Види і способи подолання нормативно-правової конкуренції

Усунення		Види конкуренцій		Переборення
скасування чи внесення змін до чинного закону, прийняття нового закону	1) між нормативно-правовими приписами конституції та закону	діє нормативно-правовий припис конституції
скасування чи внесення змін до чинного закону, прийняття нового закону	2) між нормативно-правовими приписами міжнародного договору та закону	- діє нормативно-правовий припис міжнародного договору
- скасування чи внесення змін до Чинного підзаконного акту, прийняття нового акту	3) між нормативно-правовими приписами закону та підзаконного акту	- діє нормативно-правовий припис закону
скасування чи внесення змін до чинного підзаконного акту, прийняття нового акту, що не має вищої юридичної сили	4) між нормативно-правовими приписами актів, що прийняті різними правотворчими суб’єктами	- діє акт, що має вищу юридичну силу
скасування старого акту	5) між нормативно-правовими приписами актів, що прийняті одним і тим же правотворчим суб’єктом	- діє акт, що прийнятий пізніше
- внесення змін до чинного акту	6) між нормативно-правовими приписами загальних і спеціальних актів, що прийняті: а) одним і тим же суб’єктом б) різними правотворчими суб’єктами	- діє спеціальний акт - діє загальний акт
(спосіб відсутній)	7) між нормативно-правовими приписами власної та іншої національної системи джерел права, якщо це передбачено міжнародними угодами, а національне законодавство допускає дію джерел права іншої держави	- діє колізійна норма міжнародного приватного права

Д.Письменний, переконаний, що змішувати колізію з конкуренцією норм неприпустимо, бо «... — це зовсім різні поняття. У колізії знаходяться норми, які суперечать одна одній,., для колізій характерна наявність декілька норм, які відрізняються за змістом одна від одної. При конкуренції норм ніякої колізії не може бути,., можливі два види конкуренції: загальної та спеціальної норми.., а також спеціальних норм. Зазначимо, що конкуренція — це більш складне явище, ніж колізія. У ній переплітаються питання факту з питанням права...»

Узагальнюючи протиріччя в галузі основних прав конституційної системи Німеччини, як

конфлікти, З.Ютсі говорить про два їх види: конкуренцію основних прав та їх колізію.

Принципова різниця між ними, на його думку, полягає в тому, що «конкуренція основних

прав виникає тоді, коли стосовно поведінки носія основних прав може застосовуватись

декілька прав. На відміну від питання конкуренції основних прав тут (при колізіях. —

Д.Л.) йдеться не про рівне ієрархічне розташування основних прав до особи громадянина,

а про протилежності одного або декількох прав до кількох носіїв основних прав» [11].

Отже, З.Ютсі розглядає конкуренцію, швидше, як альтернативу для одного суб'єкта

вибрати з-поміж різних, але не суперечливих за предметом свого правового регулювання,

правових норм ту, яка більш за все захистить його порушене чи оспорене право або

законний інтерес.

Вбачається, що конкурентні правові норми ніколи не можуть вступити в протиріччя, оскільки вони несуть однакове правове навантаження для суб'єкта, однакові за змістом, а застосування будь-якої з них дає однаковий результат.

Настання однакового результату при застосуванні різних правових норм щодо одного й

того ж предмета регулювання може лише підтверджувати висловлювану вище думку про

те, що ці норми є не колізійними, а альтернативними. Вони лише конкурують між собою в

очах суб'єкта їх застосування, який має право вибору однієї з них або всіх разом.

Наприклад, гарантії господарської діяльності осіб містяться в різних законах. Зокрема,

статті 12—15 Закону «Про підприємництво» передбачають гарантії прав підприємців, які

полягають в рівних правах і можливостях, незалежно від обраних ними організаційних

форм підприємницької діяльності, забороняють державним органам втручатися у їх

господарську діяльність, надають їм право оскаржувати в суді акти державних органів, які

не відповідають їх компетенції або вимогам законодавства. У ст. 27 Закону «Про

підприємства в Україні» гарантується додержання прав і законних інтересів підприємства,

забороняється втручання в господарську та іншу його діяльність з боку не лише

державних, а й громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів, а у разі

видання державним чи іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або

вимогам законодавства, або виникнення у зв'язку з цим спірних питань, за підприємством

закріплено право звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання такого

акта недійсним. А ст. 57 Закону «Про власність» передбачає відповідальність державних

органів за видання актів, які порушують права власників. Такий акт визнається недійсним

за позовом власника або особи, права якої порушено. На найвищому законодавчому рівні

зазначені гарантії закріплені у ст. З Конституції України, згідно з якою права і свободи

людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Вона

відповідає перед людиною за свою діяльність.

Перелічені законодавчі норми хоч різні за змістом, але вони не є колізійними, бо

застосування будь-якої з них, на розсуд особи, в разі порушення її прав з боку державних

органів чи їх посадових осіб дає однаковий результат — їх акти (дії) чи бездіяльність

повинні визнаватись недійсними (незаконними).

Поиск по сайту: