Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Проблеми кримінально-правової кваліфікації.

Стр 1 из 9Следующая ⇒

1. Поняття кримінально-правової кваліфікації.

Слово “кваліфікація” походить від двох латинських слів - qualis (якість, який за якістю) та facio (роблю). Таким чином, в буквальному перекладі “кваліфікація” - це визначення якості, оцінка.

Кримінально-правова кваліфікація – це процес встановлення відповідності ознак діяння (конкретної події) ознакам складу злочину.

У спрощеному вигляді це визначення статті (частини, пункту статті) КК, яка передбачає скоєне діяння.

Склад злочину – це сукупність ознак, вказаних у кримінальному законі.

Злочин – це те, що відбувається в житті.

Таким чином, склад злочину – в Кодексі, а злочин – у житті.

Слід вважати, що кримінально-правова кваліфікація охоплює кваліфікацію як злочинів, так і інших діянь, передбачених КК (малозначних, вчинених за обставин, які виключають їх злочинність, які тягнуть за собою звільнення від кримінальної відповідальності тощо).

Таким чином, можно стверджувати, що поняття “правова кваліфікація”, “кримінально-правова кваліфікація” та “кваліфікація злочину” співвідносяться як загальне, особливе і одиничне.

2. Види та результати кримінально-правової кваліфікації.

Види кримінально-правової кваліфікації:

- офіційна;

- неофіційна – кримінально-правова оцінка діяння, яку роблять особи, не уповноважені на те законом (потерпілі, науковці, студенти, журналісти.

Залежно від співставлення моменту вчинення діяння і часу проведення кваліфікації:

- перспективна кваліфікація (оцінка діяння, яке ще не вчинено);

- ретроактивна кваліфікація (оцінка вже вчиненого діяння).

З урахуванням того, чи встановлена особа, діяння якої піддаються оцінці:

- кваліфікація “за фактом”;

- кваліфікація діяння особи.

З урахуванням того, які учасники процесу кваліфікують скоєне:

- кваліфікація, яка здійснюється органами досудового слідства;

- судова кваліфікація.

Виходячи з того, на якій із стадій кримінального процесу проводиться відповідна діяльність:

- кваліфікація до порушення кримінальної справи (кваліфікація при перевірці повідомлень і заяв про злочин);

- кваліфікація при порушенні крмінальної справи;

- кваліфікація при закінченні досудового слідства;

- кваліфікація при перевірці прокурором справи з обвинувальним висновком тощо.

Залежно від процесуального порядку внесення змін у проведену кваліфікацію:

- кваліфікація попередня;

- кваліфікація остаточна.

Враховуючи суть змін, які можуть бути внесені у кваліфікацію:

- кваліфікація, що змінює становище особи в бік погіршення;

- кваліфікація, яка змінюється у бік покращення становища особи.

Перелік підстав поділу кримінально-правової кваліфікації на види і, відповідно, видів такої кваліфкації може бути продовжений майже до безкінченності. Навряд чи є потреба це робити.

Результат кримінально-правової кваліфікації – кінцевий підсумок, завершення, висновок про правову оцінку скоєного, тобто діяння є злочином чи не є злочином.

3. Кваліфікація при конкуренції норм.

З проблематики конкуренції кримінально-правових норм в Україні захищена лише одна кандидатстка дисертація (Марін О.К. Львів), за її результатами видана монографія. Питання ж колізії статей закону взагалі по суті не піддавалися теоретичному аналізу в науці кримінального права України.

Види конкуренції в кримінальному праві та правила кваліфікації:

1) статей про загальну і спеціальну норму. Застосуванню підлягає стаття Особливої частини, яка передбачає ознаки спеціальної норми;

2) статей, які передбачають спеціальні норми. Застосуванню підлягає стаття, яка перебачає спеціальну норму щодо спеціальної, інакше кажучи – “найбільш спеціальну”. Підвиди:

- конкуренція статей (щодо чинного КК - завжди частин статей) про простий, кваліфікований та особливо кваліфікований склади злочину. Застосовується частина статті кримінального закону, яка передбачає найбільш тяжкий вид злочину;

- конкуренція статей про привілейований та особливо привілейований склади злочинів. Застосовується стаття про найбільш привілейований склад злочину;

- конкуренція статей про привілейований та кваліфікований склади злочинів. Застосовується стаття Особливої частини, яка передбачає привілейований склад злочину.

3) статей, одна з яких передбачає весь злочин в цілому, а інша чи інші – його частини (це сукупність злочинів врахована законодавцем). Це конкуренція цілого та його частин. Класичним прикладом може бути ч.2 ст.121 КК, яка передбачає заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ч.1 ст.121 КК) та вбивство через необережність (ч.1 ст.119 КК).;

4) статей, одна з яких передбачає весь злочин в цілому, а інша чи інші – його частину (одна стаття Особливої частини кримінального закону передбачає посягання, частина якого передбачена іншою статтею). Це конкуренція цілого і частини. Так, стаття про розбій (ст.187 КК) охоплює вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном – що передбачене лише цією статтею Особливої частини КК і жодною іншою, а також вчинення діянь, у яких виражається насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи чи погроза такого насильства, - ця частина розбою одночасно становить собою злочини, передбачені ч.2 ст.125, статтями 122, 129 КК.

До п.п. 3, 4: 1) повинна застосовуватися стаття Особливої частини КК, яка найбільш повно охоплює всі ознаки вчиненого посягання (що охоплює посягання в цілому); 2) статті, які передбачають лише частину вчиненого посягання, не інкрімінуються, якщо існує стаття, яка охоплює все посягання.

4. Відмінність конкуренції норм від колізії та ідеальної сукупності.

Конкуренція норм – коли вчинено один злочин, який передбачений одночасно двома чи більше статтями (частинами, пунктами статей) закону.

Колізія норм – коли різні статті закону неоднаково регламентують вирішення одного і того ж питання.

Конкуренція як правове поняття означає наявність кількох правових положень, які “претендують” на застосування до певнего випадку. При цьому суперництво між ними полягає лише у ході їх застосування до конкретних фактичних обставин. Поза правозастосування вони між собою не суперечать, можуть існувати одночасно.

Навроцький В.О. вважає, що конкуренція і колізія – це явища однопорядкові, але не тотожні. Тому існують окремі, самостійні правила подолання колізії та конкуренції в кримінальному праві.

Об’єктом колізії визнаються нормативно-правові акти та їх структурні елементи (розділи або глави, статті, їх частини чи пункти). Уточнюючи можна вказати, що у відносинах колізії можуть перебувати:

1) статті різних нормативно-правових актів (кримінального закону та актів інших галузей законодавства);

2) статті, які належать, до різних частин (Загальної та Особливої) одного кримінального закону;

3) положення, викладені в окремих структурних елементах статей (частин статей) Загальної та Особливої частин КК.

Об’єктом конкуренції пропонується визнавати статті кримінального закону (їх частини, пункти). Саме щодо них виникає проблема вибору – визначення того, яку із них застосувати до конкретного діяння.

Види колізій в праві:

1) темпоральна (між раніше чинним і чинним нормативно-правовим актом);

2) ієрархічна (між нормативними актами різної юридичної сили);

3) територіальна (між актами держави і окремих адм.-терит. одиниць);

4) міжнародно-правова (між актами внутрішньодержавного законодавства і міжнародно-правовими актами).

5) міжгалузеві та внутрішньогалузеві. Питання вирішення саме таких колізій є чи не найбільш актуальними для кримінального права.Це колізії між окремими складовими самого кримінального закону, а саме:

- між статтями Загальної і Особливої частини КК;

- між назвами розділів і їх змістом, між назвами статей і їх диспозиціями;

- між окремими положеннями Особливої частини КК.

Ідеальна сукупність передбачає, що два чи більше злочинів вчиняються одним і тим же діянням. Причому одне діяння вчиняється в один і той же час, в одному і тому ж місці.

Класичним прикладом ідеальної сукупності є здійснення підпалу будинку для того,щоб спричинити смерть людини, яка там знаходиться. У такому разі одним діянням виконується два злочини – умисне знищення або пошкодження майна та умисне вбивство.

При идеальной совокупности совершается не одно, а два или более преступлений, каждое из которых подпадает под признаки отдельной статьи УК. При конкуренции норм совершается одно преступление, охватываемое признаками разных статей УК.

При конкуренци норм подлежит применению лишь одна норма, наиболее полно отражающая специфику, особенности содеянного. При идеальной совокупности при квалификации обязательно применяются две или даже более статей УК, в зависимости от того, сколько преступлений усматривается в деянии виновного.

5. Поняття складу злочину. Співвідношення злочину та складу злочину .

Склад злочину – це сукупність юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), встановлених у кримінальному законі, які визначають вчинене діяння, як злочин.

Злочин – це те, що відбувається в житті.

Таким чином, склад злочину – в Кодексі, а злочин – у житті.

Состав преступления обладает общественной полезностью, а не общественной опасностью, как преступление, поскольку кого-то удерживает от его совершения.

6. Елементи та ознаки складу злочину.

Элементы состава преступления:

1) объект преступления – то, на что посягает преступление;

2) объективная сторона преступления – внешняя сторона деяния;

Это объективные признаки состава.

3) субъект преступления – лицо, которое его совершает;

4) субъективная сторона преступления – внутренняя сторона преступления, это отношение лица к своему деянию.

Это субъективные признаки состава.

Загальновизнано, що почининати доведення наявності ознак складу злочину належить з ознак, які характеризують об’єкт посягання, його об’єктивну сторону. Після їх аналізу слід з’ясовувати наявність ознак суб’єкта злочину (вік, осудність, виявлення наявності ознак спеціального суб’єкта посягання). Завершує встановлення ознак складу злочину доведення наявності ознак його суб’єктивної сторони – вини, а також мотиву, мети злочину.

7. Поняття обов’язкових та факультативних ознак складу злочину.

Обов’язкові та факультативні ознаки складу злочину – це не термінологія конкретного складу злочину, ці поняття застосовуються лише по відношенню до загального (абстрактного) складу злочину.

Если применительно к общему учению о составе преступления можно говорить о факультативных признаках, то применительно к составу конкретного преступления, в который они включены законодателем, их следует рассматривать как обязательные.

Обязательные (необходимые) – это те признаки состава, которые являются обязательными для любого состава преступления (общественно-опасное деяние, достижение лицом возраста уголовной ответственности, его вменяемость, вина). Факультативные – те признаки, на которые дополнительно указывает законодатель при описании составов отдельных преступлений (время, место, обстановка, способ совершения преступления, мотив, цель преступления, признаки специального субъекта преступления).

8. Загальна характеристика та система злочинів проти життя і здоров’я.

Раздел 2 Особенной части УК Украины – «Преступления против жизни и здоровья личности» (ст.ст. 115-145 УК Украины).

Кроме того, есть специальные статьи УК Украины в других его разделах.

Есть постановление Пленума ВСУ №2 от 07.02.03 «О судебной практике о преступлениях против жизни и здоровья личности».

9. Загальна характеристика та система злочинів проти життя.

Ст.ст. 115-120 УК Украины из 2 раздела Особенной части УК Украины – «Преступления против жизни и здоровья личности».

Кроме того, есть специальные статьи УК Украины в других его разделах. Например, ст.ст. 112, 348, 379, 400, ч.4 ст.404, ст.443 УК Украины. Все они предусматривают пожизненное лишение свободы.

Ст.112 УК Украины – посягательство на жизнь государственного или общественного деятеля.

Ст.348 УК Украины – посягательство на жизнь работника правоохранительного органа, члена общественного формирования по охране общественного порядка и государственной границы или военнослужащего.

Ст.379 УК Украины – посягательство на жизнь судьи, народного заседателя или присяжного в связи с их деятельностью, связанной с осуществлением правосудия.

Ст.400 УК Украины – посягательство на жизнь защитника или представителя лица в связи с деятельностью, связанной с оказанием правовой помощи.

Ч.4 ст.404 УК Украины – умышленное убийство начальника либо иного лица, исполняющего обязанности по воинской службе.

Ст.443 УК Украины – посягательство на жизнь представителя иностранного государства.

10. Загальна характеристика та система злочинів проти здоров’я.

Ст.ст.121-145 УК Украины из 2 раздела Особенной части УК Украины – «Преступления против жизни и здоровья личности».

До числа злочинів проти здоров’я відносяться перш за все різні види тілесних ушкоджень. Чинне кримінальне законодавство не містить визначення поняття тілесного ушкодження. Теорія і практика визначають тілесне ушкодження як протиправне заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.

11. Законодавче визначення вбивства. Характеристика ознак вбивства.

Ч.1 ст.115 УК Украины – убийство, то есть умышленное противоправное причинение смерти другому человеку.

Серед злочинів проти особи вбивство становить особливу небезпеку. Це найтяжчий злочин проти життя людини.

У ч.1 ст.115 КК дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст.119 КК передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Об’єктомвбивства є життя людини.

Початковим моментом життя як об’єкта посягання при вбивстві слід вважати початок фізіологічних пологів. Тому посягання на плід після початку пологового процесу є посяганням на життя людини.

Кінцевим моментом життя вважається біологічна смерть, тобто момент, коли внаслідок припинення роботи серця відбулися незворотні процеси розпаду клітин центральної нервної системи. Від біологічної смерті відрізняють клінічну, коли, незважаючи на припинення дихання і серцебиття, протягом дуже короткого часу життя в організмі не припиняється і його життєздатні функції можуть бути відновлені.

Вбивство – це позбавлення життя іншої людини. Самогубство і замах на самогубство не може розглядатися як злочин.

Об’єктивна сторона вбивства характеризується:

1) діянням у вигляді посягання на життя іншої людини;

2) наслідком у вигляді смерті людини;

3) причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідком.

Вбивство може бути вчинено шляхом як дії, так і бездіяльності.

Вбивство – це протиправне позбавлення життя. Спричинення смерті, яке протиправним назвати не можна, поняттям вбивства не охоплюється. Наприклад, не є вбивством позбавлення життя людини в стані правомірної необхідної оборони. Але згода потерпілого на позбавлення його життя не є обставиною, що виключає протиправність вбивства. Так, зокрема, вбивство на прохання вбитого, вчинене з почуття жалю до нього, тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах.

12. Проблеми відмежування умисного вбивства малолітньої дитини від незаконного проведення аборту та тяжкого тілеснего ушкодження.

Під убивством малолітньої дитини (п.2 ч.2 ст.115 КК) розуміється умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати. – п.6 постанови Пленуму ВСУ №2 выд 07.02.03 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи».

Ст.134 УК Украины – незаконное производство аборта.

ч.1 ст.134 УК Украины – производство аборта лицом, не имеющим специального медицинского образования.

ч.2 ст.134 УК Украины – незаконное производство аборта, повлекшее длительное расстройство здровья, бесплодие или смерть потерпевшей.

Объект преступления – здоровье беременной женщины.

Проведение аборта – это противоправное искусственное прерывание беременности женщины при наличии её согласия на проведение операции.

Прерывание беременнности без согласия потерпевшей вследствие примененного к ней физического насилия (например, в результате нанесения ей удара или побоев) в зависимости от формы вины и других обстоятельств дела может быть квалифицировано по ст.121 или ст.128 УК Украины.

Причинение смерти плода после того, как начались физиологические роды и появилась возможность непосредственного физического воздействия на тело ребенка, является не абортом, а убийством.

В Украине ребенок считается жизнеспособным с 22 недель, то есть с этого момента – это причинение смерти ребенку.

13. Система та види вбивств.

Виды убийств:

- умышленные;

- неосторожное.

Подвиды умышленных убийств по степени общественной опасности:

- убийства при отягчающих обстоятельствах – ст.ст. 115 ч.2, 112, 348, 379, 400, ч.4 ст.404, ст.443 УК Украины - квалифицированные;

- убийства при смягчающих обстоятельствах – ст.ст. 116, 117, 118 УК Украины - привилегированные;

- убийства без смягчающих и отягчающих обстоятельств – ч.1 ст.115 УК Украины - простые.

Специфические виды неосторожного убийства:

- нарушение правил безопасности дорожного движения или эксплуатации транспорта лицом, управляющим транспортным средством, повлекшее смерть потерпевшего (ч.2 ст.286 УК Украины), гибель нескольких лиц (ч.3 ст.286 УК Украины);

- нарушение правил безопасности при выполнении работ с повышенной опасностью на производстве или каком-либо предприятии лицом, которое обязано их соблюдать, если это нарушение повлекло гибель людей (ч.2 ст.272 УК Украины). Это относится ко всем частям 2 ст.ст.271-275 УК Украины.

14. Ознаки вбивства за обтяжуючих обставин.

Законодавець пішов шляхом розширення видів вбивств за обтяжуючих обставин. Так, ч.2 ст.115 КК України містить 13 пунктів (у ст.93 КК 1960 року їх було 10). У ч.2 ст.115 КК України з’явились такі види вбивств, як вбивство малолітньої дитини (п.2), заручника чи викраденої особи (п.3), поєднане з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п.10). Один пункт викладено в новій редакції (зараз п.8 ч.2 ст.115 КК України), якщо раніше (у п. «в» ст.93 КК 1960 року) передбачалась відповідальність за вбивство, вчинене у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку, то теперер відповідальність настає ще й за вбивство близького родича особи у зв’язку з виконанням нею цього обов’язку. Вбивство, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, виключено з переліку видів вбивств за обтяжуючих обставин, окремо не виділяється вбивство, вчинене організованою групою (п.12 ч.2 ст.115 КК України).

Ч.2 ст.115 УК Украины – умышленное убийство:

П.1 – двух или более лиц;

П.2 – малолетнего ребенка или женщины, которая заведомо для виновного находилась в состоянии беременности;

П.3 – заложника или похищенного человека;

П.4 – совершенное с особой жестокостью;

П.5 – совершенное способом, опасным для жизни многих лиц;

П.6 – из корыстных побуждений;

П.7 – из хулиганских побуждений;

П.8 – лица или его близкого родственника в связи с выполнением этим лицом служебного или общественного долга;

П.9 – с целью скрыть другое преступление или облегчить его совешение;

П.10 – сопряженное с изнасилованием или насильственным удовлетворением половой страсти в извращенных формах;

П.11 – совершенное по заказу;

П.12 – совершенное по предварительномку сговору группой лиц;

П.13 – совершенное лицом, ранее совершившим умышленное убийство, за исключением убийства, предусмотренного статьями 116-118 УК Украины.

15. Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку. Спеціальні види цього злочину.

П.12 постанови Пленуму ВСУ №2 від 07.02.03 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” роз’яснює, що

відповідальність за п.8 ч.2 ст.115 КК України за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку настає, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням ним зазначеного обов’язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов’язків до вбивства.

Виконання службового обов’язку - це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов’язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього).

Близькі родичі в розумінні п.8 ч.2 ст.115 КК - це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п.11 ст.32 КПК України).

Хуліганство й наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії, належить кваліфікувати за відповідною частиною ст.296 і п.8 ч.2 ст.115 КК України.

Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч.4 ст.404, ст.443 КК. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч.2 ст.115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

16. Види вбивств за пом’якшуючих обставин. Їх загальна характеристика.

Ст.ст.116-118 УК Украины. Это привилегированные составы умышленных убийств.

Ст.116 УК Украины – умышленное убийство, совершенное в состоянии сильного душевного волнения. Это преступление средней степени тяжести.

Ст.117 УК Украины – умышленное убийство матерью своего новорожденного ребенка. Это преступление средней степени тяжести.

Ст.118 УК Украины – умышленное убийство при превышении пределов необходимой обороны или при превышении мер, необходимых для задержания преступника. Это преступление небольшой степени тяжести.

17. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

Ст.116 УК Украины - умышленное убийство, совершенное в состоянии сильного душевного волнения, внезапно возникшего вследствие противозаконного насилия, систематического издевательства или тяжкого оскорбления со стороны потерпевшего.

Смягчение уголовной ответственности за этот вид умышленного убийства вызвано следующими обстоятельствами: 1) общественно опасное деяние лица спровоцировано противозаконным насилием, систематическим издевательством или тяжким оскорблением со стороны потерпевшего;

2) субъективная сторона состава данного преступления характеризуется особым эмоциональным состоянием субъекта – его сильным душевным волнением, а умысел на лишение жизни потерпевшего возникает внезапно и реализуется немедленно, то есть является внезапно возникшим и аффектированным.

Лицо в состоянии сильного душевного волнения (физиологического аффекта) считается ограниченно вменяемым (ст.20 УК Украины).

Обязательным признаком объективной стороны преступления является время его совершения. Это преступление может быть совершено только тогда, когда виновный находился в состоянии сильного душевного волнения. Чаще всего такое состояние продолжается всего несколько минут.

П.23 постанови Пленуму ВСУ №2 від 07.02.03 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” роз’яснює, що

потрібно мати на увазі, що суб’єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень аби побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.

У випадках, коли вбивство вчинено або тяжке тілесне ушкодження заподіяно після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного потрібно кваліфікувати за статтями КК України, що передбачають відповідальність за вчинення зазначених злочинів без пом’якшуючих обставин. Неправомірна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом’якшує покарання винного.

Для з’ясування, чи вчинено діяння в стані сильного душевного хвилювання, суди мають призначати психолого-психіатричну експертизу - п.27 постанови Пленуму ВСУ №2 від 07.02.03 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”.

18. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини.

Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст.117 КК, якщо воно вчинене під час пологів або одразу ж після них. Вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст.115 КК, тягне відповідальність за ч.1 зазначеної статті - п.21 постанови Пленуму ВСУ №2 від 07.02.03 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”.

Як може бути кваліфікація за ч.1 ст.115 КК, якщо це вже є вбивством малолітньої дитини, тобто це вже п.2 ч.2 ст.115 КК!!!

Мы должны привлекать по Кодексу, а не по Пленуму.

Основною причиною визнання злочину, що розглядається вбивством за пом’якшуючих обставин є особливий психічний і фізичний стан жінки в період пологів або відразу після них, який послаблює її спроможність керувати своїми діями.

Роды для любой женщины – это всегда стресс.

Момент возникновения умысла убить новорожденного ребенка на квалификацию убийства не влияет. Ст.117 УК применяется и тогда, когда этот умысел возник еще до родов, а был осуществлен в период родового процесса или сразу же после него.

19. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Відповідальність за ст.118 або ст.124 КК за вбивство чи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася. - п.24 постанови Пленуму ВСУ №2 від 07.02.03 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”.

За заподіяння (умисно або через необережність) середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкою потерпілого, або в разі перевищення меж необхідної оборони чи перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, кримінальної відповідальності чинним КК не встановлено. - п.25 постанови Пленуму ВСУ №2 від 07.02.03 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”.

П.2 постанови Пленуму ВСУ №1 від 26.04.02 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”:

Згідно з ч.1 ст.36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

При розгляді справ даної категорії суди повинні з’ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров’я) та інші обставини. Якщо суд визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, у вироку слід зазначити, в чому саме воно полягає. – п.5 постанови Пленуму ВСУ №1 від 26.04.02 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”.

Треба відмежовувати злочин, що розглядається, від вбивства в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, для якого є характерним вісутність мети захисту або затримання злочинця. Слід також мати на увазі, що для ст.118 КК України стан душевного хвилювання не є обов’язковою ознакою. Вбивство, хоча й вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, але яке є результатом перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфікувати за ст.118 КК.

20. Вбивство без пом’якшуючих та обтяжуючих обставин. Проблема евтаназії.

Ч.1 ст.115 КК України передбачає відповідальність за вбивство без обтяжуючих та без пом’якшуючих обставин (так зване просте умисне вбивство). Ця норма застосовується у випадках, коли умисне вбивство не містить ознак, передбачених ч.2 ст.115 КК та ст.ст. 116-118 КК. Необхідно ретельно дослідити усі обставини умисного вбивства з тим, щоб жодна обтяжуюча або пом’якшуюча його ознака не залишалася нез’ясованою. І лише в разі відсутності таких ознак можлива кваліфікація за ч.1 ст.115 КК. Наявність у вчиненому умисному вбивстві обтяжуючих або пом’якшуючих обставин, не передбачених в зазначених статтях, не виключає застосування ч.1 ст.115 КК і може враховуватися при визначенні конкретної міри покарання.

Цією статтею звичайно охоплюються вбивства в бійці без ознак хуліганства, з помсти на грунті особистих стосунків, із почуття жалю до потерпілого та деякі інші.

Умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст.115 КК, а також без ознак, передбачених статтями 116-118 КК, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ч.1 ст.115 КК - п.20 постанови Пленуму ВСУ №2 від 07.02.03 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”.

Эвтаназия (от греч. eu – хорошо и thanatos – смерть) – удовлетворение просьбы больного об ускорении его смерти действиями или средствами, в том числе прекращением искусственных мер по поддержанию жизни.

Слово евтаназія – грецького походження й у перекладі означає “легка смерть” або “блаженна смерть”. Термін евтаназія запропонований ще в XVI столітті англійським філософом Ф. Беконом.

Науковці розрізняють пасивну та активну евтаназію.

Пасивна евтаназія полягає в припиненні надання, як правило, опосередковано спрямованої на продовження життя з різних причин медичної допомоги, що прискорює настання природної (біологічної) смерті.

Вважаю, що до пасивної евтаназії в Україні можна віднести випадки, які полягають у відсутності грошових коштів на лікування, придбання дорогих ліків (наприклад, для онкохворих – хворих на лейкімію, осіб, які потребують пересадки кісткового мозку, хворих на СНІД тощо), непроведення певних видів операцій в Україні в зв’язку з відсутністю у державі або хворої особи чи її рідних коштів, певної медичної апаратури або кваліфікованих спеціалістів у окремих галузях медицини, що призводить у подальшому до погіршення стану здоров’я хворих, а в деяких випадках – й до летальних наслідків.

Під активною евтаназією розуміють введення хворому будь-яких лікарських або інших засобів та препаратів, а також інші дії, які спричиняють швидку і безболісну смерть.

Активна евтаназія може виражатися у таких формах, як: “вбивство із милосердя” – коли лікар при усвідомленні страждань безнадійно хворої людини вводить їй дозу (надмірну дозу) знеболюючого або іншого препарату, в результаті чого настає смерть хворого; “самовбивство, якому допомогає лікар” – коли лікар допомогає безнадійно хворій людині покінчити з життям.

Проблема евтаназії у світовій практиці не отримала однозначного підходу. Зокрема, Бельгія, Голландія, Північна територія Австралії та окремі штати США вже законодавчо визначилися щодо цієї проблеми, надавши право на евтаназію. Російська Федерація відмовилася від евтаназії.

На сьогодні в Україні відповідно до ст.52 Основ законодавства про охорону здоров’я від 19.11.92 медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії. Медичні працівники зобов’язані завжди надавати медичну допомогу в повному обсязі хворому, який знаходиться в будь-якому, зокрема критичному для життя, стані.

Згідно з вимогами чинного кримінального законодавства застосування евтаназії в Україні розглядається як вбивство (ч.1 ст.115 КК України) або як кваліфіковане вбивство - у разі позбвлення життя двох чи більше осіб. (п.1 ч.2 ст.115 КК України).

21. Погроза вбивством. Співвідношення із незакінченим вбивством.

Ст.129 КК України (ч.1 та ч.2).

Така погроза може бути виражена різними засобами: усно, письмово, за допомогою жестів, міміки, демонстрації зброї тощо. Для кваліфікації за
ст.129 КК не має значення, чи була така погроза одноразовою або кількаразовою, систематичною, такою, що має характер тероризування.

Відповідльність за ст.129 КК може наступити лише за погрозу вбивством. Погроза здійснити інші дії (наприклад, заподіяти тяжкі тілесні ушкодження, знищити майно) за ст.129 КК кваліфікуватися не може.

Погроза повинна бути реальною, тобто сприйматися потерпілим, як така, що може здійснитися.

Реальність погрози встановлюється в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних фактичних обставин. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття погрози потерпілим), так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між ним і потерпілим тощо).

У разі, якщо винний, не обмежуючись погрозою, вчиняє дії, спрямовані на створення умов для вчинення вбивства або навіть безпосередньо спрямовані на його вчинення, відповідальність настає за готування до вбивства або за замах на вбивство.

Якщо погроза вбивством є ознакою іншого, більш тяжкого злочину (наприклад, передбаченого ст.ст. 187, 189, 206 КК тощо), ст.129 КК не застосовується.

22. Необережне вбивство та суміжні злочини.

Ч.1 ст.119 УК – убийство, совершенное по неосторожности. Это преступление средней степени тяжести.

Ч.2 ст.119 УК – убийство двух или более лиц, совершенное по неосторожности. Это преступление относится к тяжким.

За своїми наслідками вбивство через необережність нічим не відрізняється від вбивства, вчиненого умисно. Проте суб’єктивна сторона злочину, що розглядається, - необережна вина – свідчить про меншу суспільну небезпечність винного і всього діяння в цілому порівняно з аналогічними діями, вчиненими умисно.

З суб’єктивної сторони вбивство через необережність може бути вчинене внаслідок як злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості. Вид необережної вини на кваліфіікацію злочину не впливає. Проте його встановлення є необхідним для оцінки ступеня суспільної небезпечності вчиненого, а також для правильного відмежування даного злочину від умисного вбивства і випадкового спричинення смерті.

При вбивстві внаслідок злочинної самовпевненості винний передбачає можливість настання смерті іншої особи від вчинюваної ним дії (бездіяльності), але легковажно розраховує на її відвернення. При цьому повинен мати місце розрахунок на конкретні обставини, які, на думку винного, відвернуть настання смерті. Однак такий розрахунок виявляється легковажним. Обставинами, які, на думку винного, відвернуть настання смерті, можуть бути його власні сили і можливості, діяльність інших людей тощо.

Вбивство через необережність внаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від вбивства з непрямим умислом, коли винний, передбачаючи настання смерті, свідомо її допускає. При цьому винний усвідомлює можливість настання смерті потерпілого в даному випадку від його поведінки, не бажаючи разом із тим злочинного наслідку або байдуже ставлячись до його настання. Про наявність непрямого умислу свідчить, зокрема, розрахунок винного на випадковість, «навмання».

При вбивстві внаслідок злочинної недбалості винний не передбачає можливості настання смерті іншої особи від вчиненої ним дії (бездіяльності), але повинен був і міг її передбачити, діючи з більшою обачністю.

П.26 постанови Пленуму ВСУ №2 від 07.02.03 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”:

У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесною ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст.119 чи ст.128 КК України.

Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки, коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. Такі дії, залежно від змісту суб’єктивної сторони злочину, можуть кваліфікуватись як убивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Якщо при згвалтуванні чи замаху на цей злочин винний заподіяв потерпілій особі смерть через необережність (наприклад, якщо потерпіла вистрибнула з вікна будинку або із транспортного засобу під час руху останнього й одержала смертельні ушкодження), його дії охоплюються ч.4 ст.152 КК (як згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки) і додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребують.

Вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, внаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від учинення цих діянь із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на якість, конкретні обставини, які могли б його відвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості - від невинного заподіяння шкоди (коли особа не передбачала настання відновідних наслідків, не повинна була і (або) не могла його передбачати).

Необережне заподіяння смерті, відповідальніст за яке охоплюється іншими складами злочинів (наприклад, ч.2 ст.134, ч.3 ст.135, ч.2 ст.271, ч.ч. 2, 3 ст.286 КК України тощо), додаткової кваліфікації за ст.119 КК України не потребує.

23. Співвідношення доведення до самогубства з умисним вбивством.

Ч.1 ст.120 УК – доведение лица до самоубийства или до покушения на самоубийство, явившегося последствием жестокого с ним обращения, шантажа, принуждения к противоправным действиям или систематического унижения его человеческого достоинства. Это преступление средней степени тяжести.

Ч.2 ст.120 УК – то же деяние, совершенное в отношении лица, находившегося в материальной либо иной зависимости от виновного, или в отношении двух или более лиц. Это преступление средней степени тяжести.

Ч.3 ст.120 УК – деяние, предусмотренное частями первой или второй, совершенное в отношении несовершеннолетнего. Это тяжкое преступление.

П.28 постанови Пленуму ВСУ №2 від 07.02.03 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”:

Відповідальність за ч.1 ст.120 КК за доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство настає за умови, що потерпілий вчинив відповідні дії внаслідок жорстокого поводження з ним, шантажу, примушування до вчинення протиправних дій або систематичного приниження його людської гідності винним.

Під жорстоким поводженням слід розуміти безжалісні, грубі діяння, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи, глумління над ним тощо).

Субъективная сторона характеризуется виной, которая может быть как в форме умысла, так и неосторожности.

Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфікується як умисне вбивство за умови, що самогубство сталося.

У ст.120 КК України законодавцем закріплена форма протеста проти протизаконного насильства, що має стосовно особи, яка посягає на свободу, права та інтереси потерпілого, пасивний характер у силу своєї спрямованості проти самого постраждалого.

Розрізняють:

1) загальний склад доведення до самогубства або замаху на самогубство (ст.120 КК), тобто коли життя потерпілого є основним безпосереднім об’єктом посягання, коли самогубство (замах на нього) є єдиним наслідком, що соціально обумовлює кримінальну відповідальність за конкретні протиправні діяння;

2) спеціальні склади доведення до самогубства (ст.ст. 133, 135, 139, 146, 147, 152 КК України та деякі інші), тобто коли життя потерпілого є додатковим безпосереднім об’єктом посягання, коли самогубство потерпілого як додатковий шкідливий наслідок вчинення посягання на охоронювані законом права й інтереси особи, підвищуючи ступінь суспільної небезпечності конкретного протиправного діяння, є кваліфікуючою або особливо кваліфікуючою ознакою такого складу злочину.

Правильнее было бы говорить не о «покушении» на самоубийство, а о «попытке совершить» самоубийство.

Ни законодатель, ни Пленум ВСУ не раскрывают понятий «шантаж», «принуждение к противоправным действиям».

24. Поняття та види тілесних ушкоджень, критерії їх класифікації.

Есть Правила судебно-медицинского определения степени тяжести телесных повреждений, которые утверждены приказом Министерства охраны здоровья Украины №6 от 17.01.95.

Судебно-медицинское определение степени тяжести телесных повреждений проводится в соответствии с УК Украины, УПК Украины и этими Правилами.

Телесные повреждения – это нарушение анатомической целостности либо физиологической функции органа или ткани, вследствие действия одного или нескольких внешних повреждающих факторов – физических, химических, биологических, психических.

В соответствии с УК Украины выделяют телесные повреждения
3 степеней:

1) тяжкие;

2) средней тяжести;

3) легкие:

- повлекшие кратковременное расстройство здоровья или незначительную утрату трудоспособности;

- не повлекшие кратковременное расстройство здоровья или незначительную утрату трудоспособности.

Критерии их классификации:

1) медицинский – в днях;

2) экономический – в дробях, процентах (насколько утратил трудоспособность);

3) опасность для жизни в момент причинения – толькло для тяжких телесных повреждений;

4) эстетический – обезображивание лица.

Признаки тяжких телесных повреждений (ч.1 ст.121 УК Украины):

1) опасное для жизни в момент причинения;

2) которое повлекло утрату какого-либо органа либо его функций;

3) психическую болезнь;

4) иное расстройство здоровья, сопряженное со стойкой утратой трудоспособности не менее чем на одну треть;

5) прерывание беременности;

6) незгладимое обезображение лица.

Звернути увагу судів на те, що відповідно до ст.76 КПК для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов’язковим. При цьому слід враховувати, що визначення наявності ознак особливої жорстокості, мучення, мордування, катувания, знівечення обличчя є компетенцією суду. Встановлювати ж, чи є знівечення обличчя непоправним, необхідно за допомогою судово-медичної експертизи. – п.27 постанови Пленуму ВСУ №2 від 07.02.03 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”.

25. Розмежування тілесних ушкоджень, катування та побоїв.

Побои – это когда нет телесных повреждений, неоднократное причинение потерпевшему многочисленных ударов.

Эксперт не может ответить на вопрос, есть ли побои. Должны быть доказательства в виде показаний свидетелей и др.

Передбачений у ст.126 КК злочин не спричиняє порушення анатомічної цілості тканин або нормального функціонування тканин чи органів тіла людини. За цією ознакою він відрізняється від тілесного ушкодження. Водночас він повинен обов’язково викликати фізичний біль. Побої, не будучи особливим видом тілесних ушкоджень, характеризуються заподіянням болю шляхом завдання кількох ударів. Факти завдання ударів, побоїв або інших болісних насильницьких дій визначаються судом, а не експертизою.

Ч.1 ст.127 УК – Пытки, то есть умышленное причинение сильной физической боли либо физического или морального страдания путем нанесения побоев, мучений либо иных насильственных действий с целью принудить потерпевшего либо иное лицо совершить действия, противоречащие их воле, в том числе…

Ст.126 УК Украины – побои и истязания (ч.1 ст.126 УК – дело частного обвинения, если нет истязания).

Ст.127 УК Украины – пытки.

26. Відповідальність за тілесні ушкодження, заподіяні в стані сильного душевного хвилювання.

Ст.123 УК України. Это прступление небольшой тяжести. В отличие от ст.116 УК Украины отсутствует признак - … внезапно возникшего вследствие «систематического издевательства со стороны потерпевшего».

Для застосування ст.123 КК України необхідно, щоб сильне душевне хвилювання було викликане протизаконним насильством або тяжкою образою з боку потерпілого.

потрібно мати на увазі, що суб’єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень аби побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.

27. Відмежування тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного і необережного вбивства.

П.22 постанови Пленуму ВСУ №2 від 07.02.03 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” роз’яснює, що

Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст.121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки, коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. Такі дії, залежно від змісту суб'єктивної сторони злочину, можуть кваліфікуватись як убивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Ч.2 ст.121 УК Украины – смешанная форма вины. К причинению умышленного тяжкого телесного повреждения лицо относится умышленно, а к наступлению смерти потерпевшего от этого повреждения – неосторожно. При этом виновный осознает возможность наступления производного последствия вследствие наступления первичного. Если же такое осознание отсутствует, содеянное следует квалифицировать как убийство по неосторожности.

28. Відповідальність за тілесні ушкодження, заподіяні у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Ст.124 УК Украины. Это преступление небольшой тяжести, более превилегированный состав преступления, чем ст.123 УК Украины – ТТП, причиненные в состоянии сильного душевного волнения.

29. Відмежування залишення в небезпеці від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Ст.135 УК Украины – оставление в опасности.

Ч.1 – заведомое оставление без помощи лица, находящегося в опасном для жизни состоянии и лишенного возможности принять меры к самосохранению в силу малолетства, старости, болезни или вследствие иного беспомощного состояния, если оставивший без помощи обязан был заботиться об этом лице и имел возможность оказать ему помощь, а также в случае, когда он сам поставил потерпевшего в опасное для жизни положение.

Субъект преступления специальный.

Это могут быть только две категории лиц:

1) те, которые обязаны заботиться о потерпевшем и имеют возможность оказать ему помощь;

2) которые сами поставили потерпевшего в опасное для жизни состояние.

Ст.136 УК Украины – неоказание помощи лицу, находящемуся в опасном для жизни положении.

Ч.1 – неоказание помощи лицу, находящемуся в опасном для жизни положении, при возможности оказать такую помощь, или несообщение о таком положении лица надлежащим учреждениям или лицам, если это повлекло тяжкие телесные повреждения.

Субъектом этого преступления являются любые вменяемые достигшие
16-летнего возраста лица, кроме: 1) медицинских работников; 2) должностных лиц, на которых законом или другим нормативно-правовым актом возложена обязанность оказывать помощь лицам, находящимся в опасном для жизни состоянии; 3) других лиц, обязанных на основании закона, другого нормативного акта или гражданско-правового договора оказывать помощь указанным лицам. Ответственность этих лиц за неоказание помощи лицу, находящемуся в опасном для жизни состоянии, наступает, соответственно, по ст.139, или по ст.ст. 284, 364, 426, или по ст.135 УК Украины.

Объективная сторона преступлений, предусмотренных ст.ст. 135, 136 УК Украины характеризуется бездействием.

Отличаются рассматриваемые составы преступлений по субъекту.

30. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Ст.130 УК Украины.

Ч.1 – сознательное поставление другого лица в опасность заражения вирусом иммунодефицита человека либо иной неизлечимой инфекционной болезни, опасной для жизни человека.

Ч.2 – заражение другого лица вирусом иммунодефицита человека либо иной неизлечимой инфекционной болезни лицом, которое знало о том, что оно является носителем этого вируса.

Ч.3 – действия, совершенные частью второй, совершенные в отношении двух либо более лиц или несовершеннолетнего.

Ч.4 – умышленное заражение другого лица вирусом иммунодефицита человека либо иной неизлечимой инфекционной болезни, опасной для жизни человека.

Преамбула Закону України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” від 12.12.91 в редакції ЗУ від 03.03.98 (із змінами та доповненнями):

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.

Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення.

Законодавство України в галузі охорони здоров’я не містить поняття “невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини”.

Міністерством охорони здоров’я встановлено перелік особливо небезпечних інфекційних хвороб (38 найменувань), до складу яких, зокрема, належать чума, холера, натуральна віспа, жовта гарячка, СНІД тощо (“Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб”, затверджений наказом МОЗ від 19.07.95 №133.

Субъект преступления – вменяемое лицо, которому исполнилось 16 лет, страдающее неизлечимым инфекционным заболеванием, в том числе ВИЧ-инфицированное, и знающее об этом.

Преступление, предусмотренное ч.1 ст.130 УК Украины, относится к формальным составам и признается оконченным с момента совершения действий, представляющих реальную опасность заражения другого лица вирусом … Субъективная сторона ч.1 ст.130 УК – косвенный умысел или преступная самоуверенность.

Для субъективной стороны преступления, предусмотренного ч.2 ст.130 УК Украины характерна неосторожность в виде преступной самоуверенности.

Ч.4 ст.130 УК – прямой или косвенный умысел.

31. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності.

Розділ 17 (ст.ст. 364-370) Особливої частини КК України – “Злочини у сфері службової діяльності”.

У розділі 17 Особливої частини КК України “Злочини у сфері службової діяльності” встановлена кримінальна відповідальність за діяння, суспільна небезпечність яких полягає у заподіянні шкоди відносинам, що забезпечують нормальну діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій.

Це загальні види злочинів, вчинюваних у сфері службової діяльності.

У той же час у КК України досить багато норм, що встановлюють відповідальність за так звані спеціальні види службових злочинів, вчинення яких також обумовлене службовим становищем суб’єкта, однак при їх здійсненні основним безпосереднім об’єктом є інші суспільні відносини. (наприклад, ч.3 ст.109, ст.132, ч.2 ст.149, ст.159, ч.2 ст.161, ч.2 ст.162, ч.1 ст.173, ч.2 ст.191, ч.3 ст.206, ст.210, ст.227 КК України тощо).

Об’єктивна сторона службових злочинів характеризується такими ознаками: зловживання владою або службовим становищем (ст.364 КК) та службова недбалість (ст.367 КК) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності. Інші злочини (статті 365, 366, 368, 369 та 370 КК) вчиняються тільки шляхом активної поведінки – дії.

При цьому діяння, що утворює об’єктивну сторону будь-якого службового злочину, вчиняється всупереч інтересам служби.

Обумовленість діяння службовим становищем суб’єкта та вчинення його всупереч інтересам служби є обов’язковою ознакою, що характеризує об’єктивну сторону злочину, вчинюваного у сфері службової діяльності.

Службове підроблення (ч.1 ст.366 КК), одержання (ст.368 КК), давання (ст.369 КК) та провокація (ст.370 КК) хабара від

12 3 4 5 6 7 8 9 Следующая ⇒

Поиск по сайту: