Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ



 


Досвід минулого, який зберігається в пам’яті людства є амбівалентним за своїм зміс­том. У ньому поряд із досвідом, накопиченим у результаті розви­тку цивілізації та культури, при­сутня також пам’ять про велику кількість скоє­них людьми розрух і зло­чинів [1, с. 444].

Саме тому сьогодні досить важливе поло­ження про те, що люди, які скоюють правопору­шення, повинні нести за них відповідальність. Проблема невідворотності юридичної відповіда­льності зав­жди була актуальною на всіх етапах розвитку люд­ства. Якщо звернутись до Біблії, то можна поба­чити, що вбивство Авеля його бра­том потягнуло за собою відповідальність [2, с. 4]. За часів Запорозь­кої Січі козаки, які вчиняли злочини, теж несли дуже сувору відповідальність [11].

Багато вчених у своїх дослідженнях порушували питання невідворотності відповіда­льності за скоєні правопорушення. Зокрема, ве­ликий німецький поет-мислитель І. Гете поставив епіграфом до свого автобіографічного твору “Поезія і правда” давній грецький вислів: “Людина, яку не карають, не по­вчається” [1, с. 445]. У цьому тверджені присутня думка про приро­дну необхідність покарань, не­від’ємність пока­рання від процесу соціалізації, ви­ховання інди­віда, а значить, і від історичного роз­витку люд­ської цивілізації. Природно-правова па­радигма передбачає обумовлення необхідності по­карань інтересами розвитку людства як роду і лю­дини як родової істоти. Для неї покарання є не від­пла­тою злом на зло, а відновленням порушеної справедливості. Покарання, будучи суворим, тільки за формою нагадує зло, але за сутністю воно не є таким, бо несе в собі інший ціннісний заряд, про­ти­лежні завдання та цілі. І суворі по­карання мають на меті не збільшити загальну суму зла, а зменшити його. Для успішного роз­витку цивілізації набагато краще, щоб злочинці не користувались плодами своїх злочинних ді­янь, а страждали б від завданих покарань. Але тут є важливий момент. Як відзначає В.А. Бачинін, покарання повинні бути співрозмірні зі злочинами [1, с. 446]. За це порівняно давно, зо­крема у ХVІІІ-ХІХ ст., активно виступали великі європейські філософи та юристи Ч. Беккарія, Воль­тер, Ж. Бриссо де Варвиль, Л. Лепелет’є де Сан-Фаржо, А. Фейєрбах, К. Цехарис та ін. Вони обу­мовлювали принципи раціонального зважу­вання міри покарання та доказували, що держава не вправі перевищувати цю міру розумності та “наки­нутися” на винного всією тяжкістю своєї машини. У виступах цих учених зважена міра покарання була в якості не тільки відплатою пока­рання за зло­чин, але і як захист винного від гро­мади держави, від можливості перевищення влади при осудженні.

Коли йдеться про кримінальну відповіда­льність і покарання неповнолітніх, то має зна­чення виок­ремлення серед них тих, що досягли віку, з якого може наставати кримінальна відпо­відальність. Враховуючи біологічні, психологі­чні та соціальні особливості неповнолітніх, за­кон, по-перше, забез­печує їх посилену криміна­льно-правову охорону, по-друге, передбачає осо­бливості притягнення їх до відповідальності, зві­льнення від відповідальності, призначення пока­рання, звільнення від покарання і його відбу­вання [7].

Але в сучасних умовах усе більшого зна­чення набуває питання невідворотності криміна­льної від­повідальності осіб, які на момент вчи­нення злочину були неповнолітніми.

Якщо порівняти статистичні дані УВС в Чернівецькій області за 2002 рік за кварта­лами, то можна побачити деякі тенденції чи то збіль­шення, чи то зменшення кількості осіб, які вчинили зло­чини, будучи неповнолітніми:

1) якщо за 1 квартал 2002 року в Чернівецькій області виявлено 72 особи, які вчинили злочин, то за 2 квартал таких осіб було 63. Приріст від’ємний. Складає – 12,5;

2) питома вага за 1 квартал становить 10,1, а за 2 квартал – 10.0., з них 14–15 років – відпо­відно 19 та 24 особи. Приріст – 26,3 %;

3) неповнолітні по КР – за 1 квартал не ви­яв­лено; за 2 квартал – 62, питома вага – 12.0, з них 14 –15 років – 24;

Якщо звернути увагу на статистичні дані деяких районів Чернівецької області, то можна зробити деякі висновки:

1. По Вижницькому району: 1 квартал – 5 осіб, 2 квартал – 2; питома вага – 12,8 (І квартал), 7,7 (2 кварт.), з них 14–15 років – 2 (1 кварт.), непо­внолітні по КР – 2 (2 кварт.), питома вага – 8,7, з них 14–15 років – не було виявлено.

2. По Кельменецькому – 1 (І кварт.), 1 (2 кварт.), питома вага – 4,5 (І кварт), 3,2 (2 кварт.), з них 14–15 років – 1 (2кварт.), за І квартал – не ви­явлено, непов­нолітні по КР – 1, питома вага – 4,0, з них 14–15 ро­ків – 1.

3. По Сокирянському – І квартал (11 осіб), ІІ ква­ртал – 2, питома вага – 20,8 (І кварт.), 5,7 (ІІ кварт.), з них 14–15 років – 4 (І кварт.), 1 (ІІ кварт.), неповнолі­тні по КР – І квартал – не виявлено, ІІ квартал – 2, питома вага – 6,3 (ІІ кварт.), з них 14-15 років – 1.

4. БОЗ – 3 особи (ІІ кварт.), І – не вияв­лено, пи­тома вага – 10,7, з них 14-15 років – 1 (ІІ кварт.), неповнолітніх по карному розшуку – 2 (ІІ кварт.), І кварт. – не виявлено, питома вага – 12,5 (ІІ кварт.), І кварт. – не має, з них 14–15 років – 1 (ІІ кварт.), І кварт. – не виявлено.

Дивлячись на статистику вчинення злочи­нів не­повнолітніми знову по тих самих районах, можна побачити, що всі вони не перебували в стані алко­гольного сп’яніння. Мабуть, це добре. Але виникає питання, чому ці особи скоюють злочини і в деяких випадках звільняються від відповідальності. Спра­вді, з погляду законода­вця, це правильно, тому що особи, які вчинили злочини, будучи неповноліт­німи, повинні стати на шлях виправлення, і саме законодавець гаран­тує їм кримінально-правову охорону. Але, як ви­дно з практики, яка підтверджу­ється статистич­ними даними, є ряд неопоодиноких випадків, коли неповнолітні, звільнені від криміна­льної відповідальності, в тому числі покарання, протя­гом іспитового строку або після нього, вчи­няють нові суспільно-небезпечні діяння. Тому сьо­годні досить важливо, щоб особи, які не досягли 18-річного віку, скоївши злочин, повинні нести за них кримінальну відповідальність. Навіть, якщо порівняти Кримінальний Кодекс від 1969 року і нинішній, перший Кримінальний Кодекс неза­леж­ної України, то є багато відмінностей, що стосу­ється покарань неповнолітніх. Якщо раніше мак­симальний строк позбавлення волі для осіб, моло­дше 18 років, становив 10 років і більше й мови не могло бути, то тепер він становить 15 років. А чому це так? Мабуть, законодавець ус­відомив, що для виправлення неповнолітніх не­достатньо тих захо­дів, які були раніше. Мається на увазі зменшення строку покарань. Тому по­трібно, щоб відповідаль­ність неповнолітніх була невідворотною.

Бо саме цей міжгалузевий принцип актуа­льний на даний час. Більшість неповно­літніх правопору­шників не є закоренілими зло­чинцями: вони мрі­ють творити добро, хочуть бути схожими на пози­тивні образи, готові почи­нати життя спочатку, до­бре навчатися, здобувати повагу оточуючих. Окремі акти поведінки підлі­тка почасти не виявля­ють його соціальної суті, а пояснюються віковими особливостями та вчи­няються під впливом зовніш­ніх факторів.

Неповно­ліття охоплює відносно тривалий пе­ріод розви­тку особистості, що має кілька етапів. І якщо пе­ріодизацію неповноліття обмежити тільки віком, у межах якого можлива кримінальна відпо­віда­льність неповнолітніх, то й у такому випадку можна виокремити два етапи: підлітковий та юність. З цими етапами пов’язані 2 вікових ру­бежі, починаючи з яких особа підлягає криміна­льний від­повідальності (14 та 16 років ). Кожен з цих ета­пів становить якісно особливий період розвитку, харак­терезується різноманіттям змін, які утворю­ють у су­купності своєрідність струк­тури неповно­літнього.

На поведінку неповнолітнього має вплив не тільки вік, але й інші індивідуальні особливо­сті особи, психічні аномалії. Вони за певних умов знижують опір до впливу ситуацій, зокрема конф­ліктних: утворюють перешкоди для роз­витку соці­ально корисливих рис особистості, зокрема для її адаптації до зовнішнього середо­вища; послаблю­ють механізми внутрішнього контролю; обмежу­ють можливості вибору рі­шень і варіантів поведі­нки; полегшують реаліза­цію імпульсивних, випад­кових, необдуманих протиправних, вчинків.

Не варто забувати, що, оцінюючи особу непов­нолітнього та визначаючи йому шляхи ви­прав­лення, необхідно також звертати увагу на взаємо­стосунки підлітків з батьками [12, с. 106].

За даними УМВС у Чернівецькій області, в 2002 році неповнолітніми скоєно 431 злочин (проти 451 в 2001 році), що на 4,4 % менше в по­рівняні з 2001 роком.

Статистичними даними встановлено, що за 2002 рік до судів області надійшло 185 криміна­льних справ. Із них по 181 справі закінчено про­вадження і засуджено до різних мір покарання 278 осіб непов­нолітніх. За 2001 рік до судів на­дійшло 202 кримі­нальні справи даної категорії, по яких було засу­джено до різних мір покарання 260 осіб.

З наведених даних видно, що в 2002 році суди­мість серед неповнолітніх в порівняні з ми­нулим роком збільшилась на 18 осіб, або на 6,9 %.

Питома вага засуджених неповнолітніх стано­вить 10,9 % у загальній кількості засудже­них (2530 – 278), а в 2001 вона становила 10,1 %.

Як і раніше, склад засуджених викликає занепо­коєння.

У 2002 році засуджено 140 осіб неповнолі­тніх, які не працювали і не навчалися ( в 2001 році 110 осіб ), виховувалися в сім’ї з одним із батьків 115 неповнолітніх, поза сім’єю, в інтер­наті, дитбудинку 21 особа ( в 2001 році відпові­дно 107 та 11 осіб ).

Наведені дані свідчать про те, що 60 % за­судже­них неповнолітніх на час скоєння злочину не мали нормальних умов життя та матеріаль­ного забезпе­чення своїх потреб, що на фоні еко­номічної неста­більності в Україні є однією з умов, яка штовхає їх на скоєння злочинів. Це підтверджено також стати­стикою, яка передба­чає, що за крадіжки чужого майна засуджено 193 особи неповнолітніх, за гра­біж 21 особа, а всього за корисливі злочини засу­джено 223 неповноліт­ніх, або 80,2 % від усіх засу­джених.

Значно зменшився рівень неповнолітніх, які вчинили злочин у стані алкогольного сп’яніння. Якщо у 2001 році таких осіб було за­суджено 51, то в 2002 році тільки 30.

Зменшилась судимість серед неповноліт­ніх, які скоїли злочини у групі з 19 до 185, в тому числі з участю дорослих з 82 до 68 осіб у 2002 році.

Отже, кримінальний портрет неповноліт­нього можна характеризувати такими рисами:

Це переважно особи, які не працюють і не на­вчаються. Виховуються, як правило, в сім’ї з одним із батьків або близькими родичами у яких відсутні нормальні умови життя, тоді, як непов­нолітні праг­нуть краще жити за рахунок інших, що і штовхає їх на скоєння злочинів.

Що ж стосується практики призначення кримі­нального покарання, то вона характеризу­ється та­кими даними.

До позбавлення волі засуджено 58 осіб, або 20,8 % від засуджених неповнолітніх (2001 році 77 осіб або 29,6%).

Із них засуджено до позбавлення на строк:

до 1 року включно – 1 особу;

понад 1 рік до 2 років включно – 15 осіб;

понад 2 роки до 3 років включно – 13 осіб;

понад 3 роки до 5 років включно – 28 осіб;

понад 5 років до 10 років включно – 1 особу.

Звільнено від відбування покарання з ви­пробу­ванням 205 осіб, або 74% по відношенню до зага­льної кількості засуджених.

Застосовано штраф як основну міру пока­рання щодо 7 неповнолітніх, або 2,6% по відно­шенню до загальної кількості засуджених.

Також було застосовано до неповнолітніх: арешт щодо 1 особи, відстрочка виконання ви­року щодо 2 осіб та інші міри покарання щодо 5 осіб.

Вивчення справ показало, що призначення су­дами кримінального покарання неповнолітнім осо­бливих зауважень не викликає. Так, усі непо­внолі­тні, засуджені до позбавлення волі, раніше вже вчиняли злочини і знаходились на обліку в органах міліції [9].

Тому можна спробувати знайти ті шляхи, за до­помогою яких відповідальність стане невід­ворот­ною, зокрема для неповнолітніх. Серед них можна виділити:

1. Соціально-економічний фактор забезпе­чення дії принципу невідворотності юридичної відповіда­льності, який включає економічну ста­більність, створення нормальної ринкової еко­номіки, достат­ній рівень життя неповнолітніх, здатний забезпе­чити реальність проголошених прав та свобод, а також достатнє матеріальне забезпечення функці­онування правоохоронних органів, матеріальне стимулювання їх позитив­ної роботи, заохочення працівників правоохо­ронних органів за добросові­сне виконання про­фесійних обов’язків у реалізації принципу невід­воротності кримінальної відповіда­льності непо­внолітніх [6, с. 42–43].

2. Соціально-правовий фактор, який міс­тить за­конодавство, правозастосування, правову культуру [10, с. 48].

3. Соціально-психологічний фактор, складовими якого є професійна правова психологія працівників правоохоронних органів (мотивація, орієнтація, установки), які ведуть розмову із так званими “ва­жкими підлітками” [5, с. 93–115].

4. Культурно-етичний фактор забезпечення принципу невідворотності юридичної відповіда­льності включає моральні основи юридичної відпо­відальності, моральний облік неповноліт­ніх, а також працівників міліції, СБУ, прокуратури, від яких залежить дуже багато в забезпе­ченні невідво­ротності кримінальної відповідаль­ності неповнолі­тніх, і напрямки, форми і методи морального сти­мулювання цих працівників за добросовісне вико­нання професійних обов’язків [4, с. 241].

Отже, в умовах побудови правової дер­жави під­хід до забезпечення принципу невідво­ротності юридичної відповідальності, в тому числі криміна­льної відповідальності неповноліт­ніх, повинен стати системним, науково-зумовле­ним. Передусім закони повинні бути приведені у відповідність із дійсністю, з вимогами реальної практики. Потрібні механізми, які б дозволяли забезпечити перехід проголошених прав непов­нолітніх від декларацій до реалій, вести конт­роль за дотриманням прав і свобод неповноліт­ніх.

Як відзначає Т.А. Малаш, з метою забезпечення гарантування прав і свобод громадян не­обхідно чітко закріпити принцип не­відворотно­сті юридич­ної відповідальності у Конституції та галузевому законодавстві України [6. с. 55].

Відомо, що до відповідальності за адмініс­трати­вні правопорушення притягуються непов­нолітні особи, яких застали при вчиненні право­порушення. А особи, які зникли з місця вчинення правопору­шення, залишаються поза полем зору, їх, як пра­вило, не встановлюють і не розшуку­ють, а тому вони уникають відповідальності. І правильно тут відзначає Т.А. Малаш, говорячи, що міри боротьби з адміністративними правопо­рушеннями були би набагато ефективнішими, якби принцип невідворо­тності юридичної від­повідальності діяв у відно­шенні таких осіб. А сприяти цьому могла би мож­ливість зупинення строку давності притягнення до адміністративної відповідальності, якщо особа, яка вчинила про­ступок ухилиться від органів, уповно­важених розглядати та вирішувати справи про ад­міністра­тивні правопорушення. Було би справед­ливо, щоби протягом року особа, яка ухиляється від адміністративної відповідальності, знаходилась під загрозою притягнення до відповідальності за ско­єне правопорушення [6. с. 44].

Виходячи із вищевикладеного, можна зро­бити остаточний висновок, що сьогодні необ­хідно вико­ристати всю різноманітність засобів та умов для підвищення ефективності дії принципу невідворот­ності кримінальної відповідальності неповнолітніх.

 

Список літератури

 

1. Бачинін В.А. Философия права и пре­ступле­ния. – Харьков, 1999.

2. Біблія або книги святого письма старого й но­вого заповіту. – К., 1993.

3. Карнеева Л. Неотвратимость ответст­венно­сти и законодательное регулирова-ние дея­тельно­сти органов расследования // Социалисти­ческая законность. – 1986. – № 3.

4. Кудрявцев В.П. Право как елемент куль­тури // Право и власть. – М., 1990.

5. Лазарев В.В. Социально-психологичес­кие ас­пекты применения права. – Казань, 1982.

6. Малаш Т.А. Принцип неотвратимости юриди­ческой ответственности. – Москва, 1997.

7. Науково-практичний коментар до кримі­наль­ного кодексу Украіни // За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К., 2001.

8. Рекунков А. На страже правопорядка и социа­льной справедливости. – Коммунист, 1986.

9. Узагальнення Апеляційного суду Черні­вець­кої області по неповнолітнім, 2003.

10. Халфина Р.О. Право как средство соци­аль­ного управления. – М., 1983.

11. Яворницький О. Історія Запорозької Січі. – К., 1996.

12. Яцун О. Призначення покарання не­повнолі­т­нім // Вісник прокуратури. – 2003.


А. Д. Максымюк

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.