Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Предметом шахрайства є не тільки майно, а й право на майно.

П.18 вищевказаної постанови Пленуму ВСУ:

Судам слід мати на увазі, що обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довір'ям (недобросовісне використання довір'я з боку потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого, при наявності до того підстав, може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин - розглядатись як недійсна угода.

П.20 вказаної постанови Пленуму ВСУ:

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчиняє інший злочин, її дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст.143 КК України і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин.

Зокрема, самовільне присвоєння влади або звання посадової особи, викрадення, пошкодження і підробка документів, штампів і печаток з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а також використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст.143 КК України не охоплюється і повинні окремо кваліфікуватися за ст.191 КК України або за відповідною частиною ст.193 чи ст.194 КК України.

Шахрайство, вчинене посадовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довір'ям зловживала владою або посадовим становищем, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 143 і 165 КК України.

Обман чи зловживання довірою виступають при шахрайстві як спосіб зовні законного, за згодою потерпілого отримання майна або придбання права на майно.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Винний має відповідати за крадіжку або грабіж. Наприклад, особа, яка під виглядом телефонного майстра, пред’явивши підроблене посвідчення, проникає в квартиру, а потім непомітно викрадає зі столу золоту обручку, має відповідати за крадіжку і використання підробленого документа (статті 185 та 358 КК).

Суб’єктом є особа, яка до вчинення шахрайства досягла 16 років.

Співвідношення шахрайства з заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою см. у відповіді на 52 запитання.

Для кваліфікації діяння за ст.199 КК (збут підроблених грошей) необхідно встановити, що грошові знаки, монети мають суттєву подібність (схожість) за формою, розміром, кольором й іншими основними реквізитами із справжніми грошовими знаками, що перебувають в обігу. У тих випадках, коли явна невідповідність фальшивого грошового знака справжньому виключає його участь у грошовому обігу, а також якщо інші обставини справи свідчать про спрямованість умислу винного на грубий обман обмеженого кола осіб, такі дії можуть бути кваліфіковані як шахрйство (ст.190 КК).

У судовій практиці не визнаються предметом злочину, передбаченого ст.199 КК, купюри з підробкою тільки цифрового номіналу, із наклеєним номіналом, написами, зображеннями, що не відповідають сторонам, і не мають суттєвої схожості з українською або іноземною валютою, що перебуває в обігу.

Збут визнається закінченим злочином із моменту прийняття будь-якою особою хоча б одиничної фальшивки як справжнього грошового знака. Заподіяння пр цьому збитків потерпілому охоплюється ст.199 КК і не потребує додаткової кваліфікації за статтею про шахрайство.

50. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Особливості суб’єкта. Співвідношення з крадіжкою.

Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, -

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

З об’єктивної сторони ст.191 КК передбачає 3 різні форми вчиненя злочину:

1) привласнення;

2) розтрата чужого майна або

3) заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне дручення, службові повноваження. Іншими словами, суб’єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю щодо розпорядження, управління, доставки, зберігання майна тощо.

Привласнення – це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановлені володіння ним як власним. Невиконання вимоги про повернення майна в зазначений час (за наявності мети привласнення) свідчить про закінчений злочин.

Розтрата – це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачання майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Найчастіше розтрата слідує за привласненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов’язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає чуже майно третім особам, які не мають на нього права. Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витрачання майна. На відміну від привласнення при розтраті, на момент пред’явлення вимоги про повернення, ввірене майно у винного відсутнє.

Ч.2 ст.191 КК передбачає привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Специфіка цієї форми в тому, що майно, яким винний заволодіває, не ввірене йому, не перебуває у його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб’єкт злочину має право оперативного управління цим майном. Закінченим злочин у цій формі визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам.

Суб’єктивна сторона – прямий умисел, корисливі мотиви та мета.

Суб’єктом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем є особа, яка досягла до вчинення злочину 16-річного віку. При цьому суб’єктом привласнення та розтрати може бути як приватна, так і посадова особа, а суб’єктом заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем – тільки службова особа.

Кримінальна відповідальність за крадіжку згідно зі ст.22 КК - з 14-річного віку (одна з відмінностей).

51. Корисливі злочини проти власності, не пов’язані з вилученням чужого майна та його обертанням на свою користь або користь інших осіб. Загальна характеристика та види.

Це злочини, передбачені ст.ст. 192, 193, 198 КК України.

Детальне розкриття цього питання грунтується на конкретних відповідях, які йдуть далі.

52. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Співвідношення із шахрайством.

Стаття 192. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою

1. Заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства -

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, -

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

П р и м і т к а. Відповідно до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у великих розмірах - така, що у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Безпосередній об’єкт цього злочину – відносини власності в галузі використання майна, що належить власнику, а також відносини, які випливають з різного роду договорів і зобов’язань, внаслідок яких власник мав би отримати дохід (прибуток), - відносини з формування фондів власності.

Предмет злочину – чуже майно, що незаконно використовується всупереч інтересам власника, а також грошові суми (кошти), які мали б надійти в розпорядження власника на підставі тих або інших операцій, договорів, правових приписів тощо, - не одержаний прибуток (упущена вигода).

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується відсутністю ознак шахрайства (ст.190 КК). Тут особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою або інших осіб користь, не отримує права на таке майно. Власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів.

Заподіяння майнової шкоди може виявлятися в таких формах:

1) незаконному використанні чужого майна (незаконне користування);

2) ухиленні від сплати обов’язкових платежів;

3) обертанні на власну користь грошових коштів, які на підставі тих або інших договорів і зобов’язань мають надійти на користь власника.

Незаконне використання чужого майна являє собою протиправне безоплатне використання чужого майна всупереч інтересам власника для отримання майнових вигод. Майно, що належить власнику, незаконно використовується винним для виконання різного роду робіт в інтересах окремих громадян або організацій, від яких він отримує винагороду (наживу) і таким чином протиправно збагачується (тобто “ліві роботи”).

Ухилення від сплати обов’язкових платежів полягає в тому, що суб’єкт шляхом обману не передає державі, організації або громадянину своє особисте майно – обов’язкові платежі, які він зобов’язаний був передати власнику.

Обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій, характеризується тим, що обов’язкові платежі, які мали б надійти у володіння власника майна за надані ним майнові послуги організаціям або громадянам, винний обертає на свою користь.

Способами заподіяння майнової шкоди, як і при шахрайстві, є обман або зловживання довірою. Однак у злочині, що розглядається, обман на відміну від шахрайства виступає не як спосіб заволодіння чужим майном або правом на нього, а як спосіб ухилення від сплати обов’язкових платежів або обертання в особисту користь платежів, які мали б надійти власнику від окремих громадян або організацій за надані їм послуги майнового або немайнового характеру, але ще не надійшли до фондів власності. Зловживання довірою виступає, як правило, у вигляді способу незаконного використання чужого майна. Якщо обман при заподіянні майнової шкоди був пов’язаний з використанням підроблених документів або їх підробкою, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за статтями 192 і 358 КК.

У злочині, що розглядається, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є суспільно небезпечний наслідок, який, як і при шахрайстві, виявляється в майновій шкоді. Але при шахрайстві майнова шкода полягає в позбавлені власника (потерпілого) належного йому майна внаслідок протиправного заволодіння ним і обертання його винним на свою або інших осіб користь. При заподіянні ж майнової шкоди, залежно від форми вчинення цього злочину, в одних випадках (при незаконному користуванні чужим майном) вона полягає у вартості використаного або спожитого майна (газ, електроенергія, паливно-мастильні матеріали, інші майнові витрати), або в розмірі платежів, що мали б надійти, але не надійшли внаслідок обману або зловживання довірою до фондів власника. Майнова шкода відповідно до ч.1 ст.192 КК має бути значною, тобто у п’ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум прибутків громадян (див. примітку до ст.192 КК).

Від майнової шкоди як наслідку складу, що розглядається, слід відрізняти незаконну наживу (збагачення), отриману винним. Нажива може бути однаковою, більшою або меншою порівняно до заподіяної шкоди і не впливає на кваліфікацію вчиненого.

Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільне небезпечних наслідків – заподіяння значної майнової шкоди.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка не є службовою. Такі самі дії службової особи слід кваліфікувати за ст.364 КК України.

53. Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї. Відмежування від крадіжки.

Стаття 193. Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї

1. Незаконне привласнення особою знайденого чи такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна або скарбу, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Це злочин невеликої тяжкості.

Безпосереднім об’єктом цього злочину є відносини власності і право власності на майно, що вибуло з фактичного володіння власника (держави, організації, громадянина), а також право держави на одержання знайденого скарбу.

Предметом злочину може бути лише майно, яке має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, що було знайдено або випадково опинилося у особи, а також скарб.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у особи чуже майно повинно мати ознаки особливої цінності. Питання про особливу цінність чужого майна, так само як і належність його до історичних, наукових, художніх або культурних цінностей, слід вирішувати в кожному конкретному випадку на підставі висновку судової експертизи.

Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у особи, чужого майна слід відрізняти від заволодіння чужими речами (майном) у місці, відомому особі, яка їх забула, наприклад, в автомобілі чи іншому транспорті, в якому вони перевозилися. Тут потерпілий має можливість здійснити своє право власника, але не реалізує його внаслідок протиправних дій винного. Подібні дії слід кваліфікувати як крадіжку за ст.185 КК. Крадіжкою також слід вважати привласнення особою чужого майна, що опинилося у неї внаслідок катастрофи літака, автоаварії, аварії поїзда тощо.

54. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, отриманого злочинним шляхом. Відмінність від співучасті у злочині.

Стаття 198. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом

Заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Предмет злочину – майно, одержане злочинним шляхом.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні, отриманні, зберіганні чи збуті майна, завідомо одержаного злочинним шляхом.

Придбання майна, одержаного злочинним шляхом, полягає в здобутті такого майна в будь-яких формах: купівлі, обміні тощо.

Отримання майна, одержаного злочннним шляхом, - це всі інші форми (крім придбання) здобуття такого майна, наприклад, прийняття в дарунок, запозичення тощо.

Придбання, збут чи зберігання майна, здобутого злочинним шлязом, має бути заздалегідь не обіцяним. Це означає, що вказані дії, вчинені вже після факту вчинення злочину, не перебувають із ним у причинному зв’язку і винний заздалегідь (до вчинення злочину) не обіцяв сприяти в придбанні, збуті чи зберіганні майна, здобутого злочинним шляхом. Якщо така обіцянка мала місце до вчинення злочину або в момент його вчинення і перебувала з ним у причинному зв’язку, вчинене слід розглядати як співучасть у цьому злочині (пособництво) і кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, крадіжка – ст.185, грабіж – ст.186 КК тощо). Як співучасть у злочині слід розглядати і систематичне (хоча заздалегідь не обіцяне в конкретних випадках) придбання або зберігання краденого майна або іншого майна, здоутого злочинним шляхом, коли особа, яка вчиняє злочин, має підстави розраховувати, що майно, здобуте нею злочинним шляхом, у цьому випадку, як і раніше, буде придбане (наприклад, для збуту викраденого) або буде прийняте на зберігання, внаслідок попередніх систематичних дій винного («скупника»).

Для об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст.198 КК, потрібно встановити відсутність ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. В іншому випадку, при наявності складу легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, все скоєне кваліфікується за ст.209 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного придбання, отримання чи збуту майна або ж з моменту прийняття на зберігання майна, здобутого злочинним шляхом.

Суб’єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Особа усвідомлює, що придбає, отримує, зберігає чи збуває майно, набуте злочинним шляхом, і бажає цього.

Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

55. Загальна характеристика та види некорисливих злочинів проти власності.

Це злочини, передбачені ст.ст.194, 194¹, 195, 196, 197 КК України.

Детальне розкриття цього питання грунтується на конкретних відповідях, які йдуть далі.

56. Умисне знищення або пошкодження майна. Співвідношення із диверсією та масовими заворушеннями.

Поиск по сайту: