Війна набувала дедалі більш кровопролитного характеру. У кінці 1915 р. російська армія втратила близько 3,5 млн чол., у тому числі більш ніж 1,5 млн полонених. А в тилу назріла криза промислового виробництва. Тільки в Україні до січня 1917 р. погасло 36 доменних печей. Майже на два мільйони десятин скоротилися посівні площі, почалися перебої з постачанням продуктів харчування, зростала інфляція. Це привело до загострення соціально-політичної обстановки. Масові заворушення охопили населення промислових центрів України. У 1915 р. в Україні пройшло 113 страйків. У них брали участь майже 50 тис. робітників. А вже у 1916 р. відбулося 218 страйків, з кількістю учасників до 200 тис. чоловік. Страйки та заворушення йшли під гаслом «Геть з війною!». Піднялися перш за все робітники таких міст як Горлівка (Донбас), Бахмут, Катеринослав, Харків, Миколаїв. Найбільшою популярністю серед них користувались соціал-демократичні агітатори.
Довготривала окопна війна вкрай виснажила Україну. Були вбиті або покалічені мільйони молодих, сильних чоловіків. Різко впала продуктивність праці на заводах і фабриках, де чоловіків замінили жінки й діти. Стояли пусткою десятки тисяч десятин неза-, сіяної землі. Частішими ставали випадки епідемій і пошесті. Усе відчутнішим ставало наближення національної катастрофи.
Піднесення національно-визвольного руху не тільки в Україні, а й по всій Росії свідчило про наближення нової революції.
Світова війна супроводжувалася небаченими раніше людськими жертвами і матеріальними втратами воюючих сторін. За перші два роки російська армія втратила 7,5 млн вбитими, пораненими й полоненими. Але на зміну їм прийшли 15 млн запасних і рекрутів, яких набирали по всій імперії, особливо у прифронтовій зоні, якою була вся Російська Україна.
Величезних втрат зазнала і австро-угорська армія, яка також компенсувалася новими масовими мобілізаціями по всіх регіонах Австро-Угорської імперії, у т.ч. у Західній Україні. У ході війни відбувалися величезні зміни в народному господарстві, викликані переорієнтацією на забезпечення потреб армії. В той же час краща, найпрацездатніша частина робочої сили була призвана до армії. Місце мобілізованих у місті-й селі зайняли жінки, підлітки і військовополонені. Рівень кваліфікації цих людей був низький і не відповідав вимогам виробництва. Промисловість, транспорт і фінанси не витримували перевантажень воєнного часу і розладнувалися. Ні за рівнем розвитку, ні за організацією вони не були здатні забезпечити потреби фронту і тилу. Перш за все, це стало відчуватися в Російській, а потім - в Австро-Угорській і Німецькій імперіях. Неминучим наслідком цього був дефіцит на все, від боєприпасів до товарів широкого вжитку та продуктів харчування. В містах з'явилися черги - найчутливіший індикатор економічних негараздів. У 1916 р. великі міста Російської імперії опинилися перед загрозою голодних бунтів. Продовольчі труднощі швидко наростали в Німеччині й Австро-Угорщині. В той же час невелика група представників великої промислової і фінансової буржуазії, користуючись наданими урядом пільгами, одержувала надприбутки. Все це викликало загострення соціальних суперечностей, наростання антиурядових настроїв у всіх європейських країнах..
Особливо складною була соціально-політична обстановка в Росії. Авторитет правлячого режиму швидко падав серед усіх верств населення. Царський уряд звинувачувався в некомпетентному керівництві, а близькі до престолу особи - в державній зраді. Посилювалися опозиційні настрої в Державній Думі, де у 1915 р. сформувався опозиційний уряду Прогресивний блок. У відповідь на вимогу блоку провести демократичні реформи, у тому числі припинити репресії проти українців, цар розпустив Думу. .
Однак репресивними заходами було неможливо зупинити наростання масового народного руху, зокрема страйкового руху робітників. Так, на початку 1916 р. декілька днів страйкували робітники металургійного заводу в селищі Кам'янському Катеринославської губернії. Півтора місяця тривав страйк суднобудівників Миколаєва. Три тижні не виходили на роботу шахтарі Горлівсько-Щербинівського району. Загальна кількість страйкарів перевищувала 25 тис. чол.
Тривожні для режиму події відбувалися на селі. Економічна криза швидко охоплювала сільське господарство. У зв'язку з нестачею робочої сили, реманенту, тяглової худоби посівні площі в Україні у 1914-1916 рр. зменшилися на 1,9 млн дес. Ціни змінювалися у невигідному для селян напрямку. Якщо до війни за один пуд пшениці в Україні можна було купити 10 аршин ситцю, то у 1916 р. - лише 2 аршини. В цих умовах селянські господарства, особливо малоземельні, занепадали. На початок 1917 року з 4 млн. селянських господарств 1,4 млн. не мали коней.
Запитання:
1. Назвіть основні причини соціально-економічної кризи на українських землях в 1916-1917 рр.?
2. Які заходи було впроваджено для подолання кризи? Чому вони не дали позитивних результатів?