозташований Свято-гірський монастир, споруджений як оборонний в XI ст. До ансамблю вхо­дять: Успенська церква (1495) з печерами (перебудована в 1898-1900), Троїцька церква (1567) і церква Різдва Богородиці (1723) в стилі бароко, оборонні мури (XV ст.). Збереглися розписи ХУІІ-ХУІІІ ст.

Жидичинський монастир відомий з XIII ст. За свідченням літопису 1277 р. тут молився Данило Галицький. 1662 р. в монастирі під ім'ям Гедеона жив Ю. Хмельницький. До ансамблю монастиря сьогодні нале­жать: Миколаївська церква (1723), дзвіниця (XVIII ст.) і будинок єпископа (1723).

Місто Берестечков документах XV ст. згадується як село. Світову славу містечко здобуло у зв'язку з битвою, яка відбулася поблизу нього 18-30 червня 1651 р. між козацькими і польськими військами.

В Берестечку є каплиця св. Текли, що споруджена над «Дівочою гре­блею», високою могилою, де за переказами поховано 500 замордованих у 1658 р. татарами дівчат.

Тут також зберігся костьол побудований у 1765 р. в стилі бароко.

З XV ст. відомий Ковель- спочатку як село Ковля, назву якого пов'я-Іують з першим його поселенцем - ковалем. В літературі Ковель назива­ють місцем народження польського короля Казимира III (1310-1370).

Георгіївська церква (1264 р.), палац Браницьких (XVIII ст.), частина торгових рядів (XVIII ст.) збереглися у Любомлі.

В Олиціє Петропавлівський костьол (1450, перебудований 1612 р.) найдавніша римо-католицька споруда Волині; Замок (1564), один з перших в Україні квадратних оборонних бастіонів площею 2,7 га; Луцька брама (1630); Костьол колегіатів (1640); дзвіниця (1650); мури з вежами та воротами (1650).

Про XVIII ст. нагадує садибний будинок і в'їзна арка у містечку Голо-би.Заслуговує на увагу і Георгіївська церква (1783 р.).

В'їзні ворота садиби і будинок колишньої монастирської школи (XVIII ст.) збереглися у селищі Любешів.

У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ областіна державному обліку перебуває 11,9 тисяч нерухомих памяток, в тому числі 318 пам'яток архітектури, переважно ХУІІІ-ХХ ст.

На «Примерной генеральной карте Новороссийской й Азовской губерний» 1775 р. на місці злиття річок Кільчені і Самари (поблизу сучас­ного Новомосковська) було позначено губернське місто. Незабаром з'я­вились перші споруди. Проте місце було обрано невдало: навесні було багато води, яка перетворювала місцевість на болото. 22 січня 1784 р. за указом Катерини II на правому березі Дніпра на місці козацької сло­боди Половиця розпочалось будівництво нового центру. Будівництвом Катеринослава (Дніпропетровська)керував І. Синельников (його ім'я зберігає назва міста Синельникове).

Архітектурною домі­нантою історичного цен­тру Дніпропетровська є Спасо-Преображен-ський собор, зведений у 1830-1835 рр.

У 1778 р. засну­вали місто-фортецю Слов'янськ (до 1774 Микитине, а з 1780 р. в документах з'явилась спочатку неофіційна, а з 1782 р. офіційна назва Нікополь- місто

перемоги). В місті стоїть обеліск на місці Запорізької (Микитинської) Січі, що існувала тут 1636-1652 рр.

Дерев'яний Троїцький собор у м. Новомосковськпобудований у 1775-1780 рр. майстром з Нової Водолаги Я. Погребняком. Храм є найбільшою дерев'яною церквою в Україні (65 м) і одним з найкращих зразків української дерев'яної архітектури. У 1888 р. у зв'язку з незадо­вільним технічним станом собор був повністю перекладений з нового матеріалу. До списку історичних міст входять також Кривий Ріг, Дніпро-дзержинськ і Павлоград.

У 1971 р. в кургані Товста Могила (поблизу м. Орджонікідзе Дніпропетровської області) була знайдена Золота пектораль (вагою 1,5 кг) - прикраса IV ст„ яку археологи охрестили «знахідкою століття».

На ДОНЕЧЧИНІна державному обліку перебуває 4,2 тисячі неру­хомих пам'яток. Архітектурна спадщина Донецької області включає 76 пам'яток.

Місто Донецьк(до 1924 р. — Юзівка, у 1924-1961 рр. - Сталіне)
бере початок своєї історії з заснування Джоном Юзом у 1869 р. Новоро­
сійського товариства кам'яновугільного, залізного та рейкового вироб­
ництва і товариства Азово-Харківської залізничної лінії.

Своєрідним символом Донецька є «Пальма Мерцалова», викувана з цільного куска рейки (315 кг) ковалем Юзівського металургійного заводу Олександром Мерцаловим у 1896 р. У 1900 р. на Всесвітній виставці в Парижі «Пальма» здобула «Гран-прі». Зберігається в музеї гірського інституту Санкт-Петербурга.

Артемівськ(до 1924 р. — Бахмут)- найстаріше поселення Донбасу. Перша писемна згадка - 1571 р. В середині XVII ст. тут знайшли багаті поклади солі. У серпні 1811 р. був затверджений герб Бахмута, на якому між чорним і зеленим полями був зображений хімічний знак солі.

У 1951 р. в місті почав працювати завод шампанських вин. Під завод вирішили використати гірські штольні (підземні зали і галереї) алебастрового комбінату. Тут на площі майже 250 тис м², на глибині 70-80 м існують оптимальні умови для виготовлення шампанського: від­носна вологість коливається в межах 88-98 %, температура постійна: і зимою, і літом становить 12-15 °С. Тут розташовані величезні цистерни з виноматеріалами, лінії розливу, дегустаційний зал. З 1971 р. Артемівське шаманське експортується до Німеччини, Голландії, Австрії, Швейцарії, Бельгії. 17 золотих і 16 срібних медалей, завойованих на найпрестижні-ших міжнародних виставках прикрашають пляшки з артемівським шам­панським. Архітектурним символом міста є Свято-Миколаївський храм (1797р.).

Місто Святогірськ(до 1964 р. - Банне) розташоване на півночі Доне­цької області (історична Слобожанщина), поблизу чудової пам'ятки при­роди Крейдяних гір, які ще називають Святими горами. Дивними горами. І [еіл край з хвойними лісами і голубими озерами називають «Донецькою Швейцарією». Тут, в місцевості Святі Гори на високому крейдяному пра­ному березі р. Сіверський Донець у 1624 р. заснований монастир. У 1788 р. внаслідок секуляризації майно і угіддя відійшли до казни, обитель було закрито. Новий влас­ник земель побудував на крейдяній горі розкішний палац. На березі мальовничого озера були спору­джені купальні для гостей (бані; звідси і назва Банне).

15 січня 1844 р. Святогірський монастир указом царя Миколи І був відновлений.

Найдавніша його частина -печерний комплекс - розміщена у

товщі гори. У середині XVII ст. на верхній терасі гори звели муровану Миколаївську церкву. Частина вівтаря вирубана в скелі, решта спору­ди - прибудована. Крейдяна скеля з Миколаївською церквою височить над довкіллям і є найефективнішою містобудівною і ландшафтною домі­нантою.

В XIX ст. побудували трапезну з і Покровською церквою і дзвіницею < (1847-1851), Успенський собор (1859-1868), готель (1877), два корпуси келій (1887), будинок ігумена (1900). Оба­біч підземного ходу, прокладеного у XVII ст. з нижньої тераси біля Успенського собору на верхню, влаштовано нижній і верхній прочанські павільйони (аль­танки).

Монастирські будівлі частково були поруйновані під час Другої світової війни

і відбудовані протягом 1947-1956 рр. Тоді ж на території нижньої части­ни монастиря спорудили їдальню, адміністративний і спальний корпуси санаторію, який ще з 1922 р. зайняв монастирський комплекс. З 1969 р. розпочалась і триває реставрація.

Унікальний в українській архітектурі за композицією і за стилістич­ною гармонізацією різночасових споруд ансамбль Святогірської Успен­ської лаври оголошено Державним історико-архітектурним заповідни­ком (1980 р.).

У центральній частині м. Олександрівськрозташована заміська панська садиба (1772-1779 рр.), архітектурний комплекс до складу якого входять палац з двома флігелями обабіч, з'єднаними з ним колонними галереями, службовий корпус, будинок управителя, чотири флігеля та винний льох.

Серед археологічних пам'яток Донеччини заслуговують на увагу сто­янка доби раннього палеоліту в Амвросіївці, Маріупольський могильник, скіфські кургани.

Територія ЖИТОМИРСЬКОЇ області,була заселена ще в епоху піз­нього палеоліту. Серед зареєстрованих археологічних пам'яток горо­дище другої половини І тисячоліття в Житомирі, давньоруське місто Волохів (1150) і залишки замку Любарта в Любарі.

Одним із давніх міст з дивним і неповторним ім'ям, що увібрало в себе два найдорожчих поняття — «жито» і «мир», є Житомир, що вже 11 століть стоїть, на межі Лісостепу і Полісся. Назву міста деякі дослідники пов'язують з існуванням тут у давнину хлібного ринку. За народними переказами, Житомир заснований у 884 році після вбивства Аскольда і Діра улюбленцем київських князів Житомиром.

Старовинна частина Житомира - «городище» — знаходиться на трьох високих скелястих пагорбах над річкою Кам'янкою: на горах Охрі-мовій, Замковій та Петровській. Вперше в документах місто згадується

1305 р. Перша оборонна споруда була зведена у другій половині XIV ст. на місці стародавнього городища \ЛІІ-ІХ ст. Протя­гом ХУ-ХУІ ст. замок, займаючи територію площею 3,5 десятин, був найбільшою спо­рудою міста і його центром.

У серпні 1899 р. з'явився (третій за ліком в Росії) трамвай, що сполучив центр з вокзалом.

В Житомирі збереглися архітектурні споруди: церква Пресвятої Богородиці, кафедральний костьол св. Софії (1737-1751, 1801), Будинок магістрату (XVIII ст.), Семінарський костьол (1838), Михайлів­ський собор, комплекс споруд поштової

станції (XIX ст.). У 1866-1874 рр. був побу­дований Преображенський собор в стилі староруської архітектури ХІ-ХІІ ст. У спо­рудженні собору брали участь будівничі Ісакіївського собору (1818-1858) в Санкт-Петербурзі. Найдавнішою спорудою міста е Будинок колишньої колегії єзуїтського монастиря (1724). У XVIII ст. тут також діяли бернардинський чоловічій монастир і жіно­чий монастир сестер-жалібниць ордену св. Вікентія.

Одним з найдавніших міст Центральної Європи є Овруч,який 997 р. вперше зга­дується під назвою Вручій. У давнину місто

було могутньою фортецею. Після знищення київською княгинею Оль­гою Іскоростеня у 945 р. саме Вручій перетворився на адміністративний центр древлянської землі.

В місті збереглася церква св. Василія, спорудження якої у 1190 р.

повзують з ім'ям Петра Мілоніга. У І 1908-1912 рр. вона була реставрована О. Щусєвим.

Архітектурні пам'ятки — ансамбль .монастиря кармелітів (XVI-XVIII ст.) і костел Святої Варвари (1826) — прикра­шають Бердичів,який вперше згаду­ється в документах XVI ст. Щодо назви міста - існує кілька версій. За однією з них - назва походить від племені берен­деїв, за другою - від власного імені Бердич.

1593 р. тут був збудо­ваний замок, який пізніше власник цих земель, київ­ський воєвода Я. Тишке-вич передав у володіння монастирю босих карме­літів, що був заснований у 1627 р. У 1634 р. Берди­чівські «босі кармеліти» побудували підземний

Марийський костьол, у 1740-х рр. розпочалось зведення над печерним храмом величного кам'яного костьолу в стилі бароко. Популярність монастирю принесла чудотворна ікона Божої Матері. На поклоніння до неї збиралася велика кількість віруючих, що позитивно позначалося на розвитку торгівлі і добробуті жителів Бердичева. У 1756 р. князі Радзі-віли виклопотали право проводити в місті 10 щорічних ярмарків, які мали європейське значення. В Бердичів приїжджали купці з Росії, Австрії, Німеччини, Італії та ін. країн.

У Верхівнізбереглись палац (ХУІІІ-ХІХ ст.), де О. Бальзак познайо­мився з Е. Ганською, і костел (1810).

В області також збереглися особняки XIX ст, в селищі Андрушівка(споруда в стилі французького ренесансу належала М. Терещенку), Нова Чортория і Турчинівка.

Неподалік (за 3 км) від сучасного міста Малинрозташовані залишки стародавнього городища. Деякі вчені вважають, що саме тут було місто древлянського князя Мала. Відомими в області є й інші городища: Яро-новичі, Райки, Вел. Деревичі, Стара Котельня та ін.

У с. Тригір'ярозташований Троїцький монастир XV ст., до комп­
лексу якого входять Преображенська церква (1873) і келії (1782), а в
м. Олевську- Миколаївська церква XV ст.

На державному обліку в ЗАКАРПАТСЬКІЙ областіперебуває 152 пам'ятки архітектури, а до списку історичних міст входить 19 населених пунктів. У передмісті Ужгорода - Горяни- розташований храм - ротонда, який датується ХІІ-ХІІІ ст. Будівля відома як найдавнішій на Закарпатті костьол св. Анни або як церква св. Миколи. Храм складаєть­ся з двох частин. Первісне ядро - кругла в плані невелика будівля, муро­вана з цегли, що нагадує давньоруську плінфу. Високу цінність мають фрески XIV ст. в інтер'єрі ротонди, виконані північно-італійськими або

тірольськими майстрами. Друга частина - це готична нава XV ст. - прямокутна в плані. Ротонда в Горянах - унікальна романсько-готична пам'ятка церковно-'г^р будівництва.

Ужгородіснує з X ст. Замок в місті збудований у XVI, добудований у XVII ст. Він складається з внутрішнього дворика, оточеного триповерховими житловими корпусами з чотирма башта­ми на рогах.

Видатною воєнно-.Ірхітектурною пам'ят- ₍ кою є Мукачівський замок «Паланок»,який увінчує сопку вул­канічного походжен­ня, що підноситься на висоту близько 70 м над долиною р. Лато-риці. Цей грандіозний комплекс оборонних споруд склався про­тягом багатовікової історії Закарпаття. Він є надзвичайно складною і розвиненою системою, на окремих ланках якої можна простежити всі етапи оборонного будівництва Центральної Європи. Існує думка, що у ІХ-ХІ ст. на цій горі було невелике прикордонне укріплення Київської

Русі за Карпатами, яке було зруйноване татаро-монголами у 1242 р. Найдавніше ядро мурованого замку датують кінцем XIV ст. і пов'язують будівництво з іме­нем Ф. Коріатовича, який переселився з Поділля у 1396 р. Угорський король Сигізмунд подарував йому Мукачеве. Найдавніша частина - верхній замок, де були палац, рицарський зал і церква. У 1663 р., коли замком володів семиградський (трансильван-ський) князь Георгій Рако-ці, французькі інженери докорінно удосконалили оборонну систему замку. В той час були збудовані могутні кам'яні бастіони, що збереглися до нашо­го часу, та система звід­них мостів з надв'їзними спорудами. Мукачівський замок перетворився на могутню фортецю, взяти яку приступом було майже неможливо.

Він складався з трьох основних частин, відокремлених одна від одної стінами та витесаними в скелі ровами, через які перекинуто мости (в давнину - звідні). Кожна з цих частин могла захищатися самостійно. Забудова замку (житлові і господарські корпуси), яка дійшла до нас, в основному склалася у 1688 р. Мукачівський замок разом з усіма його спорудами, ровами та оборонними мурами займає площу 13930 кв. м. Довжина його - 248 м, максимальна ширина - 101 м. Його житлові та господарські будівлі налічують понад 12 приміщень. Мукачівський замок «Паланок» є одним з найбільших і найскладніших оборонних комплексів на території України.

Ще одним замком, збудованим на вершині вкритої лісом гори, яка підноситься над долиною р. Уж, є комплекс давніх споруд у с. Невицьке,В кінці XIII - на початку XIV ст. було побудовано замкнену споруду, яка в плані наближається до овалу, по периметру якої усередині розташовані приміщення, над одним з яких височить ба'шта — донжон. Замок зруй­новано у 1644 р. З 1879 р. руїни замку стали туристичним об'єктом. З 1968 р. ведуться реставраційні роботи.

Над містом Хуст,на горі заввишки в 150 м. височить замок, заснова­ний у XIV ст. і неодноразово перебудований. З липня 1766 р. над Хустом пройшла нечуваної сили гроза; блискавка вдарила в пороховий льох, і замок злетів у повітря. Після того ніхто вже не відбудовував його.

Цікаву архітектуру спадщину мають Виноградів (Угочанський замок (X)), палац Перені (XIV), Ясіня (Струківська церква (XVI)), Тячів, Короле­во та багато закарпатських сіл (дерев'яна сакральна архітектура).

У місті Береговеу долині Тиси розташо­вана пам'ятка архітектури XVII ст. Графське подвір'я та готичний костел (1418 р.).

У селищі Чинадієвев Мукачівському районі зберігся чудовий парк 1848 р., замок XIV-XVI ст. і палац 1890-1895 (тепер головний корпус санаторію «Карпати»).

В ЗАПОРІЗЬКІЙ області

на державному обліку перебу­ває 25 історико-архітектурних пам'яток.

Національний заповідник «Хортиця» (з 1993 р.) розташо­ваний на найбільшому остро­ві на Дніпрі (2,7 тис. га), що з прадавніх часів був заселений

июдьми. Територія острова заселена з часів енеоліту. Тут є 129 курганів доби бронзи і скіфського часу. Скіфи на Хортиці жили у М\-У ст. до н.е. За легендою, саме на Хортиці у Змієвій печері народився від Змій-дівиці та Геракла, що подорожував тут, пращур скіфів, їх перший цар Скіф.

Перша писемна згадка про острів зустрічається в праці візантійсько­го імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією» (X ст.).

Тут розташовано понад 100 пам'яток археології та історії. Історичні джерела свідчать про заснування на острові першої Запорізької Січі. У XVI ст. на острові Мала Хортиця був споруджений замок князя Дмитра Вишневецького. Після ліквідації Запорізької Січі Хортиця запустіла, її було подаровано Г. Потьомкіну. У 1789 р. продано німцям-колоністам з Данцигу, які володіли нею до 1916 р. Сьогодні тут працює Музей історії запорізького козацтва, кінний етнографічний театр «Запорізькі коза­ки», функціонує готель, корчма «Козацьке подвір'я».

Поиск по сайту: