Стратегії втручання в соціальній роботі

Змістом стратегій втручання в рамках діяльності соціальних служб є визначення, планування та надання необхідних послуг на ранніх етапах прояву негативних явищ. Насамперед у полі зору соціальних працівників, що здійснюють стратегії втручання, є відмови від новонароджених, переміщення дитини в інтернатний заклад, жорстоке поводження з дитиною тощо. Саму тому виправданим є визначення стратегій раннього втручання як технології діяльності соціальних служб, а також консультаційних пунктів.

Розрізняють такі види стратегії раннього втручання: кризове і термінове.

При цьому стратегія кризового втручання має на меті здійснення соціальної роботи з клієнтом (дитиною, людиною, сім’єю), який перебуває у стані кризи. Головною метою цього є пом’якшення наслідків кризи; відновлення соціального статусу, фізичного та душевного стану, запобігання адитивній та деліквентній поведінці особистості, відновлення чи компенсацію втрачених функцій організму, обмежень життєдіяльності, а також підтримку оптимального інтелектуального, психічного, соціального рівнів та якості життя для досягнення соціальної і матеріальної незалежності, соціально-професійної адаптації й інтеграції в суспільство.

Визначення кризи може базуватися на характеристиці загальних проблем сімей, що лежать в основі визначення стану сімей, а саме:

соціально-демографічні проблеми (неповні, багатодітні, батьки розлучаються, батьки дуже молоді і т.п.);

матеріально-побутові (малозабезпечені, живуть у незадовільних житлово-побутових умовах, втратили роботу, тривалий час не отримують заробітну плату і т.п.);

медико-соціальними (батьки є інвалідами, алкоголіками, наркоманами, психічнохворими, з хронічними соматичними захворюваннями);

психологічні і соціально-педагогічні (в сім’ї несприятливий психологічний мікроклімат, емоційно-конфліктні взаємини, педагогічна безпорадність батьків і т.п.);

соціально-правові проблеми (батьки ведуть аморальний, паразитичний, криміногенний спосіб життя; в сім’ї проживають особи, які повернулися з місць позбавлення волі, і т.п.).

До ситуацій кризи в житті людини належить також: бездоглядність, безпритульність, жебракування дитини; різновиди насильства у сім’ї; криміногенний та аморальний спосіб життя членів сім’ї, адитивна поведінка батьків; суїцидальні наміри когось із членів сім’ї; експлуатація людини; дитяча праця, яка шкодить розвитку та здоров’ю дитини; торгівля людьми; вагітність у неповнолітніх дівчат, які не перебувають у шлюбі; втеча дитини з дому.

Кризове втручання стосовно жінки спрямоване на:

- виведення її зі стану кризи і відновлення її соціального статусу, фізичного та психічного стану шляхом створення умов для переходу до «допомоги для самодопомоги»;

- підтримку жінки з метою стабілізації її стану та запобігання погіршенню скрути, а також для зниження емоційної напруги;

- прийняття втрати (людини, стосунків, важливої діяльності тощо) або прийняття невизнання людьми, важливими для особистості; усвідомлення цінності свого життя і власної особистості; об’єктивне сприйняття сімейної ситуації та себе;

- стимулювання жінки до пошуку й перегляду життєвих орієнтирів, до виходу з кризи, до планування майбутнього життя.

Переваги раннього запобігання кризовим ситуаціям є очевидними. Це дає можливість підготуватися, проаналізувати стан справ і розробити план реагування, а в разі безпосереднього втручання – значно збільшити вірогідність успішного вирішення проблеми. Раннє запобігання створює сприятливе підґрунтя для визначення мети, завдань, вироблення можливих планів дій та їх порівняння, аналізу можливого застосування обраного варіанту й реакції конфліктних сторін, а також розробки вірогідних сценаріїв скрути. Враховуючи важливість раннього запобігання, в усіх заходах, спрямованих на врегулювання криз і запобігання конфліктам, велика увага приділяється отриманню, оцінці та аналізу інформації на ранніх етапах.

Стратегія термінового втручання передбачає надання комплексу оперативних соціальних послуг, спрямованих на усунення загрози життю та здоров’ю людини або її оточенню. Під загрозою життю та здоров’ю жінки та дитини розуміють, перш за все, жорстоке поводження з ними в будь-яких умовах їх існування: у сім’ї, в закладі, на вулиці тощо.

Жорстоке поводження з дитиною–будь-яка форма фізичного, психічного, сексуального або економічного та соціального насильства над дитиною в сім’ї чи поза нею (Порядок розгляду звернень із приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення (спільний наказ Держкомсім’ямолодь, Міністерств внутрішніх справ, освіти і науки, охорони здоров’я від 16.01.04, № 5\34\24\11). Фактично жорстоке поводження – це практична реалізація насильницьких намірів і ставлення до дитини.

З точки зору порушення прав дитини жорстоке поводження вирізняють як (4, с. 19):

· ігнорування потреб дітей, порушення їхніх прав;

· брак догляду за ними (чи незадовільний догляд);

· ізоляція дитини, бойкот (у дитячому колективі);

· байдуже ставлення батьків, відчуження, черствість;

· безвідповідальність щодо дітей;

· бездіяльність батьків щодо дитини у скруті;

· насильство у всіх видах;

· брутальність, глузування, неповага до гідності, особистості дитини;

· таке ставлення до дитини, яке не враховує її вік; дитина просто не може зробити того, що від неї вимагають батьки;

· авторитарний стиль спілкування з дитиною;

· нехтування дитиною;

· обман дитини.

З огляду на вищевказані показники розрізняють інституціональні види жорстокого поводження з дітьми :

- у сім’ї (батьків, опікунів дітей);

- у школі, дитячій установі (вихователів до дітей);

- у мікросередовищі (сусідів, в дитячому колективі, у виховних установах тощо).

Як стверджують дослідники цієї проблеми, така типологізація дає підстави для виділення основних сфер проведення соціальної роботи із запобігання жорстокому поводженню з дітьми [4, с. 19], розробки стратегій втручання на ранньому етапі його проявів і певних ознак.

При цьому розробка стратегій втручання має бути спрямована на вдосконалення системи підвищення професійної компетентності соціальних працівників:

· інформаційне забезпечення з питань захисту дітей від жорстокого поводження;

· підвищення їхньої професійної майстерності з метою вироблення певних навичок підтримки матері та дитини, зняття стресового стану, проведення бесід тощо;

· формування вмінь аналізу власної роботи та якості досягнень тощо.

Здійснюючи стратегії втручання, соціальні працівники реалізують свої професійні функції (див. 1.4) та виконують такі практичні ролі: експерт, опікун, учитель соціальних змін, консультант, агент з питань соціальних змін, аніматор, помічник клієнта та ін. Серед посередницьких ролей: брокер соціальних послуг, керуючий справами клієнта, захисник прав та інтересів клієнта [5, c. 90].

Етапи здійснення втручання всіх типів (фази процесу втручання) певною мірою збігаються з етапами ведення випадку/соціального супроводження і охоплюють оцінку потреб клієнта, планування втручання, здійснення втручання, оцінку реалізації заходів і їх вплив на ситуацію/стан клієнта (див. табл.2):

Таблиця 2.

Поиск по сайту: