Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Фази процесу втручання



І фаза Оцінка потреб клієнта Передбачає визначення проблеми/ситуації клієнта. Підготовка. Налагодження контакту. Збір інформації. Аналіз інформації: потреби, проблеми, переваги та обмеження.
ІІ фаза Планування втручання Розробка оперативних і стратегічних засобів усунення проблеми/ситуації. По можливості узгодження (договір) з клієнтом мети, завдань та плану заходу. Вибір теорії, методів роботи, ресурсів, ролей, часу. Ухвалення рішень.
ІІІ фаза Здійснення втручання Клієнт використовує вміння та навички. Соціальний працівник діє від імені клієнта. Перегляд (моніторинг, поточне оцінювання).
ІV фаза Кінцева оцінка, оцінка процесу, оцінка результату (впливу) Визначення ефективності результатів та порівняння їх із завданнями (Якою була проблема? Яких заходів вжито? Яким є результат? Які ресурси використані?) Обговорення процесу допомоги: оцінка стосунків, вартості, продуктивності. Планування стратегій підтримки: умови закінчення стосунків; яким чином клієнт буде обходитися без допомоги тощо. Самооцінка соціального працівника.

Важливим аспектом роботи соціальних працівників є визначення ознак і проявів жорстокого поводження – саме це дає змогу якомога раніше втрутитися і запобігти подальшим неправомірним діям стосовно дитини. Для цього соціальний працівник має знати не тільки складні життєві обставини, причини виникнення жорстокого поводження, його наслідки, але й уміти розрізняти та діагностувати види жорстокого поводження за його певними ознаками.

Література:

1. Братусь І.В. Соціально-педагогічна робота з юними матерями в громаді // Проблеми педагогічних технологій. Зб. н. п. Волинського Держ. У-ту. – Випуск 3-4.– 2004.– С.72-77

2. Горностай П. П. Розділи з книги: Психологія життєвої кризи / Відп. ред. Т. М. Титаренко. – К.: Агропромвидав України, 1998.

3. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації./Авт.-упоряд.: О.В.Безпалько, І.Д. Звєрєва, З.П.Кияниця та ін. / За заг. ред. І.Д.Звєрєвої, Ж.В.Петрочко. – К.: Фенікс, 2007. – 528 с.

4. Механізми взаємодії органів державної влади та неурядових організацій у протидії щодо жорстокого поводження з дітьми. Навч.–метод. посіб. За ред. К. В. Левченко, І. М. Трубавіної. – К.: Юрисконсульт, 2005. – 452 с.

5. Представництво інтересів соціально вразливих дітей та сімей: Навч. посіб. / За ред. Т. В. Семигіної. – К.: Четверта хвиля, 2004. – С. 24–25.

6. Сидоров В. Н. Профессиональная деятельность соціального работника: ролевой поход. – Винница: Глобус-пресс, 2006. – 408 с.

7. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / За заг. ред. І.Д.Звєрєвої. – К.: Центр навчальної літератури, 2007 – 336 с.

8. Соціальна педагогіка: теорія і технології: Підручник /За ред. І.Д.Звєрєвої. – К.: Центр навчальної педагогіки, 2006. – 316с..

9. Харченко С.Я., Краснова Н.П., Харченко Л.П. Соціально-педагогічні технології: Навча.-метод.посіб. для студ.вищих навч. закл. – Луганськ, Альма-матер, 2005. – 552 с.

Форми та методи індивідуальної соціальної роботи

 

Грецьке слово «метод» означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного характеру. Його також визначають як найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям. Методи соціальної роботи – це сукупність прийомів і способів, які використовуються для стимулювання і розвитку потенційних можливостей особистості, конструктивної діяльності щодо зміни несприятливої життєвої ситуації чи розв’язання проблем клієнтів та досягнення різноманітних професійних завдань соціального працівника/соціального педагога. Метод у соціальній роботі виконує подвійну роль, оскільки з одного боку він виступає як спосіб, шлях пізнання і застосування знань, що вироблені в науках про життєдіяльність людини і в соціальній практиці, а з іншого, як конкретна дія, що сприяє якісній зміні об’єкта (суб’єкта).

Для вирішення професійних завдань у своїй практичній роботі соціальні працівники/соціальні педагоги використовують різноманітні методи, які виникли та розвинулися в межах наук про людину зокрема педагогіки, психології, соціології (табл. 1).

Таблиця 1

Групи методів Назви методів
Педагогічні Методи формування свідомості (переконування, навіювання, приклад) Методи організації діяльності (вправляння, тренування, доручення) Методи стимулювання діяльності (заохочення, схвалення, позитивне та негативнее підкріплення, змагання) Методи самовиховання (самоаналіз, самоконтроль, самонаказ, самонавіювання)
Психологічні Методи психодіагностики (тести інтелекту та здібностей, малюнкові та проективні тести, особистісні опитувальники, соціометрія) Психотерапевтичні методи (психодрама, соціодрама, ігрова терапія, психосоціальна терапія, сімейна психотерапія, поведінкова терапія) Психокорекційні методи (психогімнастика, арттерапія, казкотерапія) Психологічне консультування
Соціологічні Спостереження Методи опитування (інтерв’ю, анкетування, фокус-група) Методи аналізу документів (традиційний аналіз, контент-аналіз) Біографічний метод Експертна оцінка
Соціальної роботи Аналіз соціуму Соціальна вулична робота Робота в громаді Метод «рівний-рівному»

 

Педагогічні методи, які найчастіше використовуються в соціально-педагогічній практиці, є різновидами методів виховання. Методи формування свідомості спрямовані на формування певних понять, оцінок суджень, світогляду особистості. Переконування – це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни поглядів, установок, оцінок у об’єкта впливу. Серед вербальних видів переконування виокремлюють роз’яснення, доведення, спростування. Основними засобами переконування є логічні доводи, факти, цифри, приклади з життя, певні події тощо. Для забезпечення ефективного переконування слід дотримуватися таких правил.

1. Інформація соціального працівника має бути доступна та зрозуміла для клієнта.

2. Переконування слід проводити з урахуванням індивідуальних особливостей особистості.

3. Переконування має бути логічним, послідовним, доказовим.

4. Доцільно підкріплювати окремі тези прикладами з реального життя.

5. Спеціаліст має бути упевнений у тому, у чому він переконує іншого.

6. Переконування не має перетворюватися у моралізування.

Навіювання – це спосіб впливу на особистість, заснований на некритичному сприйманні інформації об’єктом впливу. Воно спрямовується, передусім, на почуття людини, сферу її несвідомого, а через них – на її волю і розум. Особливість навіювання полягає в тому, що воно проектується не на логіку і розум, не на здатність людини аналізувати, порівнювати й узагальнювати (як у випадку переконування), а на емоційну сферу. У процесі навіювання не потрібно щось логічно доводити чи закликати осмислювати. Навіяне породжує віру в щось, а це, як відзначають дослідники, досягається тільки формою сказаного – важливо не що сказав соціальний працівник/соціальний педагог, а як сказав (виразно, яскраво, емоційно – так, щоб «брало за душу»).

За способами реалізації навіювання поділяють на пряме (імперативне, тобто навмисне, сплановане) і непряме. Серед методів навіювання, що найчастіше використовуються, виділяються такі: по-перше, навіювання за допомогою посилання на авторитет. Тут ефект заснований на усвідомленні переваги лідерів і довіри до них та їхньої думки. По-друге, навіювання через попередження, коли змальовується образ негативних наслідків у разі іншого вибору. По-третє, навіювання через ідентифікацію. За його допомогою людина ототожнюється з певною групою або особою, щодо якої у неї склалося позитивне ставлення. Сила навіювання прямо залежить від стану свідомості людини. Здебільшого жінкам, яких направляють до центру матері та дитини, притаманні невпевненість, занижена самооцінка, пригнічений стан, негативні очікування, слабкість логічного аналізу, в діях втрачається здоровий глузд – все це стає сприятливим грунтом для здійснення впливу, вселяючого надії на позитив.

Методи організації діяльності – це способи закріплення, формування позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Одним з різновидів цих методів є вправляння (вправи). Воно полягає в залученні клієнта до спеціально організованої діяльності, в процесі якої в нього формуються необхідні навички, уміння, звички, способи поведінки. Вправи організовують як активні, повторювальні дії, прийоми та способи в типових ситуаціях поведінки. Метод вправляння доцільно активно використовувати під час формування у молодих матерів навичок догляду за дитиною (годування, одягання, купання тощо), а також під час формування та вдосконалення навичок комунікації, оволодіння певними видами діяльності. З цією метою можна проводити спеціальні заняття за участі медичних сестер, психологів інших спеціалістів, а також тренінги.

Методи стимулювання діяльності спрямовані на стимулювання особистості до покращення чи зміни своєї поведінки, розвитку мотивації на соціально схвалені способи та види діяльності. Різновидом цієї групи методів є позитивне підкріплення – деякі приємні для людини наслідки чи результати діяльності (нагорода, успіх, схвалення, позитивна оцінка тощо), які стимулюють її до відтворення певних видів поведінки чи діяльності в подальшому. Задоволення, яке отримує людина внаслідок позитивного підкріплення, пов’язане з діяльністю, таким чином встановлюється зв’язок «діяльність-задоволення». Позитивні переживаання, котрі пов’язані з діяльністю, виконують роль емоційного підкріплення того, що відбувалося до чи під час переживання. Внаслідок цього людина прагнутиме виконувати те, що викликало задоволення, чи те, що створило можливості запобігти незадоволенню. Тобто, якщо якась дія поєднувалася з приємним переживанням, то поєднання позитивних емоцій з діяльністю підсилює мотивацію до цієї діяльності. Певні форми поведінки закріплюються (і повторюються в майбутньому) тоді, коли вони супроводжуються позитивними стимулами (слова заохочення, схвалення, нагорода, можливість самоствердження тощо). Ймовірність їх повторення як правило зменшується, якщо ці дії, навпаки, супроводжуються чимось негативним (покарання, осуд, незадоволення). Щоб сформувати необхідну поведінку, чи заохочувати до певної діяльності, треба виокремлювати такі дії клієнта, які є соціально бажаними, і стимулювати їх за допомогою різних видів позитивного підкріплення. Чим сильніше задоволення, котре отримала людина від підкріплення, тим сильніше поведінка (діяльність) буде закріплюватися. Тому важливо визначити, що саме у конкретної особи буде викликати найбільше задоволення, тобто яка форма підкріплення буде найбільш ефективною.

Психологічні методи в соціальній роботи застосовуються з метою діагностики особливостей індивіда та організації на основі отриманих результатів різних видів психотерапевтичної та психокорекційної роботи.

Тестування – метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень. Тестовий метод дає змогу з певною мірою точності встановити актуальний рівень розвитку в індивіда необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо.

Психодрама – це метод групової психотерапії, в якій використовується рольова гра, під час якої створюються необхідні умови для спонтанного вираження індивідом почуттів, що пов’язані з важливими для нього проблемами. Під час психодрами створюються умови для переосмислення особистістю власних проблем та конфліктів, подолання неконструктивних поведінкових стереотипів та способів емоційної реакції, формування адекватних прийомів поведінки.

Ігрова терапія – метод корекції емоційних та поведінкових розладів у дітей шляхом залучення їх до різноманітних ігрових ситуацій. У процесі гри спеціаліст спостерігає за поведінкою дитини, що дає йому певний діагностичний матеріал для того, щоб запропонувати дитині таку гру та роль в ній, яка допоможе усвідомити дитині негативні аспекти своєї поведінки чи формувати ті навички соціальної взаємодії, які є відсутніми або малорозвинутими в дитини.

Арттерапія – метод впливу на психоемоційний та фізичний стан людини за допомогою різних видів художнього та вжиткового мистецтва (малювання, живопис, ліплення, різьба, випалювання, поробки з хутра та тканин тощо). Фізичний та фізіологічний вплив арттерапії, перш за все, полягає в розвитку ідіомоторних актів, покращенні рухової координації індивіда. Заняття різними видами художньої діяльності сприяють психологічному розвантаженню, розвитку креативності та індивідуальності особистості, покращенню її самовідчуттів. Групові заняття з арттерапії сприяють також формуванню навичок спілкування між людьми, що, в свою чергу, полегшує їм соціальну адаптацію в різних мікросоціумах.

Соціально-психологічне консультування – процесс, який може бути як засобом розвитку, так і способом втручання в життя клієнта. Він орієнтований на стимулювання клієнта до саморозвитку, змін у поведінці, способах життєдіяльності тощо.

У теорії та практиці консультування виокремлюють різні підходи до його організації та здійснення. Найбільш поширеною у практиці соціальної роботи є еклектична модель консультування, яка відображає універсальні риси консультування будь-якої орієнтації.

Первинне інтерв’ю або дослідження проблеми. На цьому етапі консультанту необхідно зосередитися на особистості клієнта, виявити щиру зацікавленість та участь до справ клієнта. Така поведінка консультанта відома як встановлення рапорта. Для цього консультант має володіти такими навичками як прояв уваги до клієнта та вміння спостерігати за його поведінкою. Один із способів, яким консультант ініціює рапорт є запитання «Що привело Вас до мене?», «Про що б Ви хотіли поговорити зі мною?», «Ви виглядаєте стурбовано. Вас щось хвилює?» тощо. Тривалість розмови та результативність первинного інтерв’ю досягаються за рахунок того, що консультант у потрібний момент проявляє емпатію, схвалення, підтримку, увагу, щирість.

На стадії двомірного визначення проблеми консультант прагне точно охарактеризувати проблему клієнта. Уточнення проблеми ведеться доти, доки клієнт і консультант не досягнуть однакового розуміння. Точне визначення проблеми дозволяє зрозуміти її причини, а іноді вказує шляхи і способи вирішення.

На наступній стадії обговорюються та обираються можливі способи вирішення проблеми. При цьому консультант спонукає клієнта до активної участі у виборі оптимальних для нього способів вирішенння проблем. Варто також проговорити як досягатиметься той чи інший запланований результат.

На стадії діяльності відбувається реалізація наміченого разом з консультантом плану дій. На стадії оцінки клієнт разом з консультантом оцінюють отримані результати. Ефективним є негайний зворотний зв’язок.

Ця модель відображає лише загальний процес консультування, а виокремлення стадій є досить умовним. Реальний процес не завжди підпадає під запропоновану схему. Варто наголосити, що основною умовою ефективного консультування є активна участь клієнта та професійна компетенція консультанта (табл. 2).

Таблиця 2

Прийоми, які застосовуються спеціалістом під час консультування

Вербальні Невербальні
Використовувати слова, зрозумілі клієнту Підтримувати зоровий контакт з клієнтом
Повторювати та уточнювати твердження клієнта Спілкуватися на близькій відстані
Адекватно інтерпретувати почуте Реагувати на висловлювання клієнта певними жестами
Використовувати словесне підкріплення (наприклад, «Так..», «Мені це знайомо..», «Звичайно, це...» Говорити в помірному темпоритмі
Вчасно надавати необхідну інформацію Говорити спокійно, у довірливому тоні
Використовувати гумор для зняття напруги Не приймати закритих поз
Ставитися до клієнта з повагою, без оцінок та осуду  
Уточнювати висловлювання клієнта  

Окрім педагогічних та психологічних методів соціальні працівники у своїй практичній роботі широко застосвують різні види соціологічних методів. Найбільш поширеними серед них є спостереження та анкетування.

Спостереження – візуальне сприйняття і реєстрація значимих щодо об’єкту спостереження фактів. Джерелом інформації для соціального працівника під час спостереження є поведінка (вчинки, дії, емоційні та вербальні реакції) жінок, дітей, персоналу. У найбільш загальному вигляді процедура спостереження складається з таких етапів:

- визначення мети і завдань (для чого, з якою метою спостерігати?);

- вибір об’єкта і предмета спостереження (що спостерігати?);

- вибір ситуації спостереження (в яких умовах спостерігати?);

- вибір способу спостереження (як спостерігати?);

- вибір способу реєстрації спостережуваного (як вести записи?);

- обробка й інтерпретація отриманої інформації (який результат?).

Без чіткої відповіді на всі ці запитання спостереження дуже ускладниться.

Наприклад, спостереження за поведінкою жінки у центрі може проводиться за такою схемою:

Об’єкт спостереження Поведінкові ознаки Мовні ознаки
Ставлення до персоналу    
Ставлення до дитини    
Стосунки з іншими жінками    

Дані спостереження заносяться в протоколи, картки або щоденники. Переважно, в центрі матері та дитини соціальні працівники використовують метод включеного спостереження. Щоб адекватно оцінити результати спостереження фахівці мають уникати суб’єктивізму, бути емоційно нейтральними щодо характеристики досліджуваних об’єктів.

Ще одним методом, який мають використовувати у своїй роботі спеціалісти є аналіз соціуму – збір даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацію групи людей чи окремої особистості в певному соціумі. У роботі з жінками, які перебувають у центрі, соціальний працівник/соціальний педагог використовує такий різновид аналізу соціуму як складання соціальної сітки клієнта. Вона містить такі сектори: 1) організації та люди, з якими контактувала чи продовжує контактувати жінка, яка перебуває у центрі; 2) форми підтримки, які вони надають їй чи можуть надавати (інформаційна, матеріальна, емоційна тощо); 3) частота контактів з організаціями чи окремими особами, особливо з батьком дитини та родичами. Після складання соціальної сітки соціальний працівник аналізує її складові за характеристиками щільності та секторності, Так, за характеристикою щільності сітка може бути щільною або рідкою, в залежності від кількості елементів, що входять до неї; за характеристикою секторності моносектрною або багатосекторною. Багатосекторну сітку складають такі сектори як родичі, сусіди, друзі, суспільні групи тощо. Аналізується щільність всієї соціальної сітки взагалі та щільність кожного з секторів зокрема, виділяють елементи соціальної сітки, які є ключовими для роботи з жінкою. З цією метою планується наступна робота з ущільнення сітки (залучення більшої кількості організацій та людей) або її активізації (роширення секторів чи створення нових).

Якщо метод є шляхом, способом досягнення мети і розв’язання поставлених завдань, то форма є способом організації змісту соціальної роботи. Форми соціальної роботи – варіанти організації взаємодії соціального педагога/соціального працівника з клієнтами, спрямовані на створення умов для позитивної активності особистості, вирішення відповідних завдань її соціалізації, надання допомоги та підтримки. На практиці спеціалісти використовують значну кількість різноманітних форм, проте всі вони мають специфічні ознаки: функціональність (пріоритетність для певного напрямку соціально-педагогічної діяльності); структурність (відповідність спеціальним вимогам до підготовки та проведення окремих типів форм); інтегративність (результати, одержані при використанні одних форм, сприяють впровадженню інших). У соціально-педагогічній роботі форми класифікують за кількістю учасників: індивідуальні (робота фахівця з окремою людиною, випадком), групові (робота з групою, сім’єю), масові (спрямовані на залучення великої кількості людей – акції, конкурси, фестивалі тощо); за домінуючим засобом впливу: словесні (лекції, бесіди, диспути); практичні (аукціони, тренінги, ярмарки послуг тощо); наочні (соціальна реклама, відеолекторії тощо).

Метод індивідуальної соціальної роботи був запроваджений М.Річмонд. Його сутність полягає у вирішенні проблеми клієнта шляхом його підтримки, створення ситуації, що стимулює клієнта до подолання певних перешкод. В основі цього методу – механізм адаптації клієнта до певної життєвої ситуації. До основних складових цього методу зараховують: встановлення первинного контакту спеціаліста з клієнтом, вивчення та аналіз ситуації, визначення мети і завдань спільної роботи з клієнтом, оцінка результатів сумісної діяльності.

В основі здійснення індивідуальної соціальної роботи – корекція взаємостосунків індивіда з собою та соціальним оточенням. Корекція ставлення до себе, до власного «Я» передбачає прояв адекватної самооцінки; усвідомлення причин пригніченості та їх подолання; вироблення навичок самостійності; формування почуття гідності, поваги до себе; зміни в ієрархії системи цінностей та домагань клієнта. Корекція ставлення до інших (рідних та сторонніх) базується на здатності до емпатії, розумінні почуттів інших; здатності до терпимості їхніх недоліків. Корекція ставлення до життя можлива за умови формування навичок прийняття відповідального рішення, самоорганізації особистості, оптимістичного ставлення до реальності.

Використання методів індивідуальної роботи доцільне під час адаптації клієнта до нових соціокультурних умов, допомоги у подоланні стресових чи психотравматичних ситуацій, у період емоційно нестабільних станів клієнта тощо.

Література.

1. Акимова М. К., Козлова В. Т., Ференс Н. А., Горбачева Е. И., Раевский А. М.Основы психологической диагностики: Учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по спец. «Психология»/К.М. Гуревич (ред.), М.К. Акимова (ред.). – М.: Издательство УРАО, 2003. – 392с

2. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 134 с.

3. Глэддинг С. Психологическое консультирование. 4-е изд. – СПб.:Питер, 2002. – 736с.

4. Занюк С. Психология мотивации. – К.: Єльга-Н, 2001. – 352 с.

5. Ильин Е.П..Мотивация и мотивы: Учеб. пособие. – СПб: Питер, 2003. – 508с.

6. Немов Р. С.Основы психологического консультирования: Учебник. – М.: ВЛАДОС, 1999. – 528с.

7. Никандров В.В. Антитренинг, или контуры нравственных и теоретических основ психотренинга: Учеб. пособие. – СПб.: Речь, 2003. – 176с.

8. Робота з сім’ями, які потребують професійної соціально-педагогічної підтримки./Автори-упоряд. В.Г. Головатий, А.В.Калініна, О.А. Виноградова. За заг. ред. Т.Ф. Алєксєєнко. – К.: Основа-Принт, 2007. – 128 с.

9. Соціальна педагогіка: теорія і технології: Підручник/За ред. І.Д. Звєрєвої. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 316с.

10. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін.; За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 254 с.

11. Соціальна робота: В 3ч. Ч.2:Теорії та методи соціальної роботи./Тетяна Семигіна (ред.), Ірена Грига (ред.). – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004.– 224с. :

12. Шадриков В. Д.Введение в психологию: мотивация поведения. – М.: Логос, 2001. – 136с.

 

Орієнтовний алгоритм дій соціального працівника:

1. Представляємося, хто і звідки (у разі відмови жінки від контакту, представляємося психологом, який відвідує всіх жінок-клієнток пологового будинку).

2. «Синхронізуємося» з клієнтом (мається на увазі, що соціальний працівник може, за ситуацією, віддзеркалити позу клієнта, темп дихання тощо).

3. Запитуємо про самопочуття породіллі.

4. Запитуємо про потреби (їжа, засоби гігієни, комусь передати інформацію).

5. Фіксуємо почуту інформацію.

6. Запевняємо про конфіденційність.

7. З’ясовуємо причину відмови (Хто/що тисне? Хто самий головний в житті жінки? Кому вона найбільше довіряє? Як ставиться до даної ситуації значуща/значущі особа/особи?).

8. Пропонуємо подивитися на дитину, взяти на руки, погодувати(мотивуючи це тим, що, якщо породілля і вирішить залишити дитину, то хоча б хай дасть дитині молоко, що є основою імунітету на все життя).

9. Пропонуємо можливі шляхи вирішення ситуації, щоб залишити дитину з мамою. Зазначаємо, що через деякий час, сьогоднішня, на перший погляд, безвихідна ситуація, виявиться не такою трагічною; що завжди можна знайти вихід із самої кризової ситуації.

10. Пояснюємо, що дитина виросте і буде шукати маму. Кожна дитина має право знати своїх біологічних батьків.

11. Якщо жінка не йде на контакт, просимо дозволу відвідати її завтра.

12. Якщо жінка вісловила намір залишити дитину в пологовому будинку, пропонуємо оформити тимчасову відмову.

Тренер має звернути увагу учасників на те, що все вищезазначене є основою початку роботи з жінкою. Обумовлюється, що окремі кроки алгоритму будуть детальніше розглянуті у ході інших вправ, сесій.

Тренер зазначає, що перед перед зустріччю з жінкою, яка висловила намір відмовитися від новонародженої дитини, соціальний працівник має отримати у медичних працівників пологового будинку таку інформацію:

- як клієнтка потрапила у пологовий будинок (прийшла сама, по швидкій допомозі, хтось привів)?

- чи є паспорт?

- чи є медична обмінна карта?

- коли повідомила про відмову (перед пологами, під час пологів, після пологів)?

- чи дозволила викласти новонароджену дитину на живіт?

- чи дозволила прикласти дитину до грудей?

- хто відвідує породіллю?

- чи взяла жінка речі для себе?

- чи взяла жінка речі для малюка?

Якщо породілля висловила намір покинути дитину, просимо лікарів, по можливості, якомога довше залишити її з дитиною в пологовому будинку.

· Заповнення форми оцінки допоможе соціальним працівникам виявити сильні сторони матері (сім’ї), а також проблеми і труднощі у задоволенні потреб дитини. Вона створена з метою спрощення аналізу та планування найкращих дій в інтересах дитини.

· Ведення записів у даній формі створює можливість систематичного збору інформації і даних про дитину і сім’ю.

· Форму можна заповнити кількома способами. Наприклад, соціальний працівник може обговорити з матір’ю, сім’єю різні питання, передбачені у підрозділах форми, а потім показати вже заповнену форму. Або ж, після проведення попередньої роз’яснювальної роботи з матір’ю, соціальний працівник може заповнювати форму разом з нею.

· Проведення оцінки завжди має відбуватися таким чином, щоб допомогти отримувачу послуг взяти активну участь у її процедурі. У формі виділяється місце, де матір (батько) могла б висловити власну думку щодо питань, які досліджуються, здійснення оцінки загалом.

· Очікується, що інші фахівці також будуть залучені до процесу оцінки.

· Іноді заповнення окремих підрозділів форми є недоречним, у таких ситуаціях у розділі підсумків необхідно вказати причину відсутності відповідної інформації.

· Зібрана інформація використовується для складання Індивідуального плану роботи з клієнтом.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.