Біотичні туристичні ресурси

Біота - історично сформована сукупність представників флори та фауни, об'єднаних спільною областю поширення. Звідси турис­тичні біотичні ресурси - це ресурси живої природи, сприятливі як для лікування та оздоровлення, так і задоволення духовних потреб людини та організації окремих видів туризму (мисливські тури, фіш-тури тощо). Такими ресурсами є:

• рекреаційні ліси;

• складові природно-заповідного фонду (ботанічні, лісові, ентомо­логічні, іхтіологічні, орнітологічні, загальнозоологічні заказники; ботанічні та зоологічні пам'ятки природи; ботанічні сади та зоо­парки);

• фауна мисливських господарств.

Ліс є не просто складовою біосфери, а «найскладнішим і найпо­тужнішим рослинним угрупуванням» [2, с. 273], яке впливає на кліма­тичний та гідрологічний режим місцевості, продукування кисню, процес ґрунтоутворення і захист ґрунтів від ерозії, поширення представників флори та фауни тощо. Лісовкрита площа в Україні за різними даними становить від 14,2 до 17,9 %. Варто зазначити, що природна рослинність в Україні займає лише 27 % [4]. Виходячи з фізико-географічних умов та часто хижацької діяльності людини, ліси в Україні розміщені нерівно­мірно: Українські Карпати - 40,5 %, Крим - 32 %, Полісся - 26,1 %, лісо­степ - 12,2 %, степ - 3,8 %. Найбільш залісненими областями є Закарпатська та Івано-Франківська (відповідно 56 % та близько 40 % [6]), а найменш - Запорізька - 1,2 % [див. карта 2.4]. Лісистість території має важливе значення при виборі режиму природокористування.

Рекреаційні ліси як компонент природних туристичних ресур­сів - це лише незначна (за площею) складова лісових екосистем, яка забезпечує потреби населення у лікуванні, відпочинку та туризмі. Для означення ареалу їх поширення за основу береться саме рекреаційна функція. До власне рекреаційних лісів належать зелені зони міст та при­міських територій (головно сквери, сади, парки, лісопарки, дендропар­ки), ліси лікувально-оздоровчих закладів (т.з. курортні ліси). Туристичні функції також здійснюють спеціальні зони природоохоронних об'єктів, ліси вздовж туристських маршрутів, автомобільних шляхів, водоохорон­ні, ґрунтозахисні, експлуатаційні ліси державного лісфонду тощо.

В Україні заходи по створенню зелених зон вперше розробив Український інститут проектування міст у 1951-53 роках [2, с. 43]. Згідно з містобудівними нормами зелена зона в межах населеного пункту має

становити 45-50 %. В цілому по Україні загальна площа зелених зон становить близько 10 млн. га.

Лісовий кодекс вважає зеленою зоною лише територію навколо міст. Саме цим можна пояснити, що площа рекреаційних лісів у більшості джерел оцінюється в 1,1 млн га. [2, 9]. На території України передбачено створення 256 зелених зон [1], з них на Поліссі - ЗО (11,4 % від площі рекреаційних лісів зеленої зони), у лісостепу - 145 (54,2 %), степу - 62 (7,7 %), Карпатах - 28 (26,7 %). У розрізі областей трійка лідерів наступ­на: Харківська - 157,3 тис. га; АР Крим - 165,2 тис. га. Луганська -155,8 тис. га. [9].

В Україні нараховується понад 25 тисяч видів рослин, в т.ч. у складі природної рослинності 76 листяних і хвойних видів дерев та 278 - чагарників, які в різних поєднаннях розосереджені по території. Найпоширенішими є хвойні породи - 5,4 % від площі всіх лісів, в т.ч. сосна становить 35,9 %, ялина - 9,9 %. Серед листяних переважають дуб (27 %), бук (9 %), береза (4,8 %), вільха (3,8 %), граб (2,6 %) [2]. По при­родних зонах переважають:

• Полісся - сосна, дуб, береза, вільха, осика, граб;

• лісостеп - дуб, граб, бук, ясен, клен, в'яз, акація;

• степ - дуб, сосна, біла акація, гледичія; у байрачних лісах - дуб,
клен, ясен, берест;

• Українські Карпати - ялина, бук, ялиця;

• Кримські гори - дуб пухнастий та скельний, бук, граб, сосна.

Щодо пейзажного різноманіття то найвищий вплив на емоцій­ний стан мають лісові ландшафти Українських Карпат та Кримських гір (включно з Південним берегом Криму), окремі ділянки Волино-Подільської височини (Товтри, Медобори, Кременецькі гори), окремі регіони Донецького кряжу (так звана українська Швейцарія в районі Святогірська), Словечансько-Овруцький кряж на Житомирщині тощо. Оскільки емоційне світосприйняття є цілком індивідуальним, то і рів­нинні частини степу та лісостепу, і заболоченні ділянки Полісся та Дунайських плавнів дають комусь не лише спокій, а й натхнення.

Заболоченість місцевості є вагомим лімітуючим рекреацію фак­тором. Загальна площа боліт в Україні становить близько 1 млн га. Найбільше їх на Волині: 11 % території області.

Важливість болотних угідь для підтримання рівноваги екосистеми планети підкреслено Рамсарською Конвенцією (2 лютого 1973 р., Іран), 118 учасницею якої у 1999 році стала Україна. Міжнародного значення згідно з «Рамсарським списком» набули 22 водно-болотні угіддя України загальною площею 650 тис. га. Серед них: озера - Кугурлуй, Картал, Сасик, Шагани-Алібей-Бурнус (Одещина) та Шацькі (Волинь); лимани -

Тилігульський, Молочний, північна частина Дністровського; заплави річок Стохід та Прип'ять; затоки - Тендрівська, Каркінітська та Джарилгацька, Центральний Сиваш, Східний Сиваш, Ягорлицька; затоки з відповідними косами - Обиточна, Білосарайська, Крива, Бердянська; міжріччя Дністра-Турунчука; дельта р. Дніпро та Кілійське гирло Дунаю.

З іншого боку болота можуть виступати вагомим об'єктом для люби­тельських промислів та пізнавальної рекреації. Вони мають багатий рослинний (журавлина, чорниці, брусниці, буяхи) та тваринний (глуха­рі, тетеруки, водоплавні та болотні птахи, бобри, ондатри, козулі, лосі тощо) світ.

Об'єктом «тихого полювання» виступають гриби. В Україні відомо декілька сот видів їстівних грибів, але найбільш популярними є білий гриб (найбільше на Поліссі та у Карпатах), маслюк звичайний та зелениця (хвойні ліси), підберезовик, лисичка справжня, сироїжка, пече­риця звичайна, опеньок. Якщо поталанить, можна знайти реліктові їстівні види грибів з Червоної книги України: трюфель літній (навколо Умані, в Закарпатті), катателазма царська (Львівська область), боровики темно-каштановий та королівський (Закарпаття, Полтавщина), діктофора подвоєна (лише ПБК) та інші. Найбільше грибів росте у зоні мішаних лісів, карпатських та гірсько-кримських лісах, зустрічаються у байрачних лісах та лісонасадженнях лісостепу та степу, міських парках. Полісся та Карпати є також і найбільш ягідними місцями України (малина, ожина, чорна горобина, калина, чорниця, брусниця, журавлина, суниці та ін.).

Рослинний світ України багатий і на лікарські рослини. Найбільша їх кількість росте на Поліссі, в лісостепу (особливо на Поділлі) та Карпатах, менше - степу та Кримських горах. З 4,5 тис. видів судинних рослин України, щонайменше 1 тис. фармакологічно активні, однак широке застосування знайшли близько 150 видів [2, с. 272]. Найпоширенішими є валеріана, барвінок малий, конвалія, лепеха звичайна, цмин пісковий, алтея лікарська, арніка гірська, ромашка, брусниця, кропива дводомна, дурман звичайний, чистотіл, подорожник великий та інші. Широко куль­тивуються м'ята перцева, меліса, лаванда, беладонна. В Тернопільській області функціонують Почаївський та Галицький ботанічні сади лікар­ських рослин.

Зважаючи на доступність, головне рекреаційне навантаження при­падає на зелені зони міст та селищ міського типу. Із загальної площі зелених насаджень в населених пунктах 64 % припадає на ліси [на основі 2]. Більшою мірою це міські парки, сквери та сади, частина яких водночас є складовою природно-заповідного фонду (ПЗФ) і взірцем організації міського середовища. В Україні до об'єктів ПЗФ віднесено 538 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, в т.ч. загальнодержавного

значення - 88 [8]. Вони не лише задовольняють потребу людини у красі та відпочинку, а й виконують важливу екологічну функцію.

Серед найкращих парків-пам'яток садово-паркового мисте­цтва: Немирівський (м. Немирів, Вінницька обл.), їм. Т.Г. Шевченка (м. Дніпропетровськ), Трощанський (Чуднівський р-н, Житомирська обл.), Партизанської слави (смт. Делятин, Івано-Франківської обл.), Згурівський (Київська обл.). Хутір Надія та Онуфрїївський (Кіровоградська обл.), Гостра могила (м. Луганськ), Стрийський, Високий замок, Шевченків гай (м. Львів), Кардамичівський (Одеська обл.), Хомутецький та Полтавський міський (Полтавська обл.), Гощанський (Рівненська обл.), Тростянецький (Сумська обл.), Більче-Золотецький та Скала-Подільський (Тернопільська обл.), Краснокутський, Наталіївський, Шарівський (Харківська обл.), Сатанівська перлина, Самчиківський, Полонський (Хмельницька обл.), Корсунь-Шевченківський, Тальнівськийі Черкаський «Соснівка» (Черкаська обл.), Сокиринський (Чернігівська обл.), парки Південного берегу Криму (особливо Алупкінський, Лівадія, Масандрівський), Володимирська гірка, Марийський, Феофанія, Голосіївський їм. М.Рильського, Сирецький (м. Київ).

Оздоровчу і естетичну цінність мають паркові зони санаторіїв та будинків відпочинку. Зокрема, значно підвищується ефективність ліку­вання та оздоровлення внаслідок іонізуючої, фітонцидної та мікроклі­матичної дії чудових паркових зон у санаторіях «Карпати» (Чинадійово); «Сокіл», «Морський прибій», «Дюльбер», «Гірський», «Ай-Даніль» (ПБК); м. Саки; «Гопри» (Херсонська область); «Аркадія», «їм. Чкалова» (Одеса); курортів Немирів, Шкло, Моршин, Великий Любінь та Роздол (Львівська область); Хмільник (Вінницька область), Пуща-Водиця (м. Київ) та ін., які також є складовими ПЗФ України. Зокрема курортні ліси Трускавця займають площу 4,2 тис. га. В них переважають грабово-дубово-ялицеві, ялицеві, зрідка букові, насадження. Мальовничий рельєф місцевості з колоритними малими архітектурними формами, багатий видовий склад дерев та чагарників, різноманітна вікова (е дерева віком понад 120-160 років) та просторова структура зумовлюють високі естетичні та оздо­ровчі властивості цих лісів.

Важливу пізнавальну і туристичну роль виконують заказники та пам'ятки природи, адже вони є місцем зосередження унікальних, в т.ч. ендемічних та реліктових, представників флори і фауни, атрактивних ландшафтів, досить часто пов'язані з життям видатних людей та овіяні народними легендами. За даними на 2003 р. в Україні було 292 заказ­ники державного значення, з яких до біотичних можна віднести [див. табл. 2.19]:

• загальнозоологічні - 19,

• ботанічні - 87,
лісові - ЗО,

• орнітологічні - 22.

У загальній чисельності заказників ботанічних - 726 (найбіль­ше у Запорізькій, Чернігівській, Тернопільській обл.), лісових - 277 (Житомирська, Волинська, Чернігівська), загальнозоологічних - 164 (Тернопільська, Волинська, Житомирська та Луганська), ентомологіч­них - 160 (Харківська (59), Запорізька, Рівненська), орнітологічних - 115 (Волинська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька), іхтіологічних - ЗО (Чернівецька, Закарпатська, Луганська, Тернопільська).

Поряд із природними та біосферними заповідниками заказники покли­кані зберігати видове різноманіття, охороняти рідкісні та зникаючі види флори і фауни, в першу чергу ті, які занесені до Червоної книги України. Нині вона включає 382 види тваринного та 541 вид рослинного світів.

Серед занесених до Червоної книги України рідкісних та зникаючих представників флори і фауни багато ендемічних та реліктових видів, хоч вони і не всі занесені до книги.

Найбільше ендемічних видів рослин та тварин у Кримських горах. Українських Карпатах і на Подільській височині. Лісові ендеміки рослин­ного світу розподілені по регіонах України наступним чином: Крим - 10 видів, Карпати та Поділля - по 8, Західне Полісся - 6, Причорномор'я - 5, Київське та Промислове Подніпров'я - по 2, Лівобережне Придніпров'я та Донбас - по 1 [5]. У рослинному світі найбільше ендеміків зустріча­ється серед судинних рослин (родини ясноткових, трояндових, гвоз­дикових, айстрових, бобових, злаків), лишайників та мохоподібних, тваринному - комах, молюсків, земноводних, риб та ссавців. Вцілому серед лісових ендеміків тваринного світу б видів збереглося у Криму та 2 в Українських Карпатах.

Серед вузьколокальних ендеміків України: лисиця кримська та олень кримський благородний, онкоцефал кримський (с. Морське), пилкохвіст Болдирєва (смт. Гаспра), лептоюлюс Семенкевича (Голосієво, м. Київ), бранхінекта маленька (м. Новомосковськ); аконіт Жакена (г. Великий Діл, г. Чивчин, хр. Чорногора), головачка Литвинова (околиці с. Верхня Дуванка Луганщини), зозулинець жилкуватий (Середнє Подніпров'я), зірочник Стевена та глід Пояркової (Карадаг).

До Червоної книги України занесено 199 реліктів тваринного та рослинного світу. Лісових реліктів найбільше в Українських Карпа­тах - 39 видів флори та 8 видів фауни, Криму - відповідно 38 та 9,

багато їх на Поліссі та Поділлі. Серед релік-

тів тваринного світу: хохуля звичайна
(Сумська та Луганська області), полоз лео-

пардовий (ПБК), безнога ящірка жовтопу-

зик (Крим), лосось дунайський (річки Тиса
та Прут), прісноводний краб (річки Чорна

та Учансу), широкопалий рак (річки Ірша, Гнилий та Гірський Тікич), серуліна зубчаста

(Тячівський район), багато комах.

Деякі реліктові види судинних рос-

лин можна зустріти лише в чітко означе-

них місцях: краєкучник персидський (гора

Яузлат поблизу Ялти та водоспаду Учансу),

дельфіум високий (масив Боржава), сміл-

ка яйлинська (поблизу Бесідки Вітрів на Гурзуфській яйлі), фіалка Джоя (поблизу села Герасимів Тлумацького району), Вовчі ягоди Софії (с. Охрімівка Вовчанецького р-ну), ясен білоцвітний (біля м. Виноградів), серпій донецький (с. Полівка Краснодонського р-ну), дріада восьми-пелюсткова (гори Близниця та Піп Іван) тощо. Єдине місцезнаходжен­ня у Європі паломокладія вічнозеленого (мох) - це Чуфут-Кале, масив Агармиш та ущелина Хапхал в Криму. Найбільша кількість реліктових видів рослинного світу властива хребтам Чорногора та Чивчини в Карпатах, Гірському Криму та ПБК, Кременецьким горам; ковилових та злакових - степовій зоні України.

Ендеміки та релікти є цікавим об'єктом пізнавальної рекреації, однак варто пам'ятати, що рекреаційне навантаження є однією з найбільших антропогенних загроз зникнення представників флори та фауни. Саме рекреація є чинником зникання для 48 видів лісових рослин та 21 виду тварин України. Для порівняння: в результаті суцільного вирубування лісів під загрозою зникнення 96 видів рослин та 60 видів тварин [5].

І серед заказників, і серед пам'яток природи найчисельнішими є ботанічні. Під охорону в Україні взято 3025 пам'яток природи, з них 132 державного значення, в т.ч. ботанічних - 42, зоологічних - 5. В цілому ж в Україні на 2003 рік існувало 1597 ботанічних та 36 зоологічних пам'яток природи. Найбільше таких об'єктів у Тернопільській (251 та 3), Івано-Франківській (144,1), Львівській (108), Волинській (102,8), Вінницькій (97,6) областях.

Серед основних функцій, що виконують ботанічні пам'ятки приро­ди: оздоровчі, ресурсозберігаючі та природоохоронні. Зокрема унікаль­ні ботанічні об'єкти є основою для розвитку екскурсійної діяльності, пізнавального та наукового туризму.

Досить чисельною групою серед ботанічних пам'яток природи є поодинокі дерева: екзотичні, еталонні, багатовікові, пов'язані з життям видатних людей. Серед подібних відзначимо ті, які найбільш наближені до основних туристичних маршрутів України: серед екзотів - кледрас-тис жовтий, сосна румелійська, псевдотсуга, кіпарисовик горіхоплодний, гледичія (м. Львів), 160-річна 8-стовбурна сосна австрійська (с. Струсів Теребовлянського р-ну), 5-ти стовбурний каштан (м. Сімферополь), яблу-ня-колонія (м. Кролевець), 5-ти стовбурний дуб (Бучацький р-н), бун-дук канадський та софора японська (м. Заліщики), тюльпанові дерева (м. Сквира та Хмельницький р-н), екзотичні дерева Глухівського педінсти­туту, гінкго більоба, дуб білий, липа американська (м. Одеса, м. Полтава), 150-річні гінгко дволопатеві (м. Тернопіль, м. Івано-Франківськ), єдині два дерева в Україні золотої модрини (Берегометський парк); імен­ні дерева - дуб Максима Залізняка (Чигиринський р-н), дуби Тараса

Бульби (Зліщицький р-н), липа та дуб Б.Хмельницького (відповідно Золочівський р-н та урочище «Різаний яр» Корсунь-Шевченківський р-н), липа Максимовича (Звенигородський р-н), дерева Тараса Шевченка (переважно Черкащина, Тернопільщина), Пушкінський платан (м. Одеса), сосна М. Гоголя (Канівський р-н), дуб Івана Франка (м. Стрий), сосна Лесі Українки (Шумський р-н) та Лесин ясен (м. Луцьк), дуб М.Коцюбинського (Жмеринський р-н), липа та дуб П. Тичини (Бобровицький р-н); еталонні модрини (с. Деревичі, Любарський р-н), алея дуба червоного (Барський р-н), каштановий гай (біля смт. Середнє Ужгородського р-ну) та багато-багато інших.

Головне мета дендропарків - збереження, вивчення і збагачення у спеціально створених умовах різних видів дерев і чагарників. Відповідно до цього вони проводять інтродукцію та акліматизацію рослин, їх селек­цію, приділяючи особливу увагу збереженню рідкісних та зникаючих видів. Все це поєднується з високими вимогами до ландшафтної архі­тектури. Більшість дендропарків є також важливим об'єктом екскурсій та туризму, місцем відпочинку - як правило, в експозиційній зоні.

В Україні функціонує 39 дендропарків загальною близько 1500 га, з них 20 - державного значення [див. карта 2.3].

Беззаперечним лідером чсеред українських дендропар­ків є уманська Софіївка.Це витончене поєднання шедеврів садово-паркової архітектури (висячі містки, романтичні аль­танки, мармурова скульптура), унікальної колекції екзотичних дерев і чагарників (550 видів і форм), нагромадження каміння (геологічний музей під відкри­тим небом), води. Парк, головним завданням якого є створення пев­ного меланхолійного настрою та налаштування на філософські мір­кування, повністю відповідає стилю пізнього романтизму. Його було створено у рекордно короткий тер­мін (1796-1800 рр.) кріпосними графа Потоцького на догоду його дружині Софії. За довгу історію існування він неодноразово реконструювався,

однак, першими будівничими були бельгійський інженер Метцель та кріпосний садівник Заремба. Плинність і суєтність світу підкреслюють всі складові парку: тарпейська скеля, павільйон Флори, фонтан Змія, долина гігантів, великий водоспад, річка Стікс, Єлісейські поля, грот Венери, Амстердамський шлюз, острів Цірцеї, трояндовий павільйон, англій­ський парк, тераса муз, алея скульптур, китайська альтанка тощо.

На декілька років старішим (1793 рік), одним з найкращих та най­більшим за площею (297,0 га) дендропарком України є Олександріяв м. Біла Церква. Цей чудовий зразок романтичного парку був закла­дений як заміська резиденція графа К.Браницького за проектом і під керівництвом італійця Д. Бонаті та садівника А. Стронге. Парк є гармо­нійним поєднанням лісових масивів (в основі багатовікова дубина; біля 800 видів і форм дерев та чагарників), величної паркової архітектури в стилі пізнього неокласицизму (палац, турецький будиночок, колонада Ехо, китайський та арковий містки, колона смутку, кругла бесідка, компо­зиція Лев тощо), водного дзеркала ставків та водоспадів (Руїни, Великий) та мальовничої долини річки Рось.

На відміну від більшості парків України домінантою Тростянця(Ічнянський р-н Чернігівської області) є не палаци, а земля і зелень. До взірця у парку доведені прийоми формування галявин серед біля 20 лісових масивів з романтичними назвами Бабусин, Прохолода, Метечь, Вітерець, Наталин, Ялинки тощо. Історія парку розпочинається з 1830 року, коли І.М. Скоропадський отримав у спадок хутір Тростянець. Вже в 1833 році було побудовано палац та штучні ставки (Великий, Лебединий, Куциха та Безіменний), у 1834-36 роках було висаджено групи дерев-екзотів, привезених з садів Петербурга, Риги, Києва, Криму. Унікальним за своєю красою та рельєфом є гірський сад Швейцарія.

Найстарішим дендропарком України є Оброшинськийу Пустомитівському районі Львівщини, який закладено у 1730 році.

Невід'ємною складовою ново-асканійського природно-заповід­ного комплексу також є дендропарк. Дендропарк Асканія-Новабуло засновано у 1887 році і нині ця унікальна оаза серед південних степів України володіє однією з найбагатших колекцій, яка нараховує близько 1000 видів і форм. Основа експозиційної зони дендропарку - велика степова галявина в оточені дубів та сосен, гармонійно доповнюється горіховою галявиною, бором із чорної сосни, дібровами, мальовничи­ми приозерними ландшафтами. В різні періоди галявини вкриваються килимами конвалій, барвінку, фіалок, бузку, жасмину. Все це є складовою головного маршруту дендропарку завдовжки 3,3 км.

Одним з наймолодших дендропарків України державного значен­ня є Діброва(закладений у 1972-73 рр.) у Богородчанському районі Івано-Франківської області. Всього на 8 га площі представлена колекція з майже 300 видів та форм дерев Євразії та Північної Америки. Тут також зібрана найбільша в Карпатах колекція кедрових сосен.

Серед дендропарків державного значення наймолодшим є Березнівський(Рівненська обл., 1989 рік), місцевого значення - Дружба(м. Лозова, Харківська обл.) та Євпаторійський(2000рік). Найбагатша колекція зростаючих видів і форм (близько 2000) - прерогатива ден­дропарку Дружба(Івано-Франківськ).

Ботанічні сади є переважно науково-дослідними закладами, однак, зважаючи на цікаві, часто унікальні колекції представників вітчизняної та зарубіжної флори, не можуть залишитися осторонь екскурсійної спра­ви. Зокрема, лише в Чернівецькомуботанічному саду можна побачи­ти в Україні псевдотсугу Мензіса, плакучу форму дуба, ялину колючу та унікального представника Мексики - ліквідамбара смолоносного. Найбагатшу флористичну колекцію серед українських ботанічних садів має Нікітський(близько 15 тис. видів і форм), водночас він є і най­більшим (876.6 га). Заснований ботсад у 1812 році вченим-ботаніком Х.Х. Стевеном. Рослини згруповані у Верхньому, Нижньому та Приморському парках за принципом найбільшого декоративного ефек­ту, який посилюється чудовими видами на море, м. Ай-Тодор та гору Ай-Петрі, приморський парк більше нагадує екзотичний ліс з теплолюб­них субтропічних рослин: пальм, кріптомерії японської, мирту, бамбуку, кипарисів. У парку зібрана одна з найбільших колекцій троянд.

Улюбленим місцем відпочинку киян, особливо в пору цвітіння бузку (понад 1000 кущів) є Національний ботанічний сад ім. М. Гришка НАН України.Створено сад у 1936 році. Його вирізняють мальовничі природні ландшафти (перепад висоти в межах саду близько 90 м), уні­кальний взаємозв'язок з оточенням (панорама Дніпра, музею Великої Вітчизняної війни, Києво-Печерської лаври та Видубецького монастиря). Експозиції створено за трьома принципами:

• ботаніко-географічний - відтворено флору, рельєф і типові пей­
зажі ботаніко-географічних районів України («Карпати», «степ»,
тощо);

• систематичний - колекція рідкісних рослин України, дендрарій.
Тут зібрана найбільша в державі колекція дубів та кленів;

• колекційний - багато- і однорічні декоративні, плодові, лікарські
рослини. Окрім колекції бузку, варто зазначити «Золоту долину»
(галявина з колекцією форзицій), розарій та Скельний сад.

Одним з найдавніших садів України є ботсад ім. академіка Фоміна,

закладений при Київському університеті імені Тараса Шевченка у 1939 році за проектом О. Беретті під керівництвом проф. Р.Е. Трауетфеттера. Оранжереї почали будувати в 1946 році і саме їм сад завдячує найстарі­шою колекцією і екземплярами пальм, араукарій, саговиків у закритому ґрунті. Ця мальовнича оаза посеред величезного міста має найчисельнішу колекцію кактусів та сукулентів, унікальний багатоярусний сад хвой­них порід та колекцію декоративних рослин з понад 300 видів.

Специфікою Одеськогоботанічного саду є ділянка дикого степу, колекція катальпи квітучої, кам'яна гірка з мексиканськими опунціями, конвалієве дерево, колекція цитрусових, горіхів та персиковий сад, а Львівського- 179 екзотичних та садово-гібридних видів і форм дерев, вікові липи, колекція троянд, жоржин, ірисів, тюльпанів, гіацинтів, гла­діолусів на фоні витончених архітектурних споруд XVIII ст.

Праобразом ботанічних садів виступають аптекарські сади. Зокрема аптекарський сад у Києві був закладений на схилах Андріївської гори в кінці XVIII ст. Перший ботанічний сад в Україні було закладено у 1804 році в м. Харкові. Загалом нині в Україні функціонує 16 ботанічних садів державного значення в різних ландшафтно-кліматичних зонах. Більшість з них підпорядкована вищим навчальним закладам [див. табл. 2.20].

Крім зазначених у таблиці ботанічні сади місцевого значення є у Кривому Розі, Львові, Сумах, Почаєві, Тернополі та Києві.

Як засвідчує досвід, значну роботу по збереженню генофонду рід­кісних та зникаючих видів тварин здійснюють не лише заповідники та заказники, а й зоопарки, акваріуми та океанарії. Саме це робить їх ціка­вими об'єктами відпочинковоїта пізнавальної рекреації. Світова мережа нараховує понад 1000 зоопарків. Кількість зоопарків в Україні, як і їх видовий склад постійно розширюється. Нині функціонує 15 зоопарків, в т. ч. 7 державного значення: у Миколаєві, Одесі, Рівному, Харкові, Черкасах, Києві та Мені (Чернігівська область).

Одним з найстаріших зоопарків України є Харківський (1895 рік). В 2-й половині 90-х років XX ст. було створено зоопарки у Ялті, Новомиколаївському районі Запорізької області (зоопарк «Таврія» є найбільшим на сьогодні за площею зоопарком України - 290,0 га), Пустомитівському районі Львівської області, Підмихайлівський у Рогатинському районі Івано-Франківської області, Лановецький зообот-сад у Тернопільській області та Кам'янці-Подільському.

В якості туристичного ресурсу виступають і заповідно-мислив­ські угіддя, особливо в умовах зростання популярності мисливських та фіш-турів. Площа мисливських угідь лісомисливських господарств Держкомлісгоспу становить 1,1 млн га. Крім того, значні площі мис­ливських угідь є у віданні Українського товариства мисливців та рибалок, Товариства військових мисливців та рибалок тощо. Поблизу Києва функціонує два заповідних лісомисливських господарства: Дніпровсько-Тетерівське (Вишгородськийта Поліський райони) іЗаліське (Броварський район Київської та Козелецький Чернігівської областей). Мисливська фауна характерна для Київського Полісся: свиня дика, лось, олень європейський, козуля, лисиця, заяць-русак, бобер, видра, ондатра; з птахів водяться тетерук, куріпка сіра, вальдшнеп, фазан, качки. Ведуться роботи по акліматизації лані, зубра, оленя плямистого. В Карпатах функціонує чотири державні лісомисливські господарства: «Майдан» у Львівській області, «Осмолода» та «Карпати» в Закарпатській області і «Буковинське» в Чернівецькій області. Щільність мисливських видів у 2-5 разів вища ніж на сусідніх територіях [6, с. 64].

Мисливська фауна України є досить різноманітною. Найпоши­ренішими серед мисливських видів ссавцями є:

• бобер річковий - річкові системи Прип'яті, середньої течії
Пд. Бугу, середньої та нижньої течії Дніпра);

• бабак - пониззя Дніпра та північний схід України;
заєць сірий - всюди, особливо на Поліссі та в лісостепу;
білка звичайна - Полісся, Карпати, лісостеп;

тхір світлий - окрім Полісся та Карпат;

лисиця звичайна - всюди;

вовк - за винятком Таврійських степів та Криму (зустрічається на

Кінбурнській косі);

• козуля - північ, Карпати;

• кабан - Полісся, Карпати, лісостеп.

Значну частину мисливської фауни становлять птахи: понад 50 видів. У великій кількості ще зустрічаються крижень, чирок-тріскунок, чирок-свистунок, чернь червоноголова, шилохвіст, курочка водяна, бекас, куріпка сіра, гуси, кулики та ін.

Через неконтрольований відстріл ареали основних видів тварин значно скоротилися. Здобування мисливських тварин зменшилося за останні ЗО років у 3 ризи [4]. Зокрема таких цінних як олень благород­ний, косуля європейська, лось благородний, ведмідь, куниці лісова та кам'яна. Деякі з видів занесено до Червоної книги і полювання на них заборонено (борсук, видра річкова, норка європейська, тхір степовий, рись, горностай, глухар, тетерук, рябчик, дрохва, кроншнеп великий,

огар, тощо). Поряд з тим проводиться успішна акліматизація єнотовидної собаки, ондатри, білки-телеутки, дикого кроля, зубра, оленя плямистого, косулі сибірської, кабана середньоазіатського тощо, яких можна відне­сти до перспективних мисливських видів [б]. Звірогосподарства розво­дять норку американську, песця, сріблясто-чорну лисицю, нутрію.

У внутрішніх та прибережних водах України нараховується біля 270 видів риби. Основними прісноводними видами є короп, сазан, лящ, лин, карась, щука, судак, амур та товстолобик (всюди), форель та харіус (пере­важно Карпати), карликовий сомик (Шацькі озера), дунайський лосось та оселедець. У природних прісних водоймах поширені також сом, окунь, йорж, плітка, краснопірка тощо. У прибережній смузі Чорного моря водяться білуга, севрюга, осетрові, скумбрія, ставрида, сардина, кефаль, кілька, камбала, бички, оселедці; Азовського - хамса, керчен­ський оселедець, тюлька, камбала глосса та калкан, бичок леопардовий, пиленгас. Знову ж таки, значною проблемою залишається різке скоро­чення продуктивності українських водойм: за останні 20 років вилов риби скоротився у 2,5 рази [4].

Таким чином, серед біотичних туристичних ресурсів найбільше навантаження припадає на зелені зони міст, дендропарки, ботанічні та зоологічні сади, в той час, як унікальні об'єкти українських заказників та пам'яток природи, які можуть бути основою пізнавально-наукової рекре­ації та екскурсійної справи, залишаються осторонь уваги організаторів туризму в Україні. Різнорідний породний склад лісів сприяє широкому діапазону задоволення естетичних та оздоровчих потреб населення.

Взаємодія природи та людини здійснюється за принципом нега­тивного зворотного зв'язку, що призводить до деградації лісових наса­джень. Підвищення стійкості та ефективності охорони, збереження і раціональне використання біотичних туристичних ресурсів неможливі без проведення відповідних господарських, організаційно-технічних та профілактично-запобіжних заходів. При рекреаційному використанні біотичних ресурсів необхідно пам'ятати, що рекреаційна ємність парку становить приблизно 30-150, лісопарку - 8-20, лісу - 1-10 чол./км кв. У цьому контексті необхідно віддавати перевагу контрольованій рекре­ації, любительським видам промислу та посилити охорону рідкісних, ендемічних, реліктових видів флори і фауни.

Список посилань:

1. Генсирук С.А., Нижник М.С. Рекреационное использование лесов - К.:
Урожай, 1987.

2. Географічна енциклопедія України: В 3-х т./ Редкол.: ... О.М. Маринич
(відпов. ред.) та ін. - К.: УРЕ ім. М.П. Бажана, 1989. - Т. 1: А - Ж.; 1990.
-Т. 2: З-О.; 1991.-Т. 3: П - Я.

3. Герасимович В.Н., Голуб А.А. Методика зкономической оценки при-
родньїх ресурсов. - М.: Наука, 1988.

4. Гродзинський Д.М., Шеляг-Сосонко Ю.Р. та ін. Проблеми збереження та
відновлення біорізноманіття в Україні. - К.: Академперіодика, 2001.

5. Дубін В.Г. Регіональні проблеми збереження рідкісних видів біоти у
лісах України // УГЖ. - 2002. - № 2. - С. 20-27.

6. Євдокименко В. Регіональна політика розвитку туризму. - Чернівці:
Прут, 1996.

7. Коротун І.М., Коротун Л.Н., Коротун С.І. Природні ресурси
України. - Рівне, 2000.

8. Леоненко В.Б., Стеценко М.П., Возний Ю.М. Атлас об'єктів природно-
заповідного фонду України. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2003.

9. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. - Львів,
1997.

10. Нижник М.С. Лес й отдьіх. - К.: Наукова думка, 1989.

П./7овлов В.І, ЧерчикЛ.М. Рекреаційний комплекс Волині: теорія, прак­тика, перспективи. -Луцьк, Надстир'я, 1998.

12.Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. -К.: ВД «К.-М. Академія» - Чернівці: Зелена Буковина, 1999.

13.СадьІ, парки й заповедники Украинской ССР. - К.: Будівельник, 1985.

14.Середін В.І., Парпан В.І. Ліс - база відпочинку. - Ужгород: Карпати,
1988.

15.Фоменко Н.В. Туристичні ресурси та курортологія. - Івано-Франківськ,
2001.

16.Царик Л., Чернюк Г. Природні туристичні ресурси. Методи оцінки і
аналізу. - Тернопіль, 2001.

17.Червона книга України: Рослинний світ / Редкол.: Ю.Р. Шеляг-Сосонко
(від. ред.) та ін. - К.: Укр. енциклопедія, 1996.

18. Червона книга України: Тваринний світ / Редкол.: М.М. Щербак (від.
ред.) та ін. - К.: Укр. енциклопедія, 1994.

Поиск по сайту: