Основні показання до застосування ШВЛ

· Клінічні:

1) Прогресивне зростання важкості дихальних розладів або роботи дихання, незважаючи на застосування методики СДППТ з FiO₂ > 60 % і тиском на видосі 9 - 10 см водн. ст. або оксигенотерапії з FiO₂ > 60 %.

2) Важкі дихальні розлади незалежно від причин.

3) Рецидивні патологічні апное (3 і більше апное, які вимагали тактильної стимуляції або ШВЛ мішком і маскою протягом години).

4) Стійка брадикардія (ЧСС < 80/хв) або артеріальна гіпотензія (середній артеріальний тиск менше величини терміну гестації дитини у тижнях).

5) Масивна легенева кровотеча.

· Лабораторні:

1) РaO2 < 50 мм рт. ст., незважаючи на застосування СДППТ з FiO2 > 60 % або оксигенотерапії з FiO2 > 60 % (табл.9, Додаток 4).

2) РaCO2 > 60 мм рт. ст. (табл.9, Додаток 4).

3) pН < 7,25 (респіраторний ацидоз) (табл.9, Додаток 4).

Стратегія антибіотикотерапії під час ШВЛ

· Оскільки генералізована інфекція та пневмонія (яку навіть рентгенологічно буває важко відрізнити від РДС) можуть бути причиною виникнення дихальних розладів, тому при призначенні ШВЛ, а також при зростанні важкості дихальних розладів доцільно призначити антибіотики згідно п. 3.6 Протоколу.

· Якщо протягом 10 днів результати посіву крові негативні та відсутні інші клінічні чи лабораторні ознаки інфекції, антибіотики доцільно відмінити як у випадку відлучення від апарата, так і у випадку продовження вентиляції.

· У разі відсутності протягом 3 днів антибактеріальної терапії позитивної клінічної динаміки або стабілізації стану дитини, або у разі зростання важкості дихальних розладів, слід змінити антибактеріальні препарати на антибіотики ширшого спектру дії, зокрема, ефективні щодо госпітальних штамів мікроорганізмів.

Параметри вентиляції

· Частота вентиляції (ЧВ).

1) ЧВ визначає кількість примусових (контрольованих апаратом) вентиляцій за 1 хв, яку здійснює апарат.

2) Більшість неонатальних вентиляторів забезпечують ЧВ у межах від 0 (СДППТ) до 150 за 1 хв.

3) Прийнятний початковий показник ЧВ – 30 - 60 за 1 хв.

· Максимальний тиск на вдиху (МТВ - PIP).

1) Цей показник визначає максимальний рівень тиску, що створюється у ДШ дитини під час вдиху; це основний параметр, що впливає на величину V_T (дихальний об’єм), визначаючи „глибину” вдиху.

2) Рекомендується розпочинати вентиляцію з мінімальними показниками тиску (15- 20 см водн. ст.), що забезпечують помітні екскурсії грудної клітки і дозволяють почути шум надходження газу до легень (аускультація); за потреби величину тиску поступово збільшують на 1 - 2 см водн. ст.

3) Якщо вентилятор має можливість моніторувати показник V_T, максимальний тиск на вдиху може встановлюватись відповідно до бажаної величини V_T з урахуванням маси тіла дитини; стандартний показник V_T для новонароджених з дуже малою масою тіла становить 4 - 6 мл/кг

· Позитивний тиск наприкінці видиху (ПТНВ - РЕЕР).

1) ПТНВ збільшує об’єм легень (функціональну залишкову ємність легень), запобігаючи спаданню альвеол наприкінці видиху, що корелює з поліпшенням оксигенації;

2) Рекомендований початковий параметр – 4 - 5 см водн. ст., який може поступово збільшуватись (на 1 см водн. ст.) до досягнення бажаного ефекту; у новонароджених з дуже малою масою тіла показники, що перевищують 8 - 10 см водн. ст. є небезпечними і використовуються вкрай рідко, за наявності показань і можливостей графічного моніторингу.

· Тривалість вдиху (Ті).

1) Показник Ті регулює період часу, протягом якого дихальні шляхи новонародженого піддаються дії максимального тиску на вдиху (тривалість фази вдиху).

2) Рекомендований початковий параметр – 0,3 - 0,5 секунд. Коротша тривалість вдиху потрібна, якщо ЧВ > 60/хв.

· Величина газового потоку.

1) Контроль цього параметру передбачає виконання двох завдань; насамперед, він визначає величину газового потоку, що спрямовується у дихальні шляхи пацієнта під час фази вдиху кожного дихального циклу; цей показник також визначає величину потоку, що забезпечуватиме можливість самостійного дихання дитини у проміжку між примусовими вентиляціями.

2) Деякі вентилятори автоматично зменшують встановлений інспіраторний потік у період самостійного дихання, щоб зменшити опір (резистентність) під час видиху новонародженого.

3) Цей параметр може регулюватись у межах від 2 - 3 л/хв до 20 - 40 л/хв.

4) Щоб уникнути надмірного опору під час видиху пацієнта та інших небажаних ефектів (перерозтягнення легень, надлишковий ПТНВ, турбулентність тощо), величина газового потоку має бути мінімальною для створення бажаного максимального тиску на вдиху і генерації відповідних хвиль тиску або потоку, а також петель об’єм/тиск або об’єм/потік (для новонароджених з дуже малою масою тіла цей показник становить 5- 8 л/хв.).

5) Величина газового потоку повинна забезпечувати бажану хвилинну вентиляцію (V_T х ЧВ), а тому у разі збільшення ЧВ > 60/хв потрібно також збільшити величину потоку.

6) Якщо вентилятор дозволяє окремо регулювати інспіраторний і базовий потоки, величину останнього можна визначити, помноживши показник бажаної хвилинної вентиляції на 8, а інспіраторний потік повинен приблизно удвічі перевищувати базовий.

· Якщо початково встановлені параметри вентиляції не забезпечують адекватного газообміну, необхідно проводити корекцію цих параметрів. Існують різні способи зміни параметрів вентиляції і їх впливи на газообмін і організм теж відрізняються:

1) Підвищення середнього тиску в дихальних шляхах (МАР) (табл. 10, Додаток 7).

2) Підвищення вентиляції і зниження рівня РаСО₂ (табл. 11, Додаток 7).

3) Корекція параметрів вентиляції на підставі відхилень значень газів крові (табл.12, Додаток 7).

· При зміні параметрів ШВЛ слід враховувати ефект цих змін на газообмін та організм новонародженої дитини (Додаток 7).

Поиск по сайту: