Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Правова культура (антикультура) у сфері публічної служби



Рівень досягнутої в суспільстві правової культури у сфері публічної служби безпосередньо впливає на забезпечення прав і свобод людини й громадянина на ефективність адміністративно-правового регулювання та характер розвитку адміністративного права та суспільства в цілому. Публічна адміністрація через брак загальної та спеціальної культури змушені вирішувати питання забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб за допомогою складних юридичних схем за об’єктивної наявності більш простих рішень, заснованих на кращих культурних взірцях.

Високий рівень правової культури та правосвідомості індивідуальних і колективних суб’єктів адміністративного права може забезпечити основні заходи з попередження правопорушень. І навпаки – низький рівень призводить до значних порушень прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства та держави.

Під правовою культурою розуміють систему правових цінностей, що відображає рівень досягнутого суспільством правого прогресу та у правовій формі – свободу особи й інші соціальні цінності[10]. Правова культура акумулює в собі цінності, створені людьми в галузі права, й об’єднує саме право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, законодавчу, правозастосовчу та іншу діяльність, критерії оцінки юридичної дійсності у функціонуванні та розвитку її складових частин. Вона постає як соціальне явище, що має яскраво виражене цільове призначення – прогресивний розвиток суспільства й особи[11].

Здійснюючи порівняльний аналіз місця й ролі правової культури у правовій думці вчених північноамериканської та європейської теорії адміністративного права (державного управління), слід відзначити таке: у північноамериканській теорії адміністративного права правовій культурі приділяється значна увага. Так, теоретик державного управління Г. Райт, підсумовуючи думки провідних американських учених, ставить питання адміністративної культури на перше місце. Він говорить: «Управлінська діяльність відбувається не в порожнечі. Державне управління… діє у складному середовищі політичних, економічних і соціальних сил. Якщо нам потрібно було дослідити ці сили в широкій перспективі, то насамперед слід було б поглянути на культуру суспільства, де ці сили впливають на поведінку організацій індивідів»[12]. Хоча в європейських континентальних галузях адміністративного права це питання не займає такого важливого місця, але потреба використання правової культури для впорядкування сфери публічної служби є нагальною.

Правова культура у сфері публічної служби в Україні – це історично обумовлена комплексна категорія, що включає в себе правосвідомість, розуміння принципів права та моделі звичаєвої поведінки посадових осіб публічної адміністрації в забезпеченні ними захисту прав свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави.

В умовах сьогодення позитивним культурно-правовим традиціям українського народу, на жаль, відповідає існування культурної кризи публічної адміністрації, яка, на думку С. Сливки, є першочерговою проблемою суверенної України[13]. У більш лаконічному трактуванні ця проблема, зі слів А. Бондарєва, отримала назву «правова антикультура». На його думку, зрозуміти правову антикультуру без правової культури неможливо: вони нерозривно пов’язані між собою, обумовлюють одна одну – зовнішня (видима) і внутрішня (невидима). Зовнішній (видимий) бік правової культури постає у формі правової поведінки, а правова антикультура – у формі неправомірної поведінки. Так, зовнішній бік правової культури перебуває у правосвідомості суб’єктів права у вигляді їх правових знань і правового переконання та позитивних установок, мотивуючих і направляючих їх правомірну поведінку, а антикультура – всередині їх правосвідомості у формі незнання права, несформованих мотивувальних правових знань, правових псевдопереконань, які мотивують і направляють неправомірну діяльність[14].

Такий підхід до трактування проблем публічної служби в наукових колах уже є загальновизнаним. Наприклад, Ю. Ковбасюк озвучує його як феномен «корупційної культури»[15].

До визначених рис правової антикультури публічної служби в Україні належать такі:

1) кадрова культура підбору посадових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування має в своїй основі традиції корпоративного патерналізму, за якими підбір посадових і службових осіб здійснюється, як правило, за ступенем їхньої відданості чиновнику старшого рівня;

2) існує надмірна централізація внутрішньоорганізаційного управління, через що публічна адміністрація не хоче брати на себе відповідальність на регіональному рівні, що доповнюється частою зміною урядів, яка призводить до неможливості реалізувати довгострокові програми;

3) здійснюючи закриту кадрову політику, суб’єкти публічної адміністрації створюють вакансії та заповнюють їх, для того щоб надати роботу потрібним особам, і навпаки – продумують скорочення, щоб позбавитись не відданих керівництву членів «команди»;

4) тендерні закупівлі за бюджетні кошти проводяться не з метою ефективності їх використання, а з метою отримання від цього вигоди певним особам;

5) кар’єрне зростання вітчизняного чиновника залежить, як правило, не від реальних показників ефективності його роботи, а від збереження добрих соціальних взаємин усередині колективу, й особливо – з вищим керівництвом;

6) немає усвідомлення чиновниками того, що їх дії мають забезпечувати інтереси суспільного добробуту широких верств громадян;

7) вітчизняним суб’єктам публічної адміністрації притаманний високий рівень корупції та хабарництва[16].

На жаль, практичний висвітлений стан управлінської публічної антикультури призводить до того, що пересічний громадянин України з метою забезпечення своїх прав і свобод має зважати на добру волю однієї посадової особи, вплив іншої та заохочення третьої.

Антикультура у сфері публічної служби негативно характеризує сьогоденний стан діяльності публічної адміністрації України. Але якщо врахувати теоретичне положення З. Черниловського, що саме виконавча влада є найбільш схильною до негативних тенденцій, бо за своєю природою прагне незалежності і безконтрольності, цьому сприяють такі чинники, як можливість спиратися на бюрократичний апарат, розпоряджатись знаряддя­ми примусу, володіти інформацією, пов’язаною з безкарністю за її прихо­вування чи перекручування тощо[17], то стає більш зрозумілою вся гострота цієї проблеми. У цьому плані незаперечним є управлінське правило: щоб оздоровити економіку, виробництво чи галузь культури, повинен бути точний діагноз, і лише тоді можна застосовувати оперативне втручання.

У найбільш загальному вигляді рецепт вирішення зазначеної проблеми сформулював вітчизняний вчений О. Костенко: «Соціальний порядок створюється системою, що складається з двох чинників: «культура плюс законодавство, що передбачає кару». Така має бути формула протидії будь-якому злу, а отже – і забезпечення безпеки людини в суспільстві»[18]. Цю думку слушно доповнює А. Боднарєв: для того, щоб мінімізувати правову антикультуру, слід реалізувати цілеспрямований аспект правової соціалізації – правове виховання всіх членів правоорганізованого суспільства. Учений вважає, що чим вище рівень правової культури і нижче рівень антикультури суб’єктів права, тим активніше ті будуть користуватися своїми суб’єктивними правами, виконувати свої юридичні обов’язки, дотримуватися правових заборон; і навпаки – чим вище правова антикультура, тим нижча активність суб’єкта у використанні своїх суб’єктивних прав, тим частіше він виконує свої правові обов’язки під страхом юридичного покарання або й під дією реального правового примусу.

Отже, відштовхуючись від реального стану антикультури у сфері публічної служби в Україні, необхідно, з одного боку, забезпечити суворий адміністративний контроль щодо дотримання суб’єктами публічної адміністрації принципу законності, з другого – здійснювати постійний тиск на корумпованих чиновників через громадянське суспільство. Тим самим реальне дотримання суб’єктами публічної адміністрації принципів державної служби, правил етики поведінки державного службовця, статутів унеможливить чи мінімізує зазначені негативні явища, забезпечить умови для позитивного розвитку правової культури всіх суб’єктів адміністративного права з метою ефективного захисту прав свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

 

 

 


[1] Адміністративне право України. академічний курс : [підручник] : [у 2 т.] / [В.Б. Авер’янов, H.B. Александрова, І.П. Голосніченко та ін.] ; голова ред. колегія: В.Б. Авер’янов. – К. : Видавництво «Юридична думка», 2004. – Т. 1. Загальна частина. – С. 306.

[2] Адміністративне право України : [підручник] / [Т.О. Коломоєць, Ю.В. Пиріжкова, Н.О. Армаш та ін.] ; за ред. Т.О. Коломоєць. – К. : Істина, 2009. – С. 77.

 

 

[3] Адміністративне право України. академічний курс : [підручник] : [у 2 т.] / [В.Б. Авер’янов, H.B. Александрова, І.П. Голосніченко та ін.] ; голова ред. колегія : В.Б. Авер’янов. – К. : Видавництво «Юридична думка», 2004. – Т. 1. Загальна частина. – С. 309.

[4] Закон України від 24 березня 1999 р. № 551-XІV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України».

[5] Закон України від 6 вересня 2005 р. № 2805-ІV «Про Дисциплінарний статут митної служби України».

[6] Закон України від 5 березня 2009 р. № 1068-VІ «Про Дисциплінарний статут служби цивільного захисту».

[7] Закон України від 4 вересня 2008 р. № 373-VІ «Про Дисциплінарний статут Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України».

[8] Положення про проходження служби в ОВС

[9] Закон України від 7 червня 2001 р.№ 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування».

 

[10] Скакун О.Ф. Юридическая деонтология : [учебник] / Ольга Федоровна Скакун. – Харьков : Эспада, 2002. – С. 190.

[11] Скуратівський А. В. Формування та розвиток правової культури в Українському суспільстві (філософсько-правовий аналіз) : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.12 / А. В. Скуратівський. – К., 2004. – С. 4.

[12] Райт Г. Державне управління / Г. Райт ; пер. з англ. В. Івашка, О. Коваленка, С. Соколик. – К. : Основи, 1994. – С. 20.

[13] Сливка С.С. Професійна культура працівника міліції : [монографія] / Степан Степанович Сливка. – Львів, 1995. – С. 84.

[14] Боднарев А. С. Правовая антикультура в правовом пространстве общества. – Пермь : Изд-во Пермского государственного университета, 2006. – 192 с.

[15] Нагребельна І. Що підгодовує вітчизняну корупцію / І. Нагребельна // Урядовий кур’єр від 21 травня 2010 р. № 91. – С. 6.

[16]Осика І. В. Правова культура у формуванні правової, соціальної держави : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / І. В. Осика. – К., 2004. – С. 17; Галунько В.В. Адміністративно-правова охорона права власності в Україні : дис. … доктора юрид. наук : спец. 12.00.07 / Валентин Васильович Галунько. – К., 2004. – С. 161-171.

[17] Правова культура в умовах становлення громадянського суспільства : [монографія] / за ред. Ю.П. Битяка, І.В. Яковюка. – Х. : Право, 2007. – С. 149.

[18] Костенко О.М. Культура і закон у протидії злу : [монографія] / Олександр Миколайович Костенко. – К. : Атіка, 2008. – С. 84.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.