Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Рельєф як туристичний ресурс 2 страница



Важливими туристичними об'єктами околиць Бахчисараю є Успен­ський Печерний монастир і (VIIІ,XV XX), палеолітична стоянка Старосілля (бл. І 100-50 років до н.е.), Алма-Керменське поселення . (II с. до н.е. - III ст. н.е.).

«Печерні міста-фор-

теці» Мангуп-Кале, Ескі- Кермен, Киз-Кермен, як

і Чуфут-Кале також розта- шовані в важкодоступних,


захищених самою природою місцях - на мисах і останцях Внутрішньої гряди Кримських гір.

На західному узбережжі розташована Євпаторія- давнє місто-фор-теця. Античне поселення на берегу Каламітської затоки виникло напри­кінці VI - початку V ст. до н.е. Залишки давньогрецької Керкінітіди збе­реглися в центральній частині міста.

Після захоплення у 1475 р. крим­ського узбережжя турками на цьому місці була споруджена фортеця Гезлев. Сучасну назву на честь понтійського царя Митридата VI Євпатора місто отримало після підкорення Криму Росією. Колись місто славилося своїми фонтанами і гли­бокими колодязями.

В центрі Євпаторії на набереж­ній розташована мечеть Джума-Джамі (джума - п'ятниця, джамі - соборна мечеть, арабською - п'ятнична собор­на мечеть), збудована в середині XVI ст. турецьким зодчим грецького походжен­ня Коджа Сінаном. В житті Кримського ханства ця мечеть відігравала значну роль: саме в ній хани одержували ярли­ки на правління.

В Євпаторії є текіє дервішів, аналоги якої в наш час зустрічають­ся рідко. Перським словом «дервіш», що означає «жебрак», називали мусульмани людину побожну, яка шукає спасіння для душі у відлюдно­му житті. Дервіші серед мусульман займали те саме місце, яке належало в християнстві ченцям. Отже текіє за своїм призначенням монастир. Споруда збудована на зламі XIV-XV ст.

Пам'ятниками архітектури є турецька лазня (XVI ст.) і караїмські кенаси (XVIII ст.).

Під час гастролей театру МХАТ у 1910 р. на кошти К.С. Станіслав-ського в місті було куплено ділянку землі і створено колонію студійців «Вігвам».

Південно-західна частина Кримського півострова - територія, під­порядкована Севастополю(грец. севастопос - ушанований, гідний поклоніння, поліс - місто; величний, багата на стародавні пам'ятки: античні міста, середньовічні фортеці, храми тощо. Із містом також пов'язані пам'ятки військової архітектури новітніх часів. На державному


обліку перебуває 95 пам'яток архітектури і містобудування. До складу Севастополя входять історичні міста Балаклава та Інкерман.

Колишня назва Севастополя Ахтіар (Ак Яр - білий стримчак). З 1978 р. діє Національний заповідник «Херсонес Таврійський» розташо­ваний на місці стародавнього грецького міста, що виникло тут у V ст. до н.е. Територія досліджується археологами вже 170 років. За цей час відкрито більше третини стародавнього міста. До наших днів збереглося чимало споруд, серед яких античний театр, римська цитадель, середньо­вічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, колодязі та ін. Серед знахідок є унікальні предмети - присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони, численні побуто­ві предмети. Загалом музейні зібрання нараховують понад {200 тис. експонатів.

на території Херсоне- < су розташований собор св. Володимира, закладений у 1861 р. над залишками середньо­вічного (за іншою версією - дав­ньогрецького) храму, який вважа­ється пов'язаним з хрещенням тут у 988 р. київського князя Володимира (відновлено в кінці 90-х років XX ст.).

Заповідник має філії- середньовічні фортеці Каламита в Інкермані та Чембало в м. Балаклаві.

Балаклаварозташована в невеликій затишній бухті, схованій між високими скелястими горами, непомітній ні з суші, ні з моря, з яким вона з'єднана вузькою звивистою протокою. Береги бухти були заселе­ні з давніх часів. У УІІ-УІ ст. до н.е., на думку вчених, тут були таврські поселення, пізніше грецькі. Давні греки називали її Сюмболон лимне


(«бухта символів»). Припускають, що саме тут Одіссей зустрів велет­нів - людожерів.

В середині XIV ст. Сюмболон завоювали генуезці і назвали Чемба­ло. У 1475 р. місто захопили турки, які дали назву Балик-Юве - «Рибне гніздо», що трансформувалося в Балаклаву.

В Інкерманіна правому березі р. Чорної на вершині Монастир­ської скелі розташовані руїни фортеці. Перше укріплення тут виникло у VI ст. Про ранній період існування фортеці відомості не збереглися. Назва відома із морських карт генуезців XIV-XV ст. Фортеця Каламіта захищала торговий порт Мангупського князівства Авліту. У 1475 р. турки захопили фортецю й перейменували ЇЇ на Ікерман.

В нижній частині скелі розташо­ваний монастир, що виник у УІІІ-ІХ ст. В середині XIX ст. він був відомий як інкерманський скит святих Климента і Мартина, який діяв до 1926 р.

Климент - римський єпископ (92-101 рр.), який за проповідь вчення Христа був засланий імператором Тра-яном в «пустинне місце із прилеглих до Херсонеса». У 860 р. просвітителі Кири­ло і Мефодій знайшли в Криму мощі св. Климентія і привезли їх у Рим. В 988 р. прибуло до князя Володимира посоль­ство з Риму й доставило в Київ частину мощів Понтифіка, які згодом були пере­несені до Десятинної церкви в Києві. Після 1240 р. мощі св. Климентія зникли. Доля їх залишається невідомою й сьогодні.

В монастирі було 8 церков. Всі вони і печерні, і наземні - з'єднува­лись меж собою і з територією фортеці ходами і сходами, висіченими в

скелі. За переказами церква св. Климента була висвічена власне ним.

У 1941-1942 рр. назем­ні будівлі монастиря були зруйновані. Постраждала і фортеця Каламіта. Діяльність монастиря зараз відновлена, проводяться реставраційні роботи.


Цікавою архітектурною спорудою є будинок панорами «Оборона Севастополя 1854-1855 рр.», розташований на Бастіонній горі в парковій зоні Історичного бульвару. Споруда являє собою ротонду без вікон вну­трішнім діаметром 38 м, усередині якої вздовж стін натягнуто живописне полотно завдовжки 115, заввишки 14 м. Створене воно групою малярів під керівництвом відомого художника баталіста, засновника російської школи панорамного мистецтва Франца Рубо. Відкриття панорами відбу­лося 14 травня 1905 р. Панорама є складовою частиною Музею героїчної оборони та визволення Севастополя, створеного у 1960 р., до якого також входять музей — оборонна вежа Малахова кургану, Володимир-ський собор і діорама «Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 р.»

Володимирський собор

^споруджений в пам'ять оборо­ти міста у 1854-1855 рр. Освя­чений у 1888 р. На нижньому поверсі розташована усипаль­ниця адміралів М. Лазарєва, В. Корнілова, П. Нахімова, В. Істоміна. На жаль, у 1931 р., коли передавали приміщення собору Осовиахиму під авіа­моторні майстерні, склеп був розкритий, останки адміралів, як «приспешников свергнутой династии» знищені. Коли у

1991 р. спеціальна комісія обстежила склеп, вона виявила серед сміття
лише кілька десятків кісток.

Неподалік від собору розташована вежа Вітрів, що залишилася від приміщення Морської бібліотеки. Вона слугувала для вентиляції книго­сховищ. Вежа відтворювала древній «Храм вітрів» в Афінах, споруджений | у II ст. до н.е.

Архітектурним пам'ятником є Графська пристань - парадний при­чал, споруджений у 1787 р. Сучасний вигляд пристань набула у 1846 р.

В 10 м від набережної з води піднімається пам'ятник кораблям, затопленим у 1854-1855 рр., щоб перепинити вхід в бухту ворожим кораблям. Пам'ятник створений на


штучному острівці з граніту скульптором А.Адамсоном у 1905 р., до 50-річчя оборони Севастополя.

Стрімчастим мисом Айя (грец. святий) розпочинається курортна смуга Південного берегу Криму. Тут розташована мальовнича Ласпинська бухта (ласпи - грец. грязь) - унікальне природне сховище, в якому зустрічається чимало реліктових рослин: суничне дерево, ялівець, ігліца, 20 видів орхідей та ін.

Форос- курортне селище, що входить ло «Великої Ялти». Існує кілька версій щодо походження назви. У V ст. до н.е. в Давній Греції так називали грошовий внесок до спільної скарбниці Делоського союзу (союзу приморських міст і острові в Егейського моря). На цій підставі деякі історики думають, що в минулому тут знаходилося місце збирання податків і в середньовіччі сюди стікалися податки з усього Південного берегу. За іншою версією, назва пов'язана з Фаросом - відомим маяком античної Александрії, одним з 7 див світу.

Вище сучасного селища виявлений середньовічний храм і залишки оборонної стіни. Саме тут існувала грецька колонія, а пізніше - у середні віки - генуезька фортеця Форі.

На околиці Фороса розташована дача «Тесселі». Поруч, на мисі Сарич - маяк у вигляді шахової тури. Це - найпівденніша точка Криму й України і найбільш вузьке місце Чорного моря - 142 милі до мису Керемпе на Анатолійському узбережжі Туреччини.

На старій Севастополь-

ській дорозі, неподалік Байдарського перевалу, на вершині гори (400 м над рівнем моря) розташо­вана церква Воскресіння Христового, побудована на замовлення власника Фороського маєтку, про­мисловця А. Кузнєцова. Зведена в пам'ять вря­тування імператорської родини під час катастрофи поїзда біля ст. Борки Курсько-Харківської залізниці 17 жовтня 1888 р.

На Байдарському перевалі споруджені Байдарські ворота у вигля­ді арки, що нагадує античний портик. Побудовані у 1848 р. на честь завершення будівництва дороги Севастополь-Ялта, Байдарські воро­та можна назвати своєрідним пам'ятником будівельникам. Дорогу на


південний берег через перевал почали споруджувати у 1824 р. У 1826 р. вона з'єднала Сімферополь і Алушту, у 1830-х роках протягнулась до Ялти, а в 1843 р. вийшла до Байдарської долини (Байдар-ова, з тюрк. - пайдар чудова, ова - рівнина).

До спорудження дороги на південний берег можна було добратися через зручний перевал в горах на висоті 578 м, який називають Чорто­вими сходамичи Шайтан-Мердвен (шайтан - диявол, чорт арабською). Перевал, розташований в 9 км на захід від села Оползневе, дійсно нага­дує величезні сходи, що круто піднімаються вгору. «Сходи» мають 40 поворотів і довжину близько кілометра. По цій дорозі колись прохо­дили О. Пушкін, О. Грибоєдов, В. Жуковський, О. Бунін, В. Брюсов, Леся Українка та ін.

На схід від Форосу на території колишньої садиби XIX ст. Мелас(з грецького - «темний» - можливо від. скель, які над ним нависають) розташований санаторій. Зберігся великий парк - один з найкращих парків Криму. В центрі парку - палац.

Оригінальним символом курортного селища Кастрополь(«місто-фортеця» — така ж назва зустрічається на півночі Іспанії) є скеля Іфігенії - пам'ятник природи. Можливо тут, в околицях Кастрополя і був храм, де жрицею Артеміди була Іфігенія, донька Агамемнона, який при­ніс її в жертву богині, щоб під її заступництвом розпочати Троянську війну. Артеміда замінила на жертовнику дівчину на лань, а Іфігенію на хмарі перенесла із Еллади до Тавриди і зробила її своєю жрицею. Вчені

й досі шукають в Криму місце, де знаходився цей храм.

Сімеїз(з давньогрецької знак) оточений горами: над ним панує вершина Ат-баш (Кінська голова), на західній околиці під­німається гора Кішка. Біля моря розташовані скелі Лебедине крило, Панеа і Діва. Між мисом Ай-Панда і Дівою розташований один з найкращих пляжів на Пів­денному березі.

Маєток в Сімеїзі був нада­ний командиру Балаклавського сторожового батальйону Фео­досію Ревеліоті. Лізніше власни­ком Сімеїза був промисловець І. Мальцев, на замовлення якого було побудовано багато споруд, які збереглися до сьогодні.


У приморській смузі Алупки,серед велико­го старовинного парку розташований Ворон- цовський палац (1830-1848 рр.), збудований як літня резиденція генерал-губернатора Новоросій­ського краю Михайла Семеновича Воронцова. Він також мав маєтки в Масандрі, Ай-Данілі, Гур-зуфі тощо. Для літньої

резиденції він обрав Алупку, де були численні підземні джерела. Побу­дована у 1840 р. мечеть була зруйнована землетрусом у 1927 р.

Алупкінський палацово-парковий ансамбль почався з будівництва «Азіатського павільйону» (зберігся в частково переробленому стані), Чайного будиночка на березі моря, готелю та церкви у вигляді анти­чного храму (дві останні будівлі не збереглися). Проект головного кор­пусу був виконаний англійським архітектором Е. Блором. Як прихиль­ник історичних стилів в архітектурі він використав переважно форми англійської готики епохи королів династії Тюдорів (1485-1603 рр.). Е. Блор до Алупки не приїздив, спорудженням палацу керував його учень В. Гунт, який доопрацював проект відповідно до рельєфу, доповнив крес­леннями проекти окремих корпусів, виконав креслення багатьох малих архітектурних форм тощо. Будівництво велось з 1832 р. дуже інтенсив­но: у 1834 р. вже був споруджений головний корпус, їдальня і галерея між ними. У 1838 р. галерея була засклена і перетворена на зимовий сад. У цей же час розпочалось розпланування парадного двору перед північним фасадом головного корпусу із спорудження підпірного муру з півночі, в який було вмуровано готичний фонтан з датою «1839». У 1842 р. до їдальні прибудували Більярдний зал, побудували Шувалов-ський корпус для гостей (названий на честь дочки Воронцова Софії Михайлівни, одруженої з графом О. Шуваловим), господарські корпуси та стайні. У 1844 р. завершили будівництво бібліотеки, біля якої створили «Бахчисарайський дворик» з фонтаном «Марія». У 1847 р. з боку півден­ного фасаду побудували широкі кам'яні сходи, декоровані з боків скуль­птурами «сторожових левів», привезених з Італії. Головним у композиції південного фасаду палацу є центральний портал з глибокою нішею-екседрою, виконаною в мотивах індо-мусульманської архітектури. Екседра прикрашена ліпним орнаментом і шестиразовим написом арабською


мовою «Немає переможця, окрім Аллаха!». Це вислів Мухаммеда, пере­йнятий з мурів всесвітньо відомого палацу Альгамбра (XIV ст.) в Іспанії. Е. Блор спроектував екседру як відкритий салон для концертів і вистав.

У 1848 р. було завершено спорудження Алупкінської резиденції побудованої в стилі англійської готики з домішками художньо-деко­ративних стилів східної індійської архітектури часів Великих Моголів (ХУІ-ХУІІ ст.).

Алупкінський музей є єдиною в Україні пам'яткою, де повністю збе­реглися не лише інтер'єри, а й первісне (в основному) умеблювання.

У 1945 р. під час відомої Ялтинської конференції у Воронцовському палаці відбулась попередня нарада міністрів закордонних справ трьох держав.

Курортні селища Гаспра(від грец. аспро - білий), Кореїз(«засе­лене місце»), Місхор(«середнє, серединне село») утворюють єдиний курортний район. На 7-километровому місхорському узбережжі є дві скульптурні групи - «Русалка з дитиною» в морі, і фонтан «Дівчина Арзи і розбійник Алі-баба». Скульптури ці пов'язані з легендою про красуню, що була викрадена Алі-бабою і продана в гарем турецького султана. Скульптура і фонтан створені на початку XX ст. за проектом відомого естонського скульптора, академіка Петербурзької Академії мистецтв А. Адамсона, автора пам'ятника затопленим кораблям в Севастополі.

Тут і досі збереглися старовинні палаці і вілли - пам'ятки архітектури першої половини XIX ст., які нагадують середньовічні феодальні замки. Саме такі зразки для своїх дач обирали їх власники - князі Голіцини, Наришкіни, Мещерські. В садибі Л. Наришкіної «Софіївка» в Місхорі роз­міщується головний корпус санаторію «Комунари». А санаторій «Ясна поляна» в Гаспрі розташований в романтичному особняку «Александрії» князя А. Голіцина. У вересні 1901 р. в цьому будинку жив Л. Толстой.

Своєрідною візиткою Південного берегу Криму є дача «Ластівчине гніздо»,>що увінчує високу Аврори-ну скелю на мисі Ай-Тодор. Будівля, що нагадує рицар­ський замок, збудована у 1912 р. за проектом А. Шер-вуда на місці попередньої дерев'яної. В архітектурі фасадів використані форми тюдорівської готики. Мініа­тюрний замок переніс силь-


ний землетрус 1927 р. Він майже не постраждав, якщо не рахувати гострих шпилів і куска скелі з-під нижнього балкону, що відірвалися в море. З 1968 р. під основу споруди підвели монолітну залізобетонну плиту, будівлю закріпили сейсмічними поясами, відновили шпилі, змі­нили інтер'єр і відкрили кафе.

Палац «Дюльбер» («чудовий») у мавританському стилі, оточений парком, побудований у 1895-1897 рр. на приморській терасі за проек­том архітектора П. Краснова. На замовлення великого князя Петра Мико­лайовича його кримська резиденція була обнесена високим муром, що для кінця XIX ст. було незвичною прикметою палацу. Слова великого князя: «Ніколи не можна знати, що готує нам віддалене майбутнє», справ­дились. Під час революції члени імператорської родини - імператриця Марія Федорівна (мати Миколи II), великі княгині Ольга та Ксенія Олек­сандрівни, великі князі Олександр, Микола та Петро Миколайовичі, а також подружжя Юсупових, які перебували в Криму, були заарештовані більшовиками й ув'язнені в цьому палаці (1919 р.). їм пощастило: всі вони були звільнені і за сприяння англійського короля доставлені морем в Зах. Європу.

Кореїз вперше згадується у VIII ст. На початку XX ст. селище було власністю одного із найбагатших людей Росії - князя Юсупова. Зберігся палац у формі підкови в стилі модерн, побудований у 1904 р. У лютому 1945 р. під час Ялтинської конференції тут була резиденція радянської делегації.

Можливо, що на місці Лі вад їїколись були великі галявини серед лісів, звідки виникла назва місцевості (грецькою мовою - луг; укра­їнською левада). В кінці X ст. тут було грецьке селище Ай-Ян (Святий Іоанн). Наприкінці XVIII ст. територію Лівадії придбав граф Л. Потоцький. В середині XIX ст. маєток складався з двоповер­хового будинку, госпо- < дарських споруд, оран­жереї.

Після смерті Л. Потоцького Лівадію придбав Олександр II. Розбудова царської резиденції розпочалася з перебудови будинку Потоцького під Великий царський палац із збе­реженням католицької


 

каплиці. У 1864 р. архітектор І. Монігетті перебудував каплицю на Здви-женську палацову церкву в грузино-візантійському стилі.

На початку XX ст. за розпорядженням імператора Миколи II Великий палац було розібрано (крім церкви) і на його місці створено ансамбль споруд, і передусім Білий палац. Проект палацу розробив ялтинський архітектор М. Краснов. Закладений 23 квітня 1910 р. палац урочисто освячено вже 20 вересня 1911 р. Швидкість не завадила якості: будин­ки у 1927 р. витримали без пошкоджень найсильніший в історії Криму землетрус, що сягав 8 балів за шкалою Ріхтера. Загалом до складу Ліва-дійського палацово-паркового комплексу входить 53 будинки.

Нероздільно пов'язаний з архітектурним комплексом лівадійський парк. У 1843 р. проклали Горизонтальну (Царську, Сонячну) стежку, яка з'єднувала між собою царську резиденцію та великокнязівські маєтки в Ореанді («скеляста»), Кореїзі і Ай-Тодорі.

У 1945 р. палац правив за резиденцію американської делегації на Ялтинській конференції. Конференція відкрилась 4 лютого 1945 р. в Білому залі палацу. У 1974 р. парадну частину будинку було надано для музейної експозиції.

В оточенні лісу на гірському уступі над селищем Массандроюрозташований палац Олександра III. Ця місце­вість добре відома з дав­ніх-давен. Поряд могили таврів, залишки давньо­грецького храму, на фун­даментах якого у 1828 р. побудували церкву Іоан-на Предтечі (зруйнована землетрусом 1927 р.) на замовлення генерал-губер­натора графа М. Воронцова, я кий у тому ж році і придбав Верхньомассандрівський маєток. На початку 1830-х років на місці сучасного палацу зна­ходився «панський», або «економічний» будинок. Ця споруда у 1878 р. сильно постраждала від бурі і на його місці почали будувати новий палац в романтичних формах французького Ренесансу, який нагадував замки-палаци ХУ-ХУІ ст., розташовані вздовж берегів р. Луари.

Массандра відомий центр виноробства, де створюються марочні десертні і міцні вина, багато з яких нагороджені золотими і срібними медалями на міжнародних конкурсах і виставках. Найбільш титулованим


є десертне вино «Мускат білий Червоного каменю», що має два «Гран-Прі». Унікальний мускатний сорт винограду росте тільки в околицях села Краснокаменки (Кизил-Таш) на південному схилі, де поєднуються своєрідний клімат і грунт.

В підземних галереях розташований унікальний музей - винотека, де зберігаються зразки виноробства: понад мільйон пляшок колекційних вин різних марок і різного віку. Найстаршими є херес де ля Фронтьзра врожаю 1775 р. і портвейн червоний «Лівадія» 1894 р.

Ялта- найвідоміший кримський курорт. Перша згадка про Ялту (під назвою Джаліта) належить арабському географу XII ст. Аль-Ідрісі. Назва міста, мабуть, походить від грецького слова «ялос» - берег.

У 1783 р. Ялта була крихітним рибальським поселенням із 13 буди­ночків. Першою кам'яною будівлею Ялти була дзвіниця церкви Іоана Златоуста на Полікуровському пагорбі. Перший фешенебельний готель «Росія» (тепер «Таврида») був побудований у 1875 р. Збереглися також приміщення готелів «Метрополь» (тепер «Україна»), «Маріїно», «Ореанда» (стиль модерн початку XX ст.).

Варті уваги храм Св. Ріпсеме, будинок колишньої чоловічої гімназії, колишній палац еміра Бухарського, костел Пресвятої Богородиці.

Напроти «Ореанди» - екзотична шхуна «Еспаньйола», побудована у 1954 р. спеціально для кінозйомок. Зараз тут працює бар. Неподалік розташована і Ялтинська кіностудія.

Гурзуф- невелике містечко, історія якого розпочалась у VI ст., коли візантійський імператор Юстиніан (527-565) побудував фортецю Горзу-віт. У XII ст. арабський географ Ібн Ідрісі писав про Гурзуф, як про квітуче приморське місто. У ХІУ-ХУ ст. містечком володіли генуезці, які добуду­вали фортецю, залишки якої, напівзруйновану стіну з дикого каменю, можна побачити на скелі і сьогодні. У східній частині Генуезької скелі був пробитий тунель з виходом до моря.

В Гурзуфі вперше в Криму розпочався розвиток курортної справи. Завдяки зусиллям підприємця П. Губіна тут було споруджено 8 комфор­табельних готелів і 10 дач.

У 1903 р. на схід від Гурзуфа почав діяти курорт Суук-Су («холод­на вода») на території сучасного Артека. Міжнародний дитячий центр «Артек», який простягнувся уздовж берега моря на 6 км від західно­го підніжжя Аюдагу до Гурзуфа, займає 320 гектарів прибережного схилу Гурзуфського амфітеатру. В урочищі Артек (давньогрецькою «орте-ки» — перепелиця) колись існувало грецьке поселення, залишки якого знайшли археологи у 1968 р. У середньовіччі ця місцевість була густо заселена. Тут через перевал Гурзуфське сідло проходив торговий шлях в Херсонес, Бахчисарай, Мангуп і далі в Європу.

 

 


Партеніт(в перекладі з грецької - дівоче) мав вигідне геогра­фічне положення: зручна бухта в родючій долині центральної части­ни півострова, що знаходилась між двома візантійськими фортецями VI ст. - Алустоном і Горзувітом. Гарним орієнтиром для моряків був Аюдаг («Аюдаг» тюркською - аю - ведмідь, даг — гора). Існують версії, що саме тут стояв Храм Діви, де жрицею була Іфігенія.

Чудовими місцями відпочинку є санаторії «Карасан» і «Утьос». Кара-сан відомий своїм палацом у мавританському стилі, спорудженим серед гаю італійських піній Раєвськими у 1887 р.

В Утьосі - колись селищі Кучук-Ламбат - теж є палац, побудований князями Гагаріними у 1907 р., оточений чудовим парком. Тут у середні віки на мисі «Плака» (в перекладі з грецької- плоский камінь) містилося укріплення та маячний пункт Ламбас (світильник, маяк).

Історія Алуштинараховує півтори -тисячі років. Вперше фортеця Алустон (немите, некупане — грецькою) згадується у VI ст.

Кастель - пам'ятник природи. Назва, очевидно, пов'язана з розта­шування на вершині гори, на висоті 439 м над рівнем моря, фортеці («кастель» з давньогрецької і латинської — фортеця, укріплення), від якої збереглись лише невеликі залишки.

Про колишнє значення Судака,про його зв'язки із світом, Євро­пою і Азією, свідчать його назви: Сугдея - у греків, Сурож - у руських, Сугдак - у східних географів, Солдайя — у генуезців. Вже в кількості

назв міста відбита його складна історична доля. Згідно одному з припущень Судак є видозміною слова Сугдак (Сугдея), яке пов'я­зують з країною Согд (Согдіана в Середній Азі'О. Прийнято вва-««• жати, що назва принесе­на у III ст. аланами, яким приписують засну­вання Судака. Із запи­сів ченців судацького монастиря відома дата народження Судака: «Побудована фортеця Сугдеї в 5720 (212) р.» Однак від неї нічого не лишилося.

За свідченням археологів, місцевість


була заселеною ще з кам'яного віку. Наприкінці б ст. тут вже існувало так зване Приморське укріплення, побудоване візантійцями з метою захисту гавані і слободи при ній. Згодом внаслідок підняття рівня моря на 3-4 м більша частина цієї слободи опинилась під водою.

В середині VIII ст., під час «іконоборства» в Крим інтенсивно іммі­грували греки. Цим можна пояснити значну кількість руїн візантійських храмів і монастирів в місті та його околицях. В районі Судака тоді було 7 монастирів.

Генуезці у 1375-1409 рр. побудували нову фортецю, частково вико­ристовуючи старі укріплення. Після приєднання Криму до Роси (1783) у фортеці розмістився гарнізон Кирилівського полку, для потреб якого буду­валися казарми з використанням матеріалу давніх фортечних споруд. Піз­ніше з тих же матеріалів зводили житлові будинки в розташованому поруч поселенні німецьких колоністів (нині - Уютне). До середини XIX ст. фор­теця перетворилась на руїни. Судацька фортеця оголошена Державним заповідником, з 1958 р. вона є філіалом заповідника «Софія Київська».

Складовою Судака є Новий Світ- одне з наймальовничих місць і в Криму. Недарма колись його називали Парадиз - «рай». Селище , прикрашає світла будівля в стилі середньовічного замку, увінчана чотирма вежами. Побудував її Л. Голіцин для службовців заводу шам­панських вин, заснованого у 1878 р. Продукція голіцинського заводу була нагороджена вищим в світі при­зом — Гран-прі.

Року народження Коктебеля(кок-тепе-ель в перекладі з тюркською - край голубих вер­шин) ніхто не знає. Але доли­ни навколо нього здавна були заселені. Свідченням цього є кам'яні шліфовані молотки, знайдені поблизу Святої гори. Відомо, що вже у VIII ст. тут існувало велике поселення, що з часом перетворилося на морське торговельне місто.

 

 

Феодосія(Богом дана) заснована греками - мешканцями Мілета у VI ст. до н.е. Антична Феодосія пала в IV ст. до н.е. під час гунської навали.

У X ст. на візантійських картах це поселення називалося вже Кафа (на жаль невідомо, з якої мови прийшло це слово і що воно означає). З XIII ст. тут правили генуезці, які побудували фортецю, і знову відродили славу міста. Від укріплень XIV-XV ст. збереглася кам'яна вежа (заввишки з чотириповерховий будинок), яка колись охороняла підступи до голо­вних воріт фортеці і частина кам'яної стіни, що оперізувала колись місто. Найдавніша частина фортеці — цитадель розташовувалась на пагорбах над морем. Тут були резиденції головного правителя Кафи - консула, а також монетний двір. Ще й дотепер збереглися стіни цитаделі висотою понад 10 метрів, башти на її кутах. У середньовіччі Кафа була найбільшим містом півострова. Кількість багатонаціонального населення становила 75-100 тисяч чоловік.

Кафа з 1475 р. була резиденцією султанського намісника в Криму. Турки називали її Кючук-Істанбул (Малий Стамбул) чи Ярим-Істанбул (Пів-Стамбула).

У XVII ст. в місті було 12 грецьких, 32 вірменських церков і 1 като­лицький костьол. Ще й дотепер стоять храм Іоанна Лредтечі, церква Стефана, Введенська церква, храм Михаїла і Гавриїла тощо.

В центрі середньовічного міста був традиційний базар, який зажив собі лихої слави як центр работоргівлі. На цьому місті сьогодні розта­шований матроський парк.

В місті багато пам'яток історії і культури - залишки генуезької форте­ці, середньовічні церкви (VII-XV ст.), турецька мечеть, фонтани, зокрема фонтан І. Айвазовського, дачі.

Місто Керч- порт двох морів — було засноване у VII ст. до н.е. на березі Боспору Кіммерійського грецькими поселенцями як місто Пантікапей. Пам'ятками античної доби є кургани Мелек-Чесменський (мелек - арабською ангел, чесме - перською джерело, фон­тан). Царський і Куль-оба. На думку дослідників, вони зведені у другій половині IV ст. до н.е. Осо­бливо вражає геометричністю і разом з тим добірністю пропорцій Царський курган, який є похован­ням одного з царів Боспору. Кур-


ган є унікальною пам'яткою на території України часів Боспорського царства і за своїми розмірами, і за якістю архітектурного вирішення. Розташований за 4 км на північний схід від Керчі. Скарби курганів попо­внили багатства Петербурзького Ермітажу.

Пам'яткою є гора Митридат, де знайшли залишки будівель Пантїкапея. Колись тут на території акрополя стояв храм Апол-лона. На вершину ведуть сходи, що налічують понад 400 щаблів.

Унікальною пам'яткою І ст. є склеп < Деметри - підземна споруда. Стеля склепу розташована на глибині 3,68 м, а підлога - 6,15 м від рівня землі. Збереглися фрагментарне фрески. Тематика малюван­ня - грецький міф про богиню Деметру, у якої бог підземного царства Плутон викрав її дочку Персефону (Кору). Склеп був знайдений у 1896 р. (у дворі будинку № 10 на вулиці 4-й Продольній). Він виявився непограбованим, знайдені речі передали до Ермітажу. Сьогодні пам'ятка потребує ретельної реставрації.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.