 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Основні засади соціально-правового захисту жінок та дітей в Україні
Соціально-правовий захист – соціальні та правові гарантії щодо збереження та реалізації прав людини, зокрема жінки, яка опинилася в складних життєвих обставинах –.це комплекс заходів щодо реалізації закріплених соціально-правових норм. Також і сам заклад – соціальний центр матері та дитини – є механзімом соціально-правового захисту, оскільки забезпечує рівень соціальної захищеності для цієї жінки. Розглянемо соціально-правовий захист в 2-х аспектах. Перший аспект – система законодавства України щодо державної підтримки сімей з дітьми. Другий аспект – практичне його застосування стосовно жінки, яка перебуває в соціальному центрі матері та дитини. Якщо говорити про державну підтримку сімей з дітьми, зокрема законодавчу, то її базовими нормативно-правовими актами є: Ø Конвенція ООН про права дитини; Ø Конституція України; Ø Сімейний кодекс України; Ø Концепція державної сімейної політики; Ø Закон України «Про охорону дитинства»; Ø Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»; Ø Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям«; Ø ряд підзаконних актів, які регаламентують питання призначень та виплат різних видів допомог. Конвенція ООН про права дитини прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року. Набула чинності в України з 27 вересня 1991 року. Кожна держава-учасниця повинна дотримуватись вимог Конвенції, спиратися на них та доповнювати і вносити зміни у законодавство з метою захисту дітей. Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Хоч Констиутуція України є базовим загальним документом декларативного характеру, все ж таки вона визначає і конкретні принципи щодо захисту сімей з дітьми, зокрема жінок. Так, Конституція України гарантує:Ø створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовий захист, матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям (стаття 24);Ø охорону сім’ї, дитинства, материнства і батьківства державою (стаття 51);Ø рівність прав дітей незалежно від походження та народження (у шлюбі чи поза ним) (стаття 52).Головна мета Концепції державної сімейної політики полягає в забезпеченні сприятливих умов для всебічного розвитку сім’ї та її членів, найповнішої реалізації сім’єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім’ї як основи суспільства. Так, з основних напрямів державної сімейної політики стосовно захисту сімей з дітьми, зокрема жінок, можемо виокремити наступні: Ø правовий захист інтересів працівників з сімей, які найбільш потребують соціального захисту (інваліди, одинокі матері/батьки, які виховують неповнолітніх дітей, батьки з малозабезпечених і багатодітних сімей), створення для них робочих місць, надання пільг підприємствам, установам, організаціям, які використовують їх працю, забезпечення їх професійної підготовки і перепідготовки; Ø розширення натуральних видатків, пільг і додаткових цільових виплат сім’ям з дітьми місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування шляхом поєднання різних форм соціальної підтримки сімей з дітьми залежно від їх складу та соціально-економічного і демографічного розвитку регіону; Ø підвищення гарантій матеріального забезпечення дітей шляхом посилення державного контролю за своєчасною і повною виплатою аліментів; Ø забезпечення безоплатного медичного обслуговування вагітних жінок, породіль та дітей у державних і комунальних закладах охорони здоров’я; Ø впровадження системи обов’язкового скринінгового обстеження вагітних жінок та новонароджених; Ø створення закладів (кризових центрів) для тимчасового проживання вагітних жінок, матерів з дітьми, одиноких неповнолітніх матерів, а також надання їм правової та медико-психологічної допомоги. Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів.Сімейний кодекс України спрямований передусім на утвердження, зміцнення сім’ї як соціального інституту. Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу «сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки». При цьому відзначається, що подружжя є сім’єю і тоді, коли чоловік або дружина через навчання, працю, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми, з інших поважних причин мешкають окремо; також дитина належить до сім’ї батьків і в тому випадку, якщо з певних причин з ними не проживає. Сім’ю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання і розвитку дітей.Права членів сім’ї у Сімейному кодексі визначені з урахуванням особливостей сім’ї та її соціального інституту і спрямовані на забезпечення виховання і розвитку дитини в сім’ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сім’ї своїх обов’язків стосовно один одного на основі домовленостей щодо правил сімейного життя.Шлюб передбачає право кожного з членів подружжя на особисту свободу (вибір місця проживання, закінчення шлюбних стосунків, відмову від статевого зв’язку), повагу до своєї індивідуальності, фізичний і духовний розвиток, розподіл обов’язків і спільне вирішення питань життя сім’ї, зміну прізвища. Шлюб надає хворому члену сім’ї право на обов’язкове матеріальне утримання навіть після розлучення. Дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності, до досягнення дитиною трьох років, до досягнення дитиною шести років, якщо дитина має вади психічного або фізичного розвитку, незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу (стаття 84).Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо. Договір між подружжям має бути нотаріально посвідчений (стаття 109).Позов до суду про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року життя після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини; якщо батьківство зачатої дитини визнано іншою особою (стаття 110).Позашлюбна сім’я, офіційно визнана Сімейним кодексом, є обов’язком, який встановлюється добровільно, і його може припинити хтось із членів подружжя у будь-який час за власним бажанням без відповідальності за це. І тоді інший член подружжя виконує самостійно обов’язки щодо дітей, залишається без утримання і підтримки у складній ситуації. Позашлюбна сім’я не може забезпечити право на батьківство та материнство.Сімейним кодексом визначено обов’язок батьків забрати новонароджену дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я. Забрати дитину також мають право її баба, дід, інші родичі з дозволу органів опіки та піклування. Не пізніше одного місяця від народження дитини, батьки повинні її зареєструвати в державному органі реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по-батькові. Статтею 150 Сімейного кодексу закріплені обов’язки батьків щодо виховання і розвитку дитини (турбота про їхнє здоров’я, фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання), які не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов’язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно. Відповідно до Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Часткової цивільної дієздатності набуває фізична особа, як не досягла чотирнадцяти років. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи настає у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Передбачено, що у разі настання неповної цивільної дієздатності фізична особа має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 179 цього Кодексу. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Відповідно до статті 35 Цивільного кодексу України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особи, яка записана матір’ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою зацікавленої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди цивільна відповідальність може бути надана за рішенням суду. Стаття 184 Кодексу про адміністративні правопорушення визначає адміністративну відповідальність за невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей. Встановлено, що ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу, – від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Захист від небезпечних порушень прав дітей забезпечує Кримінальний кодекс, який містить норми, безпосередньо спрямовані на захист життя, здоров’я та недоторканності дитини. Стаття 117 передбачає відповідальність за умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів. Такі дії караються обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк. Статті 121, 122, 125, 128 передбачають відповідальність за різні за ступенем тяжкості види тілесних ушкоджень: легкі, середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження. Для встановлення тяжкості тілесних ушкоджень призначається судово-медична експертиза. Закон України «Про охорону дитинства» визначає систему прав дитини та механізми їх забезпечення: o право на життя та охорону здоров’я (стаття 6) – забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям; надання матерям належних послуг з охорони здоров’я у допологовий і післяпологовий періоди; забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, інформацією щодо охорони здоров’я і здорового харчування дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей та запобігання нещасним випадкам; пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому законодавством. o право на ім’я та громадянство (стаття 7) – кожна дитина з моменту народження має право на ім’я та громадянство; o право на достатній життєвий рівень (стаття 8) – кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.o право на захист від усіх форм насильства (стаття 10) – кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. o право на проживання в сім’ї (стаття 11) – кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитиниo право на виховання та розвиток (стаття 12) – на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей, захищає права сім’ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів. Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов’язку утримувати дітей. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону. У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров’я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов’язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці; o право на отримання державної допомоги сім’ям з дітьми (стаття 13) – гарантується згідно із Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». Також сім’ям з дітьми у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, надаються пільгові довгострокові кредити на придбання житла, предметів довгострокового користування та житлове будівництво; o право на майно (стаття 17) – кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріальну контору за місцем знаходження майна та житла. o право на житло (стаття 18) – держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Законом України «Про попередження насильства в сім’ї» визначено поняття насильства в сім’ї взагалі й окремих його видів – фізичного сексуального, психологічного, економічного. Щодо осіб, які вже вчинили насильство в сім’ї або погрожують його вчинити, дільничні інспектори міліції або працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх застосовують такі засоби впливу:- винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї;- взяття на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім’ї;- винесення захисного припису.Цим Законом визначені установи, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї. До них належать: спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї, служба дільничних інспекторів, кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ, органи опіки й піклування, кризові центри, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.Підставами для вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї є заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза його вчинення; висловлення жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза його вчинення, бажання на вжиття заходів з попередження насильства; отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї. Заява та повідомлення приймається за місцем проживання установами, на які покладено здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї.Відповідно до Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення (наказ Мінсім’ямолодьспорту, МВС, МОН, МОЗ від 16.01.04 р. № 5/34/24/11), центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: - здійснюють приймання заяв та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини; - у разі необхідності, надають первинну (під час звернення) соціально-психологічну допомогу дітям, які постраждали від жорстокого поводження; - надають юридичні, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві дітей, які постраждали від жорстокого поводження. Основні нормативні положення щодо призначення та виплати різних видів допомоги матері та дитиніЗаконом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» визначено основні види державних допомог та умови їх отримання.Право на отримання державної допомоги мають громадяни України, в сім’ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, що набули статусу біженця (стаття 1).Важливим аспектом є визначення малозабезпеченої сім’ї (сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї); прожиткового мінімуму для сім’ї (визначена для кожної сім’ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих і затверджених відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум»); середньомісячного сукупного доходу сім’ї (обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім’ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги).ü Види державної допомоги сім’ям з дітьми (стаття 3):1) допомога у зв’язку з вагітністю та пологами; 2) одноразова допомога при народженні дитини; 3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;5) допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми.Окрім зазначених видів державної допомоги, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об’єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім’ям з дітьми.Всі види державної допомоги сім’ям з дітьми, крім допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника). Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби).Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім’ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров’я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу. Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім’ям з дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення. Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім’ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення. ü Умови отримання різних видів державних допомогДержавна допомога у зв’язку з вагітністю та пологами (розділ ІІ Закону)Право на отримання даної державної допомоги мають право всі жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування (стаття 7).Умови надання допомоги (стаття 8):- підставою для призначення жінкам допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами є видана в установленому порядку довідка лікувального закладу встановленого зразка та довідка: з основного місця роботи (служби, навчання); ліквідаційної комісії для жінок, звільнених з роботи у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації; державної служби зайнятості для жінок, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні; з місця проживання для непрацюючих жінок про те, що вони не працюють (не служать, не навчаються). - особам, які усиновили або взяли під опіку дитину протягом двох місяців з дня її народження, допомога у зв’язку з вагітністю та пологами надається на підставі рішення про усиновлення або встановлення опіки за період з дня усиновлення чи встановлення опіки і до закінчення строку післяпологової відпустки. - допомога у зв’язку з вагітністю та пологами призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, і виплачується жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей – 70) календарних днів після пологів. - жінкам, віднесеним до 1– 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 – до пологів та 90 – після пологів).- зазначена допомога обчислюється сумарно та надається жінкам у повному обсязі, незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.- за період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, що збігається з відпусткою по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога по вагітності та пологах виплачується незалежно від допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.Одноразова допомога при народженні дитини (розділ ІІІ Закону)Право на отримання одноразової допомоги при народженні дитини надається одному з батьків дитини (усиновителю чи опікуну), не застрахованому в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування (стаття 10).Умови призначення одноразової допомоги при народженні дитини (стаття 11):- Одноразова допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини.- Усиновителям та опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про усиновлення або встановлення опіки.- У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину. - Одноразова допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше шести місяців з дня народження дитини.- У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (розділ IV Закону)Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має не застрахована в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною (стаття 13).Умови призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 14):- Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.- Усиновителям та опікунам допомога призначається не раніше, ніж з дня прийняття рішення про усиновлення або встановлення опіки.- Особам, звільненим з роботи у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, до їх працевлаштування допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки ліквідаційної комісії. - Особам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки державної служби зайнятості.- Призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, яка фактично доглядає за дитиною, здійснюється за письмовою заявою цієї особи та на підставі довідки з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки по догляду за дитиною і виплату зазначеної допомоги їй припинено (із зазначенням дати). - Матерям, які мають дітей віком до трьох років і одночасно продовжують навчання з відривом від виробництва, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років призначається в повному розмірі.- Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку непрацюючій особі призначається на підставі виданої за місцем проживання довідки про те, що вона не працює (не служить, не навчається) і дитина проживає разом з нею. Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням (розділ V Закону)Право на допомогу на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, мають особи, визначені в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування (стаття 16).Умови призначення допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням (стаття 17):- Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначається на підставі рішення про встановлення опіки чи піклування за умови, що середньомісячний розмір одержуваних на дитину аліментів, пенсії за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.Допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми (розділ VI Закону)Право на допомогу мають малозабезпечені сім’ї з дітьми (у тому числі з усиновленими дітьми та дітьми, які перебувають під опікою чи піклуванням) віком до 16 років (учнів – до 18 років), якщо середньомісячний сукупний доход сім’ї є нижчим від прожиткового мінімуму для сім’ї (стаття 19).Умови призначення:- Допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми призначається з місяця звернення по допомогу терміном на шість місяців і виплачується щомісячно.- Питання про продовження виплати зазначеної допомоги вирішується на підставі поновлених документів про стан матеріального забезпечення сім’ї.Законом також встановлено: o відповідальність підприємств, установ та організацій за недостовірність даних і документів, виданих для призначення державної допомоги (стаття 21), зокрема щодо права органів, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги сім’ям з дітьми, у разі потреби перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність відповідних документів, поданих для призначення допомоги, а також щодо несення відповідальності за шкоду, заподіяну сім’ям з дітьми або державі внаслідок несвоєчасної видачі документів або видачі недостовірних даних;o відповідальність громадян за недостовірність документів, поданих для призначення державної допомоги (стаття 22), зокрема щодо обов’язкового повідомлення одержувачами державної допомоги органів, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну всіх обставин, що впливають на виплату допомоги.Органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, мають право перевіряти матеріальний стан сімей з дітьми. Постановами Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми», від 11 січня 2007 р. N 13«Деякі питання призначення і виплати допомоги сім’ям з дітьми» визначено детальні умови призначення і виплати усіх видів державної допомоги сім’ям з дітьми, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми».Окрімзазначених видів державної допомоги сім’ям з дітьми, в Україні запроваджено державну допомогу малозебзпеченим сім’ям, яка регламентується Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям».Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпеченісім’ї, які постійно проживають на території України (стаття 3).Порядок надання державної соціальної допомоги (стаття 4):- Заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім’ї до органу праці та соціального захисту населення за місцем його проживання або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до органу праці та соціального захисту населення. - У заяві дається згода сім’ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно. До заяви про надання державної соціальної допомоги подаються: документ, що посвідчує особу; довідка про склад сім’ї (до складу сім’ї включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, у тому числі діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах до досягнення двадцяти трьох років і не мають власних сімей, неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I та II групи або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв’язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом I групи і здійснює догляд за ним. До складу сім’ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні); декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім’ї (в декларацію не включаються державна соціальна допомога, призначена відповідно до цього Закону; нарахована субсидія за спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім’ї аліменти); довідка про наявність та розмір земельної частки (паю).- Органи праці та соціального захисту населення мають право користуватися всіма офіційними джерелами інформації, в тому числі й інформацією органів державної податкової адміністрації.- Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.- Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається органом праці та соціального захисту населення протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім’ї.- Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз’яснення порядку його оскарження.Строк призначення допомоги (стаття 6): Державна соціальна допомога призначається на шість місяців. - Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної експертизи непрацездатними, які не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною.- Одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.У наданні державної соціальної допомоги може бути відмовлено, а виплата призначеної допомоги може бути припинена у випадках, коли:o працездатні члени малозабезпеченої сім’ї не працюють, не служать, не вчаться за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги (крім осіб, які в установленому порядку визнані безробітними та за інформацією центрів зайнятості не порушують законодавство про зайнятість щодо сприяння своєму працевлаштуванню; осіб, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку; осіб, які доглядають за інвалідами I групи або дітьми-інвалідами віком до 18 років, а також за особами, які досягли 80-річного віку); o з’ясовано, що малозабезпечена сім’я має додаткові джерела для існування, а також хто-небудь з її складу протягом 12 місяців перед зверненням за наданням державної соціальної допомоги здійснив покупку або оплатив послуги на суму, яка на час звернення перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім’ї; у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім’ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім’ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму); o у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї (крім сімей, що складаються лише з дітей та осіб, які досягли 65-річного віку або є інвалідами I та II групи, та сімей, в яких є діти-інваліди) є земельна ділянка площею понад 0,6 га, крім випадків, коли така земельна ділянка з незалежних від сім’ї причин не приносить дохід. Рішення про призначення державної соціальної допомоги у таких випадках приймається органами соціального захисту населення на підставі обов’язкового обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, яка звернулася за призначенням такої допомоги; сім’єю навмисне подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на державну соціальну допомогу та на визначення її розміру. Призначена державна соціальна допомога може бути зменшена до 50 відсотків її розміру у разі невикористання сім’єю можливостей знаходження додаткових джерел для існування.При переїзді сім’ї в іншу місцевість виплата призначеної державної соціальної допомоги за попереднім місцем проживання припиняється.
Міністерство охорони здоров’я України Міністр ______________Ю.В.Поляченко
ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту 23.10.2006 N 3545
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 2006 р. за N 1187/13061
ТИПОВЕ ПОЛОЖЕННЯ про консультаційний пункт центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини
1. Консультаційний пункт центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини (далі – КП) створюється як окреме спеціалізоване формування центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді для здійснення соціальної роботи з вагітними жінками та жінками, які народили дитину; з неповнолітніми матерями; з молодим подружжям; з матерями, які мають намір відмовитися від новонародженої дитини; з батьками (або особами, які їх замінюють), які тимчасово влаштували дитину в будинок дитини; з батьками, у яких народилися діти з вадами розвитку або померли новонароджені діти.
2. КП у своїй діяльності керується Конституцією України (254к/96-ВР), Конвенцією ООН «Про права дитини» (995-021), ратифікованою Україною 27.02.91, Законами України «Про охорону дитинства» (2402-14), «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (2342-15), іншими законодавчими актами у галузі охорони дитинства та цим Положенням.
3. Метою КП є сприяння зміцненню інституту сім’ї шляхом формування засад відповідального, усвідомленого батьківства.
4. Основними завданнями КП є: - запобігання відмовам матерів від новонароджених дітей; - забезпечення психологічної та соціальної підтримки вагітних жінок та жінок, які народили дитину, зокрема неповнолітніх матерів; - забезпечення соціально-психологічної підтримки батьків, у яких народилися діти з вадами розвитку або померли новонароджені діти; - реінтеграція новонароджених дітей, від яких відмовились батьки, та дітей віком до 3-х років з будинків дитини у сімейне оточення (батькам, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, встановлення опіки, всиновлення); - поширення засад відповідального, усвідомленого батьківства.
5. Основні функції КП: - встановлення причин відмови від дитини батьками чи одним із них, вжиття заходів щодо усунення відмов від дитини; - співпраця з персоналом пологових будинків, жіночих консультацій, з Центрами планування сім’ї та соціальними центрами матері та дитини для здійснення соціальної роботи з матерями, які мають намір відмовитися від новонароджених дітей; з персоналом будинку дитини з метою повернення дитини в сімейне оточення; - надання комплексу соціальних послуг, спрямованих на збереження родинних стосунків між дитиною і матір’ю (сім’єю); на реінтеграцію дитини у сімейне оточення (до батьків, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, встановлення опіки, всиновлення), що проводиться відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» (966-15), зокрема: а) соціально-економічні послуги (пошук житла, оформлення державних допомог, пенсій, надання гуманітарної допомоги з різних джерел, не заборонених чинним законодавством, переадресація до центрів зайнятості для подальшого працевлаштування); б) юридичні послуги (надання консультацій з питань чинного законодавства, оформлення документів, необхідних для розв’язання проблем особи, усунення причин відмови від дитини та вирішення проблем з реінтеграцією дитини у сімейне оточення); в) психологічні послуги (надання консультацій з питань психічного здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад); г) інформаційні послуги (спрямовані на зміцнення інституту сім’ї, поширення засад відповідального, усвідомленого батьківства, зокрема розповсюдження тематичної реклами, проведення лекцій, тренінгів, відеолекторіїв); - здійснення соціального супроводу жінок (сімей), які мають намір відмовитися від новонароджених дітей або змінили своє рішення, ряду сімей, до яких повернули або влаштували дитину; - здійснення психологічної підтримки батьків, у яких народилися діти з вадами розвитку або померли новонароджені діти, при необхідності із соціальним супроводом;
6. Соціальні послуги надаються таким особам: - вагітним жінкам та жінкам-породіллям, які народили дитину, в тому числі: - які опинилися у складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх за допомогою власних засобів та можливостей, тому що є інвалідами або мають дитину інваліда; в зв’язку з вимушеною міграцією, наркотичною або алкогольною залежністю одного з членів сім’ї, його перебуванням у місцях позбавлення волі, інфіковані ВІЛ-інфекцією, страждають від насильства у сім’ї, є безпритульними, сиротами, у зв’язку із зневажливим ставленням і складними стосунками в сім’ї, безробіттям одного з членів сім’ї, якщо він зареєстрований в державній службі зайнятості, як такий, що шукає роботу; - вагітним жінкам та жінкам-породіллям, які потребують соціальної та психологічної підтримки; - вагітним жінкам та жінкам-породіллям, які мають намір відмовитися від народжених ними немовлят, а також членам їх сімей; - жінкам-породіллям, які не досягли повноліття; - сім’ям, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; - молодим подружжям; - сім’ям, які передають дитину до 3-х років на тимчасове влаштування до будинку дитини; - сім’ям, у яких народились діти з вадами психічного та фізичного розвитку або померли новонароджені діти; - дітям до 3-х років, які перебувають у будинках дитини, а також їхнім батькам, опікунам, близьким родичам.
7. Терміни надання соціальних послуг сім’ям визначаються індивідуально.
8. КП створюється та ліквідується наказом директора відповідного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за узгодженням з обласним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та керівником пологового стаціонару, жіночої консультації або будинку дитини.
9. Положення про КП розробляється на основі даного Типового положення, затверджується директором центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за погодженням з керівником пологового стаціонару, жіночої консультації або будинку дитини, після чого укладається договір про співпрацю та затверджується графік роботи КП.
10. Пологовий стаціонар, жіноча консультація або будинок дитини забезпечує КП приміщенням та необхідними матеріалами відповідно до укладеного договору між центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та відповідним закладом охорони здоров’я.
11. Очолює КП штатний працівник центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. До роботи в КП залучаються психологи, психотерапевти, соціальні, медичні працівники, юристи, інші спеціалісти на договірних та волонтерських засадах.
12. Послуги, що надаються КП, є державними послугами і здійснюються на безоплатній основі, ґрунтуються на принципах законності, дотримання прав людини (дитини), доступності, конфіденційності, відповідальності за дотримання етичних та правових норм, добровільності у прийнятті допомоги.
13. Діяльність КП фінансується за рахунок коштів, передбачених у відповідних бюджетах на реалізацію програм і заходів центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а також за рахунок спеціальних фондів, коштів підприємств, установ та організацій, коштів благодійної допомоги (пожертвувань) та інших джерел, передбачених законодавством.
14. Витрати на оплату праці залучених спеціалістів КП здійснюються на підставі чинного законодавства.
Видатки на оплату праці залучених спеціалістів при цьому обраховуються, виходячи із середніх розмірів посадових окладів (ставок заробітної плати), затверджених для аналогічних категорій працівників відповідних галузей та відпрацьованого часу. При цьому в договорі підряду та в розрахунках до кошторису є посилання на нормативний акт з оплати праці, згідно з яким вони здійснюються.
Директор С.В.Толстоухова ДОДАТОК 1.3.2
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А від 8 вересня 2005 р. N 879 Київ
Про затвердження Типового положення про соціальний центр матері та дитини
Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:
1. Затвердити Типове положення про соціальний центр матері та дитини, що додається.
2. Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту:
за погодженням з Міністерством фінансів розробити та затвердити типові структуру і штатні нормативи соціального центру матері та дитини;
за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики розробити та затвердити кваліфікаційні характеристики посад (професій) працівників центру.
Прем’єр-міністр України Ю.ТИМОШЕНКО
ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2005 р. N 879
ТИПОВЕ ПОЛОЖЕННЯ про соціальний центр матері та дитини
1. Соціальний центр матері та дитини (далі – центр) – заклад тимчасового проживання жінок на сьомому-дев’ятому місяці вагітності та матерів з дітьми віком від народження до 18 місяців, які опинилися в складних життєвих обставинах, що перешкоджають виконанню материнського обов’язку (далі – особи, що тимчасово проживають у центрі). 2. Центр у своїй діяльності керується Конституцією України (254к/96-ВР), законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, Мінсім’ямолодьспорту, рішеннями центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також положенням про центр. 3. Центр утворюється місцевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. 4. Утримання центру здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, передбачених для виконання програм, спрямованих на розв’язання проблем дітей, жінок та сім’ї. 5. Основною метою діяльності центру є запровадження нових форм соціальної підтримки жінок та запобігання відмові батьків від новонароджених дітей. 6. Основні завдання центру: надання безоплатних психологічних, соціально-педагогічних, правових, соціально-економічних та інформаційних послуг особам, що тимчасово у ньому проживають, та забезпечення їх харчуванням; – створення належних психолого-педагогічних і житлово-побутових умов для забезпечення нормальної життєдіяльності осіб, що тимчасово у ньому проживають; – сприяння здобуттю особами, що тимчасово у ньому проживають, освіти, фаху, навичок самостійного життя з дитиною поза межами центру, захист їх прав та інтересів. 7. Центр відповідно до покладених на нього завдань: – забезпечує проведення попередньої співбесіди спеціаліста-психолога з жінками, які звертаються до центру, ознайомлення їх з правилами внутрішнього розпорядку та метою роботи працівників центру; – за домовленістю з керівництвом закладів охорони здоров’я організовує проведення спеціалістами центру психологічної діагностики та надання психологічної допомоги жінкам, що перебувають в акушерсько-гінекологічних, неонатологічних та педіатричних відділеннях; – на підставі діагностики розробляє план соціального супроводу осіб, що тимчасово проживають у центрі, де визначає форми і методи взаємодії з метою досягнення максимального ефекту в інтересах матері і дитини; – проводить соціальне інспектування (нагляд, контроль, аналіз та експертизу) умов проживання осіб після вибуття їх із центру; – проводить з особами, що тимчасово проживають у центрі, індивідуальні та групові корекційні заходи, надає психотерапевтичну допомогу, кваліфіковані консультації (психологічні, педагогічні, медичні, правові), у разі потреби організовує їх госпіталізацію та клінічне обстеження; – забезпечує виконання індивідуальних програм адаптації, реабілітації та реінтеграції в суспільство осіб, що тимчасово проживають у центрі; – порушує клопотання про притягнення до дисциплінарної та адміністративної відповідальності посадових осіб, винних у порушенні прав та інтересів осіб, що тимчасово проживають у центрі; – веде облік соціальної роботи з особами, що тимчасово проживають у центрі, готує статистичні, інформаційні та аналітичні матеріали з питань, що належать до його компетенції. 8. Центр провадить свою діяльність на принципах захисту прав людини, гуманності, законності, доступності послуг, конфіденційності, поваги до особистості. 9. Координацію роботи центрів та організаційно-методичне забезпечення їх діяльності здійснює Державна соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді і відповідний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Центр підконтрольний та підзвітний органу, який його утворив. 10. Центр у своїй діяльності взаємодіє з відповідними структурними підрозділами місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування у сфері молоді та спорту, соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, службою у справахнеповнолітніх, підприємствами, установами та організаціями незалежно від їх підпорядкування та форми власності, громадськими організаціями та благодійними фондами. 11. Центр має право: визначати форми та методи роботи за погодженням з органом, який його утворив; залучати для надання послуг підприємства, установи, організації та фізичних осіб, зокрема волонтерів; використовувати згідно із законодавством для провадження своєї діяльності кошти інших джерел, у тому числі міжнародної фінансової допомоги, та міжнародні гранти. 12. Зарахування до центру здійснюється на підставі письмової заяви вагітної жінки (матері) після попередньої співбесіди її з психологом за рішенням директора центру. 13. Прийняття осіб здійснюється центром цілодобово. 14. Відрахування з центру здійснюється за наказом директора центру, що видається на підставі: – особистої заяви особи, що тимчасово проживала у центрі, у разі недосягнення дитиною 18-місячного віку; – досягнення дитиною 18-місячного віку; – засвідчених фактів ухиляння від виховання дитини та дій усупереч інтересам дитини; – одноразового грубого або систематичного порушення правил внутрішнього розпорядку центру. 15. Після вибуття з центру особа, що тимчасово в ньому проживала, може бути взята (за її згодою) під соціальний супровід центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання. 16. Центр очолює директор, що призначається на посаду і звільняється з посади за рішенням органу, який утворив центр, за поданням відповідного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. 17. Директор центру: – організовує його роботу, несе персональну відповідальність за виконання покладених на центр завдань, визначає ступінь відповідальності працівників; – звітує про роботу центру перед органом, який його утворив, відповідним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Державною соціальною службою для сім’ї, дітей та молоді; – вносить пропозиції щодо вдосконалення роботи, пов’язаної із соціальною підтримкою вагітних жінок, матерів та дітей у регіоні; – затверджує структуру центру за погодженням з органом, який його утворив; – призначає в установленому порядку та звільняє з посади працівників центру; – затверджує посадові інструкції працівників центру; – затверджує правила внутрішнього розпорядку центру, контролює їх виконання; – видає в межах своєї компетенції накази та розпорядження, організовує і контролює їх виконання; – укладає договори, діє від імені центру і представляє його інтереси; – розпоряджається коштами центру в межах затвердженого кошторису витрат; – організовує підвищення кваліфікації працівників центру; – здійснює інші повноваження, передбачені законодавством. 18. Положення та штатний розпис центру затверджується керівником органу, який утворив центр. 19. Центр володіє та користується майном, переданим йому органом, який утворив центр, юридичними та фізичними особами і придбаним за рахунок коштів місцевих бюджетів. 20. Типові нормативи оснащення центру затверджуються Мінсім’ямолодьспортом за погодженням з Мінфіном. 21. Центр має право придбавати та орендувати обладнання, необхідне для забезпечення його функціонування. 22. Центр є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із своїм найменуванням, штампи та бланки. Публiкацiї документа: Офіційний вісник України вiд 30.09.2005 - 2005 р., № 37, стор. 27, стаття 2277
РОЗДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ
Поиск по сайту: |