Моделі банкрутства для оцінки фінансового стану

Невід'ємною рисою компанії в ринковій економіці є ризик, пов'язаний з можливістю банкрутства компанії. Ризик поширюється не тільки на особу чи фірму, що понесли збитки як результат своєї господарської діяльності, але і на осіб, що надали їм засоби в тій чи іншій формі (через купівлю акцій, комерційний чи грошовий кредит і т.п.).

Очевидно, не викликає сумнівів той факт, що, чим раніш буде виявлена тенденція, що веде компанію до банкрутства, і, відповідно, чим раніш будуть початі визначені процедури по порятунку компанії, тим більше імовірність виходу з кризи. Отже, виникає питання про визначення показників, здатних прогнозувати розвиток подій на ранніх стадіях.

Основним завданням аналізу є оцінка результатів господарської діяльності за попередній та поточний роки, виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи компанії, прийняття рішення про визначення компанії платоспроможним 9неплатоспроможним) та подання пропозиції щодо доцільності внесення цього компанії до Реєстру неплатоспроможних компаній і організацій.

Дослідження методами мультиплікативного дискримінантного аналізу зв’язку між значеннями показників фінансового стану і подальшої долі (розквіту чи занепаду) компаній дали змогу отримати регресивні рівняння для прогнозування ймовірності банкрутства.

1. Модель Спрінгейта.

Модель Спрінгейта була побудована в 1978 році на підставі дослідження впливу 19 фінансових показників. Вважається, точність прогно­зування банкрутства за цією моделлю становить 92%, однак з ча­сом цей показник зменшується.

Z = 1,03*X1 +3,07 *X2 + 0,66*Х3 + 0,4*X4,

де

X1 = робочий капітал/загальна вартість активів; (при цьому робочий капітал це різниця між оборотними активами та поточними зобов’язаннями).

Х2 = прибуток до сплати процентів і податків/ загальна вартість активів;

Х3 = прибуток до оподаткування / поточні зобов’язання;

Х4 (оборотність) = чистий дохід (виручка) від реалізації / загальна вартість активів;

2. Модель Альтмана (варіант 1977 р.).

Другий варіант опубліковано в роботі Е. Альтмана та інших дослідників в 1977 р. Для цього варіанту мінімальне граничне значення показника встановлюється на рівні 1,8. А при перевищенні цим показником значення 3,0 робиться висновок про відсутність загрози банкрутства такого компанії в довгостроковій перспективі.

Z = 1,2*X1 +1,4 *X2 + 3,3*X3 + 0,6*X4 + 1,0*X5,

де

X1 (ліквідність)= робочий капітал/загальна вартість активів;

Х2 (прибутковість) = нерозподілений прибуток/загальна вартість активів;

Х3 (рентабельність) = прибуток до сплати процентів і податків / загальна вартість активів;

Х4 (фінансова стійкість) = (ринкова вартість акціонерного капіталу + балансова вартість інших статтей власного капіталу )/зобов’язання). При цьому ринкова вартість акціонерного капіталу шукається таким чином:

1. У звіті про доходи корпорації статя «чистий дохід (Net income)» в млн. доларів США та множиться на 1000000 і ділиться на «чистий прибуток на одну акцію (Earnings per share)». Це дає кількість акцій.

2. Після цього кількість акцій множиться на середній ринковий біржовий курс за рік (сума ринкового курсу за кожен з 12 місяців, що ділиться на 12). Отримуємо рикову вартість капіталу, не скориговану на par value

3. В балансі корпорації в статті „Capital Equity“ шукається par value i рикова вартість капіталу, не скоригована на par value ділиться на par value.

4. Потім балансова вартість акціонерного капіталу„Capital Equity“ заміняється на ринкову вартість акціонерного капіталу та до неї додаються інші статті власного капіталу корпорації та отримується нова сума статті «Власний акціонерний капітал (Total shareholders’ equity)».

Х5 (оборотність) = чистий дохід (виручка) від реалізації / загальна вартість активів;

3. Модель Альтмана (варіант 1983 р.).

Третій варіант було вперше опубліковано в 1983 р. Особливість його полягає в тому, що він розроблений для компаній, акції яких не котирувалися на біржі. Тому оцінка вартості власного капіталу для цього варіанту показника здійснюється на основі даних балансу, а не ринкової оцінки, що більше підходить для оцінки українських компаній.

Z = 0,717*X1 +0,847 *X2 + 3,107*Х3 + 0,42*X4 + 0,998*X5,

де

X1 (ліквідність)= робочий капітал/загальна вартість активів;

Х2 (прибутковість) = нерозподілений прибуток/загальна вартість активів;

Х3 (рентабельність) = прибуток до сплати процентів і податків/ загальна вартість активів;

Х4 (фінансова стійкість) = балансова вартість акціонерного капіталу + балансова вартість інших статтей власного капіталу/зобов’язання;

Х5 (оборотність) = чистий дохід (виручка) від реалізації / загальна вартість активів;

4. Універсальна дискримінантна функція за О. Терещенко.

Z = 1,5*X1 +0,08 *X2 + 0,10*Х3 + 5*X4+ 0,3*Х5 + 0,1*Х6,

де

X1 = Залишок коштів на кінець року / зобов’язання; При цьому залишок коштів на кінець року шукаємо у Звіті про рух грошових коштів (Cash Flow Statement).

Х2= загальна вартість активів/ загальна вартість зобов’язань;

Х3 = чистий прибуток / загальна вартість активів;

Х4 = чистий прибуток/ чистий дохід (виручка) від реалізації

Х5 = товарно-матеріальні запаси (Inventories) / чистий дохід (виручка) від реалізації

Х6= чистий дохід (виручка) від реалізації / загальна вартість активів

5. Модель Лисса

Дискримінантної модель, розроблена Лис для Великобританії, отримала наступне вираз:

Z = 0,063 х1, 0,092 х2 +0,057 х3 0,001 х4

де х1 - оборотний капітал / сума активів;

х2 - прибуток від реалізації / сума активів;

х3 - нерозподілений прибуток / сума активів;

х4 - власний капітал / позиковий капітал.

Тут гранична величина Z-рахунку дорівнює 0,037. Якщо Z 0,037 - для компанії немає загрози банкрутства, якщо Z <0,037 - ризик банкрутства дуже великий.

Якщо після проведення аналізу на ймовірність банкрутства, компанії загрожує банкрутство, то фінансовий менеджер повинен, виходячи з усіх данних, зробити усі заходи для запобігання його. Найпопулярнішими методами уникнення банкротства є антикризове управління та фінансова санація.

(1)Антикризове управління(crisis management) - процес застосування форм, методів і процедур, спрямованих на соціально-економічне оздоровлення фінансово-господарської діяльності індивідуального підприємця, підприємства, галузі, створення і розвиток умов для виходу з кризового стану економіки регіону або країни в цілому.

(2)Антикризове управління - така система управління підприємством, яка має комплексний, системний характер і спрямована на запобігання або усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки і реалізації на підприємстві спеціальної програми, яка має стратегічний характер, що дозволяє усунути тимчасові труднощі, зберегти і примножити ринкові позиції за будь-яких обставин, при опорі в основному на власні ресурси.

Санація (від лат. Sanatio - оздоровлення, лікування) - система різного роду заходів (структурна перебудова, реструктуризація кредиторської заборгованості, зміна асортименту виробленої продукції, скорочення числа працюючих, ліквідація зайвих структурних ланок і підрозділів і т. п.), які дозволяють уникнути банкрутства . Санація може здійснюватися за участю банків, органів виконавчої влади, комерційних організацій та ін.

Ціль фінансової санації це покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, відновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничого характеру.

Поиск по сайту: