Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

В)Процес деколонізації після Другої світової війни



Під деколонізацією розуміється процес надання незалежності, повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, залежним територіям, колоніям. Процес цей відбувався за допомогою як мирних, так і збройних засобів. Передумовами деколонізації були: розгром Німеччини, Італії та Японії у Другій світовій війні; послаблення контролю метрополій над своїми колоніями (особливо Францією і Голландією), зростання впливу і потенціалу колоній (особливо англійських домініонів); розгортання масового національно-визвольного руху, який у більшості країн набув збройного характеру; вплив "холодної війни".

Процес деколонізації умовно можна поділити на три етапи. Пер­ший етап— з 1945 р. до середини 50-х років — характеризувався, в основному, визволенням Азії. Другий— з половини 50-х до середини 60-х років — призвів до появи незалежних держав у Північній та Тропічній Африці. Третій етап— з 1975 до 1990 рр. — завершив деколонізацію півдня «чорного континенту». Народи Азії та Африки своїми військовими контингентами, постачанням сировини, продуктів харчування, моральною підтримкою сприяли перемозі над фашизмом. Активно діяли патріотичні сили опору японським мілітаристам у Південно-Східній Азії. Національні сили сподівались на демонтаж колоніаліз­му — архаїчної системи пригноблення одного народу іншим. Першими здо­були незалежність країни Близького Сходу і Південно-Східної Азії(В'єтнам, Лаос), які були безпосередньо втягнуті у Другу світову війну. Широкий національний рух в англійських колоніях змусив Велику Бри­танію розв'язати колоніальні проблеми мирним шляхом. У 1947-1948 рр. стали незалежними Індія, Пакистан, Бірма, Цейлон. На відміну від Англії, Франція та Нідерланди спробували силоміць утримати володіння.Франція з 1945 до 1954 р. вела війну в Індокитаї, а з 1954 до 1962 р. — кровопролитну війну в Алжирі. Нідерланди протягом п'яти післявоєнних років намагались зберегти за собою Індонезію, однак у цих війнах метрополії зазнали поразки. Проти колоніальних воєн виступало світове співтовариство. Під його тис­ком 14 грудня 1960 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію «Про надання незалежності колоніальним країнам і народам». Декларація поставила деколонізацію під міжнародний контроль і цим суттєво сприяла її ефективності. На початку 60-х років колоніальний режим було ліквідовано не тільки у тих колоніях, де розгортався збройний опір народу, а й у тих, де національно-визвольний рух не став масовим. Англія і Франція на роки вперед склали і оголосили список надання незалежності своїм колоніям. Ще до ухвалення історичної Декларації ООН, у 1960 p., було надано незалежність 17 країнам Африки.Ця подія увійшла до історії як «рік Африки». З 1961 р. були визво­лені ще десятки країн. Деколонізація тісно перепліталася здемократизацією самих метрополій. Так, економічно найбільш відстала Португалія вперто трималася своєї п'ятисотрічної колоніальної імперії на Півдні Африки. Революція, що спа­лахнула у Португалії у квітні 1974 р. одночасно знищила тоталітарний режим всередині країни і колоніальну імперію.Наступного 1975 р. світ вітав появу незалежних Анголи та Мозамбіку,що досі були португальсь­кими колоніями. Прихід до влади у Південно-Африканській Республіці уря­ду, який узявся за ліквідацію расистської системи, прискорив надання у 1990 р. незалежності Намібії — останній колонії в Африці. Шляхи розвитку незалежних держав Азії і Африки різні. Ряд країн Схо­ду після здобуття незалежності впевнено пішли за передовими країнами Америки та Європи і досягнули на цьому шляху неабияких успіхів. Передо­вими індустріальними державами світу швидко стали Сінгапур, Півден­на Корея.Впевнено крокують вперед Малайзія, Індонезія, Таїланд,нафто­добувні країни арабського Сходу, Нігерія, Кот-д'Івуарта інші. Ці держави знайшли своє місце на світовому економічному ринку, зуміли відійти від ролі сировинного придатку і запровадити у свою економіку нові передові техно­логії. Індонезія, наприклад, виручену від продажу нафти валюту вклала у розвиток складної нафтохімії, виробництво синтетичних матеріалів і стала одним із основних постачальників цих товарів на світовий ринок. «Економічне диво» у нових індустріальних азіатських країнах стало можливим тому, що держава була провідником та ініціатором структурної перебудови економіки. У Південній Кореї держава надала пільгові безпроце­нтні кредити приватним фірмам у приоритетних галузях, отримала для них іноземні кредити, заохочувала експорт продуктів виробництва. Молоді індустріальні країни прагнуть до регіонального економічного об'єднання. У 1967 р. Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни утворили Асо­ціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Економічне об'єднання, безмитна торгівля у рамках асоціації дали змогу підняти рівень виробництва і перетворити цей регіон в один із центрів тяжіння світової економіки. Усе ж більшість незалежних держав, особливо африканських, пере­бувають у скрутному становищі внаслідок соціально-економічної та культурної відсталості.Саме відсталості, а не бідності, оскільки за своїми людськими та природними ресурсами вони не бідніші від багатьох промис­лово розвинених країн. За таким важливим показником рівня розвитку, як валовий продукт на душу населення, молоді індустріальні країни Азії пере­бувають у першій двадцятці держав світу, у той же час близько тридцяти країн Африки замикають список.

 

Б№13

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.